СУТНІСТЬ І ВИДИ ІНСТИТУЦІЙНИХ ЗАГРОЗ ФІНАНСОВІЙ БЕЗПЕЦІ

Фінансовій безпеці відводиться важливе місце у широкому спектрі проблем економічної безпеки України. Найважливішим чинни­ком гарантування фінансової безпеки держави є відродження економіки і стабільний розвиток.

Фінансова безпека держави є багатоаспектним явищем, стан її дина­мічно змінюється, і тому потрібно здійснювати ретельний моніторинг фінансової системи, а також вивчати проблеми, що виникають під впли­вом реформування національної економіки, регіоналізації й глобалізації світової економіки, інтернаціоналізації фінансових потоків тощо.

З погляду національних фінансових інтересів найбільш актуальним є створення умов для функціонування економіки в режимі розширеного відтворення, захисту інтересів вітчизняних виробників, підвищення ін­новаційної та інвестиційної активності, постійного контролю за страте­гічними ресурсами країни, підтримки наукового потенціалу, здатного забезпечити незалежність країни на стратегічно важливих напрямах науково-технічного прогресу.

Фінансова безпека у вузькому розумінні - це ступінь (рівень) захи­щеності інтересів держави у фінансовій сфері. У широкому розумінні фінансова безпека - це стан бюджетної, податкової та грошово-кредит­ної систем, що гарантує спроможність держави ефективно формувати й раціонально використовувати фінансові ресурси для забезпечення її со-

ціально-економічного розвитку, захистити фінансову систему від внут­рішніх і зовнішніх загроз.

Для фінансової безпеки, як і для інших складових національної без­пеки, вирішальне значення мають не самі показники, а їхні граничні зна­чення. Наближення до них свідчить про наростання загроз фінансовій стабільності країни, а перевищення граничних значень - про вступ су­спільства в зону нестабільності, соціальних конфліктів тощо, тобто про реальне руйнування фінансової безпеки.

Загрози фінансовій безпеці України - це сукупність реальних чи по­тенційно можливих явищ і чинників, що створюють небезпеку для реа­лізації національних інтересів у фінансовій сфері.

Зміст загрози безпосередньо пов'язаний з її формою, під якою розу­міються способи зовнішнього втілення загрози. Форма надає змісту за­грози фактичну визначеність в об'єктивному світі, зумовлює її межі. За­вдяки формі загроза стає доступною для дослідження й оцінки.

З позиції діалектики джерелом будь-якого руху, розвитку в цілому є суперечності. У межах системи управління існує суперечність між прого­лошеними цілями економічних реформ і методами їх досягнення. Забез­печення фінансової безпеки держави передбачає взаємодію державного регулювання та ринкової саморегуляції, загальних і власних інтересів. Ін­тереси громадянського суспільства пов'язані насамперед з індивідуаль­ними правами і свободами, приватними інтересами. Останні реалізують­ся через ринковий механізм з притаманними йому елементами випадко­вості та безсистемності. Питання ж державної фінансової безпеки - це загальні питання, для розгляду яких потрібна система, організованість, субординація. Вирішенням цих питань повинна займатися саме держава, яка відстоює сферу загальних фінансових інтересів, і сподівання в таких випадках на ринкові механізми недоцільні.

Усе це, у свою чергу, сприяє виникненню ще однієї суперечності - між проголошеними цілями та завданнями реформ і неспроможністю держави виконати їх.

Розгляд наявних проблем дає змогу стверджувати, що первинною є не сама загроза, котра є проявом не небезпеки як такої, а чогось більш суттєвого, того, що породжує виникнення і розвиток небезпеки і самої загрози. Небезпеки і загрози є рушійною силою формування взагалі всіх відносин у системі фінансової безпеки. Акцентування на загрозах і кон­центрація зусиль на протидії їм створюють замкнене коло: наслідки ро­боти не охоплюють підвалинних джерел виникнення загроз.

Саме суперечності визначають стратегічний рівень гарантування фінансової безпеки, довготривалий напрям діяльності в цій сфері.

Загрози ускладнюють саморегуляцію економіки та реалізацію фі­нансових інтересів, спричиняють вихід фінансових індикаторів за межі їхніх порогових значень. Завданнями держави є виявлення загроз, ви­мірювання рівня їх небезпеки, реалізація адекватних заходів щодо за­побігання й усунення загроз, а також негативних наслідків їхнього впливу.

У Концепції забезпечення національної безпеки у фінансовій сфері, схваленій розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.08.2012 № 569-р, визначено зовнішні та внутрішні загрози.

