Пізня класична політекономія

Завдяки геніальним винаходам другої половини XVIII ст. — парова машина, механічна прядка, механічний ткацький верстат, «водяне коле­со», розробка технології виробництва чавуну тощо, — було здійснено технічний переворот в економіці європейських країн.

Зміни у продуктивних силах каталізували розвиток товарно- грошових відносин. Саме у першій половині XIX ст. складається сис­тема вільно конкурентних ринків, і гроші стають єдиним і всеосяжним засобом, що поєднує економічних суб’єктів.

В той же час, технічний прогрес супроводжується різким загострен­ням соціально-економічних протиріч. Становлення і бурхливий розвиток фабрично-заводської індустрії вимагає постійно зростаючого видобутку природно-мінеральної сировини. Тому початок XIX ст. входить в історію людства як період розробки кам’яновугільних пластів і нечуваної екс­плуатації шахтарської найманої праці, в тому числі жінок та дітей. Порі­вняно низькі витрати виробництва фабрики, як більш крупного підпри­ємства, ставлять під загрозу саме існування дрібного виробництва.

Ці події не могли пройти осторонь економічної науки. Відбиваючи зміни громадського життя, вона стає ареною боротьби економічних й ідеологічних інтересів, різних поглядів. Тому, зазвичай в пізній класич­ній політекономії виділяють напрямки:

а) реформістський (Ж. Сісмонді, П. Прудон, Дж. Ст. Мілль). У його рамках увага зосереджується на вивченні протиріч капіталістичного су­спільства і розробці шляхів його реформування;

б) прагматичний (Т. Мальтус, Ж. Б. Сей). Завданням економічної науки вчені даного напряму вважають розробку способів збагачення економічних суб’єктів на основі дослідження конкретних механізмів ринкової економіки;

Пізня класика перейняла від А.

Економічний реформізм зароджується у Франції. Розвиток великої промисловості, концентрація і централізація капіталу в торгівлі і креди­туванні зумовили значне обмеження виробничих і збутових можливостей дрібних підприємців, що складали у країні більшість населення. На від­міну від найманих робітників, дрібна буржуазія схильна до еволюційних, а не революційних дій, а тому її інтересам відповідали ідеї реформізму, провідними теоретиками яких стали Ж. Сісмонді і П. Прудон.

Англія у аналогічний період досягає піку економічної і політичної могутності. Разом з тим, у суспільстві серйозно загострюються проти­річчя між пролетаріатом і буржуазією. Робітники виходять на арену по­літичної боротьби з економічними вимогами. Виступи чартистів і рево­люційний рух 1848 р. переконали буржуазію у необхідності часткових поступок незаможним верствам населення. Саме в цей час з’являються нові фабричні закони, легалізуються профспілки. Англійський еконо­міст Дж. Ст. Мілль намагається осмислити традиційну політекономічну проблематику під кутом зору нових реалій, в тому числі вимог робітни­чого класу, звертає увагу на перспективи удосконалення сучасного ста­ну суспільства, можливості еволюційного соціалізму.

Жан Шарль Леонард де Сісмонді (1773—1842)

Швейцарський історик і економіст, вихо­дець з родини кальвіністського пастора

Основні твори — «Про комерційне багатство» (1803), «Нові започаткування політичної економії, або про багатство у його відношенні до народонаселення» (1819)

Методологія. Політекономію Сісмонді вважав наукою про удо­сконалення соціального механізму в інтересах людського щастя. Bo- на повинна починатися з вивчення людини, а головним її завданням є «пошук засобів, що забезпечили б найбільшому числу людей у да­ній державі найбільший, що залежить від уряду, матеріальний доб­робут»⁵¹.

Логічним наслідком такого тлумачення предмета політекономії було використання відповідних методів: політекономія «наука не простого розрахунку, а наука моральна... і веде до мети лише тоді, коли прийня­ті до уваги почуття, потреби і пристрасті людей».

Сісмонді критикує класиків за те, що вони абстрагують багатство від людини, у той час як ціль багатства — задовольняти потреби люди­ни. Саме тому в їхній концепції виявляється відрив виробництва від споживання. У повній відповідності з суб ’єктивістським підходом ви­хідним пунктом аналізу Сісмонді є виробництво і споживання ізольо­ваної людини.

Теорія вартості, капіталу і доходів. У поглядах на вартість това­ру Сісмонді знаходиться на позиціях трудової теорії, вважаючи що ли­ше «праця є єдиним джерелом багатства»⁵³ Величина вартості визнача­ється вченим як витрати необхідного часу за середніх умов вироб­ництва.

Розмірковуючи над закономірностями формування доходів, Сіс­монді приходить до висновку, що всі вони можуть бути поділені на трудові і нетрудові. До першої групи вчений відносив заробітну плату, яка мала дорівнювати вартості праці робітників. Доходи ж власників засобів виробництва проголошуються експлуататорськи­ми. Так, прибуток підприємця вважається відрахуванням з продукту праці робітника, результатом грабіжницького відношення до нього капіталіста. Рента є дарунком землі і притаманна абсолютно всім земельним ділянкам.

