Неоінституціоналізм

В умовах посилення науково-технічної революції деякі економісти (Дж.К.Гелбрейт, У.Ростоу) висунули технократичні теорії, у яких міс­тяться спроби пояснити основні соціально-економічні явища змінами в галузі техніки.

1. науково-технічна революція вважається головним фактором ево­люційного оновлення суспільства. Наука і техніка — автономні сили, що визначають характер економічного та соціального розвитку;

2. економічне зростання ототожнюється з економічним прогресом, а останній — з суспільним прогресом у цілому;

3. джерелом економічного прогресу є крупні корпорації, а носієм нової системи цінностей — «техноструктура»;

4. якісний аналіз щодо характеристики економічних систем не за­стосовується;

5. з позиції технократизму розглядаються економічні кризи, безро­біття, заробітна плата і зрушення у соціальній структурі суспільства.

Варіант теорії «індустріального суспільства» Дж.К.Гелбрейта дістав назву «нового індустріального суспільства». Техніка і технологія, на його думку, породжують нові економічні ознаки, що стали характерни­ми для сучасного капіталізму. Зміни в техніці спричинили утворення найбільших корпорацій — основи індустріальної системи, а також по­єднання корпорацій з державою.

Дж.Гелбрейт є також автором теорії «врівноважуючої сили», яку він висвітлив у праці «Американський капіталізм: концепція врівноважую­чої сили» (1952). «Врівноважуючою силою» автор називає великі об’єднання покупців і продавців, саме завдячуючи тій силі капіталізм звільняється від панування монополій і від руйнівної сили конкуренції.

Отже, Гелбрейт виходить з того, що основу сучасної економіки складають корпорації, а олігопольна структура ринку є найефективні­шою.

На першому місці у Дж.Гелбрейта технічний прогрес, властивий для всієї економічної системи. Важливою рисою «індустріального суспільс­тва» він називає планування, яке, на його думку, породжується розвит­ком науки і техніки.

Виходячи із технологічного детермінізму, вчений обґрунтовує кон­вергенцію національних економічних систем, що означає їх зближення, через те що техніка та умови її функціонування позбавлені як націона­льних, так і політичних рис у силу чого відбувається уніфікація соціа­льно-політичних устроїв.

Одним із різновидів теорії «індустріального суспільства» є теорія «стадій суспільного розвитку» Уолта Уітмена Ростоу (1916—2003) — економіста, історика, який написав праці «Стадії економічного зрос­тання» (1960), «Політика і стадії зростання» (1971). На його думку, усі суспільства відповідно до рівня їх економічного розвитку можна зара­хувати до однієї з п’яти категорій: традиційне суспільство; перехідне суспільство, що переживає процес зрушення; суспільство, яке «дозрі­ває»; суспільство, яке досягло високого рівня масового споживання. У подальших дослідженнях У.Ростоу доповнює дану періодизацію шос­тою стадією — етапом пошуку шляхів якісного поліпшення умов життя людини і називає її стадією якості життя. Концепція індустріального і постіндустріального суспільства дала поштовх для появи інших, вищих стадій зростання.

Наприкінці 60-х років XX ст. індустріальне суспільство почали роз­глядати як певну стадію, а не кінцеву форму суспільства. Дедалі біль­шого значення набуває концепція «постіндустріального» (інформацій­ного) суспільства американського соціолога Даніела Белла (1919— 2011), соціолога, який написав праці: «Кінець ідеології» (1960), «Пере­хід до постіндустріального суспільства» (1973). У своїх теретичних до­слідженнях він доводить, що під впливом науково-технічної революції відбувається автоматичне порушення капіталістичних устоїв і станов­лення нового соціально-економічного типу суспільства — постіндуст­ріального.

Постіндустріальне суспільство — це суспільство послуг, де більше половини населення зайнято поза сферою матеріального виробництва, економіка має «узгоджений характер», забезпечується загальний доб­робут, управління суспільством переходить до вчених, а головною цін­ністю є інтелект та інформація. Відбувається заміна машинної техноло­гії на інтелектуальну, вихід на передній план проблем організації науки, а не корпоративного капіталу. Як наслідок, виникає безкласова спільнота людства на основі високих знань і кваліфікації.

Теорії післявоєнного інституціоналізму охоплюють надзвичайно рі­зні сфери суспільного життя, формуючи альтернативне бачення зако­номірностей розвитку економічних систем.

12.4.