Кембріджська школа і започаткування мікроекономіки

Альфред Маршалл (1842—1924)

Професор Кембриджського університету

Основний твір — «Принципи економічної науки» (1890)

Методологія.

По-перше, для неї не є характерним примат сфери споживання. Автор відстоює дуалістичну позицію, згідно з якою виробництво і споживання — рівноправні, хоча й мають у кожний даний момент неоднакове значення і по­требують різного ступеня зусиль для вивчення. Так, вважається, що проблема виробництва і його витрат є складнішою, ніж проблема споживання, оскільки зміни у виробництві відіграють більш вагому роль, ніж зміни потреб.

По-друге, у теорії Маршалла помічається відхід від послідовного психологізму. Для нього гранична корисність вже не є лише суб’єк­тивною категорією, яка незалежна від соціально-економічних відносин. Вчений розглядає її як явище, однорідне з цінами, що, безумовно, вно­сить певну частку об ’єктивного в економічний аналіз неокласики.

По-третє, Маршалл відмовляється від використання каузального методу і застосовує переважно функціональний аналіз. Він помічає єд­ність багатьох економічних категорій і розробляє так званий принцип безперервності, за яким всі якісні розбіжності категорій зводяться до кількісних.

Основною ж характеристикою методології Маршалла є прагнення поєднати в теорії цінності концепції граничної корисності австрійсь­кої школи і вчення класичної політекономії про витрати виробництва. «Сперечатися про те, чи визначається цінність корисністю або витрата­ми виробництва, ми можемо з таким же успіхом, як і про те, верхнє чи нижнє лезо ножиць ріже шматок паперу»¹⁶. Маршалл прагне довести, що цінність визначається обома факторами, і підпорядковує свій аналіз наступній логіці. Попит частково визначається суб’єктивними бажан­нями, потребами і інтересами. Через попит теорія цінності пов’язується з теорією граничної корисності. Пропозиція ж визначається витрата­ми виробництва, які тісно пов’язані з технічними умовами останнього. Взаємодія попиту і пропозиції встановлює ринкову ціну.

Теорія попиту. Маршалл залучає до свого аналізу перший закон Госсена, за яким загальна корисність блага зростає разом із збільшен­ням його запасу, але не з тією швидкістю, з якою збільшується сам за­пас, і розповсюджує його дію на гроші. «Чим багатшою стає людина, — пише Маршалл, — тим більше знижується для неї гранична корисність грошей. Кожне збільшення коштів підвищує ціну, яку людина готова платити за будь-яке дане благо. Точно таким же чином кожне змен­шення її коштів підвищує для неї граничну корисність грошей і змен­шує ціну, яку вона готова заплатити за те чи інше благо»¹⁷. Отже, для окремого споживача з фіксованим на кожний даний момент грошовим доходом гранична корисність блага може бути виміряною за допомо­гою ціни.

Так, купуючи на певну суму якийсь товар, індивіду доводиться від­мовитись від придбання інших товарів. Акт купівлі відбудеться лише тоді, коли корисність купленого товару зрівнюється або перевищує ко­рисність грошей, від яких доводиться відмовитись. Якщо ж припустити незмінність корисності грошей, то очевидним стає зв’язок між кількіс­тю товару, що купується, і ціною, яку споживач готовий заплатити за його одиницю. Оскільки гранична корисність блага буде зменшуватись, то і цінність одиниці блага буде зменшуватись разом із збільшенням обсягу покупки. Цю взаємозалежність для кожного окремого індивіда і кожного окремого товару Маршалл називає законом попиту. «Чим бі­льший запас речей, який має суб’єкт, тим менше, при рівності інших рі­вних умов, буде ціна, яку він захоче заплатити за додаткові речі, або, іншими словами, його гранична ціна попиту зменшиться». Отже, кри­ва граничної корисності і крива попиту мають однаковий характер і співпадають (див. рис. 5.3). Обидві криві є спадними.

Рис. 5.3. Крива попиту

На рис. 5.3 на осі абсцис X відкладена кількість якого-небудь товару (Q), а на осі ординат Y — ціни (P), які можуть бути сплаченими за від­повідну кількість товару. Крива PiP₄ відображає зниження цін попиту у зв’язку із збільшенням кількості даного товару. Так як ціни попиту ви­мірюють величину граничної корисності, то ця крива відображає також і зниження граничної корисності. Саме таким чином Маршаллу вдалося пов’язати закон попиту і граничну корисність.

