Валовий випуск та валовий внутрішній продукт

Валовий випуск - це сумарна вартість всіх товарів і послуг, вироблених економікою за певний проміжок часу, включаючи товари і послуги проміж­ного споживання.

Обсяг валового випуску, досягнутий в умовах повної зайнятості, назива­ють потенційним або природним рівнем випуску.

Валовий випуск обчислюється за секторами економіки і поділяється на ринковий і неринковий валовий випуск.

Валовий випуск сектора нефінансових підприємств і корпорацій включає реалізовані товари та послуги, а також продукцію, вироблену для власного використання у виробництві чи споживанні; продукцію, обмінену за барте­ром і вартісну оцінку змін у запасах товарів, вироблених даним сектором.

Валовий випуск сектора фінансових корпорацій включає вартість наданих фінансових послуг (комісійні, касове обслуговування, інкасаційні витрати), а також різницю між отриманими за позики процентами та процентами, спла­ченими за депозити; різницю між страховими платежами та страховими від- шкодуваннями.

Валовий випуск сектора загальнодержавного управління включає продук­цію неринкового характеру, яка йде на індивідуальне та колективне спожи­вання суспільства, а також ринкову продукцію державних підприємств та по­слуги організацій.

Валовий випуск сектора домогосподарств включає продукцію, вироблену ними для продажу і для власного споживання, а також умовно обчислені до­ходи від проживання у власних будинках і послуги найманої прислуги.

Валовий випуск сектора некомерційних організацій, що обслуговують до- могосподарства, включає послуги соціально-культурних підприємств і орга­нізацій, а також послуги житлових підприємств, які надаються їх працівни­кам за пільговими цінами, і товари та послуги для продажу за ринковими ці­нами.

Ринковий валовий випуск (ВВ_р) визначається за формулою:

де DI - вартість реалізованої продукції;

Q₁ - вартість продукції у запасах, включаючи незавершене виробництво, за цінами на момент спрямування продукції в запаси;

Q₂ - вартість використаної із запасів продукції, за цінами на момент її використання.

Валовий випуск не повинен включати так званих „холдингових прибут- ків“, спричинених інфляцією та іншими випадковими факторами за час пере­бування товарів на складі підприємства.

Неринковий валовий випуск (ВВ_н) обчислюється за формулою:

де- матеріальні витрати на придбання товарів і послуг для проміжного споживання;

її - оплата праці працівників;

А - амортизація;

(ї - &) - чисті податки на виробництво (податки мінус субсидії).

Показник валового випуску має недолік, оскільки включає повторний ра­хунок - вартість матеріальних благ і послуг, що йдуть на проміжне спожи­вання. Цей недолік усуває показник валового внутрішнього продукту, який займає у СНР - 1993 центральне місце.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) - це сумарна ринкова вар­тість поточного виробництва кінцевих товарів і послуг в межах кордонів кра­їни за певний період, як правило за рік або квартал.

ВВП - це показник внутрішньої економіки. Він включає всі вироблені на території країни кінцеві товари і послуги, незалежно від того, чиїми ресурса­ми - вітчизняними чи іноземними - вони були створені.

Ключову роль у визначенні ВВП відіграє поняття „кінцеві товари і по­слуги”, тобто ті, що надходять кінцевим споживачам. До кінцевих споживачів відносяться всі, хто використовує товари і послуги для внутрішнього спожи­вання сім'ї, для інвестицій, для державних закупівель або для експорту. То­вари, що купуються з метою подальшої переробки або продажу, називаються проміжними і не включаються до ВВП. Зауважимо, що одні й ті самі товари можуть відноситись як до кінцевих, так і до проміжних - усе залежить від то­го, як вони будуть використані у подальшому. Наприклад, придбаний роди­ною для власного користування автомобіль, куплений до обіду хліб відно­сяться до кінцевих товарів, а той же автомобіль, проданий виробником диле­ру, який перепродасть його іншим покупцям, а також хліб, проданий хлібо­пекарнею ресторану, - це проміжні товари.

Важливим є поняття „поточне виробництво”. У ВВП включається вся виготовлена протягом року продукція, незалежно від того, була вона реалізо­вана чи перейшла у запаси. У ВВП враховується приріст товарних запасів.

До ВВП не включається перепродаж старих товарів, оскільки їх вартість вже була врахована у тому році, коли вони були виготовлені, а також чисто фінансові операції - трансфертні платежі і операції з цінними паперами, які носять перерозподільчий характер.

