§ 5. Зовнішньоекономічна політика. Інструменти торгових обмежень
Зовнішньоекономічна політика — це діяльність державних органів, що регулює економічні відносини країни з іншими державами. їй належить значна роль у забезпеченні ефективного використання зовнішнього чинника в національній економіці.
У міру еволюції міжнародних економічних відносин сформувався потужний інструментарій зовнішньоекономічної політики. Слід зазначити, що формувався він на основі теорії і практики сучасного господарства.Розвиток інструментів регулювання зовнішньоекономічних зв'язків проходив як на національному, так і на міждержавному рівні. Міжнародна координація в цій сфері припускає встановлення міжнародних режимів, тобто розробки економічних механізмів, що визначають норми, правила і процедури, яких зобов’язуються дотримуватися договірні сторони при розв'язанні яких-небудь проблем. Міжнародні режими, що містять узвичаєні стандарти і правила, у свою чергу, можуть впливати на національне регулювання. їх можна використовувати як орієнтир при реформуванні національної економіки, її законів і норм. Це особливо актуально для України, в якій відбувається хворобливий процес входження у світовий економічний простір і пристосування до універсальної системи правил і обов’язків, що склалися у світовому господарстві.
У сфері торгового обміну міжнародні режими розробляються насамперед у рамках Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) — міжнародної організації, яка діє на базі багатостороннього договору, що фіксує принципи і правила світової торгівлі. ГАТТ регулює в даний час близько 90% світового обсягу торгівлі. Робота, проведена під егідою ГАТТ, покликана протистояти протекціонізму, що періодично посилюється як на національному, так і на регіональному рівні, сприяти лібералізації народного торгового обміну, у тому числі і через регламентацію дій урядів з регулювання зовнішньоекономічної сфери.
Інструменти, щоє в розпорядженні держави для регулювання зовнішньо-економічноїдіяльності,маютьспоконвічно протекціоністську спрямованість.
Держава збільшує або зменшує цю спрямованість залежно від зовнішніх і внутрішніх обставин, що панують у той або інший період уявлень про національні інтереси, і чинних міжнародних правил. Це стосується і такої найважливішої складової частини державного регулювання зовнішньоекономічної сфери, як тарифне регулювання.До тарифних засобів регулювання зовнішніх зв’язків належить мито - державні податки, що стягуються за провіз через кордон країни (експорт-імпорт) товарівта інших матеріальних цінностей. Систематизований перелік мита є митний тариф. Розрізняють експортний і імпортний тарифи.
З точки зору цільової спрямованості, можна говорити про протекціоністський або фіскальний характер тарифів. Протекціоністський характер тарифів використовується тоді, коли держава, піднімаючи мито, піднімає тим самим національні ціни на імпортований товар, знижує його конкурентоздатність і захищає внутрішній ринок. Прихильники вільної торгівлі вказують, що подібні заходи викликають економічні втрати, зокрема знижується споживання населення. Але й вони не заперечують необхідність захисту “молодих" галузей, чия порівняльна перевага у конкурентній боротьбі ще не створена.
Метою фіскального мита є забезпечення державного бюджету податковими надходженнями. Цю функцію звичайно виконує мито натовар.якийне виробляють у даній країні. Як правило, вони бувають недуже високими.
Доходи, що держава отримує від зовнішньої торгівлі, приносить мито на імпорт. При скороченні експорту воно не могло дати яких-небудь істотних обсягів доходів бюджету. Скорочення імпортного митадержави домагаються шляхом тривалих переговорів, у тому числі в рамках ГАТТ.
За формою обкладення розрізняють адвалерні, специфічні і змішані мита. Ашалерні мита стягуються у відсотках від ціни товару (наприклад, 15% від ціни холодильника), специфічні — у вигляді визначеної грошової суми, стягнутої з обсягу, ваги або одиниці товару (наприклад, 15 дол. із кожної тонни металу). У варіанті змішаних мит товар одночасно може оподатковуватися й адвалерни-ми, і специфічними митами.
Як правило, митний тариф встановлюється на національному рівні, але він може бути єдиним і для країн, що об’єдналися в торгово-економічні угруповання. Наприклад, країни, що входять до ЄС, мають єдину митну територію з єдиним зовнішнім митним тарифом. Митні тарифи містять у собі звичайно три види мита: максимальні, мінімальні і преференційні (пільгові). Перші звичайно використовуються в торгівлі з країнами, з якими немає торгових угод; другі — у тих випадках, коли існують торгові угоди про введення режиму найбільшого сприяння; треті — різновид торгового мита (преференційні) — використовується при імпорті товарів із країн, що розвиваються. У рамках ООН (ЮНКТАД) Діє загальна система преференцій, куди входять преференційні мита розвинутих країн для товарів країн, що розвиваються.
Не меншу загрозу лібералізації торгівлі можуть нести і нетарифні бар’єри. До нетарифних бар’єрів належать різноманітні (нараховують понад 2000 різноманітних видів) економічні, політичні й адміністративні методи прямого або непрямого обмеження зовнішньоекономічної діяльності. Серед них найбільше поширення має квотування (контингентування), тобто встановлення виз-470 начених квот на експорт (імпорт) окремих товарів або товарних груп. У рамках встановлених квот експорт і імпорт здійснюються за ліцензіями, що видають уповноважені органи. Як правило, квотується імпорт товарів, і квота виконує роль, подібну ролі протекціоністського мита, тобто сприяє зниженню конкуренції на внутрішньому ринку.
До нетарифних бар’єрів можна віднести також державну монополію як виключне право держави на здійснення визначених видів зовнішньоекономічної діяльності, національні податкові системи, національні стандарти і т.п.
Державний вплив поширюється і на регулювання ввозу і вивозу капіталу. Держава, з одного боку, повинна забезпечити сприятливий інвестиційний клімат із гарантією від націоналізації іноземної власності, з другого - захистити власні інтереси, наприклад через встановлення максимальної частки іноземного капіталу в спільних підприємствах, визначити перелік галузей, доступних для іноземних інвесторів, частки національних кадрів у управлінні, доступність інформації і т.п.
До особливої групи заходів, що використовує держава, регулюючи відносини країни із світовим господарством, належить так званий активний протекціонізм, або різноманітні форми стимулювання експорту. Серед них можна відзначити: пільгове державне кредитування експорту (зменшення ставок і подовження термінів кредиту), державне страхування експортних кредитів, пряме субсидування експорту і різноманітні податкові пільги для експортерів. Використовують також різноманітні форми інформаційного й організаційного сприяння експорту продукції національних підприємств, забезпечення торгово-економічною інформацією, організації ярмарків і виставок і т.п.
До форм стимулювання експорту належить і такий напрямок торгової політики, якдемпінг - продаж експортованих товарів наяких-небудь закордонних ринках за більш дешевими цінами, на інших (звичайно національних). Хоча віддемпінгуівиграютьспоживачі, але збитки, що їх зазнають виробники аналогічних товарів, змушують держави проводити антидемпінгових заходів (наприклад, вводити антидемпінгові мита). Застосування таких заходів було санкціоновано антидемпінговим законодавством, підписаним більшістю країн -членів ГАТТ у 1967 р.