Методологія нової інституціональної теорії

Нова інституційна теорія вивчає не стільки поведінку окремого індивіда, скільки інституціональні структури. Індивід, його інтере­си, вподобання формуються під впливом інституціонального сере­довища.

Представники неоінституціоналізму прагнуть використовувати традиційні підходи неокласичної школи для аналізу інституціона- льних аспектів ринкової економіки [28]. Під останніми розуміються не тільки «правила гри», але й перш за все механізм управління (правовий, організаційний, політичний, інформаційний) типовими операціями економічних організацій.

Існують два підходи.

1) Підхід Т. Веблена, який розглядав інститути як «правила гри», включаючи неформальні обмеження (традиції, звички, кодек­си поведінки) і формальні норми (закони, права власності).

2) Підхід представників нової інституціональної економіки: ін­ститути як механізм координації, управління контрактними відно­синами.

Головна робота основоположника, американця Рональда Коуза, була опублікована у 1937 р. Коуз не був традиційним економіс­том — він і пропрацював більшу частину життя на юридичному факультеті. Нобелівську премію з економіки він отримав лише в 1991 р.: інституціоналістів довго не визнавали. Основним заняттям для Коуза завжди було вивчення окремих фірм і епізодів — те, що в науці про управління називається кейсами. Традиція склалася: ін- ституціоналісти із захопленням займаються викопуванням дрібних деталей. Вони працьовиті, як справжні історики, і допитливі, як юристи: вивчити всі контракти на оренду землі в якому-небудь провінційному містечку за кілька років для них наймиліша справа. Ось і у Рейк’явіку кейси були найрізноманітніші: від чудесного пе­ретворення Бомбея з глухої португальської колонії у місто з квіту­чою комерцією до руйнування норм, що регулюють діяльність кон­ституційного суду в Аргентині 1970-х; від контрактів на ринку добрив у Бразилії до конфліктів, пов’язаних із власністю на землю в середньовічній Русі.

Теорія, що пов’язує всі ці окремі епізоди воєдино, виглядає зо­всім нескладною. Коуз поставив просте питання: чим керується фі­рма, коли приймає рішення — самостійно виробляти те, що їй не­обхідно, або закуповувати на стороні. І запропонував відповідь: вся справа у витратах на складання контрактів і контролі за їх вико­нанням. Якщо б цих витрат не існувало, ми б жили в найефектив­нішому з усіх можливих світів. Інвестори вкладали б рівно стільки грошей, скільки потрібно для отримання максимального прибутку, не турбуючись про те, що менеджери зроблять щось неправильно, а ті працювали б не покладаючи рук, не побоюючись, що їх виже­нуть. Диктатори не боялися б, що їх зрадять: достатньо було б пра­вильно скласти договір. Якщо б контракти складалися швидко й безкоштовно, будь-який вихідний розподіл ресурсів був би ефекти­вним. Але в дійсності інвестори бояться, що менеджери зроблять із грошима щось не те, і вкладають менше, ніж потрібно, співробіт- ники працюють упівсили, тому що не чекають на винагороду за старання, а диктаторів зраджують. Значить, транзакційні витрати існують — у цьому полягає знаменита «теорема Коуза».

Узагальнюючи особливості нової інституціональної економіч­ної теорії (HIET) на концептуальному рівні, можна сформулювати декілька положень.

По-перше, на відміну від неокласики для HIET, інститути зна­чимі з точки зору поведінки економічних агентів. Акцент робиться на аспекти, пов’язані з ефективністю розміщення ресурсів та еко­номічним розвитком, аналізуючи процес формування інститутів на основі моделі раціонального вибору — з точки зору створення та використання можливостей взаємовигідного обміну. Дослідження дискретних інституційних альтернатив дозволяє у явній формі по­значити теоретичні та практичні проблеми.

По-друге, на відміну від традиційного інституційного підходу в рамках HIET інститути розглядаються крізь призму їх впливу на рішення, які приймають економічні агенти. Інститути у вигляді на­бору правил і норм не визначають цілком поведінку людини, а ли­ше обмежували набір альтернатив, з яких індивід може вибирати у відповідності зі своєю цільовою функцією.

По-третє, на відміну від неокласичної економічної теорії в HIET багато об’єктів вже не розглядалися як «чорні скриньки». Це озна­чає, що організація (держава, фірми, домашні господарства) визна­чається не як окремий економічний агент з єдиними цілями, інтере­сами, а як система, що має внутрішню структуру інтересів.

Інструментарій HIET дозволяє вивчити домашнє господарство, фірму як впорядкування взаємодії між людьми, структуру, що по­требує спеціального дослідження процесів обробки інформації, отримання та використання знання, структуру стимулів і контролю в різних формах економічної організації. З цієї причини нова інсти- туційна теорія фірми називається контрактною, на відміну від тех­нологічної в неокласика.

«Розкриття» «чорних скриньок» за допомогою використання HIET означає не тільки опис, але й пояснення того, що приймалося в рамках неокласики як даність.

По-четверте, інституційні альтернативи порівнюються одна з одною, а не тільки з ідеальним станом речей, як в неокласика. Це порівняння проводиться через аналіз можливостей економії на трансакційних і трансформаційних витратах. У спрощеному вигля­ді механізм виникнення надлишкових витрат представлений у та­кий спосіб. Спочатку дослідники будують ідеальну економічну си­стему, потім порівнюють з нею фактичний стан речей. Після цього визначають, що необхідно зробити, щоб досягти ідеального поло­ження. Одна з фатальних абстракцій — ігнорування витрат, пов’язаних з реалізацією запропонованих змін, хоча в економічній теорії широко відомий принцип другого найкращого або оптималь- ності з додатковими обмеженнями.

Переваги HIET полягають у тому, що види кооперації розгляда­лися раніше як альтернативні у контексті порівняльного аналізу механізмів управління трансакціями і виявляються доповнюючими в умовах співіснування достатнього різноманіття трансакцій з точ­ки зору невизначеності, повторюваності угод, специфічності вико­ристовуваних активів, складності та спряженості з іншими транс­акціями.

По-п’яте, більш широкий підхід до визначення ситуації вибору в рамках HIET у порівнянні з неокласичним дозволяє послабити жорсткі обмеження на метод порівняльної статики.

По-шосте, HIET орієнтована на ослаблення жорстких передумов неокласичної теорії щодо поведінки людини і в той же час на уні­фікацію економічного підходу. Вона послідовно реалізує принцип методологічного індивідуалізму, що дає підставу в першому на­ближенні розглядати нову інституційну економічну теорію як уза­гальнений неокласичний підхід. У свою чергу, раціональність по­ведінки розглядається в якості змінної величини, яка залежить від складності ситуації вибору, її повторюваності, наявної інформації, а також ступеня мотивації.

6.7.