Історичні умови виникнення та методологічні основи кейнсіанства

Світова економічна криза 1929—1933 рр. охопила усі промислово розвинені країни, а глибина економічного спаду була безпрецедентною в історії США. Ринковий механізм виявився нездатним відновити по­рушену рівновагу.

В останній, як відомо, панував мікроекономічний підхід. У центрі економічного аналізу перебувають економічні суб’єкти, що максимізу- ють власну вигоду і працюють в умовах досконалої конкуренції, де ефективність діяльності домогосподарства і окремих фірм ототожню­ється з функціонуванням економіки в цілому. Можливість вільного вступу контрагентів в обмінні відносини забезпечує досягнення на рин­ку стану рівноваги, тобто такої ситуації, коли за існуючих у кожний конкретний момент цін величина попиту на товар дорівнює величині його пропозиції. Головною передумовою такої рівноваги була наявність достовірної (повної) інформації, коли доступ до неї вважається вільним та однаково можливим для всіх економічних суб’єктів. Отже, на конку­рентному ринку повною мірою реалізується потенціал відносин вільно­го обміну, а кінцева ринкова рівновага є ефективною. Втручання дер­жави у систему ринкових відносин може призвести до порушення рівноваги, зниження економічної ефективності та нераціонального ви­користання обмежених економічних ресурсів.

Умовою раціонального розподілу ресурсів у ринковій економіці та на­явність довгострокової рівноваги, коли сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції, була вільна, необмежена конкуренція суб’єктів господарюван­ня. Класичний капіталізм досконалої конкуренції трансформується у капі­талізм недосконалої конкуренції, якому, зокрема, притаманні:

1) ускладнення структури виробництва і проблем відтворення суспі­льного капіталу;

2) посилення концентрації й централізації виробництва й капіталу;

3) виникнення і розвиток фінансового капіталу та фінансової олігархії;

4) функціонування недосконалих форм конкурентної боротьби і втрата ринковим механізмом деяких властивостей автоматичного само­регулювання, монополізація та олігополізація ринків;

5) світова криза перевиробництва 1929 - 1933 рр., тривала депресія;

6) перетворення держави в сильного фінансового суб’єкта націона­льної економіки.

Світова криза 1929 — 1933 рр. виявила ілюзорність уявлень про ві­льну конкуренцію і неокласичну макроекономічну модель ринкової рі­вноваги, різко змінила погляди багатьох вчених-економістів, що при­звело до виникнення альтернативного неокласичній теорії кейнсіан- съкого напряму світової економічної думки. Його засновником є Джон Мейнард Кейнс.

Джон Мейнард Кейнс (1883-1946)

Видатний англійський економіст, державний і політичний діяч

Основний твір — «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936)

Методологія досліджень. Внесок Кейнса в економічну науку поля­гає насамперед у застосуванні макроекономічного методу дослідження. Кейнс розглядає функціональні залежності процесу відтворення та зв’язки економічних явищ, які формулюються у вигляді узагальнених, агрегованих (усукупнених) категорій, досліджує макроекономічні за­лежності та процеси.

З іменем Кейнса справедливо пов’язуються виділення і розвиток макроекономіки як невід’ємної складової частини фундаментальної економічної науки.

Виступивши з критикою закону Ж. Б. Сея, Кейнс відкидає догми неокласики про можливість досягнення повного і раціонального вико­ристання ресурсів без допомоги держави, та акцентує увагу на сукуп­ному попиті, з яким пов’язав вирішення актуальних проблем ринкової економіки За Кейнсом, рівновага при повній зайнятості не є загальним випадком. Загальний випадок — це рівновага при наявності безробіття, а повна зайнятість — це лише особливий і не обов’язковий випадок. Щоб досягнути повної зайнятості, держава має проводити активну мак- роекономічну політику, використовуючи фіскальні та монетарні ін­струменти.

Заслугою Кейнса є грунтовне дослідження функціонування трьох взаємопов’язаних ринків (товарів, праці і грошей) і виявлення факторів, що перешкоджають дії стихійних ринкових сил у встановленні рівнова­ги. Кейнс наголошує на реальному існуванні: 1) негнучкості ставок за­робітної плати (і відповідно уповільненої реакції цін на зміни попиту та пропозиції); 2) «пастки ліквідності» — особливого стану економіки в умовах глибокої депресії, коли збільшення кількості грошей в обігу не веде до зниження ставки відсотка; 3) нееластичності обсягу інвестицій­ного попиту залежно від ставки відсотка.

Абстрагування від сутнісних ознак капіталістичного способу вироб­ництва дозволило Кейнсу уникнути соціально-економічного аналізу та акцентувати увагу на деяких загальних функціональних закономірнос­тях економічної системи. Кейнс є одним з піонерів нового напряму до­сліджень — державне регулювання ринкової економіки.

