Історичні умови виникнення пізньої класичної політичної економії на межі XVIII—XIX ст.

Ідеї класичної політичної економії швидко розповсюджувалися в рі­зних країнах. Найбільше поширення вони знайшли в Англії і Франції — країнах, де у першій третині XIX ст. завершився промисловий перево­рот, а буржуазія стала пануючим класом.

Прийшовши до влади, буржуазія вдалася до прийняття антиробіт- ничих законів, що викликало масовий протест з боку найманих робіт­ників і загострило суперечності між найманою працею і підприємцями. У 30-х рр. XIX ст. класовий антагонізм переріс у відкриті повстання ткачів у Франції, привів до виникнення організованого робітничого ру­ху в Англії у формі чартизму.

У 1825 р. розгорнулась перша в історії світова криза надвиробницт­ва, яка породила масове безробіття і значне погіршення становища тру­дящих мас. Склалась нова економічна і політична ситуація, яка засвід­чила, що механізм функціонування ринкової економіки значно складніший, ніж це уявлялось Смітом і Рікардо.

Усе це викликало появу нових поглядів на розвиток реальних еко­номічних процесів, які не завжди або й зовсім не відповідали основним постулатам класичної політичної економії. Уже в середині XIX ст. не залишилося жодної ідеї Сміта, яка б не була переглянута, модифікована або й спростована.

У 20—40-х рр. XIX ст. в англійській політичній економії провідне місце займала рікардіанська школа — течія послідовників Д.Рікардо. Вони систематизували і конкретизували вчення Д. Рікардо, а згодом утворили окремий напрям класичної політичної економії, намагаючись поєднати теорію трудової теорії вартості Рікардо з теорією витрат ви­робництва Ж.-Б. Сея і Т. Мальтуса. Це насамперед стосується Дж. Міл- ля, Дж. Мак-Куллоха, Р. Торренса, Дж.С. Мілля. З цього розпочалось розкладення рікардіанської школи.

Водночас в 30—40-х рр. XIX ст. з’явились і відверті критики вчення класичної політичної економії, які заперечували справедливість основ­них її висновків. Це були насамперед британський економіст Н. Сеніор, Ф. Бастіа із Франції, Г.Ч. Кері в США, представники історичної школи в Німеччині.

6.2.