Так, зовнішніми загрозами національній безпеці у фінансовій сфері є:

- обмеженість доступу до міжнародних фінансових ринків;

- значна залежність від експортно-імпортної діяльності;

- погіршення стану зовнішньої торгівлі, зростання дефіциту платіж­ного балансу;

- значна залежність від зовнішніх кредиторів;

- вплив світових фінансових криз на фінансову систему держави.

До внутрішніх загроз національній безпеці у фінансовій сфері нале­жать:

- нестабільність і недосконалість правового регулювання у фінансо­вій сфері;

- нерівномірний розподіл податкового навантаження на суб'єктів господарювання, що зумовлює ухилення від сплати податків;

- низький рівень бюджетної дисципліни і незбалансованість бю­джетної системи;

- збільшення обсягу державного боргу;

- недостатній рівень золотовалютних резервів;

- високий рівень доларизації економіки;

- істотні коливання обмінного курсу національної валюти;

- слабкий розвиток фондового ринку;

- недостатній рівень капіталізації фінансової системи;

- відплив капіталу за кордон внаслідок погіршення інвестиційного клімату;

- тінізація економіки тощо^[219].

Сучасна світова фінансово-економічна криза засвідчила вразливість вітчизняної фінансової системи, її залежність від зовнішнього впливу.

Украй негативний вплив на систему гарантування фінансової безпе­ки України справляють інституційні загрози, що проявляються через ін- ституційні деформації - якісні викривлення інституційних форм фінан­сової системи. Основними загрозливими формами інституційних де­формацій у фінансовій системі України на сучасному етапі є: тіньова економіка, рейдерство, непродуктивний відплив капіталу, корупція й ті­ньова парадержава. Саме ці форми інституційних деформацій є най­більшими за обсягами, соціально-економічними наслідками та реальни­ми загрозами фінансовій безпеці України^[221].

Основною формою вияву інституційних ризиків фінансової системи будь-якої країни є тіньова економіка. Системними наслідками тінізації в Україні у фінансовій сфері є: втрата дієвості важелів грошово-кредитної політики внаслідок значного обсягу оборотів гривневої та валютної маси, який не підпадає під регулювання засобами банківської системи; втрата дієвості фіскальних інструментів, марнотратство дефіцитних бюджетних ресурсів; втрата потенціалу соціальної політики, занепад со­ціальної сфери, поширення тіньової зайнятості, зростання диференціа­ції доходів населення; зниження рівня нагромадження в суспільстві та втрата ним інвестиційного потенціалу, відплив ресурсів з процесу сус­пільного відтворення; гальмування переходу до інноваційної моделі розвитку у зв'язку з недостатнім розвитком інвестування та неефектив­ним відтворенням людського капіталу.

Загрозливою інституційною деформацією фінансової системи Украї­ни є рейдерство як недружнє поглинання компаній і перерозподіл влас­ності й корпоративних прав. Разом з тим недружні поглинання “по- українськи” найчастіше зводяться до силових захоплень підприємств під прикриттям законних або псевдозаконних підстав.

Інституційною загрозою фінансовій безпеці України є непродуктив­ний відплив капіталу - це операції, які мають протиправний характер або є неефективним для країни. До них належать операції з метою опти- мізації умов інвестування, ухилення від оподаткування, легалізації ко­штів тощо. Основними каналами та схемами непродуктивного виведен­ня капіталів є: операції у сфері зовнішньоекономічної діяльності; інвес­тиційні операції; операції з цінними паперами; операції фіктивного страхування та перестрахування тощо.

Не менш важливою інституційною деформацією фінансової системи України є корупція. Слід також зазначити, що в умовах глобальної еко­номіки корупція не обмежена кордонами окремих країн, вона набуває міжнародного масштабу. Протидія корупції є однією з найактуальніших соціальних проблем сучасності, розв'язання якої для багатьох країн - надзвичайно складна і важлива справа. Для України корупція як складо­ва тіньової парадержави стала чинником, що реально загрожує її кон­ституційному ладу та національній безпеці^[222].

Корупція є небезпечною загрозою фінансовій системі, а отже, і фі­нансовій безпеці. Найбільш органічними інституційними умовами уне- можливлення корупції стають правова держава й правове суспільство, де правові норми є нормами життєвої необхідності й моралі. Отже, пра­во приватної власності потрібно зробити обов'язковим до виконання. Запобігання корупції охоплює як цілеспрямоване залучення осіб, упо­вноважених на виконання функцій держави, та інших суб'єктів до систе­ми соціально-позитивних відносин, так і перешкоджання вступу їх у ко- рупційні відносини чи припинення їх здійснення.