Кейнс використовує агреговані величини, які безпосередньо вира­жають стан та еволюцію макроекономічної системи, в тому числі наці­ональний доход, споживання, заощадження й інвестиції, ефективний попит, рівень економічної активності, рівень зайнятості, мультипліка­тор тощо.

За неокласиками, ринок праці, ринок товарів і ринок грошей достат­ньо відособлені один від одного, тому зміни на одному із них майже не впливають на функціонування інших. Кейнс запропонував ідею тісного взаємозв ’язку цих ринків в межах єдиного національного ринку.

Неокласики вважали, що обсяги заощаджень та обсяги інвестицій є рівними величинами (те, що зберігається, те й інвестується). За Кейн­сом, заощадження здійснюються однією групою населення (споживачі), а інвестиції — іншими людьми (виробники), а тому рівність обсягів за­ощаджень та інвестицій не є обов’язковою.

На відміну від неокласиків, які вважали що попит і пропозиція на ринку праці регулюються ставкою реальної заробітної плати, Кейнс намагається довести, що грошова заробітна плата майже не бере участі у регулюванні ринку праці.

Теорія ефективного попиту. Відправним пунктом теоретичної сис­теми Кейнса є ефективний попит. У короткостроковому періоді обсяг виробленої продукції прямо пропорційний числу зайнятих. За цих умов точка перетину кривих ціни попиту та ціни пропозиції визначає вили- чину ефективного попиту в ринковій економіці (див.

Ціна пропозиції — це очікувана виручка від реалізації продукції, до­статня для того, щоб спонукати підприємців пропонувати цей продукт для продажу.

Ціна попиту — це реально очікувана виручка від реалізації товару.

Рис. 6.1. Ефективний попит

Виступивши з критикою закону Ж. Б. Сея, за яким пропозиція авто­матично породжує попит, Кейнс першочергову увагу приділив компо­нентам ефективного попиту — споживанню й заощадженням (інвести­ціям), а також факторам, які визначають рух цих компонентів. Саме недостатній ефективний попит, за Кейнсом, лежить в основі кризових явищ — безробіття, недовантаження виробничих потужностей, низькі темпи зростання обсягів виробництва, економічні кризи тощо.

Повна зайнятість ресурсів і ефективний попит, який її зумовлює, можливі лише тоді, коли два компоненти попиту — споживання й інве­стиції — перебувають у певному співвідношенні й досягають необхід­ного рівня. Частина національного доходу, що направляється на особи­сте споживання, зменшується відповідно до основного психологічного закону, за яким люди схильні, як правило, збільшувати свої споживчі видатки зі зростанням доходу, але не тією самою мірою, якою зростає доход. Унаслідок цього збільшується частина національного доходу, яка йде на заощадження, що призводить до зменшення обсягу попиту на споживчі товари.

Недостатнє зростання особистого споживання слід компенсувати за рахунок збільшення інвестицій, тобто виробничого споживання. Роз­ширення попиту на ринку засобів виробництва визначається динамікою двох факторів: граничної ефективності капіталу (норми прибутку) і но­рми процента. Зменшення норми процента й підвищення граничної ефективності капіталу збільшують національний дохід, а отже, й зайня­тість. Кейнс не приховував, що таких результатів можна досягти шля­хом зниження заробітної плати. Він обґрунтував позитивний вплив та­кого зниження на активізацію економіки (номінальна заробітна плата може зростати, тоді як реальна залишається сталою або зменшується).

Державне регулювання, за Кейнсом, має проявлятися в заморожу­ванні заробітної плати, оскільки її зростання лише збільшує заоща­дження, не сприяючи зростанню споживання.

Теорія зайнятості. Неокласичну рівновагу повної зайнятості й од­ночасно рівновагу часткової зайнятості, яка, на думку Кейнса, визначає попит на працю при існуючій реальній заробітній платі, графічно зо­бражено на рис. 6.2.

Рис. 6.2. Класична модель рівноваги на ринку праці

w/p - реальна заробітна плата; N - кількість праці

Відрізок N₁N₂ дорівнює величині «недобровільного». вимушеного безробіття при існуючій величині реальної заробітної плати. Вимушене безробіття зумовлене циклічним спадом економіки.

Неокласики вважали. що чим нижча реальна заробітна плата, на яку по­годжуються наймані працівники. тим вищий рівень зайнятості в економіці. і навпаки. Отже. рівень зайнятості перебуває в руках самих працівників. і їхня згода працювати за нижчу заробітну плату збільшує рівень зайнятості. Кейнс навпаки вважав. що обсяг і динаміка зайнятості визначаються не по­ведінкою працівників. а динамікою ефективного попиту. тобто очікуваних видатків на споживання та інвестиції. У масштабі національної економіки зниження заробітної плати призведе до зменшення обсягів споживчого по­питу. що в свою чергу зумовить скорочення обсягів виробництва й інвести­цій (оскільки неможливо продати навіть наявну продукцію) та подальше зменшення сукупного попиту внаслідок зменшення заробітної плати і зрос­тання безробіття. Таким чином досягається загальна ринкова рівновага. але при неповній зайнятості ресурсів та неповному обсязі виробництва.

