§ 5. Відмивання “брудних грошей” — одна із загроз економічній безпеці держави

Однією з центральних проблем фінансової безпеки є забезпечення такого функціонування фінансової системи, яке б було вільним від кримінальної складової, від доходів, які є результатом економічної злочинності.

Вислів “відмивання” грошей став загальновідомим з 1989 р., коли засоби масової інформації широко висвітлили скандал з величезними сумами грошей, які були одержані від торгівлі наркотиками. Йшлося про сотні мільярдів доларів на рік, які різними способами пускалися до обігу, щоб приховати їхнє злочинне походження і повернути в світову економічну та фінансову систему.

Основною метою діяльності злочинних організацій є одержання надприбутку. Хоча значна частина цих прибутків надходить від торгівлі наркотиками, на інші форми організованої злочинності, можливо, припадає набагато більша частина всіх незаконних прибутків, що потрапляють у світову фінансову систему. Проте для цих груп проблема полягає в тому, щоб кошти, отримані від незаконних прибутків, якимось шляхом легалізувати (“відмити").

У Конвенції Організації Об’єднаних Націй від 19грудня 1988р. “Про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин” (Віденськаконвенція) “відмивання” грошей визначене як “... навмисне приховування справжньої природи, джерела, розміщення або володіння прибутком від протизаконного обороту, включаючи рух чи конверсію доходів із застосуванням електронно-обчислюватьної техніки з метою їх подання як доходів, які були одержані в результаті законнихдій”.

Можтиво найбільш охоплююче визначення відмивання грошей було дано Митною службою США: відмивання грошей—це процес, при якому доходи, які небезпідставно вважаютьсяяктакі, що отримані від злочинної діяльності, перевозяться, перераховуються, трансформуються, конвертуються або змішуються з законними коштами з метою приховування або маскування справжнього характеру, джерела, розміщення, руху або власності щодо таких доходів.

Яке б з визначень відмивання грошей не використовувалося, мета відмивання грошей полягає в зменшенні або усуненні ризиків арешту або конфіскації, щоб була досягнута кінцева мета, яка лежить в основі злочинної діяльності — витрачання прибутку. Звичайно, приховування “брудних” грошей не є

тежсаме, що “відмивання" брудних грошей: навіть, якщо злочинець приховує свої брудні гроші, він не може їх використати, доки вони не будуть відмиті.

За оцінкою Мережі по боротьбі з фінансовими злочинами (МБФЗ) щорі-чновсвіті відмиваються понад 750 млрддол. СШАнезаконнихкоштів,зяких 300 млрддол. СІЛА відмиваються в СІЛА або через Сполучені Літати. Порівняйте цю цифру з сукупним показником валової реалізації компаній “ Дже-нерал Моторз” і “ Форд”, двома найбільшими в світі виробниками автомобілів, який в 1996 р. склав ЗОЇ млрддол. СІЛА. Фактично, відмивання грошей сьогодні може бути третім найбільшим “бізнесом” у світі, поступаючись тільки законному обміну валют та виробництву автомобілів у світі. Найбільшим джерелом незаконних коштів, які потребують відмивання, є незаконна торгівля наркотиками: в своєму щорічному звіті за 1996-1997 рр. Спеціальна комісія з фінансової діяльності (СКФД), група, в яку входять двадцять шість країн, яка буластворенав 1989р. з метою розв’язання проблем, пов’язаних з відмиванням грошей, визначила торгівлю наркотиками як одне з головних джерел неза-коннихдоходів. Країни, які використовуються тими, хто відмиває нарко-гроші, традиційно були краінами-споживачами наркотиків в Європі, Сполучені Штати Америки і Канада; країни Карибського басейну з “офшорними банками” і країни, які є джерелом наркотиків, в Південнійта Латинській Америці, такіяк Мексика, Колумбія і Панама. СКФД зараз звертає увагу на країни Східної Європи іколишнього Радянського Союзу як такі, що конкурують з цими традиційними центрами.

Відмиті гроші дають організованій злочинності неабиякі переваги у легальній конкуренції: дозволяють пропонувати надзвичайно високі ціни на торгах і аукціонах; спираючись на неоподатковані накопичення, мати необмежений доступ до кредитів та можливість одержувати ще більший неоподаткований капітал через свої закордонні банки. Інвестування відмитих грошей в легальні підприємства дозволяє легально повертати відмитий капітал і забезпечує невичерпне джерело “чистих” грошей на покриття повсякденних витрат. Будь-який вид бізнесу, в якому можливо дописати на папері потрібний обсяг і потім перевести гроші на рахунок, можна кваліфікувати як “відмивання” грошей всередині країни.

Прийомів “ відмивання" коштів стільки, скільки їх здатний винайти людський розум. Проте їх різноманітність — це не більш як варіації на одну й ту ж тему. Незлічені фінансові маніпуляції мають загальні характерні риси. В основу діяльності всіх великих злочинних організацій покладено один і тойже принцип із незначними по суті змінами. Спочатку, як правило, гроші вводяться до національної фінансової системи, а потім переказуються за кордон, де починають циркулювати у банківських та фінансових системах інших країн. Наступна операція це повернення коштів на батьківщину у вигляді переказу або перерахування грошових сум під різними благопристойними підставами. 298

Деякі експерти ООН у процесі відмивання грошей виділяють такі стадії. На першій стадії прибутки у виді наявних коштів запускаються у фінансо

ву систему через банки або інші фінансові установи. У тих країнах, де для угод, зв’язаних із значними сумами наявних коштів, потрібно пред'явити декларації про прибутки, процес відмивання, як правило, проводиться задопомогою великого числа дрібних угод, тобто шляхом так званого “роздрібнення" грошових сум. Альтернативним підходом є фізичний вивіз контрабандним шляхом значних сум наявних коштів із країни і розміщення їх у тих країнах, у яких вимога у відношенні декларування прибутків є менш жорсткими.

