Інститут людини в сучасних економічних дослідженнях
Сучасні економічні дослідження концентруються на проблемах людини в системі економічних відносин, і, перш за все, на особливостях взаємодії людини із зовнішнім середовищем. У всьому різноманітті цього напряму досліджень особливо вирізняється комплекс наукових підходів, спрямованих на обґрунтування положення про те, як людина формує середовище існування і яким чином середовище, в свою чергу, впливає на соціальні якості особистості.
Теорія екології людини. Найбільш яскраво взаємодію людини і середовища продемонстрував професор університету Північної Каліфорнії Амос Холей, який спробував пояснити розвиток не лише індивідуумів, але й людських систем у середовищі існування. В основу теорії закладено принципи загальної теорії екосистем, яка стала популярною у західних економістів, філософів і соціологів.
Теорія екології людини у загальному вигляді охоплює теоретичні парадигми, які фокусуються на обґрунтуванні умов прогресивного розвитку особистості, оптимальному функціонуванні людських систем у залежності від соціально-економічного середовища існування. Теорія викладається авторами в чіткій послідовності:
1) адаптаційність людської системи, тобто шляхи і особливості формування взаємовідносин між членами суспільства;
2) прогресивна динамічність системи, тобто система через певний час досягає максимальних розмірів й оптимальності, які задовольняють існуючим засобам комунікації (транспорту і зв’язку);
3) максимальна інформаційність системи, тобто її розвиток здійснюється на основі нової інформації, яка збільшує можливості руху матеріальних, фінансових, людських та комунікаційних ресурсів, і діє до того часу, доки ця можливість не буде повністю використана.
Зазначні положення теорії екології людини можна визначити, відповідно, як положення адаптації, зростання і еволюції.
Адаптація є визначальною у взаємодії людини із середовищем її існування.
Середовище у такому трактуванні — це не лише ландшафт, клімат і природні ресурси, а й всі зовнішні фактори і умови, які впливають на людину (суспільні системи та їх взаємодії). Як вважали американські соціологи М. Хеннен і Дж. Фріман, система, отримуючи форму, визначає розмір, структуру і характер населення. Вона здійснює домінуючий вплив на формування індивідуума, його потенціальних можливостей і здатності до дій. Тому «населення представляє собою сукупність елементів, здатних однаковим чином реагувати на середовище існування», тобто являється «організованою спільнотою», умови функціонування якої об’єктивуються саме середовищем, в якому людському фактору належить виключна (вирішальна) роль35. Таким чином, з точки зору теорії екології людини:— центральне місце в суспільній системі займає виробництво засобів існування (механізм, завдяки якому існує населення); гостра необхідність зв’язків із середовищем генерує організуючий принцип екосистеми (людина в таких умовах формує і реалізує свій фізичний та розумовий потенціал у прямій залежності від рівня суспільних, перш за все, виробничих відносин);
— адаптація — це колективний (громадський) процес, тобто вона формує певну систему взаємовідносин між членами суспільства, а дії особи стримуються і обмежуються структурними обставинами, середовищем людського існування.
Теорія екології людини виходить з того, що зміни у соціальній системі здійснюються у двох часових вимірах — як онтогенічний процес росту (зрілість системи) і філогенічність (еволюційний процес). Внаслідок цього друге положення теорії (зростання) містить в собі тезу про те, що система буде розвиватися до меж комплексності, які дозволяють технології існуючих засобів комунікації (взаємодії вдосконалення структури і засобів руху). Таким чином, зростання полягає у такому:
— взаємодія і взаємоспадковість (постійне відновлення конкуренції між різними об’єднаннями людей за володіння життєвими благами, яка, в кінцевому результаті, призводить до зміни домінування одного об’єднання над іншим);
— поділ праці є основою структури суспільної системи (на макрорі- вні — співробітництво між незалежними виробниками, на мікрорівні — між працівниками, які виробляють лише частину продукції);
— для організації поділу праці необхідний контроль, як невід’ємна частина будь-якої системи, побудованої на ієрархії управління (функція контролю полягає не лише в координації виробничих процесів на робочих місцях, а й в отриманні продуктивними силами необхідних наукових знань);
— поняття «соціальний клас» розмивається, стає квазікорпоративною формою в структурі суспільної системи, оскільки класові функції отримують риси, неадекватні індивідуальним носіям класової належності (власність на засоби виробництва, у більшості випадків, проходить через руки корпоративних власників, таких як страхові компанії, банки, біржі);
— в процесі «екологічного переходу» в соціальному середовищі стратегічне положення в екосистемі займають посередники (підприємці і менеджери).