Далі Маршалл встановлює, що характер кривої попиту пов’язаний із поняттям еластичності. «Еластичність попиту на ринку, — пише вче­ний, — відповідає тому, в якій мірі запас, що запитується, зменшується при даному падінні ціни, або в якій мірі він збільшується при даному підвищенні ціни»¹⁹. Чим більш еластичний попит, тим більш пологою буде крива попиту, тобто невеликим змінам ціни будуть відповідати значні зміни обсягу попиту.

Ще одним цікавим моментом маршалліанської теорії попиту є вчення про ренту споживача або споживчий надлишок. Під останнім вчений ро­зуміє «надлишок ціни, яку споживач згоден би був заплатити скоріше, ніж обійтись без даного предмета, над тією ціною, яку він дійсно платить»²⁰. У якості прикладу Маршаллом наводиться випадок з покупцем чаю, для якого функція попиту наводиться наступним чином (див. табл. 5.1):

Таблиця 5.1

ВИЗНАЧЕННЯ РЕНТИ СПОЖИВАЧА

Коли споживач за 20 шилінгів купує один фунт чаю, то він, по Мар­шаллу, нічого не виграє — гранична корисність цього фунту дорівнює йо­го ціні. Дещо інша ситуація буде при ціні, рівній 14 шилінгам. Споживач тоді купить 2 фунти чаю і заплатить по 14 шилінгів за фунт, тобто всього 28 шилінгів. У той же час, загальна корисність буде дорівнювати 20 + 14 (корисності першої та другої одиниці), тобто 34; у результаті споживач ви­грає 34 - 28 = 6 шилінгів. Цей виграш представляє перевищення загальної корисності над ціною товарів і є споживчим надлишком.

Рис. 5.4. Споживчий надлишок

Графічно цей споживчий надлишок зображений на рис. 5.4. Він до­рівнює площі трикутника ABC, який є результатом різниці між площею всієї фігури OBCE, що зображує загальну корисність, і площею прямо­кутника OACE, яка дорівнює витратам покупця на купівлю OE одиниць за ціною OA за одиницю. Чим більша кількість куплених товарів за більш низьким цінам, тим більший споживчий надлишок.

Аналіз витрат виробництва і пропозиції. На другому етапі свого дос­лідження Маршалл намагається довести, що ціни визначаються і витра­тами виробництва. Останні він розділяє на дві групи: реальні і грошові. Під першими розуміється «витрата різних видів праці, прямо чи опосеред­ковано зайнятої у виробництві, разом із утриманням, вірніше, очікуванням, необхідним для нагромадження капіталу, що витрачається у виробництві». Під другими — «грошові суми, необхідні для оплати цих зусиль або жертв». Реальні витрати виробництва визначають рівень грошових ви­трат. Чим вищою є гранична тяжкість праці, тим вищою має бути заробіт­на плата, яка повинна створити стимул для робітника виконувати таку ро­боту. Подібним чином, чим вищою є неприємність очікування, тим вищим має бути відсоток на капітал для компенсації відсутності бажання вкладати його у виробництво. Сума грошових витрат, у свою чергу, визначає ціну пропозиції відповідної кількості товару.

Як ціна попиту відображає кількість товарів, що за даною ціною знаходять збут, так і ціна пропозиції представляє собою, по Маршаллу, ціну, що регулює обсяги виробництва. Коли ціна попиту дорівнює ціні пропозиції, виробництво товарів знаходиться у рівновазі, так як відсут­ня тенденція до його підвищення чи зниження. Ціна, при якій пропози­ція і попит урівнюються, є ціною рівноваги.

Однак, Маршалл вказує на ряд умов, що звужують сферу дії даного принципу. Перш за все, необхідно враховувати часовий період, у межах якого досягається рівноважна ціна. Маршаллом встановлюється три таких періоди: а) короткий (наприклад, один день), в якому рівновага між попи­том і пропозицією розглядається як миттєва і запас даних товарів має фік­совану величину; б) середній (наприклад, один рік), коли є можливим роз­ширення виробництва і часткове пристосування пропозиції до попиту в умовах незмінної кількості зайнятих робітників і величини основного капі­талу; в) довгий (наприклад, декілька років), коли стає можливим розши­рення всіх виробничих ресурсів, що використовуються фірмою.

Цим періодам відповідають три типи цін: а) ринкові ціни; б) нормальні ціни коротких періодів або субнормальні; в) нормальні ціни довгих пері­одів. Всі ці категорії цін регулюють, по Маршаллу, дещо різні закони.

Ринкові ціни визначаються переважно попитом на товар. В умовах короткого періоду з фіксованими обсягами виробництва останнє не може значно збільшитися або скоротитися а, отже, і витрати майже не будуть впливати на ціни. Завдяки цьому виробник має пристосовува­тись до тих цін, які визначає у даний момент існуючий попит.

