Теорія раціональних очікувань

Одним із варіантів нової неокласики є теорія раціональних очіку­вань, яка повністю ігнорувала державне втручання. Американські еко­номісти Р.Лукас, Т.Сарджент, Н.Уоллес стверджують, що економічний індивід не тільки пасивно адаптується до попереднього досвіду, а й ак­тивно використовує великий обсяг поточної інформації для точнішого передбачення тенденцій господарського розвитку.

Формування теорії раціональних очікувань ознаменувало переосми­слення суті макроекономічних досліджень, що тривали впродовж 70-х років XX ст. У цей період було здійснено серйозні розробки і на прак­тиці перевірено гіпотезу про раціональні очікування, сформульовано принципи та розв’язано проблеми макроеконометричної оцінки еконо­мічної політики. Така еволюція в економічному аналізі відбулася голо­вним чином завдяки науковому внеску Роберт Емерсон Лукаса (1937) («Раціональні очікування та економетрична практика» (1981), «Моделі циклів ділової активності» (1985), «Ресурсні методи у дослідженні еко­номічної динаміки» (1989)), який обґрунтував положення, що очікуван­ня майбутнього мають вагомий вплив на прийняття рішень домашніми господарствами, фірмами та іншими суб’єктами господарської діяльно­сті. Прикладом такого впливу є, зокрема, формування заробітної плати в конкурентному середовищі. Очікування індивідом майбутнього зрос­тання рівня інфляції, попиту на робочу силу впливають на рівень заро­бітної плати, що, у свою чергу, змінює темпи зростання цін.

На противагу теорії адаптивних очікувань, відповідно до якої очіку­вання господарюючих суб’єктів майбутнього рівня інфляції формують­ся екстраполяцією тенденцій розвитку цього процесу в минулому, тео­рія раціональних очікувань орієнтована скоріше на майбутнє, ніж на минуле. Згідно з нею господарюючий суб’єкт формує свої очікування щодо майбутнього, спираючись на досвід минулого і на аналіз майбут­ніх можливостей, використовуючи всю наявну інформацію.

Теорія раціональних очікувань, як і теорія «економіки пропозицій» (нова класика), походить з монетаристської макроекономіки і має багато спільного з традиційною класичною економічною наукою. У працях, присвячених раціональним очікуванням, Лукас виходить з того, що ста­більний темп збільшення грошової маси має враховувати не лише потре­би, пов’язані з розширенням виробництва продукції та зростанням дохо­дів, а й суб’єктивні очікування господарюючих суб’єктів щодо перспектив економічного розвитку, наслідків грошово-кредитної політи­ки держави. Врахування цієї обставини важливе, оскільки циклічний ро­звиток економіки відбувається внаслідок недостатньої та недосконалої інформації, що призводить до помилкових оцінок господарської ситуації та економічної політики держави. Лукас відмежовується від неокейнсіа- нців, вважаючи, що запропоновані ними засоби стабілізації та ефектив­ного розвитку економічної системи спричинили кризи 1974—1975 та 1983—1985 рр. у світовому господарстві. Критикуючи кейнсіанство і вказуючи на відмінність від нього теорії раціональних очікувань Лукас на перше місце ставить господарюючий суб’єкт (або «гравця», за термі­нологією Дж.Неша і Дж.Харшані) з його раціональною поведінкою, очі­куваннями на основі повної та неповної інформації та відповідним при­йняттям рішень. Відмінність від неокейнсіанства він вбачає у тому, що реакція «гравців» на ті самі заходи уряду не завжди адекватна. Люди, спираючись на власний досвід «раціональних очікувань» наслідків пев­них рішень уряду, змінюють свою першу реакцію, якщо уряд і надалі здійснюватиме економічну політику, що не виправдала надій господа­рюючих суб’єктів. Як наслідок — непередбачений колективний ефект, коли люди передбачають результати змін економічного курсу внаслідок втручання у бюджетно-кредитну та валютну системи.

Раціональний характер очікувань у новій класиці розглядається як обов’язкова умова розробки ефективних методів регулювання економі­чних процесів. Однією з таких розробок Лукаса в економічному аналізі є нове теоретичне обґрунтування суті й характеру кривої Філліпса. Ще в 60-ті роки XX ст. вона вважалася в економічній теорії найстійкішою позитивною залежністю між рівнем зайнятості та рівнем інфляції, що певною мірою виправдовувало дії урядів країн, які для поліпшення си­туації в економіці здійснювали експансіоністську грошово-кредитну політику. Однак така політика часто призводила до негативних наслід­ків. На початку 70-х років XX ст. Лукас довів, що крива Філліпса в ко­роткостроковому періоді має пряму залежність, в довгостроковому має вигляд вертикальної лінії, оскільки серед економічних суб’єктів пану­ють раціональні очікування; господарські агенти оперативно формують свої очікування відповідно до нової політики держави, що автоматично позначається на процесі формування заробітної плати й цін.

Аналогічно позначаються очікування і на впливі грошової експансії на випуск продукції. Із збільшенням грошової маси в обігу зростання цін спричиняє збільшення випуску продукції на короткий час. У перспективі відбудеться лише зростання цін. Короткотерміновий ефект випуску про­дукції, у свою чергу, залежить від ступеня сформованих раніше очіку­вань. Чим менше впливають на економічні суб’єкти дії держави, тим бі­льший випуск продукції. В економічній теорії така властивість впливу грошей на виробництво має назву «нейтральність грошей». Теорія «раці­ональних очікувань» дала змогу Лукасу сформулювати правила, за до­помогою яких об’єктивно оцінюють політику держави, створюють мо­дель нової економічної політики. Ця модель, згідно з теорією Лукаса, має бути «моделлю рівноваги», що враховує раціональні очікування, і не ли­ше основні, а й другорядні фактори, що впливають на економічні явища. Водночас вона не повинна охоплювати параметри, що характеризують поведінку економічних суб’єктів у минулому.

Теорію раціональних очікувань доповнює теорія адаптивних очіку­вань, яка розроблялась М.Фрідманом. За даною теорією очікування на­ступної інфляції у економічних суб’єктів визначається рівнем інфляції, до якого вони пристосовуються.

У своїх дослідженнях («Макроекономічна теорія», «Динамічна ма- кроекономічна теорія») Нобелівський лауреат 2011 року Томас Сар­джент (1943) продемонстрував, як засоби структурної макроекономе- трики можуть використовуватися для аналізу постійних змін економічної політики. Цей метод застосовується в тому випадку, коли домашні господарства і компанії адаптують свої очікування відповід­но до змін економіки. Т.Сарджент аналізував післявоєнну епоху, коли багато держав проводили високоінфляціонную політику, але в кінце­вому підсумку економічні заходи, що вживаються ними, приводили до зниження рівня інфляції. Перші моделі раціональних очікувань за­пропонували Т.Сарджент і Н.Уоллес (1939) у книзі «Теорія раціона­льних очікувань та економічна політика. Сучасна макроекономіка» (1989).

Теорія раціональних очікувань не може претендувати на абсолютну достовірність, адже ніколи не можна передбачити, які програми уряду викличуть у населення більшу довіру. Крім того, треба мати на увазі, що доступність інформації буде різною для рядового споживача і для урядового чиновника. Нарешті, не можна передбачити, через який про­міжок часу до споживача і виробника дійде необхідна економічна інфо­рмація. Отже, у цій теорії занадто багато суб’єктивних моментів, які не завжди піддаються обліку і виміру.

11.6.