Це означає, що акцент уваги переноситься з виробника до посередника.Третє положення (еволюції) визначає, що розвиток системи відновлюється з надходженням нової інформації, яка збільшує її здатність до мобільності, підвищення якості ресурсів, чисельності населення, кількості спеціальностей у суспільному виробництві, ємності ринку та ін. Таким чином:
— зміни системи мають зовнішню природу, оскільки вона не може розвиватися сама собою. Зміни виникають, коли фактор зовнішнього середовища, тобто нова інформація, стикається і синтезується з існуючою інформацією;
— еволюція, як фаза розвитку і вдосконалення суспільних відносин, представляє собою процес підвищення потенціалу суспільства, зокрема, у людському відношенні (фізичних і розумових здатностей і можливостей людини);
— якісні і кількісні зміни відбуваються завдяки розширенню масштабів суспільної організації праці та оптимального використання людських можливостей (наприклад, зростання промислового виробництва змушує власників засобів виробництва виходити на зовнішні ринки в пошуках джерел ресурсів для успішної конкуренції, використовуючи силу своїх держав для отримання переваги).
Таким чином, система переходить на якісно новий рівень розвитку.
Багато положень теорії екології людини кореспондуються з теорією суспільного розвитку К. Маркса, хоча між ними існують і значні розбіжності (з одного боку — холістичний характер дослідження, значення матеріального виробництва, принцип організації, роль технічного прогресу у зміні системи, з іншого — значення зовнішнього середовища у функціонуванні соціальної системи). Саме з цим пов’язана поява на рубежі 20—30-х рр. ХХ-го ст. неомарксизму, орієнтованого, головним чином, на проблематику особистості в системі виробничих відносин.
Теорія «технологічного марксизму» об’єднує спроби співставити людину і виробничі відносини з метою пошуку деякого «третього шляху», за яким історія почне свій рух нібито з нуля, відкидаючи існуючі сучасні суспільні системи.
Автором теорії «технологічного марксизму» вважається професор Нью-Йоркського університету Apmyp Стінчкомб, праця якого «Економічна соціологія» є спробою «представити на розгляд трактування економічної соціології, необхідної для об’єднання і завершення неомарксистської традицій»36. Стінчкомб, розглядаючи праці неомарксистів (Д. Пейджа, Т. Скопхола, І. Валлерстайна, Е. Райта та ін.), стверджував, що неомарксисти відійшли від теорії класів К. Маркса, яка випливала з ретельного аналізу економічної організації, — замість перегляду марксистської теорії господарства, вони розбавили її політичною теорією без урахування зовнішнього оточення. Так, в теорії держави і соціальної революції Т. Скопхола відсутня екологічна основа способу виробництва, в «сучасній світовій системі» І. Валлерстайна немає місця теорії розвитку виробничої сфери, «аграрна революція» Д. Пейджа не здатна визначити структуру стимулів, а «класова структура і нерівність доходів» Е. Райта не показує, яким чином технічні характеристики організації праці викликають попит робочої сили. Економічна соціологія, на думку Стінчкомба, може усунути ці недоліки і розкрити всі вищевказані елементи. За теорією технологічного марксизму:— розподіл економічних здібностей і видів діяльності індивідів в рамках способу виробництва викликається трьома групами факторів: розташуванням ресурсів, їх ефектом в організації економічної діяльності й доступом до ресурсів;
— іманентні властивості видів економічної діяльності впливають на її організаційно-технічну ефективність, яка, в свою чергу, формує соціальні ролі і соціальну структуру (в організаціях, які використовують технології безперервних процесів, необхідні постійні інновації для підтримки темпів росту, а це можливо лише за умови наявності висококваліфікованих працівників);
— сучасне виробництво є капіталоємним, що викликає у працівників якість високої особистої відповідальності (тобто, технологія безперервних процесів змушує збільшувати питому вагу т. зв. «середнього класу» у структурі трудових ресурсів);
— елементи способу виробництва визначають межі трудової мобільності (оскільки існують екологічні і технологічні обмеження в організації суспільства, то вони можуть стати і обмеженнями у способі виробництва).