Розшарування—це другий зтрьох етапів відмивання незаконних коштів. Розшарування включає проведення ряду фінансових операцій, які за своє ю час -тотою, складністю та обсягом часто нагадують законну фінансову діяльність. Як правило, розшарування включає перерахування або рух коштів, розміщениху фінансовій або банківській системі, через численні рахунки з метою приховування дійсного походження коштів. Найбільш звичайним методом розшарування є перерахування коштів через офшорні банківські притулки, такі як Кайманові острови, Панама, Багамські острови, Антільські острови і найчастіше, Пакистан та Чилі. Як тільки кошти потрапляють за кордон в країни з суворими законами про банківську таємницю, відстежувати їх походження стає навіть ще складніше. Щоб збільшити складність, кошти можуть бути направлені через корпорації, які формально зареєстровані, але не здійснюють операції, або шляхом використання урівноважуючих кредитних схем. Тільки обсяг операцій по перерахуванню грошей збільшує проблему відстежування походження.

Можливо юлючемдо успішної операціїзрозшарування є забезпечення того, щоб операції з розшарування перетинали декілька національних кордонів — або фізично, або в електронній формі, або через корпоративні структури, які мають свої підрозділи в багатьох різних країнах. Розшарування проходить принаймні через дві, якщо не через три, країни.

Як правило, торговці наркотиками користуються послугами “контролерів" та грошових маклерів для відмивання своїх грошей. Кілька років тому ці контролери або маклери просто бралися з числа членів самих злочинних організацій. Однак, оскільки техніка відмивання грошей та правоохоронні дії, щоб зупинити це, — стає більш досконалою, злочинні організації почали наймати спеціалістів з числа професіоналів — бухгалтерів, юристів, фінансових менеджерів, біржових брокерів—які спокусилися на неймовірні прибутки.

Третя стадія знаменує собою інтеграцію. Інтеграція включає рух розшарованих коштів в глобальну фінансову систему з метою їх змішування з коштами, отриманими на законних підставах. Яктільки кошти достатньо розшаровані, вони інтегруються в основну світову фінансову системучерез необмежені різноманітні фінансові інструменти, такі як акредитиви, облігації, цінні папери, банкноти, 299 транспортні накладні та гарантії. Деякі з найбільших арештів відмитих коштів мають місце, коли інтеграція не спрацьовує і весь рахунок або рахунки арештовуються.

В інших матеріалах ООН стадії відмивання грошей виглядають інакше.

Перша стадія — звільнення від готівки і перерахування їх на рахунки підставних осіб. Заданимидеяких фахівців, на практиці зустрічалися випадки, коли роль підставних осіб грали родичі наркоділків, наприклад, сестра значного торговця наркотиками. При цьомудотримується тільки одна умова: посередники повинні мати власні рахунки в банках. В даний час спостерігається тенденція до пошуку наркомафією посередників, що мають виходи на міжнародні банки.

Друга стадія—розподіл наявних коштів. Вони реалізуються за допомогою скупки банківських платіжних документів і інших цінних паперів. Зрозуміло, дуже складно простежити розподіл наявних коштів. На цій стадії необхідно створювати мережу інформаторів, що можуть повідомляти про незаконний оборот грошової маси.

Як показує закордонний досвід, розподіл наявних коштів здійснюється часто в пунктах по обміну валюти, казино та нічних клубах.

Третя стадія - замітання слідів скоєного злочину. Перед злочинцем, що відмиває наркодолари, постає на цій стадії такезавдання:вжити всіх заходів для того, щоб стороння особа не дізналася, звідки отримані гроші і за допомогою кого вони розподілені в ті або інші установи або організації. Наприклад: використання для відкриття рахунків банків, розташованих, як правило, далеко від місця роботи і проживання злочинців; переказ грошей через кордон в країну проживання, але вже легально, з нових рахунків фірм або інших установ; використання підпільної системи банківських рахунків.

Варто звернути увагу на те, що така система набула великого поширення удержавах Центральної, Східної і Південної Азії, наприклад у Китаї, Індії і Пакистані. Її суть полягає в тому, що будь-який житель Європи, який має відношеннядо “відмивання” грошей, отриманих у результаті наркобізнесу, може передати готівку зацікавленій особі — громадянину іншої держави, наприклад, Пакистану. Пенджабець, пуштун або інший представник населення цієї країни передає європейцю в обмін на гроші свою кредитну картку, і останній одержує на підставі цієї картки відповідну суму грошей на території Пакистану.

Може встановлюватися і парольна система. Паролем між угрупованнями, які займаються наркобізнесом у тій або іншій європейській країні, наприклад у Німеччині, можуть бути дві половинки розрізаної купюри вартістю в декілька марок. Представник злочинної організації, що діє, наприклад, на території Росії, виїжджає на зустріч із наркоділками у Німеччину. Обмін інформацією або передача грошей відбувається на підставі звіряння двох половинок однієї і тієїж 300 грошової купюри, що є паролем. Зрозуміло, така система діє дуже ефективно в злочинному світі, оскільки правоохоронним органам дуже складно її розкрити.

Четверта стадія—інтеграція грошової маси. Відомо, що наркоділки діють дуже обережно в бізнесі. Якщо ринки збуту тієї або іншої держави можуть бути джерелами високих прибутків, злочинні співтовариства (тільки вони повною мірою можуть володіти достовірною інформацією) вкладають значні суми нар-когрошей у відповідні структури.

Вони прагнуть легатьно інтегрувати їх на рахунках фірм, що мають виходи за кордон. Для цієї мети підходять, наприклад, спільні підприємства. Звичайно, в такі фірми влаштовують своїх довірених осіб, що вже легально переправляють значні суми грошей за кордон. Певне, уданий час гроші, отримані за допомогою наркобізнесу, спрямовуються через деякі такі підприємства в Україну й інші держави СНД.

Мета всіх описаних далі дій — залучити до обігу гроші, які були отримані незаконними способами, не привернувши уваги правоохоронних та інших органів влади. В цьому легко переконатися якщо детальніше ознайомиться з окремими методами, які найбільш часто зустрічаються в світовій злочинній практиці.

Контрабанда валюти.

За своєю суптю це дуже простий і один з найбільш популярних в злочинному середовищі способів. Саме з фізичного транспортування готівки дуже часто починається процес “відмивання” грошей. Кур’єри перевозять гроші, переважно у вигляді американських доларів, в іншу крашу, де на цю валюту існує великий попит на “чорномуринку”. Іноді кур’єр ховає валізу з готівкою у загальному вантажі або посилає гроші у спеціальному міжнародному пакеті. Часто кур’єри перетинають кордони з двома однаковими валізами. В одній гроші, в другій особисті речі. У разі виявлення митниками валізи з готівкою, кур’єр відмовляється від неї і стверджує, що сплутав багаж, оскільки валізи ідентичні.

