Економічна думка української діаспори

Особливості соціально-економічного розвитку України, тривала відсут­ність власної державності та багатовікове знаходження її земель у складі су­сідніх держав стали передумовою, з одного боку, інтенсивної еміграції її на­селення в інші країни, а, з іншого, сприяли широкому обміну ідеями у багатонаціональному науковому середовищі, активному залученню до до­слідницької праці іноземних науковців.

Йозеф Алоїз Шумпетер (1883-1950)

Професор Чернівецького, Грацського, Рейнського, Гарвардського університетів, міністр фінансів Австрії.

Основні твори — «Сутність та основний зміст теоретичної національної економії» (1908), «Теорія економічного розвитку» (1912), «Економічні цикли» (1939), «Капіталізм, соціалізм і демократія» (1942), «Історія економічного аналізу» (1954)

Теорія економічного розвитку. Ґрунтовну розробку цієї теорії Шум­петер розпочав під час викладання у Чернівецькому університеті. Вчений, спираючись на дослідження А. Афталіона, М. Кондратьева, Дж. С. Мілля, М. Тугана-Барановського, А. Шпітгофа, зробив спробу пояснити особли­вості руху капіталістичної економіки як динамічної системи. Він зазначав, що слід розрізняти статичне та динамічне господарство. При цьому, на ду­мку дослідника, «статичне господарство не «покоїться», воно здійснює оборот економічного життя; воно взагалі не «пасивне», але лише в певно­му розумінні; воно не абсолютно «обумовлено» конкретними обставина­ми: господарюючі суб’єкти могли б поводитись й іншим чином; нарешті, воно не просто «стаціонарне»...

Втім засади таких змін вчений представляє дещо однобічно, ствер­джуючи, що оновлюючі перетворення породжуються та відбуваються виключно у виробництві. Споживачі ж, на його думку, залишаються пасивними реципієнтами таких пертурбацій, не відіграючи визначаль­ної ролі у їх генерації та реалізації. Вони, власне, не в змозі навіть усві­домити появу нових потреб — тільки «виробництво прищепить спожи­вачам нові потреби»¹⁰.

Фундаментальним внеском Шумпетера у сучасну теорію інновацій стало формулювання поняття «здійснення нових комбінацій», що ви­значає, за автором, форму та зміст процесу економічного розвитку. Та­кими оновлюючими комбінаціями, на його думку, стали: 1) виготов­лення нового блага та зміна його якості; 2) впровадження нового методу виробництва; 3) освоєння нового ринку збуту; 4) отримання но­вого джерела сировини; 5) проведення реорганізації виробництва, отримання монопольного положення чи посилення рівня конкуренції.

Надзвичайно плідним у теоретичному ракурсі виявилось авторське визначення підприємства та підприємця, закріплення за останнім вико­нання креативної функції. Шумпетер зазначає: «Під підприємством... ми розуміємо здійснення нових комбінацій, а також те, у чому ці ком­бінації будуть втілюватись. Підприємцями... ми називаємо господа­рюючих суб’єктів, функцією яких є якраз здійснення нових комбінацій і які виступають як його активний елемент»¹².

стеми, рушійна сила науково-технічного прогресу».

Історія економічних вчень. Фундаментальна, колосальна за обся­гом та охопленням праця Шумпетера «Історія економічного аналізу» вийшла вже після його смерті, але забезпечила йому почесне місце в плеяді найвидатніших істориків економічної думки. Проведений авто­ром ґрунтовний аналіз розвитку економічної науки, піонерне розділен­ня в своїй роботі безпосередньо економічної думки та інструментарію економічних досліджень, що застосовувався представниками різних шкіл та напрямів, визначили класичний характер цієї праці, її формую­чий вплив на кілька поколінь вчених-економістів. Надзвичайна ерудо­ваність, мультілінгвізм, специфіка багатого на переїзди життєвого шля­ху автора, інтенсивна робота у провідних бібліотеках Європи та Пів­нічної Америки, особисте знайомство Шумпетера з найвидатнішими сучасними йому економістами стали передумовами написання вченим виняткової за популярністю у науковому середовищі праці. Незважаючи на те, що книга Шумпетера не є підручником з історії економічної дум­ки¹⁵, широкий історичний контекст, глибина та аргументованість авто­рського аналізу забезпечили «Історії економічного аналізу» переклади на численні мови та неодноразові перевидання в багатьох країнах.

