Гетьманат П. П. Скоропадського
В Українській Державі гетьмана П. П. Скоропадського певні успіхи були досягнуті у фінансово-кредитній справі[366]. Одне із найпомітніших досягнень - заснування та відкриття Державного та Земельного банків.
Як центральний емісійний банк УДБ формувався упродовж першого півріччя 1918 р., а 10 серпня 1918 р. РМ ухвалила його статут. Того ж дня він був затверджений гетьманом і невдовзі опублікований[367]. На території України функціонувало три контори і 21 відділення банку[368]. Відділення (Житомирське, Одеське, Харківське та ін.) функціонували у найбільших містах.Основний капітал банку становив 100 млн крб, резервний - 10 млн. Окрім забезпечення діяльності грошової системи, банк видавав мізерні короткострокові кредити. Йому делегувалися функції контролю за реалізацією майна різноманітних організацій воєнного часу. Отримані кошти призначалися на покриття видатків уряду.
Важливим суб'єктом банківської діяльності у 1918 р. став ДЗБ. Діяльність щодо його створення активізував Закон про земельну реформу[369]. Особливу роль у його створенні відіграла спеціальна комісія Центрального українського кооперативного комітету (Коопцентру) — комісія Земельного банку під головуванням Ф. І. Крижанівського. Головним завданням комісії стало розроблення проекту заснування такого банку. Проект закону про нього містив норму, яка скасовувала відповідний Закон УЦР від 9 грудня 1917 р. Міністру фінансів доручалося подати на затвердження статут банку і Положення про утворення у його складі особливих відділів для завідування справами відділень ДвДЗБ і СПБ, що підлягали реорганізації[370]. Для розроблення статуту була скликана нарада, яка на початку червня 1918 р. завершила його підготовку. 16 липня 1918 р. постановою РМ ухвалено статут банку, а 23 серпня - закон про його затвердження.
ДЗБ був заснований з метою сприяння сільськогосподарським виробникам через забезпечення їх кредитами під заставу землі.
Банк створено шляхом реорганізації відділень ДвДЗБ, його Особливого відділу та СПБ у безстанову іпотечну установу - ДЗБ, що мав функціонувати на зразок Селянського банку[371]. Відповідно до закону скасовувалося дев'ять відділень ДвДЗБ і СПБ, завідування справами яких передавалось особливим відділам ДЗБ. Банк підпорядковувався міністру фінансів, який визначав загальний напрямок його діяльності.Офіційно банк розпочав функціонувати відповідно до наказу Міністерства фінансів з 1 вересня 1918 р. З цього ж дня відкривалося 8 відділень банку, діяльність яких поширювалася на відповідні губернії і яким була надана широка самостійність. Вісім відділень СПБ і шість відділень ДвДЗБ, згідно з приміткою до ст. 124 статуту банку, були перейменовані на особливі відділи банку[372]. На місцях існувала потреба у відкритті повітових відділень банку[373]. Пропозиція про їх відкриття у Чернігівській губернії прозвучала на нараді, скликаній управляючим ДЗБ 7 жовтня 1918 р. Розташовувався ДЗБ у Києві. 29 серпня 1918 р. міністр фінансів
A. Ржепецький призначив членами Комітету догляду банку О. Зноска-Боровського, Ф. Мазаракі та П. Оголевця. Банк мав 8 відділень у губерніях України. При кожному з них існували спеціальні Ради відділів Земельного банку. 5 вересня 1918 р. були призначені керівники філій банку в провінції. Ними, зокрема, стали П. Н. Яценко (Волинського), В. В. Горицький (Катеринославського),
B. М. Верховський (Київського), П. І. Грицевич (Одеського), Л. Е. Смєтанкін (Подільського), П. О. Афремов (Полтавського), М. М. Любімов (Харківського), М. П. Масловський (Чернігівського)[374]. Однак формування організаційно-правової структури банку так і не було закінчено, оскільки в листопаді 1918 р. він припинив активну діяльність.
поземельного кредиту (в українських губерніях
ДЗБ отримав резервний фонд у розмірі 50 млн крб, у його власність передавалося все нерухоме майно ліквідованих відділень ДвДЗБ і СПБ. Земельний фонд, що опинився у розпорядженні новоствореного банку, становив 142 тис.