Висновки теорії технологічного марксизму полягають в тому, що теорія і практика підприємництва повинні збагатитися аналізом відмінностей технологій і організації праці у різних організаційних і промислових контекстах. В цьому технологічний марксизм є типовим для дослідження людського фактору впродовж 70-х рр. ХХ-го ст., коли особливу увагу до нього проявили «поведінкові» науки — загальна і соціальна психологія, психіатрія, — об’єктом яких став аналіз взаємозв’язків між особливостями техніки, технології, структури трудового колективу і проблеми організації високопродуктивної праці (узагальнення різних течій цих теорій отримало назву «соціології моралі», запропонованої Е. Дюркгеймом, який вперше обгрунтував необхідність соціологічного виміру потреб, — моральні вимоги підтримуються індивідуумом тому, що він живе в суспільстві, в соціальному оточенні, і підпорядковується його законам).
Теорія управління соціальним порядком. Дослідження з теорії управління в певній мірі були інтерпретовані професором соціології Кентського університету Полом Сайтсом у книзі «Управління: основа соціального порядку». Загалом, його положення базувалися на теорії потреб Е. Фрома, Т. Парсонса, Дж. Хоманза. В основу теорії управління соціальним порядком покладено різноманітні течії біхевіоризму, когні- тивного (інформаційного) розвитку і психоаналізу з метою створення «ідеологічно нейтральної» суспільної теорії. Таким чином, вказана теорія може знайти застосування не лише в соціології, а й в політичній та економічній науках, «оскільки люди, які володіють або управляють матеріальними ресурсами чи засобами виробництва, мають значну владу над тими, хто потребує товари та послуги. Не існує «природного» закону попиту і пропозиції, який автоматично вирішує, хто чим володіє і хто що отримує. І попит, і пропозиція завжди до певної мірі були керованими, і цей ступінь керованості постійно зростає». Сайте розглядає управління як домінанту формування поведінського устрою життя особи і суспільства. Як стверджує автор: «Особистість, сама собою або в коаліції з іншими, намагається керувати ситуацією шляхом управління поведінкою як інших, так і своєї власної, роблячи таким чином, управління найбільш вагомою рушійною силою соціального і особистого життя»37. Отже, теорія управління соціальним порядком базується на таких основних постулатах:
— індивід буде діяти з огляду на оптимальне управління виробництвом з метою задоволення потреб, виходячи із суб’єктивної точки зору;
— індивід буде користуватися загальноприйнятими нормами до того часу, доки вони забезпечують йому достатній рівень ефективності управління;
— індивід перестане користуватися нормами суспільства, якщо їх використання не забезпечує достатнього рівня ефективності управління, і якщо існує більша ймовірність ефективного управління і подальшого задоволення потреб іншим способом дії;
— соціалізація як формування пізнавальних здібностей людини, крім навчання нормам і цінностям, охоплює потреби і культуру (в цьому положення Сайтса збігаються з тезами прихильників теорії соціального навчання, центральним поняттям якої є «соціалізація» — засвоєння індивідуумом культурних і моральних цінностей оточуючого середовища, внаслідок чого з’являється можливість управління своєю поведінкою і контролю над власними потребами і потребами соціальної групи).
Таким чином, соціальна структура суспільства складається з особливих груп індивідуумів, які виникають незалежно від орієнтації на управління кожного з них. Таке формування соціальної структури викликане наступними причинами:
— задоволення потреб залежить від добробуту суспільства;
— існують різні види інтересів. Якщо один індивід потребує послуг іншого і не може відповісти взаємністю за ці послуги, останній має владу над ним.
Виходячи з цього, згідно ідеологічно нейтрального характеру теорії управління Сайтса:
— соціальна теорія має виходити з існування всіх емпірично можливих суспільних світів, пояснюючи їх існування;
— соціальна теорія повинна бути чітко пов’язана з природою людини, оскільки остання продукується шляхом взаємодії біологічних даних і умов, необхідних для соціалізації;
— соціальна теорія має бути такою, щоб її могли використовувати економічні суб’єкти, незважаючи на їх ідеологічні прихильності;
— соціальна теорія повинна звести до мінімуму можливість існування «неправильної свідомості» любої людини, яка розуміє її положення.