В умовах середнього періоду, якому відповідають субнормальні ці­ни, може відбуватись часткове розширення виробництва за рахунок продовження робочого дня, інтенсифікації праці, залучення менш ква­ліфікованих робітників і більш інтенсивного використання існуючого основного капіталу. Відповідно і ціна має бути достатньою для того, щоб створити стимул для більш інтенсивного використання виробни­чих ресурсів. Саме тому нормальні ціни коротких періодів змінюються разом із попитом в одному напрямку: збільшення попиту підвищує но­рмальну ціну пропозиції, і навпаки. Витрати ж виробництва встанов­люють межу зниження цін, їх мінімум.

Так, при зниженні попиту на товар виробники повинні скоротити своє виробництво. Але у межах короткого періоду не можна повніс­тю ліквідувати основний капітал, який розраховано на ряд років. Тому виробники будуть працювати із деяким збитком, отримуючи менший прибуток внаслідок падіння ціни. Однак, занижені ціни обов’язково мають покривати ту частину витрат, яка відображає ви­трати на сировину, працю й амортизацію. Останні Маршалл називає додатковими витратами і саме їх вважає тим обмежувачем, нижче якого ціна вже не буде стимулювати будь який випуск продукції ви­робником.

Витрати на машини й обладнання, організацію виробництва і оплату праці адміністрації, а також на отримання спеціальних знань Маршалл називає первинними і стверджує, що протягом довгих періодів вони, ра­зом із додатковими витратами, можуть змінюватись. «У довгих пері­одах весь вкладений капітал і праця, доставляючи матеріали, обладнан­ня й організаційні форми промисловості, здобуваючи промислові знання і спеціальні навички, встигають націлитися саме в ті області, де очікується доходність; і оцінка цієї доходності тому прямо управляє пропозицією і є правдивою, довготерміновою, нормальною ціною про­позиції благ, що виробляються»²².

Для пояснення даного положення Маршалл здійснює класифікацію продуктів за критерієм, який відображає їх виробництво із спадними, зростаючими чи постійними доходами. Вчений приходить до висновку про існування трьох законів доходності або віддачі у виробництві. Якщо у процесі виробництва переважає участь природи — діє закон спадної продуктивності (зростаючих витрат при збільшенні масштабів виробництва), якщо ж переважає участь людини — виробництво ве­деться при зростаючих доходах, тобто спадних витратах.

Якщо буде переважати тенденція до спадної віддачі, довгострокова крива пропозиції S буде зростаючою і «нормальна ціна» в довгостроко­вому періоді підвищиться (а більше A) (див. рис. 5.5, б).

Рис. 5.5. Встановлення рівноважної ціни в довгостроковому періоді

Якщо буде переважати тенденція до зростаючої віддачі, крива про­позиції буде спадною (рис. 5.5, в) і нормальна ціна в результаті зни­зиться (а менше A). Нарешті, якщо тенденції виявляться рівносильними (постійна віддача), крива пропозиції буде горизонтальною і ціна не зміниться (а знаходиться на одному рівні з A) (рис. 5.5, а). Рівноважний же випуск продукції у всіх трьох випадках підвищиться (Oh > OH). Та­ким чином, у довгостроковому періоді визначальну роль при форму­ванні рівноважної ціни починають грати витрати, які стають змінними.

Аналіз взаємодії попиту і пропозиції. Проведене дослідження дає можливість Маршаллу стверджувати, що окремо взяті попит і виробни­чі витрати не є єдиними факторами величини цін, але визначають їх спільно, шляхом взаємодії. Пропозиція і попит, стверджує Маршалл, завжди представляють собою кількісну величину, яка відноситься до певного часу і місця. Пристосування і врівноважування пропозиції і попиту завжди потребує певного часу.

У короткому періоді виробництво не може пристосуватися до попи­ту, тому пропозиція, по суті, представляє запаси, що є на ринку. При встановленій таким чином пропозиції тимчасову рівновагу можна отримати лише шляхом підвищення або зниження ринкової ціни. Нав­паки, у довгостроковому періоді часу вистачає на те, щоб виробничі потужності розширювалися або зменшувалися у відповідності до по­треб виробництва, тобто щоб виробництво пристосувало пропозицію до величини попиту. Результатом цього процесу є так звана нормальна ці­на, або ціна рівноваги, що має тенденцію до урівноваження з виробни­чими витратами. Із цього аналізу Маршалл виводить «універсальне пра­вило»: «Чим коротший досліджуваний період, тим більше уваги ми по­винні присвятити впливу попиту на вартість; чим триваліший процес, тим більш значним буде вплив виробничих витрат на вартість»²³.

5.4