Великі суми грошей перевозяться морем або повітрям у контейнерах, які рідко підлягають перевірці.

Таким чином кошти транспортуються в зарубіжну країну, серед яких перевага віддається тим, де не провадиться валютний контроль або існує законодавство, що охороняє банківську таємницю. В такій країні готівка кладеться на депозитний рахунок в банку або в іншому фінансовому закладі, звідки згодом кошти можуть бути переведені в будь-якому напрямку за бажанням клієнта. Вже після проведення цієї операції гроші “відмиваються” і їх злочинне походження практично неможливо встановити, тобто вони набувають легального статусу і можуть обертатися у всесвітній фінансовій системі. ЗОЇ

Смарфінг.

Незважаючи на вдосконалення національних банківських правил, успішно використовується ще один метод, який одержав назву “смарфінг”. Смарфінг — це метод відмивання “брудних” грошей шляхом уникнення “документального сліду”. Цей термін вперше був застосований слідчими органами штату Флорида (США). Слідчі працівники зіткнулися з фактами найму злочинною організацією великої кількості людей (смарфів), які повинні були здійснювати проведення незначних грошових переказів на депозитні рахунки в різних банках та їхніх філіалах. Смарфи — люди, які здійснюють міжнародні фінансові операції (переказ грошей до банків) або купують банківські чеки, переказові векселі та інші оборотні кредитно-грошові документи на суму трохи нижчу межі, яка визначена законом з метою уникнення від заповнення “звітів про угоди за готівку”, які фінансові заклади повинні складати та повідомляти до Державних податкових органів. В Сполучених Штатах Америки її розміри визначені в сумі 10. 000$ по кожній грошовій операції, в Європі 12 країн Європейського співтовариства визначили її межу в сумі 12. 000 ЕКЮ. Тому смарфи дуже часто вносять на депозитні рахунки готівку, сума якої не перевищує згадану.

Інший різновид смарфінгу був розкритий недавно у Парижі. Механізм здійснення цього способу “відмивання” коштів можна розглянути на прикладі. В 1991р. численні безробітні та студенти азіатського походження купували в невеликому, але розкішному паризькому магазині товари із шкіри. Розрахунки з продавцями провадилися новими купюрами вартістю 500 французьких франків. Ці товари завантажувалися на автомобілі і вивозилися до інших невеликих магазинів Франції та Люксембургу, де їх продавали групами по десять виробів за цінами нижчими від закупівельних. Частину товару (валізи, кейси-аташе, дамські сумки та інші) було реалізовано двадцяти фальшивим японським компаніям теж за нижчими цінами. Згодом у ході слідства 300 найменувань товарів було ідентифіковано. З першого погляду виникає питання, чому ця торгово-закупівельна операція завідомо здійснювалася в збиток? Але основною метою смарфів було одержання прибутку від “відмивання” “наркотичних” грошей. Таким чином п'ятеро членів злочинної організації кожного тижня курсували від Парижа до Люксембургу і привозили за кожну поїздку від 1 до 2 мільйонів французьких франків “відмитої” готівки. Використання грошей для придбання товарів — на сьогодні один з улюблених злочинцями методів “відмивання” грошей.

Структурування.

Структурування — один із способів, який теж використовують при “відмиванні” коштів для уникнення “документального сліду” при проведенні величезних трансконтинентальних фінансових операцій. Суть його полягає у штучному роздрібленні такої фінансової угоди на множину маленьких одиничних операцій з невеликими сумами.

Три роки тому в США було покладено край злочинним діям угруповання, яке займалося “відмиванням” грошей від продажу наркотиків шляхом здійснення невеликих переказів (600$) до комерційних банків в Еквадорі. Таким чином за кілька місяців було проведено більш як 40. 000 таких фінансових операцій і “відмито” $29 мільйонів.

Схеми урівноважуючих кредитів.

Використання схеми урівноважуючих кредитів є іншим засобом для розшарування коштів. Цей метод включає тимчасове розміщення незаконних коштів в офшорному банку та використання рахунку як забезпечення банківського кредиту в іншій країні. За іронією долі, ті, хто займається відмиванням грошей, часто отримують податкові пільги щодо їх начебто законних операцій, включаючи витрати на виплату відсотків за такими кредитами до валових витрат. Урівноважуючі кредити зазвичай використовувалися пов'язаними компаніями та банками, які контролювалися “Банк оф Коммерс енд Кредит Інтернешнл” (БККІ), в процесі відмивання ним грошей протягом вісімнадцяти років.

Доларовий дисконт.

Дедалі популярнішим методом відмивання грошей є доларовий дисконт, при якому торговець наркотиками дає вказівку своєму бухгалтеру або “комісі-оністу” організувати для контролера картелю продаж наркодоходів маклеру, або “камбісту” зі знижкою: маклер потім бере на себе ризик відмивання грошей. По суті торговець просто продає свою дебіторську заборгованість зі знижкою: він отримує менше готівки, але швидше.

Дисконтування “брудних” доходів, є мабуть найскладнішою формою міжнародних фінансів. Додатково до стандартних проблем, пов'язаних з управлінням міжнародною операцією та валютних ризиків, торговець “брудними грошами” повинен зважати на ризик втручання правоохоронних органів. Але цей ризик не що інше, як інший тип ризику, з яким стикаються багато законних компаній, наприклад псування, утруска, крадіжка або хабарі. Торговець просто розкладає на чинники правоохоронні арешти в своєму “рівнянні” та відповідно розподіляє дебіторську заборгованість.

Торгівля в дзеркальному відображенні.

Схема торгівлі в дзеркальному відображенні використовувалась дочірніми компаніями “Банк оф Коммерс енд Кредит Інтернешнл” (БККІ) на товарних ринках для відмивання великих сум грошей для Мануеля Норієги та інших. Торгівля в дзеркальному відображенні включає придбання контрактів на товари з одного рахунку, в той час як з іншого рахунку здійснюється продаж еквівалентної кількості товару: оскільки обидва рахунки контролюються тією ж самою фізичною особою, будь-який прибуток або збиток швидко визначається. Основне завдання полягає в приховуванні цих операцій серед законних операцій на суму в мільйони доларів.

Перепродаж.

