Основні положення і течії пізнього інституціоналізму
Новий, або пізній інституціоналізм суттєво відрізняється від старого як за проблематикою, так і за методологією. Якщо ранній інституціоналізм досліджував переважно монополізацію економіки та конфлікти інтересів суспільних класів і груп, то новий — проблеми оздоровлення ринкової економіки, її еволюцію.
Відбулася переорієнтація напрямку із критичного на позитивістський лад. Великий бізнес вважався носієм технологічного прогресу через те, що:- відбувся перехід від суспільства, основною метою якого є макси- мізація прибутку, до суспільства задоволення потреб широких мас населення як єдино можливого шляху одержання прибутку взагалі;
- з виникненням акціонерного капіталу набуває розвитку соціалізація суспільства.
Новий інституціоналізм був дуже розгалуженим і представленим різними теоріями, основними з яких є наступні: соціально-технологічна; трансформації капіталізму; стадіального розвитку; трансакційної економіки; конституційної економіки, або суспільного вибору; економічної еволюції.
Історичні умови виникнення пізнього інституціоналізму:
1. Зміни у відносинах власності та управління, які позначились у наступному :
- формуванні колективних форм власності, за яких акціонерами стають особи найманої праці;
- зосередженні функцій управління в руках виробничої інтелігенції;
- зростанні частки робітників у національному доході розвинених країн.
2. Відбувається перехід від суспільства, основною метою якого є максимізація прибутку, до суспільства задоволення потреб широких мас населення як єдино можливого шляху одержання прибутку взагалі.
3. З виникненням акціонерного капіталу відбувається соціалізації суспільства.
Величезний вплив на еволюцію інституціоналізму виявили дослідження австрійського економіста Йозефа Шумпетера (1883—1950). Історії і методології економічного аналізу присв’ятив так праці: «Суть і основний зміст теоретичної політекономії» (1908), «Історія економічного аналізу» (1954), «Теорія економічного розвитку» (1912), «Капіталізм, соціалізм і демократія» (1942).
Шумпетер розмежовує поняття статики та динаміки. Велике значення в його теоріях надається суспільному розвитку. Рушійною силою розвитку у його теорії є підприємець, визначальними соціальними рисами якого є не права власності, а його особисті якості — авторитет, ініціативність, готовність до ризику, здатність до інноваційної діяльності. Завдяки таким своїм рисам, підприємець є головним суб’єктом технічного прогресу. Й. Шумпетер по-своєму трактував суть капіталізму, головною рисою якого він вважає діяльність пі- дприємця-новатора. З розвитком капіталістичної економічної системи відбувається нагромадження багатства, його інституалізація, створюються великі корпорації, зростає роль держави в економічному житті, що є ознакою кризи капіталізму. Причину виникнення циклів Шумпетер вбачав у нововведеннях. З нововведеннями у концепції асоціюється і монополія нового типу. Крупні корпорації вдало пристосовуються до технічного прогресу, але великий бізнес загрожує існуванню самої підприємницької ініціативи. Поступове зникнення підприємця означає прискорену загибель буржуазії.У 20—30-х роках XX ст. активізувались дискусії з проблем ціноутворення, конкуренції та монополії, що йшли у руслі абстрактного (теоретичного) аналізу.
Основні положення теорії «народного капіталізму», або «дифузії власності» Адольф Берлі (1895—1971) визначені у праці «Капіталістичні революції XX століття». Він виступив як захисник крупних корпорацій, які стали ніби-то революційним елементом в економіці, в силу своїх необмежених можливостей у технічному вдосконаленні виробництва.
1. Сучасний американський капіталізм вважає народним у силу наступних обставин :
- зміна приватної власності на колективну у формі акціонерної;
- перехід функції контролю над власністю до органів народу — найманих менеджерів;
- наявність розвиненої демократії;
- можливість використання передових досягнень НТР;
- державне регулювання монополізму, циклічного характеру розвитку, розподілу доходів.
2. Різноманітність форм власності: індивідуальна, акціонерна, монополістична, державна.
3. Демократизація капіталу відбувається в тому, що будь-яке акціонерне товариство є достатньо демократичною організацією: акціонери беруть участь у щорічних зборах, заслуховують звіти правління, обирають новий склад правління тощо.
Велике значення має теорія «колективного капіталізму», сформована Г. Мінзом. Вона складається з трьох основних елементів: «дифузії» власності, «революції у доходах», «управлінської революції».
Теорія «управлінської менеджерської революції» є складовою теорії «народного капіталізму». З розвитком акціонерних товариств влада капіталів власників слабшає або зовсім зникає і змінюється владою найманих управлінців — менеджерів (А. Берлі, Дж. Бернхем, П. Дракер).
Складовий елемент теорії «народного капіталізму» — теорія «революції у доходах». У розвинутих капіталістичних країнах стався принциповий переворот у розподілі національного доходу, суть якого полягає у поступовому зближенні доходів різних верств і класів капіталістичного суспільства (С. Кузнець, Дж.К. Гелбрейт, К. Боулдінг, М. Сальвадорі, Е. Хансен).
12.3.