2. Економічні наслідки першої світової війни

У війні загинуло більше 10 мільйонів чоловік, ще 10 міль­йонів померло від голоду й епідемій. 20 мільйонів чоловік було поранено або травмовано. На 16 млн. чоловік за п’ять військових років скоротилася народжуваність.

За роки війни було потоплено 500 бойових кораблів, 2000 допоміжних плавзасобів і 6000 торгових судів. Значні тери­торії у Франції, Австрії, Німеччині і Росії піддалися розграбуван­ню і руйнаціям.

Національне багатство країн Європи скоротилося в се­редньому на третину, у той час як у Японії виросло на 25%, а в США — на 40%. Частка Сполучених Штатів у світовому промис­ловому виробництві перевищила 50%. У США виплавлялося 60% світового чавуну і сталі, вироблялося 85% світового випуску автомобілів. Американські інвес­тиції за кордоном збільшилися з 2,5 до 7 млрд. дол.

Німеччина втратила 12% своєї довоєнної території в Єв­ропі і всі заморські колонії загальною площею 3 млн. кв. км з на­селенням 13 млн. чоловік, велика частина яких відійшла до Анг­лії, її сухопутна армія була скорочена до 100 тисяч чоловік, а офіцерський корпус — до 4000. За умовами Версальського мирно­го договору, Німеччина зобов’язалася виплатити країнам пере­можницям 132 млрд. золотих марок. Обсяг виробництва до початку 20-х років скоротився на 43% у порівнянні з 1913 роком. Заробітна плата робітників була на 40% нижча, ніж в Англії. І на 20% нижча, ніж у Франції. Тривалість робочого дня зросла до 10-12 годин. У 1921-23 роках країна переживала жахливу інфля­цію. Дійшло до того, що заробітна плата виплачувалася два рази на день: вдень і ввечері, причому після денної виплати влаштову­валася перерва для того, щоб люди могли встигнути що-небудь купити до нового підвищення цін, що досягало 50% за день.

Австрійська, Турецька і Російська імперії розпалися.

Вплив першої світової війни на господарство України

Україна входила до складу двох ворогуючих країн (Росії та Австро-Угорщини) і з перших днів війни стала ареною бойових дій. Росія вступила у війну слабопідготовленою. Величезний по­пит на предмети військового та матеріального забезпечення спонукали до змін у промисловому виробництві. Війна стала факто­ром, що ламав структуру промислового виробництва і встанов­лював нові пропорції в розвитку окремих галузей промисловості.

Необхідність забезпечення армії зброєю та спорядженням примусила царський уряд зайнятися проблемами перебудови господарства. У травні 1915 р. було утворено Особливу нараду з артилерійського забезпечення армії на чолі з військовим мініст­ром, але вона була малоефективною. То ж у серпні 1915 р. замість однієї Особливої наради було утворено чотири: з оборони, пали­ва, перевезень і продовольства. Найбільш впливовою і дієвою бу­ла «Особлива нарада для об’єднання заходів з оборони держа­ви». Вона здійснювала нагляд за державними і приватними під­приємствами, які працювали на війну. Їй підпорядковувалися районні заводські наради. Наприкінці 1915 р. особливі наради об’єднували в Україні 1130 підприємств і майже 400 тис. робіт­ників, однак відчутних результатів це не дало. Царський уряд не зміг створити систему чіткого регулювання промисловістю, як це було зроблено в європейських країнах.

Поряд з державними органами виникли громадські об’єд­нання промисловців і великих землевласників, що ставили собі за мету сприяти забезпеченню армії. Це були військово-промислові комітети. В Україні було створено чотири обласних (Київський, Харківський, Катеринославський, Одеський) і декілька місцевих комітетів.

