Неокейнсіанство

Для післявоєнного періоду розвитку ринкової економіки розвинутих країн було характерним нерівномірне економічне піднесення, яке су­проводжувалося інфляцією. До того ж його темпи поступалися темпам зростання економіки CPCP.

Ці особливості зумовили створення послідовниками Кейнса більш загальної теорії, покликаної обгрунтувати форми економічного регулю­вання економіки в різноманітних кон’юнктурних умовах — як спаду, так і зростання, та пояснювати стійкі темпи економічного зростання, нагромадження ресурсів, інфляційні буми. Так з’являється неокейнсі- анська теорія економічної динаміки і зростання.

Головні представники неокейнсіанства: Джон Хікс (1904-1989), ос­новна робота — «Цінність і капітал» (1939); Елвін Хансен (1888-1975), основна робота — «Економічні цикли та національний дохід» (1958); Рой Харрод (1900-1978), основна робота — «До теорії економічної ди­наміки» (1948); Овсій Домар (1914-1997), основна робота — «Нарис до теорії економічного зростання» (1957).

Основні теоретичні здобутки неокейнсіанців:

1. Досліджували проблему вибору між рівнем зайнятості і темпом ін­фляції; висунули теорію економічного циклу і економічного зростання.

2. Доповнили концепцію мультиплікатора принципом акселерації, який характеризує зв’язок між зміною обсягів ВВП і зміною обсягів ін­вестицій. Акселератор — це числовий множник, який показує, у скіль­ки разів мають збільшуватися (зменшуватися) обсяги інвестицій при зростанні (зниженні) ВВП на одиницю, тобто

74" class="lazyload" data-src="/files/uch_group34/uch_pgroup167/uch_uch1350/image/image074.jpg">

У періоди економічного буму механізм акселерації призводить до «перегріву» економіки».

3. На основі концепції акселератора неокейнсіанці виділили два ви­ди інвестицій: похідні (стимульовані) та автономні. Зміна похідних (стимульованих) інвестицій зумовлена внутрішніми (ендогенними) чинниками: зміна обсягів ВВП та споживчого попиту. Динаміку авто­номних інвестицій визначають зовнішні (екзогенні) чинники: технічний прогрес; збільшення населення; політика держави.

4. Серед методів впливу держави на ринкову економіку неокейнсіа- ці виділяють: державний бюджет як «вбудований стабілізатор», покли­каний автоматично реагувати на циклічні коливання (до вбудованих стабілізаторів відносяться: податок з доходів фізичних осіб, виплати на соціальне страхування, допомога безробітним), та «метод компенсую­чих контрзаходів», спрямований на регулювання обсягів приватних ін­вестицій і маневрування державними видатками. Так, в період підне­сення податкові ставки мають підвищуватися, а державні видатки — зменшуватися. В період спаду — навпаки.

Неокейнсіанські теорії економічного зростання. В теорії еко­номічного зростання Домара розкрито двоїсту роль інвестицій в розширенні сукупного попиту і збільшенні виробничих потужностей (сукупної пропозиції). Теорія була розроблена в передвоєнний пері­од американським економістом польського походження Овсієм До- маром для визначення умов макроекономічної рівноваги в динаміч­ній економіці.

Як відомо, умовою макроекономічної рівноваги, є рівність сукупно­го попиту і сукупної пропозиції. Для збереження рівноваги в динаміч­ній економіці необхідно, щоб AD і AS зростали в однаковій пропорції. Але, оскільки інвестиції одночасно створюють як нові доходи, так і но­ві виробничі потужності, то необхідно визначити такий обсяг інвести­цій і темп їхнього зростання, щоб зростання доходу точно відповідало зростанню виробничих потужностей, які зумовлюють величину сукуп­ної пропозиції. Для цього будується система трьох рівнянь: пропозиції, попиту, рівноваги попиту й пропозиції.

Рівняння пропозиції показує величину приросту виробничих потуж­ностей за рахунок додаткового інвестування, а саме:

де— приріст обсягів виробництва;

I — загальні інвестиції;

δ — гранична продуктивність інвестицій, яка показує величину но­вого продукту, створеного однією додатковою одиницею інвестицій.

Рівняння попиту виражає величину приросту доходу, викликаного мультиплікаційним впливом додаткових інвестицій.

де ΔY — приріст доходу;

ΔI — приріст інвестицій;

MPS — гранична схильність до заощаджень.

Рівняння рівноваги попиту і пропозиції демонструє основну умову динамічної рівноваги — рівність між приростом доходу і приростом ви­робничих потужностей, а саме:

Розв’язавши дане рівняння, одержуємо темп зростання інвестицій, що забезпечить повне використання виробничих потужностей при по­вній зайнятості, тобто

В теорії економічного зростання Харрода визначається темп зба­лансованого підвищення доходу, викликаного стимульованими інвес­тиціями, за умов збереження рівності між сукупним попитом і сукуп­ною пропозицією.

Для кращого розуміння теорії варто чітко усвідомити різницю між автономними і стимульованими інвестиціями. Автономні інвестиції здійснюються незалежно від рівня національного доходу. їх динаміку визначають зовнішні (екзогенні) чинники: поява технічних нововве­день, демографічні зрушення, відкриття нових родовищ корисних копа­лин, зміна споживчих смаків тощо. Зазначені чинники стимулюють підприємців починати виробництво нових видів продукції або продов­жувати виробництво старих новим, більш ефективним способом.