Теорія відтворення. У теорії відтворення Сісмонді акцентує увагу на протиріччях між виробництвом і споживанням, а також проблемі ре­алізації.

Річне виробництво «складається із двох частин: одна — це прибу­ток, що походить з багатства; друга — це здатність працювати»⁵⁴. Звід­си річний продукт нації у натуральній формі є масою споживчих това­рів, а переважна частина витрачається на споживання.

Оскільки метою виробництва є споживання, для реалізації виробле­них товарів необхідно, щоб їх вартість відповідала доходам суспільс­тва. Якщо ж зазначена вартість перевищуватиме суму доходів, частина товарів не буде реалізованою.

У зв’язку з цим Сісмонді наголошує на низькій купівельній спро­можності робітників, її обмеженості лише невеликою кількістю предметів першої необхідності. Така ситуація пояснювалась тим, що:

а) внаслідок природного розмноження пропозиція праці хронічно перевищує попит, що дозволяє роботодавцям утримувати заробітну плату на найнижчому рівні;

б) наявність безробіття знижує заробітну плату, оскільки з’являється можливість найму працівників за меншу заробітну плату, ніж це було б можливим при повній зайнятості;

в) впровадження машин у виробництво призводить до скорочення робітників, величина доходів пролетаріату має тенденцію до скоро­чення.

Подальший аналіз виявив і зниження споживчого попиту підприєм­ців за рахунок:

а) купівлі ними здебільшого предметів розкоші, попит на які обме­жений і дуже нестабільний;

б) необхідності обов’язкового нагромадження частини доходу, при­значеного для споживання.

Таким чином, з одного боку, наявною є тенденція до скорочення споживчого попиту, а з іншого, — відбувається значне зростання обся­гів виробництва при використанні машинної техніки та індустріальних технологій, а також внаслідок прагнення підприємців виробляти більше продукції з метою максимізації прибутків. Отже, внаслідок перевищен­ня обсягів пропозиції над обсягами попиту частина вартості залишаєть­ся нереалізованою.

Вирішення проблеми реалізації Сісмонді повністю перекладав на уряд країни, головним завданням якого вважав проведення соціальних реформ в напрямку соціального забезпечення робітників за рахунок підприємців, обмеження тривалості робочого дня, встановлення міні­муму заробітної плати, заохочення участі робітників у прибутках під­приємства. Ці заходи мали привести до зростання споживчих видатків. Держава повинна не допускати концентрацію багатства в руках небага­тьох осіб. Мотивуючи нові суспільні інститути і відродження дрібної земельної власності, системи ремісничих цехів, держава має сприяти зростанню доходів дрібних власників — селян, ремісників, кустарів. Збут товарів більш розвинутих країн у менш розвинуті також міг би сприяти вирішенню проблем реалізації на внутрішньому ринку.

П'єр Жозеф Прудон (1809-1865)

Французький публіцист, економіст і соціолог, родоначальник анархізму

Основні твори — «Що таке власність» (1840), «Система економічних протиріч, або Філософія убогості» (1846)

Методологія. Прудон вважається першим економістом, який засто­сував в економічних дослідженнях діалектику Гегеля. Категорії Пру­дон розглядає як ідеї, що породжуються рухом чистого розуму. Остан­ній формулює себе як теза, антитеза і синтез. Теза (певна думка) розкладається на дві думки, що знаходяться у суперечності між собою, на позитивне і непозитивне, на «так» і «ні». Діалектичний рух полягає у боротьбі двох об’єднаних в антитезі антагонізмів. Синтезом є нова ду­мка, яка сформувалась в результаті злиття двох думок, що знаходились у суперечності між собою.

На основі даного методу в кожній економічній категорії Прудон ви­діляє «погану» і «гарну» сторони, які й утворюють її протиріччя. Наука повинна усунути все дурне для того, щоб залишити все гарне, — у цьо­му мислитель вбачає діалектичний рух. Із абсолютного розуму необ­хідно вивести і логічно розвити реально існуючу дійсність. Таким чи­ном, господарська практика у Прудона є результатом застосування категорій, вічних ідей.

Теорія вартості. Розглядаючи вартість товару, Прудон приходить до висновку, що «лише праця, і лише вона одна, створює всі елементи багатства» і всякий продукт є «деяка кількість праці». Однак, «один і той же продукт у різні епохи і в різних місцях може коштувати більше або менше часу, більших або менших витрат». В конкретний же період вартість незмінна в алгебраїчному вираженні, хоча її грошовий вираз може змінюватись. Тому для визначення абсолютної цінності необхідно розробити спеціальний принцип⁵⁵. Який він? За Прудоном, вартість складається з двох частин: мінової, — пов’язаної з різноманіттям по­треб людини, і яка породжує обмін; і споживчої, — пов’язаної з доста­тком. Мінова вартість створюється рідкістю благ, а споживча — доста­тком. Оскільки ж рідкість і достаток — це протилежні поняття, то між міновою і споживчою вартістю існує протиріччя.