Модель мультиплікатора інвестицій. Збільшення або зменшення інвестиційних та (або) державних видатків приводить у дію так званий мультиплікаційний процес. Наприклад. державні інвестиції в будівниц­тво соціального житла на практиці будуть означати залучення найма­них працівників. а також закупівлю сировини. матеріалів й інших ре­сурсів. Власники ресурсів. реалізуючи їх державі. отримають відповідні доходи. які витратять. у першу чергу. на споживчі товари. Виробники останніх відчують підвищення попиту на свою продукцію. що підштов­хне їх до розширення випуску та додаткового інвестування. Унаслідок збільшення виробниками продажу ресурсів у їх власників з’являться додаткові доходи. що приведе до збільшення споживчого та інвести­ційного попиту. що. у свою чергу. стимулюватиме зростання обсягів виробництва споживчих та інвестиційних товарів.

В результаті розгортання мультиплікаційного процесу ВВП зростає на величину. значно більшу порівняно з обсягом первинних інвестицій. Отже. держава. вклавши певний обсяг інвестицій у будівництво соціа­льного житла. викликала пожвавлення інвестиційної активності у при­ватному секторі економіки і багатократне зростання доходів.

Найпростіша модель мультиплікатора інвестицій формально може бути записана таким чином:

де Δ Y — зміна ВВП;

M — мультиплікатор інвестицій;

Δ/ — зміна інвестицій.

Мультиплікатор інвестицій можна визначити як множник (коефіці­єнт), що відображає пряму залежність між приростом інвестицій та приростом зайнятості й ВВП. Величина мультиплікатора інвестицій за­лежить від схильності до споживання: чим більша частина отриманого доходу споживається, тим більший мультиплікатор інвестицій, тобто тим більшим буде рівень зайнятості й приріст ВВП, викликаний зрос­танням первинних інвестицій.

Обсяг інвестицій є головним фактором ефективного попиту, але їх збільшення зіштовхується з проблемою трансформації заощаджень в реальні інвестиції. У неокласичній макроекономічній моделі трансфор­мація заощаджень у інвестиції відбувається автоматично завдяки сти­хійним коливанням норми процента.

Кейнс же вважав, що на інвестиційну активність підприємців впли­вають, перш за все, гранична продуктивність капіталу і норма проце­нта. Якщо очікувана гранична продуктивність капіталу нижче норми процента або дорівнює їй, то інвестування для підприємця є неефекти­вним. Чим більший розрив між нормою процента і очікуваною гранич­ною продуктивністю капіталу, тим активнішим буде процес інвесту­вання, і навпаки.

Норма процента, за Кейнсом, — це ціна, яку виплачують за відмову від ліквідності. Відмова від ліквідності розцінюється як жертва, яка по­винна бути компенсована доходом в іншій формі. Такою формою ком­пенсації на ринку виступає норма процента, яка сплачується власнику грошових засобів. Величина норми процента залежить не тільки від схильності надавати перевагу ліквідності, а й від кількості грошей в обігу. Коли остання зростає, пропозиція в ліквідній формі збільшується, а купівельна спроможність грошей знижується, що робить процес збе­рігання заощаджень в грошовій формі збитковим. В результаті норма процента знижується, а інвестування в реальний сектор економіки по­силюється.

Слід також зазначити, що еластичність функцій інвестування й спо­живання знаходиться в оберненій залежності від еластичності функції переваги ліквідності: чим більшу частину своїх заощаджень люди аку­мулюють у вигляді готівки (найбільш ліквідній формі), тим меншу час­тину отриманого доходу вони споживають чи інвестують. Кейнс обґру­нтовує необхідність державного регулювання обсягу поточних інвести­цій, пропонує відповідні форми та інструменти грошово-кредитної та фіскальної політики, віддаючи перевагу останній.

Для збільшення обсягів інвестицій необхідно, по-перше, знизити норму позичкового процента, по-друге, збільшити державні видатки; по-третє, підняти рівень ефективності інвестицій.

У сучасній економічній теорії і в практиці державного регулювання економіки кейнсіанський напрямок зберігає неабиякий вплив, а біль­шість теоретичних положень Кейнса були сприйняті численними по­слідовниками, але зазнали певних змін. Етапи еволюції кейнсіанського напряму економічної думки схематично представлено на рис. 6.3.

Рис. 6.3. Еволюція кейнсіанства

6.2