Виробництво деяких продуктів не враховується у ВВП, оскільки вони не проходять через ринок і немає інформації про витрати. Сюди відносять по­слуги домашніх господарів, які самі доглядають за будинком, варять обід, виховують дітей, а також продукцію, вироблену на садово-городніх ділянках, яка споживається сім'ями, що її виростили.

Ті види діяльності, для яких неможливо встановити ціни, оскільки не укладені ринкові угоди, враховуються за обсягами витрат. Наприклад, послу­ги держави у вигляді оборони, судової системи, державного апарату врахо­вуються за витратами.

Для обчислення величини ВВП використовують три методи:

? виробничий метод (за сумою доданих вартостей);

? метод кінцевого використання (за потоком видатків);

? розподільчий метод (за сумою первинних доходів).

Виробничий метод визначає ВВП як суму доданих вартостей всіх секторів економіки (ДВ) і чистих податків (ЧП) :

Додана вартість обчислюється як різниця між доходами фірм (галузей), отриманими від продажу власної продукції, і їх платежами іншим фірмам (галузям) за придбані у них матеріали і послуги.

Обчислення доданої вартості розглянемо на прикладі виробництва стола (табл. 3.1), яке охоплює декілька стадій.

Таблиця 3.1.

Зауважте, що продажна ціна кінцевого продукту - стола (120 грн.) дорів­нює сумі доданої вартості усіх стадій виробництва.

Чисті податки обчислюють як різницю між продуктовими податками (ПП) і субсидіями (С) : ЧП = ПП — С.

ВВП за виробничим методом можна обчислити на основі ринкового ва­лового випуску за формулою:

Продуктові податки стягуються пропорційно до кількості або вартості то­варів і послуг, що виробляються, продаються або імпортуються вітчизняними фірмами. До них відносять податки на додану вартість (ПДВ), акцизи, мито, податки на окремі види послуг (транспортні, послуги зв'язку і т.п.).

Субсидії надаються вітчизняним фірмам з державного бюджету для від­шкодування постійних збитків, які виникають, коли продажна ціна на окремі види продукції нижча за середні витрати виробництва. Виділяють субсидії на продукти та субсидії на виробництво та імпорт. Субсидії можуть надаватись для стимулювання використання певних видів сировини, енергії, для змен­шення шкідливих викидів у атмосферу тощо.

Метод кінцевого використання визначає ВВП за потоком вида­тків покупців. Він ґрунтується на припущенні, що вартість виробленого сус­пільного продукту дорівнює вартості реалізованого продукту. При цьому ви­датки покупців на придбання товару є доходом продавців. Те, що для одних макроекономічних суб'єктів є витратами, для інших є доходом, доходи і ви­трати повинні бути збалансовані. Так, зарплата найманих робітників для під­приємців є витратами на виробництво, а для домогосподарств - доходом від продажу ресурсів. І навпаки, видатки домогосподарств на купівлю товарів і послуг є доходами для виробників. СНР-1993 виходить з того, що весь кінце­вий річний продукт купується чотирма макроекономічними суб'єктами - до- могосподарствами, підприємницьким сектором, державою і закордонними споживачами.

Позначимо обсяг споживчого попиту на кінцеві товари і послуги для до- могосподарств - С, обсяг інвестиційного попиту -1, обсяг кінцевого попиту держави - G, обсяг експорту - E, імпорту - Z, а ціни відповідних товарів

Р_С, Р_І, P_g, P_e та P_z. Тоді сума кінцевого попиту на товари і послуги всіх суб'єктів дасть нам величину ВВП за видатками і може бути представлена таким чином:

Це буде номінальний ВВП, оскільки всі види кінцевої продукції виміряні в поточних ринкових цінах.

В реальному виразі сукупні видатки, які формують ВВП, можна виразити таким чином:

Видатки домогосподарств на кінцеве споживання (C) включають ви­датки на споживчі товари поточного і тривалого користування та послуги, як вітчизняні, так і куплені за кордоном під час поїздок в інші країни (аналогічні покупки іноземців на території даної країни виключаються зі споживчих ви­датків).

Валові внутрішні приватні інвестиції (I) складаються з двох елемен­тів - чистих інвестицій і амортизації (І = І_п — dK). Чисті інвестиції - це видатки приватних підприємців на засоби виробництва, що йдуть на розши­рення виробництва (нагромадження). Амортизація - це інвестиційні видатки, які спрямовуються на відновлення зношеного капіталу. Зауважимо, що до ін­вестицій не можна відносити купівлю акцій або заощаджувальні рахунки в банку.