Для його розв’язання Прудон вводить нову категорію яку він нази­ває конституйованою вартістю. Конституйована вартість є синтезом споживчої і мінової вартостей, виражається безпосередньо у годинах робочого часу і створюється у процесі обміну на ринку. Саме обмін з’єднує елементи суспільного багатства в єдине ціле у певній пропорції і перетворює їх у конституйовану вартість.

За Прудоном, гроші принципово не відрізняються від інших товарів. Усі товари з конституйованими вартостями мають здатність обмінюва­тися.

Теорія доходів. Погляди Прудона на доходи базуються на теорії трьох факторів виробництва. Кожний власник землі або капіталу, який сам нічого не виробляє і «свій доход отримує ні за що, є або паразитом, або шахраєм»; ті ж власники, які працюють, заслуговують лише на за­робітну плату, а не на доходи⁵⁶. Таким чином, вчений вказує на експлу­ататорську природу всіх доходів, окрім заробітної плати, і засуджує ті операції, прибуток від яких вище законної винагороди.

Особливо негативно Прудон ставився до відсотка, вважаючи його основною формою експлуатації, яка має досить серйозні негативні нас­лідки для економічного розвитку. Завдяки існуванню відсотка у суспі­льстві не може бути реалізованим весь вироблений продукт, тому що капіталісти до витрат виробництва додають відсоток, і внаслідок цього робітники не мають можливості викупити продукт власної праці. З огляду на зазначене, Прудон вважав, що сучасне суспільство не здатне підтримувати рівновагу виробництва і споживання, оскільки «власники перестали працювати, їх споживання, згідно економічним принципам, непродуктивне»⁵⁷. Тому необхідні соціальні реформи, перш за все, від­носин власності.

Теорія реформ. Власність за Прудоном — «це крадіжка»: «ні праця, ні володіння, ні закон не можуть створити власність». Власність не може сама по собі відтворюватися й існує лише завдяки насильству й обдурюванню. А раз так, то вона приречена на загибель, оскільки не виробляє нічого, але вимагає щоб дохід відповідав капіталу. «Індивіду­альне володіння є необхідною умовою соціального життя», у той час як «власність вбиває життя». Саме тому необхідно знищити власність і за­лишити володіння, засноване на особистій праці.

Заходи, спрямовані на встановлення соціальної справедливості, Прудон поділяв на декілька головних груп:

1) деконцентрація крупної власності і визнання головної ролі у еко­номічному розвитку дрібної власності й дрібного виробництва;

2) знищення відсотку шляхом поетапного введення дарового креди­ту через створення Народного банку;

3) ліквідація нетрудових доходів і встановлення еквівалентного об­міну шляхом заміни грошей на робочі квитанції;

4) відміна уряду як підсумок проведення реформ.

Таким чином, Прудон висуває проект реорганізації суспільних від­носин на засадах анархічних ідей.

Джон Стюарт Мілль (1806-1873)

Син англійського економіста-рікардіанця Джеймса Мілля, філософ і економіст, член палати громад Англії

Основні твори — «Нариси по деяким невирішеним проблемам політичної економії» (1844), «Принципи політичної економії з деякими аспектами її застосування до соціальної філософії» (1848)

Методологія. Політекономія в уявленні Мілля — це наука про ба­гатство, але вона має вивчати моральні та психологічні фактори, у яких виявляється природа людини. «Причини економічної організації суспільства криються у моральних і психологічних факторах, в інститу­тах і суспільних відносинах або властивостях людської натури, дослі­дженням цих причин повинні займатися етичні і соціальні науки; вони вже є предметом науки, що називається «політична економія». «...З’єднуючи з цими (виробництво багатства, видобуток з надр приро­ди засобів для існування) фактами інші істини, що відносяться до люд­ської натури, політекономія намагається виявити вторинні або похідні закони, що управляють виробництвом багатства, що містять пояснення розходження багатства і бідності у сьогоденні і минулому і що дозво­ляють передбачати, яке збільшення багатства можливе у майбутньо­му»⁶⁰. Мілль вважає, що закони виробництва і розподілу багатства не є тотожними як за сутністю, так і за характером дії. Перші є незмінни­ми і задані технічними умовами, а другі — залежать від законів і звича­їв суспільства. «Закони і умови виробництва багатства, — пише Мілль, — мають характер істин, властивих природничим наукам. У них нема нічого, що залежало б від волі, нічого такого, що б можна було зміни­ти... По іншому — з розподілом багатства. Розподіл всіляко є справою людської установи. Правила, що визначають розподіл багатства, такі, які їх роблять думки і бажання правлячої частини суспільства, і досить різні в різних країнах. Суспільство може підпорядкувати розподіл ба­гатства любим правилам, які воно вважає найкращими; але які практи­чні результати будуть витікати із цих правил, — це повинно бути від­крито подібно любим іншим фізичним або абстрактним істинам завдяки спостереженню і дослідженню»⁶¹. Визначення розподілу як сфери незалежних від виробництва економічних відносин дає можли­вість Міллю зробити висновок про те, що існує реальна можливість ре­формувати систему розподілу багатства у суспільстві на більш справе­дливій основі без порушення соціально-економічних основ вироб­ництва.