Стимульовані інвестиції здійснюються під безпосереднім впливом національного доходу. Зміни стимульованих інвестицій зумовлені вну­трішніми (ендогенними) факторами: збільшенням (зменшенням) обсягу національного доходу, змінами споживчого попиту. Саме стимульовані, а не автономні, інвестиції є головним «фігурантом» теорії Харрода.

Безпосередній приріст чистих інвестицій визначається як приріст доходу, помножений на коефіцієнт акселерації, тобто

де ΔI — приріст інвестицій;

ΔY — приріст доходу;

с — коефіцієнт акселерації (коефіцієнт капіталомісткості); який по­казує обсяг стимульованих інвестицій, необхідних для збільшення до­ходу на одну одиницю.

Стимульовані інвестиції можуть забезпечувати різні темпи економі­чного зростання, в тому числі, гарантований, природний і фактичний.

Таким чином, модель економічного зростання Харрода будується не для автономних інвестицій (не пов’язаних із доходом, як це було в мо­делях Кейнса і Домара), а використовує стимульовані (похідні) інвес­тиції, викликані безпосереднім зростанням доходу. Економічне зрос­тання, що забезпечують стимульовані (похідні) інвестиції, може, на думку Харрода, відбуватися у різному темпі: гарантованому, природ­ному і фактичному.

Гарантований темп зростання доходу (G_w) зумовлений наявними в економіці заощадженнями та коефіцієнтом капіталомісткості, який під­приємці вважають нормальним і тому прагнуть утримувати його на до­сягнутому рівні. Величина коефіцієнта капіталомісткості визначається попереднім досвідом: якщо минулі прогнози підприємців стосовно по­питу виявилися правильними і при цьому досягалася рівновага між по­питом і пропозицією, то і в поточному періоді підприємці будуть праг­нути так само збільшувати обсяги виробництва й відповідні обсяги інвестицій. Гарантований темп зростання можна виразити формулою:

де G_w — гарантований темп зростання доходу;

S — частка заощаджень у національному доході (схильність до за­ощаджень);

C_r — коефіцієнт капіталомісткості, який показує потребу в новому капіталі, поділену на приріст продукції, для забезпечення якого потрі­бен цей капітал, тобто

За умов гарантованого темпу зростання інвестиції поглинають усі заощадження, вироблена продукція реалізується, підприємці отриму­ють відповідні прибутки, але залишається певний рівень вимушеного безробіття.

Природний темп зростання (G_n) є максимально можливим темпом зростання за умов використання технічних знань і повної зайнятості тру­дових ресурсів. Для підтримки природного темпу необхідно, щоб капітал зростав темпами, які відповідають темпам змінам продуктивності праці та величини трудових ресурсів. Тільки в цьому випадку обсяг капіталу буде достатнім для забезпечення повної зайнятості трудових ресурсів.

де n — темп зростання пропозиції трудових ресурсів;

g — темп зростання продуктивності праці.

Фактичний темп зростання G визначається часткою заощаджень у національному доході, яка є необхідною для інвестування у виробницт­во продукції для виробничих потреб.

де G — фактичний темп зростання доходу;

5 — частка заощаджень у доході;

c — коефіцієнт капіталомісткості.

Аналіз співвідношень зазначених темпів зростання свідчить про від­сутність безперервного стійкого розвитку економіки.

Якщо гарантований темп зростання нижчий від фактичного (G_w < G), то обсяг заощаджень є меншим, ніж обсяг необхідних інвестицій. В економіці виникає недовиробництво, і частина попиту починає задово­льнятися за рахунок товарно-матеріальних запасів. Оскільки коефіцієнт капіталомісткості, бажаний для підприємців, знижується, вони збіль­шують інвестиції в товарно-матеріальні запаси і нове обладнання, тим самим сприяючи економічному підйому.

Якщо гарантований темп зростання вищий від фактичного (G_w > G), то, з огляду на розглянуті вище міркування, фактичний коефіцієнт капі­таломісткості буде більшим від необхідного (c > c_r), а заощадження пе­ревищать інвестиції. В економіці виникає перевиробництво як наслідок недостатності сукупного попиту, що призведе до безробіття й недови- користання виробничих потужностей. Підприємці в таких умовах вва­жатимуть товарно-матеріальні запаси надмірними і будуть зменшувати обсяги інвестицій, що призведе до економічного спаду.

Таким чином, відхилення фактичного темпу зростання від гаранто­ваного свідчить про короткострокові циклічні коливання.

Якщо гарантований темп зростання вищий від природного (G_w > G_n), то частина заощаджень не може трансформуватися в інвестиції. Вироб- ники розчаровуються у своїх очікуваннях, знижують обсяги випуску продукції та інвестицій, що каталізує економічний спад.

Якщо гарантований темп зростання нижчий від природного (G_w < G_n), то надлишок виробничих ресурсів може дати поштовх економіч­ному піднесенню.

Отже, невідповідність гарантованого і природного темпів зростання економіки свідчать про коливання довгострокового характеру.

Таким чином, для стійкої рівноваги в економіці необхідно досягти рівності гарантованого і природного темпів зростання:

Оскільки інвестиції пов’язані з невизначеністю, не завжди дорів­нюють заощадженням і не відповідають вимогам природного темпу зростання, то динамічна рівновага в теорії Харрода дуже хитка і потре­бує державного регулювання процентних ставок. Модель, що визначає темп збалансованого зростання доходу, викликаного стимульованими інвестиціями, має вигляд:

де d — величина розширення попиту на заощадження внаслідок зни­ження процентної ставки.

6.3