Теорія капіталізму. Праця Шумпетера «Капіталізм, соціалізм і де­мократія» стала маніфестом капіталізму та вільного ринку. На час на­писання цієї роботи «успіхи» адміністративно-командних економік CPCP та фашистської Німеччини, популяризація соціалістичних та кейнсіанських ідей щодо вад та обмеженості ринку сприяли закріплен­ню як у світогляді народних мас, так й серед наукових кіл дещо насто­роженого сприйняття капіталізму та ринкової ідеології.

Вчений вперше показує, що навіть процеси монополізації ринку, які завжди трактувались у негативному світлі, можуть мати досить позити­вні наслідки. Дотримуючись запропонованого ним принципу «креатив­ного знищення», Шумпетер доводить переваги монополізованого ринку над ринком досконалої конкуренції. З одного боку, саме ефективні, підприємливі виробники впроваджують «нові комбінації» та отриму­ють за це відповідну винагороду. Більш того, «вплив нововведень, на­приклад нових технологій, на існуючі галузеві структури в довгостро­ковому аспекті перешкоджає стратегії обмеження виробництва, збереженню пануючих позицій і максимізації прибутку»¹⁶. З іншого бо­ку, саме «героїчні», за висловом автора, зусилля таких виробників- новаторів забезпечують споживачів новою, більш споживчо-приваб-

ливою продукцією, виготовленою посередством нових, більш ефектив­них способів. А отже, така продукція навіть за умови негнучких цін зможе «задовольнити наявну потребу за більш низьку ціну на одиницю корисного ефекту». При цьому в своєму дослідженні Шумпетер широ­ко, хоч і дещо своєрідно використовує розробки К. Маркса. Так, доко­ряючи останньому за те, що він «безперечно, фальсифікував дійсну психологію робітника», Шумпетер саме на базі ідей К. Маркса прого­лошує історичну необхідність капіталізму.

Людвіг фон Мізес (1881-1973)

Професор Віденського, Женевського та Нью-Йоркського університетів, співзасновник товариства Монт-Пелерин.

Основні твори — «Розвиток відносин між панськими та селянськими господарствами у Галіції у 1772-1842 рр.» (1902), «Теорія грошей та обігових засобів» (1912), «Суспільне господарство: дослідження соціалізму» (1922), «Лібералізм» (1927), «Бюрократія» (1944), «Людська діяльність: трактат по економічній теорії» (1949)

Мізес є вихідцем із Львівської області. Визнається фундатором но­вої австрійської школи Мізеса — Гайєка. Як вірний учень О. Бем- Баверка, Мізес провадив власні економічні дослідження на платформі суб’єктивізму та методологічного індивідуалізму. Його роботи вільні від застосування досить модного у ті часи та й зараз функціонального аналізу і громіздких математичних моделей. Але, незважаючи на відсу­тність формальних викладок, вчений настільки чітко та аргументовано відстоює наукові позиції австрійської версії лібералізму, що саме його праці стали основою відродження ідеології вільного ринку у 30-40-ві рр. XX ст. Такі відомі дослідники, як Ф. Гайєк, Е. Гіппель, Л. Дипак, Ф. Махлуп, О. Моргенштерн, А. Мюллер-Армак, В. Репке, Л. Роббінс, Г. Хаберлер та багато інших стали його послідовниками.

Теорія суспільного господарства. Мізес зробив суттєвий внесок в порівняльні дослідження ефективності капіталістичного та соціалістич­ного господарств. Визначивши капіталістичне суспільство як «втілення того, що слід було б назвати економічною демократією» та запропону­вавши інтерпретувати соціалізм в якості «політики, що ставить на меті створення суспільного порядку, за якого усі засоби виробництва усус­пільнені»¹⁷, Мізес демонструє фундаментальні відмінності між ними. Він зазначав, що лише завдяки проведенню ліберальної політики про­тягом життя декількох поколінь колосально підвищився добробут світу і саме «капіталізм підняв рівень життя мас до рівня, який не могли б й представити наші предки». Одночасно «спроби побудови соціалізму... підривають основи світової економічної системи» ставлять її на край прірви, «що здатна поглинути нашу цивілізацію»¹⁸.

