Монетарна система М.Фрідмена
У 70-ті роки XX ст. теорія соціального ринкового господарства була трансформована. Найважливішими елементами нової парадигми неокласики були: розгляд капіталістичної економіки як стійкої, стабільної системи, що функціонує в оптимальному режимі; небажані процеси, що виникають у системі, трактуються як закономірне й неминуче породження ефективного господарського механізму; розвивалися неоконсе- рвативні погляди в економічній теорії.
Пануючи з початку 80-х років XX ст. у розвинених капіталістичних країнах неоконсерватизм охоплює три основні напрями нової неокласики:• монетаризм, пов’язаний з регулюванням економіки через сферу грошово-кредитного обігу. Лише послідовна політика забезпечення господарства грошима може створити впевненість економічних агентів у сталому розвитку економіки та сприяти рівномірному інвестуванню з мінімальним ризиком;
• економічну теорію пропозиції, згідно з якою надмірне підвищення податків позбавляє підприємців стимулів до інвестування та приводить до падіння виробництва й підриву бази оподаткування, а зниження податкових ставок є достатньою умовою для стимулювання підприємницької активності й ініціативи;
• теорію раціональних очікувань, згідно з якою економічні агенти в будь-якому разі не виправдовують надії владних структур, тому що зазделегіть враховують наміри влади й нейтралізують своїми заходами політику уряду.
Нові монетаристські підходи зводяться до основних положень: критики втручання держави в економіку; ставки на політику регулювання грошової маси як основний інструмент управління економікою; проголошення приватного підприємництва єдиною рушійною силою економічного розвитку; реабілітації закону Сея, за яким надається перевага пропозиції. Базуючись на принципах монетаризму були розроблені основні напрями монетарної політики, тобто політики «дешевих» та політики «дорогих» грошей.
Мілтон Фрідмен (1912—2006) — професор Чиказького університету.
Лауреат Нобелівської премії 1976 року. Був президентом американської економічної асоціації, радником президента з економічних питань. Написав понад 250 праць, основні серед них, «Кількісна теорія грошей» (1956), «Теорія функції споживання» (1957), «Теоретичні основи аналізу кредитно-грошової системи» (1970), «Гроші і економічний розвиток» (1973), «Теорія цін» (1978), «Монетарна історія США» (1981). Мілтон Фрідмен заснував чиказьку монетаристську школу, створив теорію монетаризму, яка заперечувала кейнсіанську систему державного регулювання економіки. Фрідмен у своїх дослідженнях застосував суб’єктивно-позитивістський метод, заснований на емпіричних та статистичних узагальненнях. Його монетаризм заснований на неокласичній теорії, об’єнується кількісною теорією грошей. М.Фрідмен проаналізував 20 економічних циклів у розвитку США і помітив, що зміни в грошовій масі на декілька місяців передують змінам ВНП на всіх стадіях економічного циклу. Отже, головною і вирішальною причиною всіх змін в економіці є гроші. Виходячи з того, що гроші формують рівень цін в економіці, а значить і номінальний ВНП, довів, що у рівнянні кількісної теорії грошей (МУ= РУ) швидкість обігу грошей (V) стабільна і залежить від звичок людей у використанні грошових активів і структури грошового ринку. Таким чином, із зростанням грошової маси в економіці повинні зростати сукупні витрати (РУ). М.Фрідмен довів, що обсяг виробництва(У) також стабільний, оскільки ВНП залежить від виробничих можливостей і зайнятості з урахуванням природного рівня безробіття. Отже, збільшення грошової маси (М), не впливаючи на ВНП, збільшує лише загальний рівень цін в економіці, тому держава повинна вести контроль за приростом грошової маси і утримувати її на рівні 3-5 % на рік не залежно від коньюктури. Це твердження отримало назву «основне монетарне правило».Заслуга монетаристів полягає у тому, що вони дослідили грошову політику, показали її можливості для забезпечення сталого економічного зростання, розробили систему управління економікою за допомогою грошей. Монетаристська політика виристовувалась насправді урядами країн дуже рідко. Частково, представниками Чиказької школи надавались консультації урядам таких країн, як Болівія, Польща, Чілі. Однак монетаристські інструменти часто застосовувались у поєднанні з іншими, в залежності від економічної ситуації.
11.5.