Класичний інституціоналізм

Наприкінці XIX ст. в економічній думці сформувалася течія, яка продовжила традиції німецької історичної школи — класичний інсти­туціоналізм. Класичний (традиційний) інституціоналізм з’явився як альтернатива неокласиці, оскільки піддав критиці її основні теоретичні постулати — методологічного індивідуалізму та раціональності.

Філософським фундаментом класичного інституціоналізму став прагматизм, а методологічним інструментарієм — емпіризм та опи­совість, критично — історичний, еволюційний та компаративний підходи.

Засновники класичного інституціоналізму не мали спільного визна­чення основ економічних процесів. Т. Веблен досліджував залежність економічних процесів від психології, біології, антропології, Дж. Kom- монс — від психології та права, У. Мітчелл — від антропології та ма­тематичних розрахунків. Але всі вони визнавали принцип технологіч­ного детермінізму, оскільки ставили економічні процеси в залежність від розвитку індустрії та посилення ролі технократії в суспільстві.

Подібна неоднорідність зумовила появу наступних напрямків інсти­туціоналізму: 1) соціально-психологічний; 2) соціально-правовий; 3) емпі­ричний, або кон’юнктурно-статистичний.

Торстен Веблен (1857-1929)

Професор Чиказького університету

Основні твори — «Теорія бездіяль­ного класу. Економічне вивчення інститутів» (1899), «Теорія ділового підприємства» (1904)

Методологія. Веблен започаткував соціально-психологічногий на­прям інституціоналізму. Він вважав, що інститути — це «результат про­цесів, що відбувалися в минулому, вони пристосовані до обставин минуло­го й тому є фактором соціальної та психологічної інерції»¹¹, особливий спосіб існування суспільства. Саме вони визначають постійний і переваж­ний спосіб мислення, який став звичним для групи або перетворився для народу у звичку.

Веблен визнавав принцип технологічного детермінізму, за яким ви­значальним чинником інституціональних змін є глибинні зрушення у науці та техніці. В той же час, соціологічні та психологічні чинники сприяють розвитку інститутів більше, ніж економічні чинники. Неокла­сичній утилітарній моделі раціональної людини він протиставив люди­ну з притаманними їй інстинктами — цілеспрямованими чинниками поведінки, що формуються в певному соціокультурному середовищі та визначають промислову поведінку, яка дозволяє застосовувати надбан­ня сучасної науки та створює основи для нової культури.

Теорія бездіяльного класу. Веблен ґрунтовно дослідив інститути бездіяльного класу, виникнення якого він пов’язав із законами хижацт­ва і паразитизму, еволюцією приватної власності, в основі економічної реалізації якої знаходяться прояви суперництва, заздрість, демонстрація успіху, влади та багатства. У процесі формування бездіяльного класу відбувається протиставлення загарбницької діяльності та праці. Посту­пово стадія хижацтва, захоплення та перерозподілу власності перехо­дить до стадії організації виробництва на основі приватної власності, хоча одночасно формується зверхнє ставлення до праці та накопичуєть­ся досвід бездіяльного життя, демонстраційного споживання престиж­них товарів і марнотратних видовищ.

Бездіяльний клас постійно поповнюється представниками фінансо­вої сфери та юристами. Він виступає гальмом економічного розвитку внаслідок його власної інертної поведінки, демонстративного марно­тратства, нерівного розподілу багатства. Прискорює формування безді­яльного класу поширення власності на нематеріальні титули багатства. Таку власність, відокремлену від реальної участі в індустріальному ви­робництві, Веблен назвав «абсентистською власністю».

Теорія третього шляху. Веблен запропонував концепцію третього шляху до побудови раціональної промислової системи через форму­вання «технократичної еліти» — менеджерів великих корпорацій. Вла­ду менеджерів він трактував як «ієрархічну», а вчених, — як «функціо­нально» орієнтовану.

Відповідно до концепції «саботажу», неминуча політична організа­ція інженерів відбере владу у підприємців і передасть її Головному штабу інженерів і техніків, який зможе реформувати економіку на ос­нові критеріїв науково-промислової раціональності та створити суспі­льство, позбавлене руйнівної дії фінансової системи.

Джон Роджерс Kommohc (1862-1945)

Професор Вісконсинського університету

Основні твори — «Правові основи капіталізму» (1924), «Інституціональна економічна теорія» (1934), «Економіка колективних дій» (1951)

У роботах Коммонса започатковано соціально-правовий напрям ін­ституціоналізму. Економічні погляди Коммонса багато в чому були ви­значені його політичними переконаннями, які наближалися до ідеології та практики американського тред-юніонізму.

Теорія колективних дій. Kommohc досліджує дії колективних інститу­тів, таких як сім’я, промислові корпорації, торгові об’єднання, тред- юніони, держава. Покращення становища робочого класу він пов’язував з посиленням тред-юніонів та соціальними реформами. Тред-юніони пере­творилися на невід’ємну складову розвинутого промислового суспільства, що вимусило підприємців налагодити з ними нормальні доброзичливі сто­сунки. Досягнення компромісу між капіталом і організованою працею мо­жливе у разі створення уряду, який контролюється суспільною думкою та захищає інтереси капіталістів і робочих одночасно. Досягнення компромі­су можливе тільки через колективні дії усіх зацікавлених сторін, удоскона­лення правових і юридичних норм.

Теорія трансакцій. Відносини між капіталістами і робітниками, під­приємцями та тред-юніонами Kommohc уявляв як юридичну угоду — трансакцію рівноправних сторін, укладену у відповідності із законами. В основі будь-якої трансакції знаходиться відчуження — привласнення прав власності та свобод, для чого потрібна взаємна згода сторін. Необхідною умовою трансакції є привласнення блага однією стороною та отримання контрагентом цінності не меншої, ніж та, яку має річ, що він обмінює.

Трансакційний процес дозволяє встановити «розумну цінність» ви­конання умов трансакції. Через юридичне врегулювання правил, за якими здійснюється трансакція, можуть бути усунуті всі внутрішні не­порозуміння та конфлікти. Відповідно, загострення соціальних супере­чностей в суспільстві Kommohc пояснював недоліками механізму юри­дичного врегулювання конфліктів, а їх вирішення пов’язував з можли­востями трансакційного аналізу.

Лідером емпіричного напрямку класичного інституціоналізму був учень Веблена, відомий дослідник циклічних явищ в економіці, профе­сор Колумбійського університету Уеслі Мітчелл (1874-1948). Певний час він очолював Національне бюро економічних досліджень США. Використовуючи математику і статистику, Мітчелл розрахував трива­лість «малих» і «великих» циклів, сконструював модель безкризового розвитку економіки. Особливістю досліджень Мітчелла було викорис­тання величезного обсягу статистичного матеріалу, який відображав стан національного господарства країни. Обробка цих даних, представ­лених у вигляді динамічних рядів натуральних і вартісних показників, отримала назву «аналізу динамічних рядів».

Мітчелл вважав суспільну психологію, традиції та звичаї основними чинниками, що впливають на економічні явища та людську поведінку. Він підтримав критику Вебленом моделі раціонального гедоніста та розвинув його ідеї щодо підвалин реальної поведінки людини в еконо­міці за допомогою статистичного аналізу.

У ціновому механізмі Мітчелл вбачав не дію законів попиту і пропози­ції, а суперечливі мотиви людської поведінки. Розуміючи, що підприємці в своїй діяльності намагаються не задовольняти суспільні потреби, а отри­мати прибуток, Мітчелл виправдовував їх поведінку, оскільки вважав ії обумовленою існуючими інститутами, державою та власністю.

7.3