Вчений першим довів неможливість економічних розрахунків при соціалізмі і на цій основі стверджував, що «кожний крок, який відво­дить нас від приватної власності на засоби виробництва»... «це крок, що уводить від раціональної економічної діяльності». Тож при соціалі­змі, зазначав він, раціональна організація виробництва не є можливою. Хоч протягом певного періоду часу мистецтво економічного управлін­ня ще може надалі існувати, але «людина буде зберігати старі процеси не через їх раціональність, а тому, що вони освячені традицією»¹⁹. За­значаючи, що «соціалізм є відмова від раціональної економіки», дослі­дник далекоглядно пророкує, що у випадку його побудови буде досяг­нуто «панування безглуздого порядку ірраціональної машини», в якої будуть «колеса крутитися, але без усякого толку»²⁰.

Теорія людської діяльності. Ґрунтовне дослідження Мізесом люд­ської діяльності забезпечило новій австрійській школі лідируючі пози­ції у сучасній праксеології. Саме Мізес ввів до широкого вжитку в еко­номічній науці термін «праксеологія», який раніше був надбанням винятково біології. Науковець зазначає, що категорії праксеології є не­залежними та незмінними, відповідно до незмінної структури людсько­го мислення. На базі праксеології вчений визначає принципи, що обу­мовлюють той чи інший вибір людини, та здійснює спробу створити універсальну економічну теорію. Для дослідження економічних змін фон Мізес пропонує застосовувати науку каталлактику, яка виходить з того, що людина діє, аби позбавитись відчуття неспокою. Такі дії, на

думку дослідника, матимуть виключно раціональний характер та пе­редбачають для людини здатність обирати з можливих альтернатив найбільш привабливу.

Аарон Директор (1901-2004)

Професор Чиказького, Північно- західного університетів та університету Говарда, засновник «Журналу економіки та права», співзасновник товариства Монт-Пелерин

Основні твори — «Проблема безробіття» (1931), «Захист, контроль та інфляція» (1952), «Паритет економіки ринкових місць» (1964)

Директор походить з Волинської області, але більшу частину життя прожив у США. Будучи активним прихильником ідеології лібералізму та вільної ринкової економіки, особливу увагу вчений зосередив на до­слідженні зв’язків між специфікою правил економічної ігри, встановле­них державою, та економічним розвитком. Його твори, присвячені про­блемам державного регулювання, аналізу причин та наслідків реалізації антимонопольно!' політики справили, за словами самих науковців, чи­малий вплив на розробки Р. Коуза, М. Фрідмена, Г.Саймона, Дж. Стіг- лера, Е. Хансена.

Важливим внеском вченого в економічну науку стали його розробки в області теорії обміну ідей. Вільний ринок ідей, стверджував Дирек­тор, є набагато важливішим за вільний ринок матеріальних благ, оскі­льки суспільство розвивається «через торгівлю ідеями, а не продукта­ми»²¹. Вчений застерігав від втручання у цю сферу держави, аргу­ментовано доводячи необхідність відокремлення урядових та еконо­мічних проблем. Найбільшу небезпеку подальшому економічному розвитку дослідник вбачав у посиленні держави у ролі головного^ робо­тодавця, або як органу, що визначатиме умови працевлаштування.

Саймон Кузнець (1901-1985)

Професор Гарвардського та Пенсільванського університетів, співробітник Національного бюро економічних досліджень, лауреат Нобелівської премії з економіки (1971 р.)

Основні твори — «Столітня динаміка виробництва і цін» (1930), «Національний продукт з 1869 р.» (1946), «Сучасне економічне зростання» (1966), «Економічне зростання націй» (1971), «Зростання і структурні зміни» (1979)

Кузнець є вихідцем з Харкова, але значну частину життя мешкав у США. Ґрунтовне дослідження вченим динаміки споживчих видатків аме­риканських домогосподарств у довгостроковому періоді дозволило йому піддати сумніву чинність психологічного закону Дж. М. Кейнса. Вияви­лось, що психологічний закон знаходить беззаперечне підтвердження на базі статистичних даних за короткостроковий період. Проте припущення Дж. М. Кейнса щодо падіння середньої схильності до споживання при зро­станні доходу, відповідно до емпіричних досліджень Кузнеця на прикладі США в тривалому періоді (1870—1940-х рр.) не підтверджувалось. У дов­гостроковому періоді спостерігалась константність показників як гранич­ної, так й середньої схильності до споживання. Саме на базі цих розробок вченого в подальшому з’явилась спроби розв’язати парадокс «перманент­ної стагнації», здійсненні І. Фішером (гіпотеза міжчасового вибору), Ф. Модильяні (гіпотеза життєвого циклу), М. Фрідменом (гіпотеза постій­ного доходу) та Р. Холлом (гіпотеза випадкового блукання).