Перепродаж—це прийом з нерухомим майном, при якому той, хто займається відмиванням грошей придбає майно за фіксованою або відображеною ціною, значно меншою його ринкової вартості, сплачуючи залишок “під столом” продавцю, який згодний на це. Потім він перепродає майно за його справжню вартість, отримуючи фіктивний прибуток, який відповідним чином оформлений і законний (будь-який приріст капіталу є просто іншою платою за ведення бізнесу). Наприклад, той, хто відмиває гроші, домовляється з продавцем “співучасником” про купівлю будинку вартістю 500 тис. дол. США за 250 тис. дол. США. Він платить завдаток у розмірі 10% або 20% (скажімо, 50 тис. дол. США) “чистими грошима” і бере позику під нерухомість на залишок суми (200 тис. дол. США). Потім він сплачує залишок ціни, 250 тис. дол. США під столом незаконними коштами. Через кілька місяців він перепродає майно за його справжню ціну в 500 тис. дол. США, повертаючи позику за рахунок свого “прибутку” в розмірі 250 тис. дол. США. Його прибуток в сумі 250 тис. дол. США (ціна реалізацій мінус грошовий задаток та позика під нерухомість) зараз уже відмитий і він створив купу паперів, які підтверджують, що він є законним бізнесменом.

“Податковий або фінансовий рай”. Використання офшорних та “коралових” компаній.

“Податковий або фінансовий рай”—так називають країни, які мають деякі характерні риси своєї податкової, фінансової, банківської систем, що відрізняють їх від інших, а саме:

• відсутність податків або невеликі податки на деякі чи всі види прибутку; • потяг до банківської такомерційної таємничості;

• слабкий валютний контроль або повна його відсутність;

• легке реєстрування та відсутність перешкод щодо купівлі компаній, банків, страхових фірм (багато газет та журналів рекламують можливість їх купівлі за низькими цінами);

• політична і монетарна стабільність;

• сучасні комп’ютерні телекомунікації та телефонні мережі;

• легкий в’їзд до країни;

• географічне положення (недалеко або на шляхах ділової активності) тощо. Крім цього, використовуючи легке реєстрування компаній та пільгове оподаткування, яке гарантує сувору секретність, ділки створюють мережі так званих “коралових” і офшорних компаній. “Коралова" компанія — це структура, яка створена за подібністю з коралами, складних за своєю формою і порожніх всередині. Вони зареєстровані, мають рахунок у банку теж в одній з країн “податкового або фінансового раю”, адреси, службовців, але займаються лише незаконними операціями. Головна перевага “коралових” компаній втому, що вони тримають людей на відстані від своїх фінансових операцій, що значно 304

ускладнює проведення розслідувань фінансових злочинів. Виходячи на банк зі своїм рахунком, компанія використовує подвійну, потрійну та ще вищого ступеня секретність.

З метою маскування своєїсправжньоїдіяльності “коралові” компанії можуть реєструватися у вигляді банків, страхових компаній та різноманітних комерційних організацій, купуючи і реалізуючи деякі готові вироби через свої ринки (магазини), але в більшості випадків, крім засновницьких паперів (інколи ці компанії називають “ паперовими”) та рахунку у банку, вони ніяких активів не мають. Діяльність цих компаній можна порівняти з трубопроводом, крізь який здійснюється перекачування грошей до інших віддалених фірм для приховування справжніх джерел та природи утворення фондів. Фактично, на відміну від записаного в документах, весь персонал такої компанії складається з однієї особи, як правило, місцевого жителя, бажано юриста, на якого покладено функції опікуна.

Багато “відмивників" грошей мають кілька “коралових" компаній. Так, наприклад, в Іспанії злочинна організація створила цілу мережу з 500 невеликих компаній, які займалися комерційною діяльністю тільки на папері, а насправді використовувалися для укриття від податків та “відмивання" коштів.

Офшорні зони підрозділяються на дві основні групи: класичні офшори і так звані “податкові сховища”. Класичні офшори — пільговий режим для людей, що віддають перевагу технологіям утаємничення свого бізнесу. У цих країнах офшорні компанії користуються режимом найбільшого сприяння. їх звільняють від податків, гранично спрощують процедуру реєстрації і, що найголовніше, не цікавляться ні походженням капіталу компанії, ні його розміром, ні особистостями їх власників, ні фінансовою і податковою звітністю.

Реєстрація офшорних компаній проходить дуже швидко. Фірми, що пропонують послуги по їхньому створенню, обіцяють зробити все за 24 години. Для заснування компанії необхідно привести в державні органи й оформити двох чоловік: директора й одного акціонера — і сплатити реєстраційний внесок. До речі, ідиректором, і акціонером можуть бути цілком випадкові люди. Фірми-посередники беруться підібрати їх із числа місцевих жителів за дуже помірну плату (близько $300 на рік).

Що стосується реєстраційного внеску, то він складає звичайно $ 100-300 (залежно від країни). Крім того, потрібно виплачувати державі щорічно приблизно таку ж суму. У цілому, створення офшорної компанії обходиться фундаторам у $950-2500 плюс $550-900 щорічних виплат.

Друга група офшорних зон істотно відрізняється від першої. В основному, набагато меньш ліберальним ставленням до офшорних компаній. По-перше, там вони найчастіше не мають можливості відбутися від держави копійчаними щорічними внесками, а сплачують податки, правда, дуже невисокі (звичайно близько 5%). Тому часто ці країни називають “податковими притулками”. По-друге, держава, як правило, достатньо пильно цікавиться особистостями засновників. Треба мати не менше двох акціонерів і двох директорів, дані про яких заносяться в спеціальні реєстри. І хоча зазвичай ці ролі виконують підставні особи, однак така процедура не завжди буває приємнадля тих, хто вдається до повної конфіденційності свого бізнесу. І, по-третє, необхідно проводити щорічну аудиторську перевірку і надавати звіт фіскальним органам.

Стосовно податків, то офшори зобов’язані сплачувати 'їху повному обсязі втих країнах, де вони ведуть свій бізнес. Тому для того, щоб що-небудь заощадити, власникам офшорів потрібно вигадувати всілякі комбінації, щоб обійти цю вимогу. Як класичну рекламні проспекти приводять схему, використану одним дуже відомим голландським концерном.