На початку війни промислове виробництво в Україні зро­стало, оскільки підприємства виконували замовлення для армії. Крім того, з районів бойових дій (Прибалтики, Польщі) в Укра­їну було евакуйовано багато промислових підприємств. Видобу­ток кам’яного вугілля в Донбасі збільшився з 1540 тис. у 1913 р. до 1744 тис. пудів у 1916 р. Нарощували виробництво металур­гійна, машинобудівна, хімічна промисловості та інші за рахунок, в основному, перевантаження технічного обладнання при струк­турній перебудові промисловості.

При загальному зростанні виробництва скорочували обсяги випуску продукції легка, харчова, будівельна і лісова промисловості. Посилилася концентрація виробництва, утворилися нові об’єднан­ня і товариства. Зменшилася загальна кількість підприємств. Якщо в Україні в 1913 р. діяло 3381 підприємство, то в 1915 р. — тільки 2849. Співвідношення закритих і відкритих підприємств у 1917 р. було 264 і 545. Значної концентрації досягає металургійна і маши­нобудівна промисловість. Так у 1917 р. Південно-Російське дніп­ровське металургійне товариство об’єднувало 12 металургійних, кам’яновугільних, залізорудних та машинобудівних підприємств, на яких працювало майже 30 тис. робітників.

На початку 1917 р. стався раптовий спад («обрив») вироб­ництва. Це був закономірний спад. Машинобудівні заводи наро­щували виробництво озброєння і скорочували випуск засобів ви­робництва. Це, в свою чергу, привело до зношення обладнання і машин. Спроба обновити основний капітал за рахунок іноземних інвестицій не дала бажаних результатів. У 1916-1917 рр. з 159 млн. руб. іноземного капіталу, вкладеного в кам’яновугільну промисловість Російської імперії, 118,6 млн. або 74%, були вкла­дені в підприємства Донбасу; з 258,4 млн. руб., вкладених у чор­ну металургію, на Україну припадало 200 млн., або майже 80%.

Суттєво позначилась на виробництві нестача кваліфіко­ваної робочої сили. У перші дні війни було мобілізовано понад 30% довоєнної кількості промислових робітників Донбасу. А в Катеринославській губернії не вистачало майже 104 тис. ро­бітників. Лише в Криворізькому залізорудному районі кількість працівників скоротилася вдвоє за місяць війни. Тож царський уряд вимушений був навіть відкликати частину мобілізованих.

На відміну від промислового виробництва сільськогоспо­дарське почало скорочуватися в перші дні війни внаслідок пого­ловної мобілізації українських селян до російської армії. Нестачу робочих рук у сільському господарстві намагалися компенсувати малопродуктивною працею військовополонених і біженців. Ве­ликі господарства (поміщицькі) були позбавлені права вільного найму працівників, які були основними виробниками товарної продукції. У 1917 р. в Україні залишилося 40% працездатних чо­ловіків у сільському господарстві.

Знизилося виробництво сільськогосподарських машин на українських заводах, які перейшли на випуск зброї та іншого військового спорядження, зменшився їх імпорт. Скорочувались посівні площі й валовий збір зерна, відтак гострою була пробле­ма забезпечення промислових центрів хлібом.

Суттєво позначився на виробництві сільськогосподарської продукції закон про кінську повинність. До весни 1917 р. було рек­візовано близько 2,6 млн. коней, що завдало непоправної шкоди дрібним і середнім селянським господарствам. У деяких губерніях України більше половини господарств не мали робочої худоби.

Перша світова війна негативно вплинула на розвиток торгівлі та фінансову систему країни. Внаслідок скорочення ви­робництва предметів масового споживання і обсягів торгівлі по­чав «знецінюватися» рубль — одна із стабільних світових валют. Спроби задовольнити великі потреби в коштах іноземними інве­стиціями та емісією лише поглиблювали інфляцію.

Таким чином, перша світова війна започаткувала деструк­тивні процеси в господарстві України. Мілітаризація промисло­вості призвела до старіння основного капіталу, скорочення ви­робництва засобів виробництва. Непропорційно зростало вироб­ництво озброєння і предметів споживання. Сільське господарство зазнало втрат, які визначили розвиток цієї галузі на десятиріччя.