Крива Кузнеця. Вчений першим на базі емпіричного аналізу визна­чив існування залежності між економічним зростанням та нерівністю у розподілі доходів. В умовах традиційної економіки, на думку Кузнеця, диференціація у розподілі доходів є незначною. Переважна більшість населення займається сільськогосподарською працею, виконує майже ідентичні рутинні трудові операції, має, відповідно, майже однакові до­ходи та задовольняє мало відмінні потреби. Промисловий переворот та індустріалізація призводять до зростання рівня урбанізації. Робітники, що мігрували у міста, займаються більш продуктивною працею, а їх доходи починають значно випереджати доходи робітників, що залиша­ються надалі працювати у сільському господарстві. Проте поступове зростання питомої ваги міських жителів та зменшення частки робітни­ків, зайнятих у аграрному виробництві, сприятимуть вирівнюванню до­ходів, оскільки брак сільськогосподарських робітників обумовлювати­ме зростання їх зарплат. Побудована на базі даної гіпотези крива отримала назву кривої Кузнеця та представляє собою перевернуту літе­ру U. Протягом довгого часу ця гіпотеза добре узгоджувалась з емпіри­чними даними, проте в умовах глобалізації та посилення ролі креатив­но!' праці вона втрачає актуальність, оскільки рівень диференціації доходів знов почав демонструвати висхідну динаміку.

Теорія циклічності. Емпіричні дослідження Кузнецем коливань об­сягу національного доходу дозволили йому першим зафіксувати існу­вання будівельних циклів — тривалістю 15-20 рр. Пояснюючи їх при­чини, вчений звернув увагу на особливості демографічної динаміки. На його думку саме протягом такого періоду відбувається зміна поколінь населення. Нова генерація має вже дещо відмінне від попередньої ро­зуміння щодо необхідного набору функціональних атрибутів житла, а, отже, видозміненні потреби обумовлюють появу нових вимог до житла та широкомасштабне будівництво. Ці цикли, названі ним «довгим ко­ливаннями», в сучасній науці отримали назву циклів Кузнеця.

Економічна динаміка. Ґрунтовне дослідження Кузнецом особливостей економічної динаміки у розвинутих країнах та країнах з традиційною еко­номікою привело його до висновку щодо існування феномену «сучасного типу економічного зростання», притаманного лише країнам з капіталістич­ною економікою та перманентними технологічними вдосконаленнями. Від­повідно до розробок Кузнеця «сучасні темпи зростання були досягнуті вна­слідок промислової революції, що відбулась в Англії між 1780 і 1820 рр., у США — між 1810—1860 рр. і в Німеччині — між 1820 і 1870 рр.»²³. Саме з цього часу низці країн став притаманним, за визначенням С. Кузнеця, «су­часний тип економічного зростання»²⁴, ознаками якого є: 1) високі темпи зростання подушного обсягу випуску; 2) збільшення продуктивності праці, темпи зростання якої багатократно перевищують показники минулого; 3) прискорена структурна трансформація економіки із швидким скороченням питомої ваги аграрного виробництва на користь промислового з наступним відбуттям терціарної революції; 4) стрімка соціальна модернізація, секуля-

ризація та урбанізація; 5) нові комунікаційні технології надають можливість економічно провідним країнам розповсюдити та посилити свій вплив на весь світ, тим самим сприяючи його єднанню та розвитку за уніфікаційно- орієнтованою траєкторією; 6) швидке економічне зростання притаманне лише окремій когорті країн, в більшості ж країн рівень виробництва «не до­сягає мінімального рівня, можливого при сучасних технологіях»²⁵. Імпуль­сом такого зростання стає, на думку вченого, науково-технічний прогрес.