Методологія економічних досліджень Мілля містить прогресивний до­робок рікардіанської теорії, філософії утилітаризму Бентама, метафізики Ф. Бекона, Дж. Локка, Д. Юма. Науковцям добре відомі філософські та ме­тодологічні розробки самого Мілля, зокрема: закони індукції у якості мето­дів встановлення причинного зв’язку між явищами і узагальнення цього зв’язку, методи прямої і оберненої дедукції, основи позитивізму.

З огляду на нові явища в економіці та удосконалений методологіч­ний апарат, Мілль ставить задачу доповнити теорію зрілої класики «удосконаленими з тих пір теоретичними уявленнями», вказати шляхи економічного і соціального розвитку суспільства, створити теоретичні основи програм соціальних реформ.

Теорія вартості. Вартість розглядається Міллем як співвідношен­ня, характерне для обміну даного товару на інші товари, зокрема на гроші. «Вартість блага означає ту кількість якого-небудь іншого блага або благ взагалі, на яке вона обмінюється»⁶², — вважає вчений. Вихо­дячи із трудової теорії вартості Рікардо, Мілль стверджує, що «...вар­тість товарів залежить, головним чином,... від кількості праці, необхід­ної для їх виробництва, включаючи у поняття виробництва доставку товару на ринок». Однак, «якщо ми будемо розглядати у якості вироб­ника капіталіста, що авансує капітал, слово «праця» може бути заміне­но словом «заробітна плата»: те, у що обходиться капіталісту продук­ція, — це заробітна плата, яку він повинен заплатити». «Тому, у більш повному розумінні, плата за працю має такий же вплив на вартість, як і кількість праці, і ні Рікардо, ні будь хто інший не заперечували цього факту»⁶³.

У подальшому до витрат виробництва Мілль вводить прибуток на капітал, що виникає на різних етапах виробництва і транспорту­вання товарів, і розглядає його вплив на формування вартості. «До тих пір, — приходить до висновку вчений, — доки прибуток не вхо­дить у витрати виробництва всіх речей, він не може впливати на вар­тість ні однієї із них. Він може здійснити який-небудь вплив на вар­тість, тільки входячи до витрат виробництва одних речей у більшій мірі, ніж до витрат виробництва інших»⁶⁴. Отже, вартість визнача­ється у Мілля витратами виробництва, до яких він відносить заробі­тну плату і прибуток: товари «природним і постійним чином обмі­нюються один на один відповідно порівняльним кількостям заробітних плат, що повинні бути виплачені за їхнє виробництво, і порівняльною кількістю прибутку, яка повинна бути отримана капі­талістами, що виплачують цю заробітну плату». «Природна вартість виступає синонімом вартості витрат, — робить висновок Мілль, — а вартість витрат деякої речі означає вартість витрат виробництва са­мої дорожчої частини обсягу її випуску»⁶⁵.

Вартість, як співвідношення товарів, установлюється на ринку у ви­гляді ціни попиту та пропозиції. Вихідним пунктом теорії ціни Мілля є його припущення про існування постійних витрат виробництва як ос­нови вартості та середнього прибутку на вільно відтворювані товари, які у сумі складають основу ціноутворення. Вчений визначає фактори відхилення ціни від даної основи і групує їх за критерієм впливу на пропозицію товарів, яка залежить від руху витрат виробництва і попиту на товари.

Досліджуючи вплив ціни на попит, а також функціональні зв’язки між ціною, попитом та пропозицією, Мілль характеризує зміни попиту на основні групи товарів при зміні їх цін, тобто еластичність попиту за ціною. Отже, Мілль вперше аналізує взаємодію трьох параметрів ринку — попиту, пропозиції і рівноважної ціни.

Теорія доходів. Теорія доходів Мілля будується на основі досліджен­ня еволюції власності. Вчений доводить, що у відповідності із еволюцією приватної власності змінюються і основні принципи розподілу, тому за­робітна плата, прибуток і рента є капіталістичними формами розподілу. «Замість того, щоб чекати, доки продукти будуть виробленими і їх вар­тість буде реалізована, знайшли більш зручним для робітників виплачу­вати їх частку авансом... Заробітна плата є формою, яку знайшли підхо­дящою для отримання ними їх частки. Після того, як та частка продуктів, яка належить робітнику, повністю отримана ним у формі заробітної пла­ти, продукти ці належать виключно капіталісту, так як він фактично при­дбав частку робітника і заплатив за неї авансом»⁶⁶. Отже, заробітну пла­ту Мілль розглядає як плату за працю, яка визначається прожитковим мінімумом, і розмір якої «залежить, в основному, від попиту на робочу силу і її пропозиції або... від співвідношення між чисельністю населення і капіталом»⁶⁷. Щодо теорії «робочого фонду», яка була популярна серед мислителів того часу і яку спочатку підтримував і сам Мілль, то у пода­льших дослідженнях він визнав, що ніякого фіксованого фонду заробіт­ної плати у суспільстві не існує, і що частка багатства, яка дістається ро­бітничому класу, визначається виключно ціною праці, яка, в свою чергу, є результатом соціальних умов.

