2.1.2. Економічні вчення античної Греції

Економічна думка стародавнього Сходу не мала великого впливу на розвиток подальших економічних поглядів. Вважають, що найпершими мислителями, які започаткували наукове дослідження економіки, були Ксенофонт, Платон та Аристотель.

Ксенофонт

(430 – 355 рр. до н. е.)

Афінський аристократ і

політичний діяч, землевласник

Основні твори – “Домострой”, “Кіропедія”

1. Об’єднує коло питань, які стосуються проблем раціонального господарювання, в особливу галузь знань – “ойкономію” (від грецького “ойкос” – господарство, “номос” – закон) і вважає, що остання має зосередитись на вивченні законів ведення домашнього господарства.

2. Ступінь поділу праці обумовлений, як правило, розмірами ринку збуту. Природне походження має поділ праці на розумову і фізичну, а людей – на вільних і рабів.

3. Ставить питання про дві властивості товару: “Цінність – все те, від чого можна отримати користь”. Якщо людина не вміє користуватись річчю, ця річ не є для неї цінністю. Але коли дану річ продати, то можна здобути користь і, тим самим, надати речі цінність.

4. Розглядає сутність грошей та їх функції. Вважає, що гроші – особливий товар, специфічність якого полягає в ненасиченості. Виділяє дві функції грошей – давати користь і створювати скарби.

Платон

(427 – 347 рр. до н. е.)

Аристократ, засновник філософської школи – афінської Академії, в якій викладав протягом останніх двадцяти років свого життя

Основні твори – “Держава”, “Закони”

1. Створив модель “ідеального” державного устрою, заклавши в її основу принцип природного поділу праці. Людині від народження притаманний лише один певний талант: “Одні народжені для управління, другі – для надання допомоги, треті – для землеробства і ремісництва”. Необхідно створити таку державу, в якій кожний виконував би певні функції за своїм талантом і отримував частку в суспільному продукті згідно з природними здібностями.

- філософи (управляють державою);

- воїни (охороняють державу);

- землероби, ремісники, торговці (виробляють і обмінюють продукцію).

Перший та другий стани не мають ніякої власності і звільнені від продуктивної праці, споживають суспільний продукт на принципах рівності. Третій стан має приватну власність і забезпечує на її основі перші два.

Раби не включалися в жодну з цих верств. Вони прирівнювалися до реманенту, розглядалися як засоби праці, що розмовляють.

2. Поділ праці Платон вважав природним явищем, поділ на вільних і рабів він пояснював як нормальне становище, що дано від природи. Від природи люди наділені неоднаковими здібностями, тому є сенс закріпити їх поділ за заняттями.

3. Виводить необхідність грошей з потреб торгівлі, яка обслуговує поділ праці. Виділяє три функції грошей: міра вартості, засіб обігу і засіб накопичення скарбів. До останньої функції Платон ставиться вкрай негативно, виступає проти продажу товарів у кредит, гостро засуджує лихварство.

4. Головною галуззю господарства вважав землеробство, негативно ставився до торгівлі. Торгівля – не гідна афінського громадянина. Її треба залишити тільки варварам-іноземцям.

Аристотель

(384 – 322 рр. до н. е.)

Учень афінської Академії Платона, вихователь Олександра Македонського, засновник філософської школи – афінського “Лікею”, в якому займався педагогічною діяльністю.

Основні твори – “Нікомахова етика”, “Політика”

Всі знання про економічні проблеми об’єднує в науку, яка поділяється на два функціональні види:

- економіка – комплекс знань про господарську діяльність, пов’язану з виробництвом споживчих вартостей в народному господарстві;

- хрематистика – наука про діяльність, націлену на накопичення багатств у грошовій формі.

Встановлює двоїсту природу товару. Річчю користуються:

- заради її споживчих якостей;

- заради обміну.

Обидві властивості товару приносять власникові користь.

Відкриває рівність і квантифікованість в обміні товарів “…все , що обмінюється, повинно якось порівнюватись… Необхідно, щоб все вимірювалось чимось одним… Розплата буде мати місце, коли буде знайдено рівняння, щоб продукти чоботаря відносилися до продуктів землероба, як землероб відноситься до чоботаря”.

- у самих товарах немає нічого такого, що могло б прирівнювати їх одне до одного;

- товарний обмін – це відносини не тільки між речами, а й між їхніми власниками;

- в обмінній угоді є 4 учасники – це товаровласники А і В та їхні товари а і в. Чим сильніша у особи А потреба в товарі в , що належить особі В, тим більше свого товару а віддасть А за одиницю в і навпаки. Звідси пропорція А / В = в / а;

- встановлює, що гроші – особливий товар, специфічність якого полягає в обслуговуванні обміну. Функції грошей: міра вартості, засіб обігу та засіб накопичення скарбів.

Вбачає різницю між рухом грошей як грошей (Т – Г – Т) і грошей як капіталу (Г – Т – Г).

Мислителі Стародавньої Греції в центрі уваги ставили проблеми рабовласництва, які розглядалися, виходячи з соціальної, політичної та економічної ситуації того часу. Наукові досягнення цих авторів зв‘язані зі способами теоретичного осмислення таких економічних процесів та явищ, як поділ праці, обмін, товар, гроші, прагненням зрозуміти закони господарського життя.