Роза Фрідмен (1910-2009)

Професор Чиказького університету, співробітник Національного бюро економічних досліджень

Основні твори — «Капіталізм і свобода» (1962) — у співавторстві з М. Фрідменом, «Бідність: визначення та перспективи» (1965), «Свобода вибору: наша позиція» (1980) — у співавторстві з М. Фрідменом, «Тиранія статус-кво» (1984) — у співавторстві з М. Фрідменом

Фрідмен походить з Волинської області, але більшу частину життя провела в США. Вона була радикальним прибічником принципів віль­ного ринку, в кожній з своїх праць підкреслюючи важливість особистої відповідальності економічного суб’єкта за прийняті рішення.

Лейтмотивом майже усіх праць вченої є дослідження співвідношен­ня ринку та держави, ролі, яку має «відігравати уряд у вільному суспі­льстві»²⁶. Вона доводить, що не існує жодного суспільства, яке б досяг- ло процвітання та свободи, в якому б добровільний обмін не був домінуючим принципом організації²⁷.

Сучасні проблеми економічно розвинутих країн, на її думку, полягають саме у встановленні обмежень, демонтажу вільного ринку. Важливою час­тиною економічної свободи, зазначає Фрідмен, є «свобода використовува­ти ресурси, що знаходяться у нас в розпорядженні, відповідно до наших цінностей, тобто вільно займатись будь-яким видом діяльності чи підпри­ємництвом, придбавати та продавати товари, якщо ми це робимо на добро­вільній основі та не застосовуємо примусу щодо інших»²⁸.

Ліцензійні обмеження щодо вибору роботи та її тривалості, заборони щодо вільного відкриття будь-якого бізнесу, штучні перешкоди щодо на­прямів, термінів та форм інвестування, що створюються державою, відсі­кають від ринку численні групи економічних акторів, погіршують як їх до­бробут, так й довгострокові перспективи розвитку національної економіки, стаючи бар’єром на шляху зростання рівня її конкурентоспроможності. В цьому ракурсі Фрідмен розкриває та показує негативи ефекту «дверей, що обертаються». Успіх у бізнесі, зазначає вона, «все більше залежить... від здатності впливати на законотворців і бюрократів. «відбуття строку» в ролі державного службовця. перетворилось в своєрідне стажування пе­ред успішною кар’єрою у бізнесі»²⁹.

Обмеження повноважень уряду необхідне, але спроби його досягти на індивідуальній основі, стверджує Фрідмен, заздалегідь приречені на фіас­ко. Науковець вбачає єдину можливість їх реалізувати на засадах пакетних угод, що визначать «загальні правила, що уряд може робити».

Богдан Гаврилишин

(народився у 1926 р.)

Ректор Міжнародного інституту менеджменту МІМ-Женева, іноземний член HAH України, академік Міжнародної академії менеджменту і Світової академії мистецтва та науки, дійсний член Римського клубу

Основні твори — «Навчання керівних кадрів — Методичні аспекти» (1977), «До ефективних суспільств. Дороговкази в майбутнє» (1980), «Залишаюсь українцем» (2011)

Гаврилишин є вихідцем з Тернопільської області, проте значну час­тину життя провів за кордоном, викладаючи у вищих навчальних за- кладах Канади та Швейцарії. Після проголошення незалежності Украї­ни науковець плідно працює як на батьківщині, так й за її межами.

Гаврилишин — один з найбільш знаних у світі фахівців з менедж­менту. Численні праці науковця присвячені проблемам ефективної ор­ганізації економічної освіти, побудові ефективного суспільства, еконо­мічним аспектам державотворчого процесу.

Кропіткий аналіз проблем сучасного виробничого менеджменту, визна­чення «вузьких місць» та розробка пропозицій і рекомендацій щодо їх лік­відації спираються на багаторічний досвід практичної діяльності автора у цій сфері. Тож розгляд кожного питання, кожної «білої плями» у наукових працях Гаврилишина знаходить не лише глибоке теоретичне обґрунтування на базі застосування, за його словами, описового і аналітичного способів³¹, але й позначений численними аргументами прикладного характеру.

Теоретична та методологічна інноваційність, широке застосування міждисциплінарного підходу є виразною ознакою досліджень науковця. Зокрема, саме Гаврилишин запропонував розширити коло досліджень ефективності управління підприємством, шляхів вдосконалення креа­тивного менеджменту за допомогою таких незвичних для економістів та менеджерів допоміжних методів, як «біологічний аналіз, біоніка та креативність груп, синектика»³². В цьому ракурсі надзвичайно плідним виявився доробок вченого щодо методики оцінки ефективності роботи менеджерів, який приніс автору світове визнання.