Мілль розглядає ренту у відповідності з формами власності у зе­млеробстві. «Рента, яку принесе будь-яка земельна ділянка, є пози­тивна різниця між отриманим з цієї ділянки продуктом і тим дохо­дом, який приніс би той же самий капітал, будь він використаним для обробки самої гіршої із земель. Ця величина не є граничною ве­личиною орендних платежів, що виплачуються здольщиками або коттерами... Але це — гранична величина рент, що виплачується фе­рмерами⁶⁸. Рента, за Міллем, — це «компенсація, що сплачується за користування землею», яка виникає при переході від кращих земе­льних ділянок до гірших⁶⁹.

«Причиною прибутку, — визнає Мілль, — є те, що праця виробляє більше, ніж того потребує утримання робітників, що її виконували», «прибуток виникає не внаслідок обміну,... а внаслідок продуктивної сили праці». Величина прибутку складається із плати за помірність, плати за ризик і плати за мистецтво, які необхідні для здійснення конт­ролю над виробництвом⁷⁰.

Теорія соціально-економічного розвитку суспільства. Найбі­льшою загрозою для суспільного розвитку є, на думку Мілля, вичер­пання стимулів нагромадження капіталу. Вчений звертає увагу на зниження норми прибутку внаслідок зростання населення і знижен­ня віддачі на капітал у землеробстві. Щоб запобігти економічній ста­гнації, необхідно стимулювати технічний прогрес і вивіз капіталу в інші країни.

Мілль визнає, що досконала конкуренція не може забезпечити ви­рішення економічних проблем, оскільки існують такі форми і сфери економічної діяльності, що не забезпечують одержання достатнього прибутку, зокрема інфраструктура, соціальне забезпечення і оподатку­вання. Таким чином, Мілль окреслює економічні функції держави. Од­ночасно, вчений визнає регулюючу роль акціонерних товариств, асоці­ацій, кооперативів, тред-юніонів, тобто організацій громадянського суспільства. Не заперечуючи достоїнств асоціації комуністичного типу, Мілль вважав малоймовірною можливість її реальної побудови і звер­тав увагу на те, що комуністичний колективізм провокуватиме падіння продуктивності праці.

В основі соціально-економічного устрою суспільства Мілль бачить удосконалену систему приватної власності з повним правом кожного члена суспільства на частку принесених нею вигод. Вчений визнає важ­ливу роль технічного прогресу, підвищення освітнього і морального рі­вня трудящих, соціального обмеження народжуваності, розширення виборчих прав, кооперативного руху.

Томас Роберт Мальтус (1766-1834)

Дворянин за походженням, випускник Кембриджу і згодом священик, а з 1805 р. — професор сучасної історії і політекономії коледжу Ост-Індської компанії

Основні твори — «Досвід про закон народонаселення» (1798), «Дослідження про природу і зростання ренти» (1815), «Принципи політичної економії, що розглядаються у розрахунку на їх практичне застосування» (1820)

Методологія. Мальтус відстоює визначальний вплив на економіку природних факторів, виходячи з обмеженості ресурсів і неможливості безмежного удосконалення природи самої людини. Тому завданням по­літичної економії вчений вважає пошук закономірностей примноження матеріального багатства суспільства.

Мальтус вперше застосовує граничні величини, ілюструючи закон спадної родючості земельних ділянок, а також робить першу спробу прогнозування тенденцій економічного розвитку. При формулюван­ні категорії «ефективного попиту» вчений здійснює процедуру про­стого агрегування. Отже, спираючись на ідеї класицизму, Мальтус започаткував нову методологію, яку в подальшому назвуть неокла­сичною.

Теорія народонаселення. В основу теорії Мальтус поклав дані статистичних досліджень, проведених Бенджаміном Франкліном щодо чисельності населення американських колоній. Провівши не­обхідні розрахунки, Мальтусу вдалося установити, що населення подвоюється приблизно кожні 20 років. Звідси він зробив висновок, що при наявності необмежених ресурсів для забезпечення життя чи­сельність населення може зростати у геометричній прогресії. Таку закономірність у темпах росту населення вчений пов’язує з наступ­ними факторами:

1) площа землі, придатна для сільського господарства, обмежена на земній кулі;

2) різні земельні ділянки мають неоднакову родючість, і по мірі розширення посівних площ в оборот необхідно залучати гірші землі;

3) якщо до ділянки землі прикладати більше праці, то це не приведе до збільшення врожаю у тій же пропорції. Так, два працівники оброб­лять землю краще, ніж один, що безумовно позначиться на збільшенні випуску. Однак, залучення нових працівників в кінці кінців не буде да­вати зростаючої віддачі, так як врожай залежить не тільки від праці, але і від природної родючості ґрунту.