Як соціальне явище корупція існує в певних інституційних рамках, в яких економічні, політичні, правові, соціальні процеси впливають на неї, а корупція, передусім, чинить вплив на економіку, політику, право, сус­пільну психологію, ідеологію. У тих країнах, де корупція має значне по­ширення і суттєво впливає на соціально-економічні процеси, вона із со­ціальної аномалії (патології) поступово перетворюється на правило і стає звичним способом вирішення життєвих проблем, нормою функціо­нування влади і способом життя багатьох членів суспільства.

Удосконаленням наявних заходів спеціально-кримінологічного ха­рактеру є усунення недоліків (прогалин, суперечностей, нечіткості) ан- тикорупційного законодавства, які створюють умови для корумпування суспільних відносин. Одним із основних напрямів спеціально-криміно­логічного запобігання тіньовій парадержаві має стати розроблення анти- корупційних стандартів як системи єдиних для певної сфери правового регулювання правил поведінки, здійснення службових операцій (про­цедур), обмежень, заборон тощо, яка б унеможливлювала чи істотно зменшувала ймовірність корумпування суспільних відносин у цій сфері.

Наявність і подальший розвиток інституційних деформацій фінансо­вої безпеки потребує розроблення реальних, дієвих заходів щодо їх запо­бігання, зокрема здійснення активних дій щодо детінізації економіки. Де- тінізація економіки - це цілісна система дій, спрямована передусім на по­долання та викорінення причин і передумов тіньових явищ. Стратегічною метою детінізації економіки має стати істотне зниження рівня тінізації шляхом створення сприятливих умов для залучення тіньових капіталів до легальної економіки та примноження національного багатства.

Сьогодні детінізація економіки належить до стратегічних засад дер­жавної політики України. Проте дотепер не створено чіткого механізму міжвідомчої координації, ефективного й системного використання всіх наявних ресурсів і засобів розвідувальних, контррозвідувальних, право­охоронних, контролюючих, фінансових та інших державних органів, по­тенціалу громадянського суспільства у вирішенні окреслених проблем. Поряд із витісненням кримінальних та інших незаконних сфер тіньово­го економічного обігу, є потреба у впровадженні ефективних механізмів повернення до офіційного сектору економіки капіталів некримінально- го походження.

Доцільно легалізувати тіньові економічні відносини через запрова­дження цивілізованого приватного права, відмежувавши від власників тих, хто отримав цю власність через посаду.

Вагомість очікуваних негативних соціально-економічних наслідків інституційних деформацій потребує посилення уваги державних орга­нів влади до забезпечення належного рівня фінансової безпеки. Питан­ня зміцнення фінансової безпеки в контексті економічної безпеки дер­жави можна вирішити лише при системному підході. Для цього необхід­но переорієнтуватися на ринкові механізми виходу в безпечну зону, яка дасть змогу визначити пріоритети фінансових чинників в економічній сфері як найважливішої умови зміцнення фінансової безпеки України.

Украй небезпечною, специфічною та багаторівневою формою інсти- туційної деформації вітчизняної економіки є тіньова парадержава. Це утворення макроекономічного рівня державного типу, в якому через ви­сокий рівень корупції й тінізації державні послуги й суспільні блага роз­поділяються за ринковими принципами. У такому утворенні остаточно формуються й ефективно діють корупційні ринки державних послуг і суспільних благ. Тіньова парадержава включає ринки: адміністративно- господарських рішень, державних посад, кадрової політики, державних привілеїв, державної освіти та науки, державного захисту прав і свобод громадян, виборчу систему тощо.

Тіньова парадержава існує в певних інституційних рамках, в яких економічні, політичні, правові, соціальні процеси впливають на неї. У свою чергу, тіньова парадержава справляє вплив на економіку, політику, право, суспільну психологію, ідеологію.

Інституційним базисом існування й розвитку тіньової парадержави є високий рівень тіньової економіки та корупції. Саме такий “органічний сплав”, з одного боку, є передумовою, а з другого - наслідком (результа­том) існування тіньової парадержави.

Протидія інституційним деформаціям повинна мати комплексний характер. Для протидії мають об'єднатися виконавча влада, парламент, бізнес, громадськість. Головним чинником у цій справі є (повинні стати) формування й реалізація “правил гри” та умов рівноправної конкурен­ції. Державна влада першою має продемонструвати принцип верховен­ства права, що значною мірою сприятиме зміцненню фінансової безпе­ки України.

4.2.