Видатки держави (G) включають у ВВП лише в тій частині, яка пред­ставляє собою державні закупівлі продуктів і послуг для індивідуального та колективного споживання. Сюди відноситься зарплата державних працівни­ків і службовців, видатки на утримання органів державного управління і не- комерційних організацій. До державних закупівель не відносяться трансфер­тні платежі з державного бюджету (пенсії, допомога з безробіття, виплати процентів з державного боргу, тощо). Детально суть і роль трансфертів роз­глянемо пізніше.

Видатки на експорт та імпорт відображаються у ВВП як різниця між вартістю товарів і послуг, вивезених з країни і ввезених в країну. Величина E — Z = NE - це чистий експорт або сальдо експортно-імпортних опера­цій. Сума видатків закордонних покупців на товари даної країни збільшує ве­личину ВВП, а видатки населення, підприємницького сектора і уряду на ім­портні товари витісняють товари внутрішнього виробництва, зменшують ВВП, тому відраховуються. Величина чистого експорту може мати додатне або від'ємне значення в залежності від того, що переважає в країні - вивіз чи ввіз з-за кордону товарів і послуг.

Розподільчий метод визначення ВВП грунтується на обчисленні су­ми первинних доходів, одержаних на території країни за рік.

У спрощеному вигляді ВВП за доходами обчислюють за формулою:

де W- заробітна плата;

π_k - прибуток корпорацій;

D_n - доход некорпоративного сектора, індивідуального бізнесу;

і - чистий процент;

R - рента;

T_b - непрямий чистий податок на бізнес; dK - амортизація основного капіталу.

Заробітна плата включає всі види заробітків осіб найманої праці, у т.ч. премії, надбавки, доплати в грошовій або натуральній формі, а також суми, нараховані за щорічні відпустки, святкові дні та інші згідно з законодавст­вом. Вона включає також відрахування на соціальне страхування.

Прибуток корпорацій - частка доданої вартості, що залишається у вироб­ників після відшкодування витрат на зарплату і сплати чистих неприбуткових податків. Він розподіляється на три частини:

■ податок на прибуток корпорації,

■ дивіденди,

■ нерозподілений прибуток, який використовують на розширення виро­бництва.

Доход некорпоративного сектора - це змішаний доход сімей або окремих осіб - власників невеликих фірм, майстерень, ресторанів, магазинів. Його неможливо розділити на зарплату і прибуток, тому він і називається зміша­ним доходом. Для економіки в цілому валовий корпоративний прибуток і змішаний доход некорпоративного сектора визначають на валовій основі, тобто як різницю між ВВП і зарплатою та чистими неприбутковими податка­ми, без відрахування амортизації.

Чистий процент - це доходи постачальників кредитних ресурсів, різниця між сплаченими і одержаними різними секторами економіки процентними платежами.

Рента включає доходи власників всіх видів нерухомого майна - землі, будівель і житла, основного капіталу.

Непрямий чистий податок на бізнес сплачується підприємствами незале­жно від наявності прибутку, тому його ще називають неприбутковим подат­ком. До неприбуткових податків відносять податки на продукти, податки, пов'язані з використанням факторів виробництва - землі, основного капіталу, робочої сили, а також платежі за ліцензії тощо.

Відносно природи непрямих чистих податків і амортизації існують різні судження. Багато авторів (Дж. Сакс, Е. Долан, П. Самуельсон, В. Нордгауз та ін.) вважають, що вони не є доходними компонентами ВВП, а включаються, щоб збалансувати величину ВВП, обчислену за іншими методами. Проте В. Д.Базилевич, Л.О. Баластрик вважають, що оскільки концептуальною ос­новою системи національних рахунків є не факторні, а первинні доходи, то непрямі податки виступають як первинний доход держави, а амортизація теж

є первинною формою валового доходу.

Теоретично всі методи обчислення ВВП повинні дати однакові результа­ти. Якщо скомпонуємо ВВП як потік кінцевих товарів (за видатками) і як по­тік доходів (затрат), то отримаємо рівність (основну тотожність), представле­ну у таблиці 3.2.

Таблиця 3.2.

Отже,

Однак на практиці для визначення ВВП необхідно зібрати і обробити ве­личезний масив інформації з різних джерел, тому результати обчислень за рі­зними методами не співпадають.