Провівши розрахунки, Мальтус дійшов до висновку, що за будь- яких зусиль кількість продуктів сільського господарства не може зрос­тати швидше арифметичної прогресії. «Приймемо населення земної кулі, — пише Мальтус, — в теперішній час як тисяча мільйонів. Люд­ська природа розмножувалась би як 1, 2, 4, 8, 16, 32, 64, 128, 256, між тим як засоби існування зростали б як 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9. Через два століття народонаселення відносилось би до засобів існування, як 256 до 9; через три століття, як 4096 до 13, а через дві тисячі років відно­шення це було б безмежне і невизначене». Отже, людству загрожує го­лодна смерть. Тому «... для того, щоб наявне населення мало відповідні продукти, необхідно щоб народжуваність постійно затримувалася яким-небудь вищим законом». Фактори, що стримують народжува­ність, Мальтус поділяє на дві групи: попереджувальні й руйнівні. Перші носять добровільний характер і спрямовані на «моральну поведінку» людини (статева помірність, пізні шлюби, безшлюбність, удівство). До других Мальтус відносить «... всі шкідливі для здоров’я заняття, всяку працю, грубу, надмірну і ту, що піддає людину загрозам непогоди, крайню бідність, погане піклування про дітей, нездорові умови життя у великих містах, всілякі надмірності, хвороби, епідемії, війну, чуму, го­лод». Мальтус вважає, що протидіяти факторам, які стримують наро­джуваність, не в змозі «... ні одна форма уряду, ні жоден проект висе­лення, ніякі благодійні установи, ніяка енергетична діяльність або

• 71 удосконалене застосування праці», а тому відкритому ним закону природи слід підкоритися.

Теорія вартості і доходів. Вартість Мальтус пов’язує з витрата­ми виробництва товару, до яких відносить затрати живої і уречевленої праці, а також прибуток на авансований капітал. Останній представле­но як надлишок над працею, яка була витрачена при виробництві, тобто як номінальна надбавка до витрат, що виникає в результаті продажу то­вару по більш високій ціні. Щодо інших доходів, то у Мальтуса вони є породженням витрат на працю, капітал і землю.

Теорія відтворення. За Мальтусом, сукупні доходи суспільства для повної реалізації продукту мають дорівнювати сумі витрат факторів виробництва. Доки інвестиції покривають різницю між доходами і ви­тратами, доти реалізація продукту буде повною. Якщо заощадження не інвестуються, то споживання знижується, що супроводжується знижен­ням попиту, цін, прибутків і, як наслідок, — тимчасовою зупинкою ви­робництва. Остання буде мати місце доти, доки у виробників не з’явиться стимул у вигляді зростання прибутку. Це можливо лише за рахунок зростання «ефективного попиту», під яким Мальтус розуміє такий рівень попиту, який викликає довготривалу пропозицію з достат­нім прибутком.

Реалії періоду життя і творчості Мальтуса свідчили, що фактичний попит, який формують робітники, підприємці та невиробничий клас, значно нижчий ефективного. Таке становище вчений пояснює тим, що у робітників заробітна плата завжди менша від маси виробленого про­дукту, а підприємці повинні нагромаджувати частину доходу для по­дальшого інвестування. Мальтус пише, що «...попит, який створюєть­ся продуктивним робітником, не є достатнім попитом, тому що він не розповсюджується на всю ту кількість продукту, яку виробник ство­рює. Якби мало місце останнє, то не було б прибутку а, отже, і мотиву для застосування праці робітника. Саме існування прибутку, який приноситься товаром, передбачає попит, що виходить за межі того попиту, який формується робітниками, що створюють цей товар»⁷².

Отже, на думку Мальтуса, для реалізації прибутку потрібні покуп­ці, які не є продавцями і виробниками. Ця категорія людей повинна мати достатні грошові суми для оплати і номінальної надбавки прибу­тку, і виробленої вартості. Для цієї ролі Мальтус обрав невиробничі верстви населення (землевласники, церковні служителі, чиновники), які формують попит без пропозиції і, тим самим, урівноважують по­пит з пропозицією. Саме вони створюють необхідну величину «ефек­тивного попиту».

Жан Батіст Сей (1767-1832)

Виходець з купецького середовища, що став згодом великим фабрикантом

Основні твори — «Трактат політичної економії» (1803), «Катехізис політичної економії» (1817), «Курс політичної економії» (1828—1830)

Методологія. Під політичною економією Сей розуміє «знання дійс­ної природи багатства, знання всіх труднощів, що приходиться перебо­рювати для його придбання, знання того, як воно розподіляється у сус­пільстві, як можна користуватися ним, а також наслідків цих різно­манітних фактів»⁷³.

Вивчення політичної економії є необхідним і для держави, яка має «передбачати результати прийнятих заходів», і для приватних осіб, які, зрозумівши «сутність цінності та її рух, отримують можливість перед­бачати потреби підприємств та їх результати, знаходити засоби для процвітання, уміло користуватися своїми правами, знаходити найбільш солідне вміщення для своїх капіталів»⁷⁴.

