Становлення шведської школи

Представники шведської школи внесли помітний внесок в тео­ретичне осмислення досить суперечних і складних проблем макро- економіки. На жаль, «мовний бар’єр» заважав у достатній мірі оці­нити значимість їх розробок.

Видатними представниками шведської школи є Ерік Ліндаль (1891—1960) і Ерік Лундберг (1907—1987). Вони розробили й ви­користали «метод послідовностей», на основі якого аналізуються розриви в очікуваннях (розрахунках) учасників виробництва. Ви­сновки з теоретичного аналізу економічної динаміки служили для обґрунтування політики стабілізації.

Біля витоків створення шведської школи стояв Кнут Вікселль (1851—1926). Він заклав її теоретичні основи. Вікселля називають одним із найбільш видатних теоретиків шведської школи.

Коло наукових інтересів Вікселля було досить широким. Перш за все його цікавили загальні принципи макроекономічного аналізу. Він вважав, що на основі математичних методів можна забезпечити єдність і взаємозв’язок економічної теорії, її основних положень і висновків.

Вікселль практично першим увів аналіз кредитного ринку у за­гальну теорію економічної динаміки. Він аналізував взаємозв’язок агрегатних величин, які стали основою макроекономічного аналізу. К. Вікселль розробив теорію, в якій проблеми цін, доходів, грошей та економічного циклу ефективно поєднані в одне ціле.

К. Вікселль увів у практику аналіз кумулятивних змін, наслідків незбігів «реальної» і «грошової» відсоткових ставок. Порушення в грошовій і кредитній сфері взаємно посилюються, наростають. К. Вікселль вважав, що розвиток ринкової економіки не є рівнова­жним. Порушення пов’язані з коливанням цін, з характером креди­тних операцій.

Слід розрізняти дві ставки відсотка. «Ринкова» («грошова») від­соткова ставка залежить від попиту й пропозиції позичкового капі- талу. «Звичайна» («реальна») ставка — «очікуваний доход на знову створений капітал».

К. Вікселль вважав, що рівень відсоткових ставок є одним з фа­кторів, що регулюють співвідношення між ринком споживчих і ри­нком інвестиційних товарів. Нові вкладення капіталу призводять до того, що дохід на капітал, зростаючи в абсолютних розмірах, стає меншим по відношенню до об’єму випуску. А це веде до гальму­вання процесу нагромадження.

Нагромадження капіталу відбувається в тому разі, коли зроста­ють заощадження. Але при цьому зростання капіталу припускає збільшення кваліфікованої робочої сили, а також ставок заробітної плати. У результаті виникає протиріччя: зростання заробітної плати стримує зростання заощаджень, необхідних для нагромадження ка­піталу. Процес «поглинання» заробітною платою заощаджень і на­громаджень отримав назву «ефект Вікселля».

К. Вікселль ввів у науковий обіг поняття «очікування». Аналіз процесу нагромадження пов’язаний з оцінкою очікувань підприєм­цями їх граничного доходу.

Дослідження й розробки шведської економічної школи слугува­ли теоретичною основою поетапного розвитку шведської моделі ринкової економіки. Відмінні особливості цієї моделі (порівняльна політика в області оплати праці, корпоративному устрої) ґрунтовно змалював в роботі «Господарча етика» швейцарський соціолог і економіст Артур Pix (1910—1992).

7.3.