Концерн зареєстрував на Бермудських островах страхову компанію і став її єдиним клієнтом. У компанїї було застраховане все майно цієї фірми, навіть те, що звичайно страхувати не прийнято. Страхові внески стали надходити на Бермуди у великих обсягах. Астрахова компанія з отриманих коштів стала давати кредити фірмі, а та — сплачувати їй відсотки по цих кредитах. Зміст цих обмінів грошима полягає в тому, що і страхові внески, і плата за кредити рахуються виробничими витратами і, отже, виключаються з прибутку. Зменшується прибуток—зменшується податок із прибутку. При цьому гроші залишають-сявконцерні. Комбінація дозволила підприємству заощадити $18 млннапо-датках. І головне — все це законно.

Українські підприємці, за свідченням спеціалістів, використовують більш прямолінійнірухи. Наші підприємства купуюгьщо-небудь (устаткування, програмне забезпечення, послуги) у місцевого представництва офшорної компанїї. По-перше,представництва іноземних фірмкорисгуюгьсявизначеними пільгами. По-друге, суми, заплачені за товар, відносяться до виробничих витрат і, отже, з цих коштів підприємство не сплачує податки. По-третє, гроші надходять на рахунок іноземного банку, що звичайно і є кінцевою метою операцїї. Чи варто говорити, що офшор належить керівнику підприємства або комусь з його близьких.

Правда, нещодавно були внесені поправки до податкового законодавства. І тепер до витрат можна віднести тільки 8 5 % витрат на оплату таких договорів. Фактично це означає введення 15 % податку на операції з офшорами. Так що очікується, що найближчим часом інтенсивність подібних операцій істотно знизиться.

Вкладати гроші в українські банки найвигідніше від імені кіпрських офшорів. Найбільш вигідними є фінансові операції. Вони і безпечніші, і податкові діри в цій сфері ширші. Саме в зв’язку з цими операціями і згадується частіше всього Кіпр. Ця країна стала просто офшорною Меккою для пострадянських держав. Причин тому кілька: географічна близькість, благодатний клімат, імідж Кіпру як європейської країни і дуже низький податок з прибутку для оф-шорних компаній (4,25%).

На сьогодні серед злочинців, особливо ділків з наркомафії, найбільш популярними методами “відмивання" грошей з використанням “коралових" та офшорних компаній є:

• метод зворотної позики;

• маскування під прибуток.

Метод зворотної позики.

Суть методу полягає в тому, що “відмита" готівка повертається і використовується у прихованій формі: позика, інвестиції, зарплата, хабарі, дарування тощо. Ділок депонує готівку на банківський рахунок однієї з “ коралових" або офшорних компаній в країні з пільговим оподаткуванням, де дотримується таємниця банківських внесків. Потім він переказує їх до банку іншої країни. Після чого звертається до банку своєї країни з проханням видати позику, використовуючи як додаткове забезпечення грошей, які знаходяться на депозиті в іншій країні. Гроші стають законними, а наявність процентів знижує податок. Якщо податкові органи вимагають пояснення щодо його несподіваного багатства, він вказує на факт одержання позики. Для надання більшої переконливості своєму поясненню, ділок може засновувати декілька зарубіжних компаній і фірм, які нібито мають активи. Фактично ж компанія або фірма, яку представляє суб’єкт, номінально зареєстрованау зарубіжній країні. Часто зворотну позику злочинці за допомогою хабаря або примусу вкладають в майно чи спрямовують на пряме інвестування різних організацій або комерційних фірм безпосередньо через одну з своїх закордонних “коралових” або офшорних компаній. Звичайно трансконтинентальні фінансові операції по поверненню фондів здійснюються шляхом електронного трансферу, найбільш швидким, безпечним та дуже важко організувати контроль за трансакціями з боку правоохоронних органів.

Метод маскування під прибуток.

Різновидами цього методу можуть бути, наприклад, повернення “відмитих” грошей через акції компаній, нерухомість або зароблену ким-небудь валюту вуспішній закордонній діловій фінансовій операції. Ділок сплачує належний податок на трансфінансову операцію і повертає свій “прибуток".

Також різновидом методу маскування під прибуток є ще один улюблений злочинцями метод “відмивання” коштів — метод придбання товарів та майна. “ Коралова” компанії використовує гроші з рахунку у банку для придбання то -варів і майна, започатковує законну комерційну справу і далі продає свій бізнес іншій таємно контрольованій “кораловій” компанії. Прибуток акумулюється цією компанією і вкладається на рахунок у банку. Злочинці як один з методів “відмивання" грошей широко використовують “коралові" страхові компанії для одержання страхових сум за фальшивими позовами.

Таким чином, гроші для “відмивання" залишають країну таємно, а “відмиті" повертаються відкрито.

Використовуючи ці методи “відмивання” коштів, на відміну від інших, злочинці не створюють податкової заборгованості. Вони згодні краще сплатити податки на “чисті” гроші, ніж показувати джерела їх придбання.

Азартні ігри та казино.

Загальновідомо, що легалізовані гральні заклади казино, кінні, собачі біта та інші розважальні підприємства одержують великі суми готівки. Ці кошти можуть бути переведені в інші казино, поширені в усьому світі. В результаті не залишається ніякої документації для проведення аудиторської перевірки. Гроші безперешкодно переводяться з однієї країни в іншу з використанням банківських можливостей казино. Тут вони можуть конвертуватися в інші форми грошового обігу і депонуватися у фінансових закладах. Казино широко використовується “відмивниками” грошей. На “брудні” гроші вони купують велику кількість гральних чіпів або посилаючись на майбутню ігрову діяльність в казино, вкладають гроші на його депозитний рахунок в одному з банків. Звичай -но ділки або зовсім не грають в казино або витрачають на гру мало часу. Згодом суб’єкти повертають чіпи в казино або закривають рахунок в банку і отримують чеки на визначену суму, виписані на їхнє ім ’я або третіх осіб. Потім чекова сумадепозитується на рахунок в банку “відмивщика”. Таким чином злочинець має алібі щодо джерел існування його коштів — гроші були виграні в казино. Безумовно, що “відмивання” коштів у такий спосіб потребує налагодження тісних контактів з керівниками казино. В кінцевому підсумку організована злочинність “оплутує” мережі підприємств для розваг і ставить їх під свій контроль, як це свого часу зробив Каморра у Південній частині Франції. Як варіант для “відмивання” коштів можуть використовуватися кінні чи собачі біта. У цьому разі ділки д ля досягнення своєї мети використовують букмекерів. Букмекер — посадова особа, яка фіксує результати змагань, реєструє учасників та переможців тоталізатора. Виступаючи як член злочинного угруповання, букмекер може фальсифікувати ігрові результати і засвідчувати неправильний виграш . Як правило, злочинці фактично не беруть участі в іграх або грають на дуже маленькі суми, проте одержують великі кошти, які в кінцевому випадку змішуються з “брудними” грошима і набувають статусу “чистих”. З метою запобігання цих випадків та можливості уникнення від сплати податків в деяких країнах передбачено ідентифікування осіб, які беруть участь у різного роду тоталізаторах.