Отже, інститут людини вимагає встановлення демократичного обговорення потреб. В сучасному суспільстві, настільки плюралістичному у виборі потреб, які навіть у принципі неможливо задовольнити, планування, орієнтоване на споживчу вартість, не може базуватися на вимогах лише однієї системи переважних потреб (способі життя), якими «правильними» вони б не вважалися. Тому замість підтримки способу життя якої-небудь окремо взятої соціальної групи демократичне обговорення потреб повинне бути направленим на узгодження різних образів життя. Наприклад, А. Геллер, пише: «Вимога може бути сформульована таким чином: «офіційні» системи людських потреб повинні бути істинними системами, які обирають люди. Цю функцію виконують три положення:
1. Вплив народу на розвиток систем потреб;
2. Безпосереднє керівництво народом розвитком систем потреб;
3. Критика офіційно існуючих систем потреб, які не узгоджуються тими, що висуваються»38.
Таким чином, у сучасному демократичному суспільстві ринкової економіки, планування, орієнтоване на споживчу вартість, повинне керуватися демократичним обговоренням потреб, а окремі індивіди і трудові колективи мають можливість самостійного вибору власної діяльності в рамках загального плану за повної свободи слова у суспільстві. За таких умов держава функціонує в якості соціального контракту між вільними і рівноправними людьми, які в суспільстві демократичної ринкової економіки зможуть постійно контролювати її дії. На думку представників даної концепції, однією з головних причин створення такого типу суспільства є те, що на зміну буржуазному власницькому індивідуалізму приходить абстрактний індивідуалізм, в рамках якого самореалізація людини більше не пов’язана з нагромадженням власності.
Такий підхід справив серйозний вплив на розробку у кінці ХХ-го ст. нових напрямів «політики співробітництва» держави і підприємництва та ідеологічне закріплення відносин між ними для майбутнього процвітання. Ці процеси характерні для всіх індустріальних країн, в яких у зв’язку з розвитком взаємозалежності, «глобальна конкуренція змушує визнавати, що в той час, коли кожний з нас може мати права, ми повинні мати обов’язки». Ігнорування цього положення, схильність до традиційної ідеології індивідуалізму без врахування нових явищ суспільного життя може призвести до зростання націоналізму, який потенційно вибуховонебезпечний для світового прогресу.
Основні терміни і поняття
- Німецька історична школа
- Національна економіка
- Протестантська етика
- Інститут
- Бездіяльний клас
- Зона розвитку
- Колективний капіталізм
- Індустріальне суспільство
- Теорема Коуза
- Техноструктура
- Конвергенція
- Посгіндустріальне суспільство
- Третя хвиля
- Трансакційні витрати
- Опортуністична поведінка
- Парадокс голосування
- «Провал держави»
- Економічні революції
- Теорія екології людини
Контрольні та дискусійні питання
1. Які особливості історичної школи дозволяють розглядати її як теоретичне підґрунтя інституціоналізму?
2. Що нового додала позитивна філософія та соціологія Конта для розвитку методології інституціональних досліджень?
3. Що, на Вашу думку, дало підстави вважати представників «юної» історичної школи першими німецькими інституціоналістами?
4. Що об'єднує та в чому полягають основні відмінності теорій класичного інституціоналізму?
5. Які об'єктивні історичні передумови зумовили значний розвиток іституціонально-соціологічного напрямку інституціоналізму у Франції?
6. Обґрунтуйте, чому саме в 60-70-ті рр. XX ст. поширилися інституціональні теорії економічного розвитку, його типологізації та періодизації.
7. Прослідкуйте еволюцію методологічних підходів щодо періодизації економічної історії у представників історичної школи та нового інституціоналізму.
8. Як Ви оцінюєте методологічні можливості нового інституціоналізму в дослідженні широкого кола тих соціальних проблем, які знаходяться в межах його уваги?
9. Прокоментуйте, як основні поведінкові передумови неоінституціональної теорії, обмежена раціональність і опортуністична поведінка економічних суб'єктів впливають на її дослідницький потенціал.
