Зародження системи національної політичної економії у Німеччині

Критичне переосмислення деяких основоположних принципів кла­сичної школи пов’язане з ідеями ще одного напрямку в економічній на­уці, який сформувався у першій половині XIX ст. Представники цієї те­чії звернули увагу на надмірну абстрактність і необгрунтований універсалізм класичної школи, що претендувала на розкриття єдиних і загальних для всіх часів і народів «природних» законів, які управляють господарчими процесами.

Подібні погляди були близькі представникам тих країн, що відстали у своєму економічному розвитку і не могли конкурувати з більш розви­нутими у промисловому відношенні державами. Для них визнання за­гальних економічних законів означало виправдання їхньої відсталості, що була наслідком неминучих «природних» процесів, так само як і пе­редові позиції більш розвинених країн. Твердження, що кожна країна розвивається за своїми законами, посіяло надії на можливість рівнопра­вних відносин, усуваючи фатальну приреченість на економічну відста­лість.

Сприятливим ґрунтом для поширення такого роду ідей виявилася Німеччина, що у першій половині XIX ст. була країною політично роз­дробленою й економічно слаборозвиненою, обплутаною мережею фео­дальних пережитків. Прагнення до подолання відсталості і більш дина­мічного розвитку знайшло відображення в поглядах представника прогресивної національної буржуазії Фрідріха Ліста (1798—1846).

Цей підхід був сприйнятий, розвинутий і в кінцевому рахунку офо­рмлений в особливий напрямок в економічної науці, який одержав на­зву історичної школи. Його представники, професори німецьких уні­верситетів, не просто сприйняли ідеї Ліста про стадійність господ- дарського розвитку і про специфічний для кожної нації характер економічних відносин, але й узагальнили їх у понятті «історичного ме­тоду в політичній економії». Написані ними праці не тільки містять ба­гатий фактичний матеріал з історії господарських форм і інститутів, але і претендують на принципово новий методологічний підхід до аналізу економічних явищ. Суть його полягала у відмові від методу наукової абстракції як способу пізнання і заміні його описом еволюції господар­ських процесів у різних народів. Тільки простеживши виникнення, роз­виток і послідовну зміну різних форм господарської організації суспі­льства можна зрозуміти, що являє собою економіка. При цьому стає очевидним, що кожна країна неповторна у своєму розвитку і те, що до­цільно для однієї, стає безглуздим для іншої. Тому безглуздо говорити про створення єдиної, загальної для всіх економічної теорії.

Ф.Ліст був прихильником ліберальних ідей (у тій їхній частині, що стосувалась розвитку капіталістичної промисловості) і реформ, переш­кодою для яких, на його думку, була внутрішня митна політика Німеч­чини (в країні існували митні кордони між окремими державами кон­федерації).

Вивчаючи економічні погляди Ліста, слід зосередитись на таких на­прямках його вчення:

> заперечення космополітизму (науки про те, як людство в цілому може досягти високого рівня добробуту) і необхідність переходу до «істинної політекономії» (науки про те, якого типу політики має до­тримуватись нація, щоб стати освіченою і багатою);

> доведення похідного характеру приватних інтересів від суспі­льних;

> розуміння категорії «продуктивні сили», змісту, напрямків і мо­жливостей реформування;

> розуміння конкуренції як протиборства національних інтересів (він називає їх «приватними інтересами націй»).

Формулюючи економічну програму розвитку німецької економіки Ф.Ліст наголошує на необхідності застосування мобілізаційної моделі, яка передбачає на першому етапі її закритість (автарктичність, самодо­статність), Важливими пунктами економічної політики він вважає ви­сокий рівень освіти та «індустріальне виховання нації», а інвестиційну доктрину розглядає не орієнтовану на економічні стимули, а як складо­ву загальнонаціональної політики,

Отже, Ліст визнавав політичну економію наукою про складові дер­жавної політики, в основу якої покладено доктрину економічного роз­витку окремої нації, що суперечило класичній економічній науці, яка вивчала проблеми загальноцивілізаційного розвитку, його стимули та закономірності,

Основний об’єктивний закон розвитку суспільства, на його думку, полягає в тім, «що численні покоління, що настають одне за одним, по­єднують свої сили, щоб досягти єдиної мети, і розподіляють у певному розумінні між собою зусилля, котрих потребує досягнення цієї мети», У цьому визначенні відбивається методологія Ліста, історична та націо­нальна водночас, Вона інша, ніж у класиків, які всі покоління розподі­ляли за формаціями, прив’язуючи їх за допомогою їхніх приватних ін­тересів до форми власності і в такий спосіб визначаючи основний економічний закон суспільного розвитку (за Смітом і Рікардо — отри­мання максимального прибутку),

8.2.