Обмін валюти.

Це один добре відомий злочинцям спосіб використання численних центрів та агентів по обміну валют. За своєю природою вони займаються багатомасш -табними операціями з готівкою. В країнах, де недостатньо відрегульований валютний контроль та податкове законодавство, заклади по обміну валюти за бажанням “відмивника” обмінюють гроші, які були отримані врезультаті злочинної діяльності, на грошові знаки інших країн: або для переведення задопо-308

могою електронної пошти до відповідної держави, або для зворотного обміну (вже у “відмитому” вигляді) у грошові знаки своєї країни. В таких випадках ці заклади, з метою приховування трансакції, ніяких записів в реєстраційній документації про такі операції, як правило, не здійснюють або здійснюють частково. До того ж, використовуючи заклади по обміну валют, можна купувати банківські чеки в іноземній валюті або чеки “рідного” банку (нерідко купують туристичні чеки) і потім їх депонувати на рахунку у зарубіжному банку чи використовувати для купівлі товарів або послуг. Велика сума внеску на банківському рахунку може звернути увагу органів податкової служби, невеликі ж вклади в ряді різних банків можуть залишитися без уваги. “Відмивники” грошей можуть самі відкрити мережу закладів по обміну валют і використовувати їх як “коралові” компанії. Тобто їх діяльність відображається тільки на папері. Фактично ж фальсифікуються записи про купівлю та продаж валюти, а “брудні” гроші стають “відмитими” і фігурують як комісійні (різниця між купівлею та продажем валюти — маржа).

Підпільні банківські системи.

Підпільні фінансові операції відомі давно. Нині вони набули найбільшого поширення в країнах, де діють суворі правила контролю за обміном валюти. Причому, чим жорсткіші заходи контролю, тим більшого розвитку набувають підпільні банківські операції. Наприклад, у Великій Британії вони отримали новий поштовх саме у 70-і роки в період введення заходів жорсткого контролю.

Підпільні банківські системи (інакше їх називають “паралельні” банківські системи) дозволяють переміщувати по всьому світу величезні суми грошей без традиційних банківських процедур, вони історично створені для уникнення валютного контролю з метою отримання прибутків, зберігання коштів за кордоном, оплати за межами країни за товари тощо. Банкіри цієї системи часто є членами старовинних сімей (наприклад, Чоп, Ханді, Хевела тощо) або кланів мінял і водночас представниками шанованих професій, які пов'язані з великою кількістю ділових контактів та значними сумами грошей. Підпільні банківські системи можуть також виступати у вигляді трастових компаній. Тісні неформальні контакти, які існують, наприклад, у емігрантському середовищі, дозволяють потенційним клієнтам легко вийти до місцевих підпільних банкірів, хоча вони не можуть відкрито пропонувати свої послуги.

Банкір підпільної банківської системи часто відіграє ключову роль у житті свого клану, оскільки він може організувати для будь-якого емігранта відправку будь-якої суми грошей на батьківщину, а також переказати великі суми, одержані від торговців як їх прибуток без сплати податків. Більше того, вони можуть умовити або змусити переслати великі суми, одержані в результаті злочинної діяльності або призначені для фінансування подібної діяльності за кордоном. “Відмивники” коштів широко використовують підпільні банківські

мережі для переведення величезних сум готівки за кордон, причому ці операції можуть здійснюватися у різний спосіб.

Підпільні банкіри в своїй діяльності виконують в основному лише функції переказу грошей і не користуються внесками в тому розумінні, яке вкладається в це поняття законодавством багатьох країн. Тому вони не підпорядковуються йому і навіть не зобов’язані заявляти про свою діяльність. Однак і при переказі коштів банкіри можуть ухилятися від сплати податків і тому викликають інтерес для податкового відомства. Податкові служби можуть вимагати в них звіт про походження переведених за кордон коштів. У подібній ситуації підпільному банкіру доводиться або визнавати свій статус і тоді податком будуть обкладатися його комісійні, або відмовитися визнати його, і тоді податком може бути обкладена вся переказана сума, оскільки вона буде розглядатися як незаявле-ний прибуток від невідомої діяльності.

Брокерські бюро та біржі.

В своїй злочинній діяльності “відмивники” доходів широко використовують біржових брокерів. У тісному кооперуванні з брокером ділок здобуває можливість придбання акцій, облігацій, векселів тощо. Таким чином коштивклада-ються в біржові цінні папери, причому, як правило, вони реєструються на будь-яку особу або на “коралову” компанію, але в більшості випадків на пред’явника. В кожній окремій країні держава регулює ринок цінних паперів та брокерських операцій. В деяких країнах простіше, ніж в інших, маніпулювати “брудними” грошима через брокерів. Однак, навіть у країнах із суворим контролем, несумлінний брокер може сприяти “відмиванню” коштів, маніпулюючи разом зділком цінними паперами. Нерідко злочинці використовують цей спосіб “відмивання” коштів за участю, крім брокера, мінімум двох осіб. Наприклад, два суб’єкти реєструють у різних країнах визначену кількість “коралових” компаній. З допомогою біржового брокера, на одержану в банку позику, вони купують на біржі цінні папери—акції. На першій стадії цього процесу фонди (акції) знаходяться в тій країні, де в них вклали гроші, але еквівалентна сума їх вартості повинна обов ’яз-ково знаходитися в тій країні (як правило на рахунку в банку у вигляді позики), доякоїсуб’єкти бажають переправити кошти. Потім змовники приймають “протилежні" позиції стосовно цих паперів. Тобто один “відмивник” (продавець) “продає" їх своєму “колезі" (покупцю),якийволодіє “кораловими” компаніями за кордоном. При цьому залежно від таких факторів, як достатньо невелика “коралова" фірмаабо необхідність “відмивання" великої кількості коштів, “продавець" задопомогою брокера збільшує або занижує ціну акцій, які він бажає “реалізувати" . Для вивезення коштів за межі країни, звичайно, ціни на папери знижують. На цій операції утримувач акцій начебто зазнає “збитків”, але з подальшою їх “реалізацією” за завищеними цінами іншій “ кораловій" компанії ділок одержує “прибуток", і так далі по ланцюгу фальшивих компаній. Таким чином “прибуток" від продажу акцій і є сумою “відмитих” грошей.