Сей поділяє політекономію на три самостійні частини: виробництво, розподіл, споживання і використовує для їх вивчення здебільшого емпі­ризм, факторний аналіз і поверхові форми прояву економічних процесів.

Теорія вартості і доходів. Вартість у Сея визначається корисністю блага, а ціна є «мірило його цінності». «Ціна предмета, — пише вчений, — слугує лише вірним покажчиком корисності, яку люди визнають у предметі...Виробляти предмети, що мають яку-небудь корисність, зна­чить виробляти багатство, так як корисність предметів складає першо­основу їх цінності, а цінність є багатство»⁷⁵.

Ототожнюючи цінність з матеріальною формою багатства, Сей від­хиляє твердження про те, що тільки праця є єдиним джерелом створен­ня вартості. Остання зобов’язана своїм походження поєднаній дії праці, сил природи і капіталу. Отже, вартість дорівнює витратам трьох фа­кторів виробництва, а саме: праці, землі і капіталу. Самі ж ці витрати визначаються попитом та пропозицією на ринку ресурсів.

Трьом факторам виробництва відповідають три основні доходи: праця створює заробітну плату, капітал — відсоток, земля — ренту. Оскільки сума цих трьох доходів визначає величину вартості продукту, то кожен із власників того чи іншого фактора виробництва отримує ви­нагороду або дохід, який створено відповідним фактором виробництва, тобто певну частку вартості виробленого продукту.

Зарплата робітника виступає у Сея як «достатня частка винагороди з продуктів, у виробництві яких бере участь робітник своєю працею, не лише для того щоб існувати, але і для того, щоб розвиватися». Сей під­креслював, що до необхідних витрат робітників окрім тих, що пов’язані із засобами існування та вихованням дітей, слід відносити і витрати на піклування про людей похилого віку⁷⁶.

Величина заробітної плати змінюється під впливом певних факто­рів, основними з яких Сей вважав:

1. Рівень розвитку країни. Якщо держава знаходиться у занепаді, то заробітна плата робітників зменшується, і, навпаки, зростання добробу­ту її значно збільшує.

2. Рівень споживання робітників: чим менше споживання робітни­ка, «тим нижче може бути установлена звичайна величина його заробі­тної плати і тим дешевше можуть продаватися продукти, у виробництві яких він приймає участь». Якщо ж робітник захоче покращити своє становище і підняти заробітну плату, то «або подорожчають продукти, які він виробляє, або зменшиться частка інших учасників у виробницт­ві»⁷⁷.

3. Взаємодія інтересів підприємця і робітника, у результаті якої до­сягається згода про рівень зарплати.

4. Застосування машин. «Всякий раз, як нова машина, або, взагалі, який-небудь новий захід замінює людську працю, що застосовувалась до цих пір, частина робітників усувається і на деякий час залишається без роботи»⁷⁸.

Отже, спочатку машини витискують робітників, з’являється безро­біття, але потім товари дешевшають, що підвищує реальну заробітну плату робітників.

Прибуток Сей поділяє на дві частини: прибуток із виробництва і прибуток із капіталу. Перший «поступає як винагорода за промислові здібності, за таланти, дух порядку і керівництва» (підприємницький до­ход), а другий — відноситься на рахунок продуктивних послуг капіталу (відсоток)»⁷⁹.

Земельна рента постає у теорії доходів Сея породженням землі, да­ром природи.

Теорія реалізації. Сей стверджує, що людина виробляє продукти для того, щоб продати їх, а на виручені гроші придбати ті продукти, які не створює сама. Таким чином, продукти обмінюються на продукти, і ціль виробництва для підприємця виражається у обміні одних продук­тів на інші при пасивній ролі грошей. Щодо останніх, то Сей писав: «Усе призначення їх у тому, щоб перевести вам цінність продуктів, які покупець продав, щоб купити у вас ваші продукти; точно так же гроші переведуть до того, у кого ви купили, цінність продуктів, які ви прода­ли іншим».

Надаючи цінність своїм продуктам, створюючи корисність предме­тів, промисловець, на думку Сея, має надію, що його товар буде оціне­ний і проданий тим людям, які володіють засобами для його придбання. Ці засоби складаються із інших цінностей, із інших продуктів, капіталів і земель. Звідси висновок — «всякий продукт з моменту свого створен­ня відкриває ринок збуту для інших продуктів на всю величину своєї вартості, а раз так, то попит та пропозиція в економіці завжди рівні»⁸⁰. Можуть виникати лише часткові диспропорції, коли одного товару ви­робляється занадто багато, а іншого — занадто мало. Але завдяки віль­ним ринкам в економіці забезпечується автоматична гнучкість цін і їх­ня миттєва реакція на зміну кон’юнктури. Ціни самі по собі здатні вирівняти диспропорції, що виникають у виробництві товарів. Дані роздуми лягли в основу загальновідомого закону ринків Сея, за яким при досягненні і підтримці принципів економічного лібералізму вироб­ництво (пропозиція) породжує адекватне споживання (попит), так як виробництво породжує доходи, на які будуть придбані випущені товари відповідної вартості. Отже, загальна криза надвиробництва неможлива. «Загальний попит на продукти, — пише Сей, — завжди рівний сумі на­явних продуктів... Неможливо представити, щоб продукти праці всієї нації стали коли-небудь надлишковими, якщо один товар дає засоби для придбання іншого»⁸¹.