10. Наведіть приклади обмежень, які враховує базова інституціональна модель раціонального вибору.
11. Як відомо, навколо теореми Коуза точиться гостра дискусія. Спробуйте навести аргументи «за» і «проти».
12. Спробуйте визначити основні переваги приватної власності з точки зору теоретиків трансакційного підходу щодо ефективності організаційних форм підприємництва.
13. Що, на Вашу думку, дає підстави розглядати теоре- тико-методологічний підхід неоінституціоналізму як мік- роекономічний.
14. Існує декілька підходів щодо визначення сутності фірми. Прокоментуйте наскрізні характеристики фірми, які визначили представники неоінституціональної теорії.
15. Чи правильно розглядати теорію суспільного вибору як певну альтернативу кейнсіанській моделі державного регулювання економіки? Чому?
16. Порівняйте методологічні засади неокласики та нео- інституціоналізму. У яких дослідженнях їх поєднання дало позитивний результат?
Література до теми 7
1. Бьюкенен Дж. Границы свободы. Между анархией и Левиафаном: пер. с англ. [Текст] / Дж. Бьюкенен. — M.: Taypyc Альфа, 1997. — 560 с.
2. Веблен Т. Теория праздного класса: пер. с англ. [Текст] / Т. Веблен. — M.: Прогресс, 1999. — С. 184203.
3. Гэлбрейт Дж. К. Новое индустриальное общество: пер. с англ. [Текст] / Дж. К. Гэлбрейт. — M.: Прогресс, 1969. — С. 26-38.
4. Історія економічних учень [Текст]: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. — К.: Знання, 2004. — С. 670685, 1067-1247.
5. Капелюшников Р. И. Экономическая теория прав собственности: методология, основные понятия, круг проблем: монография [Текст] / Р. И. Капелюшников, — M.: ИМЭМО АН СССР, 1990. — С. 29-30.
6. Норт Д. Институты, институциональные изменения и функционирование экономики: пер. с англ. [Текст] / Д. Норт. — M.: Фонд экономической книги «Начала», 1997. — С. 168-169.
7. Тоффлер Э. Третья волна: пер. с англ. [Текст] /
Э. Тоффлер. — M.: ACT, 2002. — 776 с.
8. Уильямсон О. Экономические институты капитализма: фирмы, рынок, отношенческая контрактация: пер. с англ. [Текст] / О. И. Уильямсон. — СПб.: Лениздат,
1996. — 608 с.
9. Ходжсон Дж. Социально-экономические последствия прогресса знаний и нарастание сложности в экономике [Текст] / Дж. Ходжсон // Вопросы экономики. — 2001. — № 8. — С. 29-31.
Примітки до теми 7
1. Лист Ф. Национальная система политической экономии: пер. с нем. [Текст] / Ф. Лист. — СПб., 1891. —
C. 235.
2. Там само. — С. 48.
3. Рошер В. Начала народного хазяйства. Руководство для учащихся и делових людей: пер. с нем. [Текст] / В. Рошер. — Т. 1. — M., 1860. — С. 54.
4. Там само. — С. 53.
5. Гильдебранд Б. Политическая экономия настоящего и будущего: пер. с нем. [Текст] / Б. Гильдебранд. — СПб., 1860. — С. 5.
6. Там само. — С. 227.
7. Там само. — С. 229-231.
8. Зомбарт В. Современный капитализм: пер. с нем. [Текст] / В. Зомбарт. — Т. 3. — М. — Л., 1929. — С. 144.
9. Вебер М. Избранные произведения: пер. с нем. [Текст] / М. Вебер. — M., 1990. — С. 48.
10. Commons J. R. Institutional Economics. Its Place in Political Economy [Text] / J. R. Commons // New Brunswick: Transaction Publishers, 1990. — P. 150-157.
11. Веблен T. Теория праздного класса: пер. с англ. [Текст] / Т. Веблен. — М. : Прогресс, 1999. — С. 202-203.
12. Commons J. R. Economics of Collective Actions [Text] / J. R. Commons. — New York, 1950. — P. 33.
13. Berle A. A. The Modern Corporation and Private Property [Text] / A. A. Berle, G. C. Means. — New York : MacMillan and Co, 1932.