Збалансована податкова політика, що уникає надмірного податкового преса, із диференційованим підходом до обчислення бази оподаткування, безумовно, сприяє своєчасній і повній сплаті податків. Однак прагнення до ухиляння від сплати податків є однією із шкідливих традицій населення розвинутих країн. Ця традиція прагне до розширеного відтворення.

Отже, гроші минають бухгалтерію підприємств, ховаються через лазівки в бухгалтерському обліку, “відмиваються” у казино, а в кінцевому підсумку осідають на особистих рахунках у солідних іноземних банках, офшорних зонах. Існує багато можливостей — активних або пасивних — укривати свої доходи від оподаткування, збільшуючи тим самим свій особистий майновий стан і скорочуючи розмір “суспільного блага”, що отримує держава. Проте ухиляння від сплати податків — це не просто елемент дивіантної поведінки платника податків, а є тяжким злочином, що за кваліфікацією світового законодавства, кримінальне діяння. Воно завжди призводить до скорочення податкових надходжень до державної скарбниці, скорочення державних витрат і можливості здійснювати соціальну підтримку вразливих верств населення. Масштаби ухиляння від сплати податків зростають у геометричній прогресії, адже “брудні” гроші породжують нові “брудні” гроші в дедалі більшому обсязі.

До середини 80-х років традиційним напрямком боротьби з організованою злочинністю було руйнування постачання продукції (наркотиків) і арешт постачальників — керівників організацій або “ватажків”. Із середини 80-х років, що збіглося з визнанням відмивання грошей як злочину, пріоритет був відданий відстеженню прибутків. Логіка цього нового підходу здається розумною: бажання злочинних організацій — заробляти гроші, таким чином арешт грошей знищує бажання продовжувати незаконний бізнес. І, оскільки злочинні організації відмивають свої доходи з метою уникнення арешту і конфіскації, зараз ведуться бійки на аренах відмивання грошей — банки, інші фінансові установи, брокери з цінних паперів, діяльність по електронному переказу грошей, відправники грошових переказів, казино тощо.

До цього необхідно додати, що “брудні” гроші в податковому сенсі — це не тільки одержання майнової вигоди внаслідок приховування від оподатковування доходів, отриманих протиправним шляхом. Логічні міркування й аналіз відповідних випадків підводять нас до того, що під “брудними” грошима треба розуміти скоріше суму, яка повинна бути покладена в основу правильного оподатковування, тобто суму, що підлягає оподатковуванню, або хоча б її частину. При прибутковому податку і податках з доходу ця сума містить у собі неотри-мані державою податкові надходження. Усе це можна звести до одного короткого формулювання: “брудні” гроші — це гроші, за допомогою яких навмисно занижуються податки. Або для прибуткового податку як найважливішого виду податків: “брудні” гроші — це дохід, включаючи і занижені податки, що виведений зі сфери визначеного законом оподатковування.

Характерною рисою “брудних" грошейє те, що вони утворюються врезуль-таті навмисного заниження податків, іншими словами—у результаті ухиляння від сплати податків (ст. 148² КК), тому що утворення “брудних” грошей — це мета, фінал. Воно вимагає наявності наміру, а отже, й умислу. З термінологічної і практичної точки зору навряд чи можна уявити собі одержання “ брудних" грошей за допомогою скорочення податків з легковажності або необдуманості.

Стосовно вимог до однозначності трактування дій особи щодо ухилення оподаткування, то її можна виявити за зовнішніми проявами цих дій, зокрема за прагненням використовувати матеріальні цінності підприємства не на збільшення його (підприємства) прибутків, а лише з метою особистого збагачення або на нейтралізацію прибуткового податку. Для маскування відчуженості або ухиляння необ’язково фальсифікувати бухгалтерські документи; частіше буває достатньо інших засобів, за допомогою яких ліквідується зв’язок між майном підприє мства і самого підприє мства. Подібні засоби існують і для вилучення грошей із майна підприє мства з “брудною" метою.

Якщо “брудні” гроші, відповідно до викладеного, припускають ухилення від сплати податків, то момент початку утворення “брудних" грошей необов’язково повинен слідувати за моментом ухиляння від сплати податків. Усе може відбуватися навпаки. Це випливає з того, що ухиляння від сплати податків завершується втой момент, коли занижена сума, що підлягає оподатковуванню, але процес утворення “ брудних" грошей може початися вже внаслідок порушень в обліку або фальсифікації бухгалтерських данихяк підготовка до несплати податків, тобто в той час, коли спроба ухилитися від сплати податків ще не зроблена, але вже проведено протиправну підготовку до несплати податків, що у будь-якому разі повинно кваліфікуватися як самостійне порушення податкового законодавства.

Приведене вище визначення “брудних" грошейякгрошей, задопомогою яких навмисне занижуются податки, тобто відбувається ухиляння від їх сплати, у принципі, поширюється не тільки на прибутковий податок, а й на всі види податків. Відбувається ніби перетикання ухиляння від оподаткування від одного виду податків на інші.

З податкового погляду “брудні" гроші приховують як можна довше. “Утримувач” “брудних” грошей що є сили намагається заплутати сліди, які можуть привести до їх розкриття.

У податковому сенсі “брудні" гроші необов’язково повинні складатися з “грошей" яктаких. Подібним чином можуть створюватися і “брудні" запаси товарно-матеріальних цінностей. Засобом для досягнення цієї мети звичайно є заниження в інвентарних описах обсягів сировини, що надійшла, напівфабрикатів, готових продуктів або товарів, отриманихдля реалізації, і прийом цих занижених обсягів на баланс. Тим самим занижуються також розміри майна і прибутку, отриманого в даному році. Але баланс є баланс, і в такому році він 312

однак покаже відповідне збільшення прибутку, тому багато підприємців йдуть на те, щоб і в такому році вказувати в інвентарних описуваннях занижені дані, а при наступному продажу цих товарів приховувати прибуток, отриманий від їх реалізації, проводячи ці операції як угоди без оформлення розрахунково-ита-тіжнихдокументів.