десятин. Банк дістав право на випуск тимчасових свідоцтв 4,5 і 5 % річних. Виплата відсотків і капіталу за свідоцтвами ДЗБ забезпечувалась усім майном, яке перебувало в його заставі, а також усім майном Української Держави. Банк не встиг виконати завдання, що покладалися на нього, зокрема у наділені землею малоземельних селян та у створенні прошарку хліборобів-середняків в Україні.У 1918 р. в Українській Державі, з посиланням на законодавство УЦР, обґрунтовувалась ідея створення Державного меліоративного банку[375]. Цю ідею підтримала Міжвідомча нарада 24 квітня 1918 р., яка запропонувала реформувати місцеві відділення СПБ і ДвДЗБ у Державний банк довгострокового меліоративного кредиту[376]. З'їзд керуючих відділеннями СПБ і ДвДЗБ прийняв рішення про необхідність почати розроблення законодавчих пропозицій про введення у сферу компетенції Селянського банку операцій щодо державного меліоративного кредиту.
За ініціативою Українбанку, фінансового комітету і Коопцентру, восени 1918 р. здійснювалася підготовка до заснування Кооперативного земельного банку у формі акціонерного товариства зі статусом юридичної особи для довгострокового земельного кредитування і допомоги сільському господарству. Одним із прихильників потреби створення такого банку був голова ради Українбанку Ф. І. Крижанівський, який вказував на його призначення як «соціального корективу» до діяльності ДЗБ, оскільки Кооперативний земельний банк мав забезпечувати потреби в землі малозаможного населення. З допомогою банку і кооперації, вважав він, можна успішно і «державним способом» розв'язати земельне питання. Активну участь у його відкритті брали інші банківські установи, зокрема Київський союзбанк задекларував зобов'язання внести 500 000 крб до акціонерного капіталу банку, Українбанк — 1 000 000 крб[377].
16 вересня 1918 р. затверджено статут ПКБ, який засновувався в Харкові у формі акціонерного товариства. Засновниками банку було 11 осіб. Правління банку мало право призначати комісіонерів і кореспондентів банку в інших містах України й за кордоном.
На підставі постанов загальних зборів акціонерів і дозволу міністра фінансів правлінню банку надавалося право засновувати відділення й агентства. Банк міг розпочати свою діяльність не пізніше ніж через півроку після затвердження Статуту[378].12 листопада 1918 р. було затверджено статут Південноцентрального банку, який створювався в Харкові як акціонерне товариство[379] і набував за спеціальним балансом Харківський банкірський дім з усіма його активами, пасивами і відділеннями в Києві, Одесі, Катеринославі. Засновниками банку було 29 акціонерів. У разі необхідності правління могло призначати комісіонерів та кореспондентів банку в інших містах України й за кордоном. Складений капітал банку становив 15 млн крб.
Продовжували розвиватися приватні банки, розширилася мережа місцевих комерційних банків. Головною проблемою їх діяльності було повернення вкладів власникам, стабілізація курсу грошей, часткова реорганізація, проведення денаціоналізації після відступу більшовиків. Так, для відновлення діяльності Харківського облікового банку, після того як його майно і кошти були конфісковані, на його рахунок у Харківську контору УДБ у кінці квітня 1918 р. було переведено 3 млн руб.[380]
У 1917-1921 рр. на території України функціонувала низка земельних банків - Харківський, Київський, Полтавський, Бессарабсько-Таврійський. Функціонували й інші банківські установи, зокрема у м. Харкові у формі повного товариства було засновано «Банківський дім». Зазначені банківські установи могли відкривати свої відділення і здійснювати всі банківські операції[381], функціонуючи у статусі суб'єктів банківського права. Продовжувалася діяльність щодо створення міських громадських банків, а в місті Ромни влітку 1918 р. у міській управі розглядався проект створення центрального міського банку[382].
Одним із нагальних залишалося питання визначення правового статусу відділень банків, центральні установи яких були націоналізовані. В Українській Державі виходили з того, що декрети РНК не містили норми, згідно з якою банки - акціонерні товариства мали припинити своє існування, оскільки вони зберігали свій правовий статус. Декрети суперечили публічно-правовим порядкам, що базувалися на визнанні недоторканності приватної власності в інших державах. Тому банківські акціонерні товариства мали бути визнані у статусі іноземних товариств, а їх відділення не могли підлягати націоналізації.