14. Rostow W. The Stages of Economic Growth. A noncommunist Manifesto [Text] / W. Rostow. — New York, 1960.
15. Гэлбрейт Дж. К. Новое индустриальное общество: пер. с англ. [Текст] / Дж. К. Гэлбрейт. — М. : Прогресс, 1969. — С. 26-38.
16. Bell D. Notes on the Post-Industrial Society [Text] /
D. Bell // «The Pablic Interest». — N. Y. National Affairs. — № 6. — P. 24-35; № 7. — P. 102-118.
17. Тоффлер Э. Война и антивойна: что такое война и как с ней бороться. Как выжить на рассвете XXI века: пер. с англ. [Текст] / Э. Тоффлер, X. Тоффлер. — М. : ACT; Транзиткнига, 2005. — С. 97-105.
18. Ходжсон Дж. Что такое институты? [Текст] / Дж. Ходжсон // Вопросы экономики. — 2007. — № 8. — С. 29.
19. Ходжсон Дж. Экономическая теория и институты: Манифест современной институциональной экономической теории: пер. с англ. [Текст] / Дж. Ходжсон. — M.: Изд-во «Дело», 2003. — С. 28.
20. Ходжсон Дж. Социально-экономические последствия прогресса знаний и нарастание сложности в экономике [Текст] / Дж. Ходжсон // Вопросы экономики. — 2001. — № 8. — С. 29-31.
21. Там само. — С. 32.
22. Менар К. Экономика организаций: пер. с франц. [Текст] / К. Менар. — M.: Инфра-М, 1996. — С. 31-32.
23. Коуз Р. Заметки к «проблеме социальных издержек»: пер. с англ. [Текст] / Р. Коуз // Фирма, рынок и право; научн. ред. Р. Капелюшникова. — M.: Дело ЛТД при участии изд-ва «Gatallaxy», 1993. — С. 143.
24. Коуз Р. Природа социальных издержек: пер. с англ. [Текст] / Р. Коуз // Фирма, рынок и право; научн. ред.
Р. Капелюшникова. — М. : Дело ЛТД при участии изд- ва «Gatallaxy», 1993. — С. 43-44.
25. Уильямсон О. Поведенческие предпосылки современного экономического анализа [Текст] / О. Уильямсон // THESIS. — 1993. — Т. 1. — Вып. 3. — С. 43.
26. Уильямсон О. Экономические институты капитализма: фирмы, рынок, отношенческая контрактация: пер. с англ. [Текст] / О. И. Уильямсон. — СПб.: Лениздат,
1996. — С. 608.
27. Там само. — С. 88.
28. Капелюшников Р. И. Экономическая теория прав собственности: методология, основные понятия, круг проблем: монография [Текст] / Р. И. Капелюшников. — М. : ИМЭМО АН СССР, 1990. — С. 29-30.
29. Ostrom E. Governing the Commons. The Evolutions of Institutions for Collective Actions [Text] / E. Ostrom. — Cambridge: Cambridge University Press, 1990. —
P. 41-42.
30. Там само. — P. 3.
31. Бьюкенен Дж. Границы свободы. Между анархией и Левиафаном: пер. с англ. [Текст] / Дж. Бьюкенен. — M.: Taypyc Альфа, 1997. — С. 245—254.
32. Там само. — С. 297-299.
33. Норт Д. Институты, институциональные изменения и функционирование экономики: пер. с англ. [Текст] / Д. Норт. — M.: Фонд экономической книги «Начала»,
1997. — С. 168-169.
34. Там само. — С. 34-35.
35. Hannan M. The Population Ecology of Organizations [Text] / M. Hannan, J. Freeman // American Journal of Sociology. — 1977. — № 4. — P. 931, 933.
36. Stinchcomb A. Economic Sociology [Text] / A. Stin- chcomb. — N.Y.: Academic Press, 1983. — P.20.
37. Sites P. Control: The Basis of Social Order [Text] / P. Sites. — N.Y., L.: Dunelen, 1983. — P. 10.
38. Heller A. Can «True» and «False» Needs Be Posited [Text] /A. Heller // Human Needs. A Contribution to Current Debate. — Cambridge. Messachusets, 1980. — P. 220.
39. Lodge G.G. It's Time for American Perestroika [Text] / G.G. Lodge // The Atlantic. — 1989. — April. — P. 35-36.