У фундаментальній праці «До ефективних суспільств. Дороговкази в майбутнє» Гаврилишин здійснює ґрунтовний аналіз, «яким чином можна поєднати багатство культурних спадщин для того, щоб світ став життєзда­тним і ефективним». Одним з перших він звертає особливу увагу на роль та місце громадянського суспільства у забезпеченні сучасного економічно­го розвитку окремих країн та людського суспільства.

Важливим надбанням світової науки стали дослідження вченого, присвячені розкриттю передумов стійкого економічного розвитку, ви­значенню його інституціональних підґрунть³⁶.

Значну увагу науковець приділяє проблемам національної економі­ки незалежної України, специфіці процесів її ринкової трансформації та перспективам подальшого розвитку. Так, досліджуючи особливості відновлювального економічного зростання у вітчизняних умовах, Гав­рилишин аргументовано доводить нагальну необхідність збільшення темпів зростання ВВП до 8-10 % щорічно. При цьому передумовами досягнення такої мети, на його думку, є забезпечення «пришвидшення інноваційного процесу», «поліпшення інвестиційного клімату, спро­щення процедур, зменшення хабарництва...», «підвищення якості нау-

• ^x *^z ^*^ ⁷ ₉ 37 ^{x 7} *^z

ки, освіти й охорони здоров я».

Дороговказами до ефективного майбутнього України в економічній площині, вважає вчений, є «конкурентоспроможність на внутрішніх та зовнішніх ринках, наукоємна, а не енерго- та ресурсомістка структура економіки, вільний ринок, високий темп інновацій, професійне управ­ління підприємствами...»³⁸.

Григорій Манків (народився у 1958р.)

Професор Гарвардського університету та Массачусетського технологічного інституту, співробітник Національного бюро економічних досліджень

Основні твори — «Макроекономіка» (1992), «Принципи економікс» (1998), «Американська монетарна політика протягом 1990-х рр.» (2001), «Дослідження оптимальної стабілізаційної політики» (2011) — у співавторстві з М. Вайнцірлем

Манків походить з родини українських емігрантів і все життя пра­цює в США. Є автором численних економіко-математичних праць. Зо­крема, займається дослідженням проблем впливу недосконалої інфор­мації на формування сукупної пропозиції, доводить девіантний характер її дії на визначення виробничих планів та сприяння зростанню витрат продуцентів, розкриває механізм формування відхилень у попи­ті та пропозиції, як результату частковості інформації³⁹.

Проведені Манківим теоретичні дослідження рівня безробіття, що не супроводжується зростанням інфляції, (NAIRU) показали, з одного боку, його гістерезисний характер, а, з іншого, виявили економетричні ускладнення при його аналізі. Зокрема, базове рівняння залежності ін­фляції та безробіття «недостатньо відображають кореляцію шоків про­позиції. з безробіттям»⁴⁰. «Зростання продуктивності», твердить Ма­нків, може мати наслідком зменшення й інфляції, і безробіття»⁴¹. Відповідно виникають суттєві проблеми щодо проведення ефективної державної політики по боротьбі з безробіттям та інфляцією⁴².

Манків першим застосовує гіпотезу Р. Холла стосовно споживання товарів довгострокового користування⁴³. На основі економіко- математичної моделі та емпіричних досліджень він доводить відсут­ність відмінностей між динамікою споживчих видатків на товари три­валого користування та динамікою видатків на придбання товарів коро­ткострокового користування та послуг⁴⁴.

Численні дослідження Манківа присвячені актуальним питанням державного регулювання, зокрема, проблемам оптимізації стабілізацій- hoi політики, особливостям проведення монетарної та фіскальної політики⁴⁷. На основі ґрунтовних економіко-математичних моделей та широкого застосування емпіричних даних вчений доводить необхід­ність обмеженого втручання держави в економічну діяльність.

Надзвичайну популярність Манківу принесли його класичні підруч­ники: «Мікроекономіка», «Макроекономіка» та «Принципи економікс», що витримали неодноразові перевидання та перекладені на багато мов.

8.5