Пропонувалося вирізнити в особливу групу всі українські відділення і порушити клопотання перед Міністерством фінансів про дозвіл Об'єднаному банку бути Українським банком з правлінням в одному із міст України[383]. Окремо стояло питання визначення правового статусу українських відділень комерційних банків Петрограда й Москви. У липні 1918 р. видано закон, згідно з яким відділення банків могли змінювати місцеперебування за рішеннями їх правлінь. Відділення АКБ Петрограда і Москви могли відновити свою діяльність на території України.
Статусу суб'єктів банківської діяльності набули земські банки. Правовою підставою їх створення була постанова щодо реорганізації земських кас дрібного кредиту в земські банки і створення
ДАХО. Харківський земельний банк (1877-1919). - Ф. 71. - Оп. 1. - Спр. 85. - Арк. 4-4 зв.,
Центрального земського банку, прийнята на нараді 10-12 вересня 1918 р. Земські банки могли здійснювати всі банківські операції. Центральний земський банк мав стати акціонерною установою, акції якого мали бути розповсюджені серед земств і банків[384].
Суб'єктами банківської діяльності були міжвідомчі наради, резолюції яких подавалися на розгляд і затвердження міністра фінансів. До таких, зокрема, можна віднести резолюції: про стягнення недоплати, про земельні фонди банків, про охорону лісів, що належали банкам, про здійснення операцій з меліоративного кредиту тощо, за якими пропонувалося негайно взятися за розроблення законодавчих пропозицій[385].
Важливі рішення приймалися і на нарадах органів управління та місцевого самоврядування. Одна з них проведена Київським товариством західних земств у Києві 10-12 вересня 1918 р., де була прийнята постанова про реорганізацію земських кас дрібного кредиту в земські банки[386]. Особлива нарада з організації ДЗБ прийняла рішення щодо необхідності його відкриття і положення щодо його діяльності[387].
Суб'єктами банківських правовідносин були з'їзди правлінь банків. Так, З'їзд правлінь земельних банків 11-15 травня 1918 р. прийняв близько 20-ти рішень щодо поліпшення діяльності банківських установ, стосовно значної частини із них порушувалося клопотання перед РНМ і міністром фінансів[388]. Бюро з'їздів правлінь земельних банків 16 листопада 1918 р. порушило клопотання перед міністром фінансів про видання закону, яким врегульовувалася необхідність усім позичальникам сплачувати особливу премію на користь банку розміром у ½ % на рік із суми отриманої позики з 31 грудня 1918 р., і запропонувало на затвердження відповідний проект закону[389].
ДАХО. Харківський земельний банк (1877-1919). - Ф. 71. - Оп. 1. - Спр. 92. - Арк. 21-25.
ДАХО. Харківський земельний банк (1877-1919). - Ф. 71. - Оп. 1. - Спр. 92. - Арк. 65-66.
Перший з'їзд представників земельних банків звернувся з проханням про збільшення співвідношення закладних паперів до розміру їх складеного і запасного капіталів; Другий з'їзд порушив клопотання про видання закону, згідно з яким позичальники мали сплачувати особливу премію на користь банку; уповноважив голову з'їзду звернутися до Міністерства фінансів з проханням про дозвіл земельним банкам здійснювати видачу дивідендів за безкупонними акціями й отримав на це дозвіл[390]. Статус юридичної особи міг отримати і Всеукраїнський з'їзд службовців УДБ. Ідея його скликання була обґрунтована організаційною комісією, комітетом службовців Київської контори банку та представниками службовців від провінційних установ і подана на розгляд міністру фінансів 14 травня 1918 р.[391], але з'їзд за браком часу так і не відбувся.
Таким чином, процес становлення і розвитку банківських установ в Українській Державі відбувався активніше, що було зумовлено більш продуктивною ідеологією державотворення та затребуваністю у цьому процесі банківських механізмів. У період Гетьманату відбулася реалізація окремих норм, які формувалися ще в період УЦР, зокрема норми, що регулювали порядок відкриття і діяльність УДБ і УДЗБ. Здійснювалися ліквідація дореволюційних кредитно-банківських інституцій, випуск в обіг українських кредитних білетів тощо. УДЗБ почав видавати позички та іменні зобов'язання. Земельні банки дістали право на реалізацію норм, що врегульовували надання особливих позик.
3.3.