Стан боротьби з відмиванням доходів незаконного походження в Україні.

Процеси послідовної інтеграції нашої держави до світової економічної системи також впливають на стан економічної злочинності. Прагнення підприємців до самостійного виходу на міжнародний ринок, розширення контактів з іноземними фірмами для спільної економічної діяльності, але непродуманий їх пошук при слабкому рівні аудиторського забезпечення, зростання товарного та валютного обміну при відсутності належної законодавчої бази стали свого роду сферою пильної уваги різних ділків як вітчизняної, так і іноземної тіньової економіки. Зростають спроби шахраїв міжнародного масштабу шляхом обману, користуючись відсутністю дієвого механізму державного контролю за товарно-грошовими операціями, провести незаконні акції по відмиванню грошей.

Проведений аналіз свідчить, що проблема боротьби із злочинністю, яка пов’язана з відмиванням коштів є актуальною як у нашій країні, так і за її межами. За останні роки країїти Центральної та Східної Європи, а також СНД зіткнулися з розширенням внутрішньої та міжнародної організованої злочинної діяльності, яка отримує значні прибутки шляхом відмивання коштів.

Особливість проблеми полягає втому, що ця злочиність, як невіддільна частина економічної злочинності, має тенденцію до загостренняінабулатранс-національного характеру.

Факторами, що сприяють загостренню в Україїп криміногенної ситуаци пов’язанної з відмиванням коштів, отриманих злочинним шляхом є такі:

• нестабільність економічної ситуації в цілому;

• порівняно слабка банківська система;

• реально існуюча потреба економіки країни в іноземних інвестиціях;

• недостатнє юридичне, економічне, аудиторське обгрунтування міжнародних угод, що призводить до зростання кількості випадків укладення кон -трактів між підприємствами Україїти та лжеінофірмами і як наслідок після виконання украшськими підприємствами своїх договірних зобов’язань, ненад-ходження в Україну плати за поставлену продукцію;

• широкі можливості пересилки злочинно здобутих грошових коштів за кордон або їх впровадження у легальну підприє мницьку діяльність шляхом проведення банківських операцій при недосконалому законодавстві щодо “відмивання" грошей, відсутності в банках, державних та комерційних структурах механізму виявлення фактів відмивання кримінально одержаних грошових коштів;

• відсутність механізму своєчасного інформування правоохоронних, інших уповноважених контрольних органів про незаконні або підозрілі операції чи угоди посадовими особами банківських, фінансових установ або свідоме приховування таких відомостей;

• низький рівень підготовки працівників правоохоронних органів та банківських установ щодо попередження, виявлення, розслідування фактів відмивання коштів, їх слабка технічна оснащеність;

• систематичні порушення встановлених Національним банком України єдиних економічних нормативів у сфері платіжного обігу та кредитування, єдиних правил бухгалтерського обліку та міжбанківських розрахунків;

• полегшена можливість створення псевдопідприємств, псевдокомпаній та інших псевдоорганізацій, чому нерідко сприяють посадові особи державних органів, які інколи заради своїх корисливих інтересів спроможні навіть на такі дії як підробка та видача підроблених документів юридичним і фізичним особам, незаконне сумісництво у комерційних та державних структурах;

• безпідставна видача кредитів, численні факти залучення до грошового обігу фіктивних коштів шляхом використання підробних авізо, векселів і неза-безпечених лімітованих чекових книжок.

Очевидно, що криміногенна ситуація в економіці потребує комплексного підходу як з боку правоохоронних органів, так і з боку інших зацікавлених відомств. Протидія вищевказаним негативним факторам повинна здійснюватися в Україні в таких основних напрямках:

1. Враховуючи провідну роль кредитно-фінансової системи в економіці України і стрімку її криміналізацію, сьогодні виняткової актуальності набувають внесення істотних змін i доповнень до чинного банківського, податкового, кримінального, іншіх видів законодавства та відомчих нормативних актів, які б забезпечили нормальне функціонування фінансово-господарської системи, створили умови для мінімізації криміногенних процесів, своєчасного виявлення і попередження економічних злочинів, а саме: запровадження до Кримінального кодексу нових складів злочинів, які б передбачали карність зазначених вище діянь, що є супутними факторами при утворенні, відмиванні та використанні фіктивних грошових коштів, визначити конкретний механізм взаємодії банківських і фінансових закладів з правоохоронними органами щодо вдосконалення вимог Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”; визначити напрямки вдосконалення Закону України “Про банки, банківську діяльність і банківський нагляд” у рамках розв'язання проблем повернення кредитів та встановлення фіктивних операцій, псевдоугод; з метою боротьби з ухилянням від оподаткування, користуючись законодавчими актами і досвідом зарубіжних країн створити ефективний механізм звітності та документообороту.

2. Зміцнити в кожному відділенні Національного банку, комерційному банку служби внутрібанківської економічної безпеки та міжбанківської еко-314

номічної безпеки з відповідними кадровим та технічним забезпеченням, з науково-консультативним підрозділом прогнозування ефективності роботи банківських установ, зорієнтувавши ці підрозділи в першу чергу на виявлення, документування підозрілих фінансових операцій, своєчасне інформування правоохоронних органів та взаємодію з ними у розслідуванні подібних правопорушень.

3. Відпрацювати механізми поповнення міжбанківської інформаційної системи відомостями про категорії недобросовісних учасників сфери підприє -мницькоїта банківськоїдіяльності.

4. Створити систему обов’язкової підготовки та перепідготовки фахівців банківської економічної безпеки, аудиторів, а також фахівців для роботи у зарубіжних банківських представництвах, філіях, з іноземними підприє мниць-кими структурами.

5. Створити комплексну систему балансових та інших необхідних систематичних показників банківського контролю для висвічування кримінальних процесів у сфері банківськоїдіяльності.

6. Законодавчо визначити порядок зберігання обліково-розрахункових документів, що відповідають потребам боротьби зі злочинністю та світовій практиці з цих питань.

7. В рамках боротьби з економічними злочинами, які мають транснаціональний характер, продовжувати заходи спрямовані на вдосконалення механізму обміну оперативно-розшуковою та офіційною інформацією між правоохоронними органами України з іншими державами про міжнародні фінансові операції, які викликають підозру з точки зору легальності.