Джерелом інформації про доходи кожного із суб'єктів є звіти фірм, а та­кож дані податкових управлінь. У більшості країн фірми вчасно повідомля­ють податкові управління про продаж, а продавці відразу сплачують податки на додану вартість, домогосподарства також декларують свої доходи. Тому в податкових управліннях можна знайти інформацію для всіх трьох методів обчислення ВВП.

Але виникає проблема якості всіх цих даних. В усіх країнах є фізичні і юридичні особи, які зацікавлені в приховуванні своїх доходів і деяких видів діяльності. Приховані види діяльності утворюють так звану „тіньову еконо- міку“. Часто її називають „чорним ринком“, „паралельною економікою“, „неформальною економікою“. До тіньової економіки відносять різні види ді­яльності, як законної, розміри якої приховуються через небажання платити податки, так і забороненої законодавствами країн - торгівля наркотиками, нелегальний ігровий бізнес, проституція, торгівля зброєю. Існує багато ви­значень тіньової економіки, найбільш поширеним є визначення Міжнародно­го валютного фонду: „Тіньова економіка - це частина валового національно­го продукту, яка через її відсутність у звітності і/або заниження її величини,

не відображена в офіційній статистиці”. ^[5]

Масштаби тіньової економіки точно обчислити неможливо - і це одна з причин неточності розрахунків величини ВВП. Розроблено кілька непрямих методів визначення її обсягів, які дають приблизну оцінку. Один з пошире­них методів - визначення різниці між випущеними в обіг великими купюра­ми і сумою їх обігу. Цей метод ґрунтується на припущенні, що незаконні ви­ди діяльності обслуговують готівкою, тому купюри не повертаються в банк. Приблизну інформацію про обсяги тіньової економіки дає співставлення ма­сштабів будівництва і виробництва будівельних матеріалів, обсягів виробни­цтва електроенергії та її витрачання. Однак визначення розмірів тіньової еко­номіки різними методами дає значні розбіжності в даних, що свідчить про недосконалість методів. Так, у США тіньовий сектор оцінюється від 5 до 25% ВВП, у Німеччині розкид оцінок становить 4-24%, у Нідерландах - 5­22% від ВВП, у Швеції - 4-17% ВВП і т.п.^[6]

За цим показником всі країни світу поділяються на дві групи. До першої відносяться Франція, Японія, Норвегія, Швейцарія і Великобританія та ін., в яких доходи „неформальной економіки оцінюються від 0 до 10% ВВП. До другої групи відносять Бельгію, Канаду, США та ін., де за оцінками тіньова економіка володіє від 10 до 20% ВВП. Окремо виділяють Індію, де розкид оцінок складає 10-50% ВВП.

У розпал кризи частка тіньової економіки у ВВП України оцінювалася майже у 50%^[7]. Надалі вона поступово зменшувалася і згідно з оцінками міні­стерства економіки протягом 2003-2008 рр. коливалася в межах 26-30% від офіційного ВВП^[8], засвідчуючи, що рівень тінізації української економіки все ще залишається високим.

Великі обсяги тіньової економіки в країнах, що розвиваються, спричинені, як вважають дослідники, недосконалістю законодавства, корупцією у влад­них структурах, недовірою до фінансових інституцій. Корупція (від лат. corruptio - підкуп) - це підкупність і продажність серед державних, політич­них і громадських діячів, а також урядовців і службовців державного апара­ту, яка надзвичайно поширена в сучасному суспільстві. Через високий рівень корупції Україна потрапила у „чорний“ список Міжнародної групи з бороть­би з фінансовими зловживаннями (FATF) як одна з країн, які ведуть недоста­тню боротьбу з легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом. З „чор­ного списку” FATF її було викреслено лише у 2005 році.

Є ще й інші причини, через які виникають помилки при збиранні і підсу­мовуванні даних. Часто дані неточні через часові неузгодженості їх надхо­дження. Спочатку збирають попередні приблизні дані за величиною податку на додану вартість певної кількості найбільших корпорацій. За цими опера­тивними даними отримують попередню оцінку ВВП, пізніше її уточнюють і коригують. Величезні обсяги інформації приводять до виникнення похибки в межах 3% від ВВП. Отже, дані про стан економіки ніколи не бувають точни­ми. Щоб уникнути великих помилок і були розроблені різні методи збору да­них. Порівнюючи їх, можна значно зменшити неточності рахунків. У зведе­них таблицях системи національних рахунків окремим рядком дають статис­тичну похибку. Для оцінки динаміки застосовують відносні величини (%), які дозволяють нівелювати похибки.

3.2.