Концепція множинності моделей соціалізму О. Ланге

Оскар Ланге (1904—1965) — один з видатних польських еконо­містів; йому належить значний внесок в різні розділи економічної науки.

Головна робота О. Ланге — «Про економічну теорію соціаліз­му».

Класична модель (соціалізму Ланге), звичайно, у суто економі­чному відношенні теоретично складніша й точніша, але, можливо, за рахунок менш детального описання інституційних аспектів, ніж в моделі 1934 року. Це, ймовірно, пов’язане з головною метою до­слідження, яка полягає у тому, щоб спростувати твердження Мізеса про теоретичні та практичні (практичні за визначенням Хайєка і Роббінса) неможливості економічного розрахунку при соціалізмі через відсутність реального ринку (тобто ринкових цін) капіталу.

Багато формулювань у цьому класичному дослідженні виявля­ють схожість, а десь і повну відповідність між ранньою і класич­ною моделями у загальному описанні економічної організації соці­алістичного суспільства. Зокрема, це стосується відокремлення політичної влади від економічного управління, трьохрівневої стру­ктури (центр, галузі, організовані у трести, і окремі підприємства) і схожих органів, а саме Ради з планування та Державного банку. В обох моделях передбачається, що центр реагує на зміни ринкових факторів (цін і зарплати) і, відповідно, на зміни у зайнятості у ран­ній моделі або на зміни запасів і виникнення дефіцитів у класичній. Рада з планування, за суттю, імітує ринок. Рання модель більш орі­єнтована на ринок, оскільки всі ціни товарів і послуг там визнача­ються ринком. Відповідно, вже не було б відмінностей між ринко­вими цінами і розрахунковими цінами Ради з планування.

Можливо, найбільш важлива відмінність між ранньою і класичною моделями полягає у їх новому акценті, який Ланге висловив так: «Реа­льна небезпека соціалізму полягає в бюрократизації економічного життя, а не в неможливості вирішувати проблеми розміщення ресур­сів».

Коли він усвідомив цю небезпеку, яка мала б місце навіть при ринковому соціалізмі, він зробив тривале дослідження того, що знаходиться в заголовку його статті 1943 року «The Economic Foundations of Democracy in Poland». У класичному дослідженні він вже висував ідею про Верховний економічний суд, чия функція по­лягала б у тому, щоб гарантувати використання виробничих ресур­сів країни відповідно до суспільних інтересів і, особливо, оголошу­вати недійсними ті рішення Ради з планування, які були б несумісні з прийнятими правилами управління.

Можна виділити кілька моментів еволюції поглядів Ланге в цей період. У своєму останньому листі до Хайєка у 1940 р. Ланге дав більш точне і, можливо, дещо інше описання прерогатив Ради з планування щодо ціноутворення на товари і послуги: «Практично, я, зазвичай, повинен рекомендувати встановлення цін шляхом тіль­ки ринкового процесу, тоді, коли він може бути здійсненим, тобто коли кількість продавців і покупців досить велика. Тільки коли їх кількість настільки мала, що складається ситуація олігополії, оліго- псонії або двосторонньої монополії, які виступають на захист дире­ктивного ціноутворення...»

Таким чином, він рекомендував націоналізацію галузей тіль­ки у тих сферах, де не існує автоматичного конкурентного рин­кового процесу. Пізніше, в 1942—43 рр., він досить далеко віді­йшов від класичної моделі у бік змішаної економіки. Він висував таку ідею щодо того, як запобігти довільності у встановленні центральною владою норми накопичення. Посилаючись на спо­стереження Лернера про залежність ставки відсотка не тільки від кількості зайнятого капіталу, але й від обсягу інвестицій, Ланге говорив, що якщо заощадження передати індивідуальним спо­живачам, то норма накопичення могла б відбивати споживчі пе­реваги.

У двох своїх публічних лекціях у Чикаго в 1942 р. Ланге неявно вказав на те, що, можливо, є головною рисою його класичної моде­лі, а саме на прерогативу центральної влади встановлювати та пе­реглядати ціни з метою досягнення рівноваги.

Однак найбільш значну зміну в його концепції бажаної форми соціалізму можна знайти в його статті про економічні основи де­мократії у Польщі (1943). Одна назва показує, що забезпечення твердих економічних основ для польського демократичного по­рядку було точкою відліку при розробці плану майбутніх полі­тичних перетворень. У цій статті Ланге розглядає націоналізацію тільки ключових галузей (в які, за необхідністю, включаються ба­нки й транспорт). Це б поклало край владі «соціально безвідпові­дального монополістичного капіталізму». При цьому він говорить і про необхідність запобігти виникненню «не менш небезпечної» загрози демократії, яка витікає з націоналізації ключових галузей. Ця загроза полягає у концентрації занадто великої економічної влади в руках державної бюрократії, що тягне за собою і відпові­дні привілеї.

Однак приватні ферми, ремісничі майстерній дрібні й середні галузі повинні залишатися у сфері приватної ініціативи й приватної власності. Сфера дії приватного підприємництва повинна бути до­статньо широкою, щоб, з одного боку, служити основою демократії і, з іншого боку, зберегти «гнучкість, піддатливість і адаптивність, які тільки й можливі при наявності приватної ініціативи». З цієї причини розвиток приватного сектора має бути одним з головних напрямків націоналізованої фінансової політики. Тут приватний се­ктор, мабуть, став постійним елементом нової моделі Ланге, запро­понованої ним для Польщі.

Ця пропозиція мала свого двійника в США у вигляді довгого нарису, написаного ним у 1944 р. разом А. Лернером з приводу де­мократичної програми досягнення повної зайнятості.

Зміна поглядів Ланге на соціалістичну економіку протягом вій­ни, очевидно, була настільки значною, що на її основі можна сфор­мулювати альтернативну версію ринкового соціалізму, у порівнян­ні з якою його класична модель може розглядатися як «квазі- централістична». Те, якою мірою змінилися його погляди, можли­во, стало причиною того, чому він відмовився від спроб ревізії сво­єї класичної моделі.

7.4.