Основні терміни та поняття

- Концепція природного порядку

- Трудова теорія вартості

- Фізіократія

- Чистий продукт

- Первинні та щорічні аванси

- Економічна таблиця

- «Невидима рука ринку»

- Основний капітал

- Оборотний капітал

- Теорія абсолютних переваг у зовнішній торгівлі

- Теорія відносних переваг у зовнішній торгівлі

- Конституйована вартість

- Теорія народонаселення Мальтуса

- Теорія відтворення Дж. Ст. Мілля

- «Закон Сея»

Контрольні та дискусійні питання

1. Виділіть в економічних поглядах В. Петті ідеї, що ба­зувалися на методологічних принципах меркантилізму.

2. Охарактеризуйте основні положення учення фізіо­кратів.

3. Яке значення має «Економічна таблиця» Ф. Кене для розвитку економічної науки?

4. У чому полягають особливості подвійної методології А. Сміта? Наведіть приклади її застосування при дослі­дженні окремих економічних явищ.

5. Чому А. Сміта називають «батьком економічної нау­ки»?

6. Розкрийте особливості теорії ренти Д. Рікардо.

7. Виділіть спільне та особливе в теоріях вартості, капі­талу та доходів представників ранньої, зрілої та пізньої класичної політекономії.

8. Проаналізуйте особливості теорій абсолютних та від­носних перевагу зовнішній торгівлі.

9. Які нові методологічні принципи застосували пред­ставники пізньої класичної політекономії для аналізу економічних явищ?

10 Які реформаторські заходи пропонувалися представ­никами класичної політекономії?

Література до теми 3

1. Всемирная история экономической мысли [Текст]: в 6 т. / под ред. В. Н. Черковца. — Т. 1. — M.: Мысль,

1987. — С. 428-465.

2. Всемирная история экономической мысли [Текст]: в 6 т. / под ред. В. Н. Черковца. — Т. 2. — M.: Мысль,

1988. — С. 20-131.

3. Злупко С. М. Історія економічної теорії [Текст]: підр. / С. М. Злупко. — К.: Знання, 2005. — С. 147-250; 276­319.

4. Історія економічних учень [Текст]: підр. у 2 ч. / за ред. В. Д. Базилевича. — Ч. 1. — K.: Знання, 2006. — С. 145-284.

5. Історія економічних учень [Текст]: підр. / за ред. Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко. — K.: КНЕУ, 1999. — С. 55-139.

6. История экономических учений [Текст]: учеб. пособ. / под ред. В. Автономова, О. Ананьина, Н. Макашевой.

— M.: ИНФРА-М, 2000. — С. 42-109.

7. Юхименко П. І. Історія економічних вчень [Текст]: навч. посібн. / П. І. Юхименко, П. М. Леоненко — K.: Знання-Прес, 2000. — С. 49-104.

8. Ядгаров Я. С. История экономических учений [Текст]: учеб. для вузов / Я. С. Ядгаров — M.: ИНФРА-М, 2000.

— С. 30-96; 112-133.

Примітки до теми 3

1. Петти В. Экономические и статистические работы: пер. с франц. [Текст] / В. Петга. — M.: Соцэкгиз, 1940. — С. 55.

2. Там само. — С. 156.

3. Там само. — С. 40.

4. Петти В. Трактат о налогах и сборах: пер. с англ. [Текст] / В. Петти // Антология экономической класси­ки. — Т.1. — M.: Эконов, 1993. — С. 33.

5. Там само. — С. 70.

6. Там само. — С. 25.

7. Там само. — С. 27.

8. Там само. — С. 29.

9. Там само. — С. 34.

10. Кене Ф. Избранные экономические произведения: пер. с франц. [Текст] / Ф. Кене. — M.: Соцэкгиз, 1960. — С. 363.

11. Там само. — С. 471.

12. Там само.

13. Там само. — С. 351.

14. Там само. — С. 498, 482.

15. Там само. — С. 462.

16. Там само. — С. 162.

17. Там само. — С. 533.

18. Там само. — С. 522.

19. Там само. — С. 537.

20. Там само. — С. 361.

21. Там само. — С. 360.

22. Тюрго А. Р. Ж. Избранные экономические произве­дения: пер. с франц. [Текст] / А. Р. Ж. Тюрго. — M.: Соцэкгиз, 1961. — С. 141.

23. Сміт А. Дослідження про природу та причини доб­робуту націй: пер. з англ. [Текст] / А. Сміт. — K.: Port­Royal, 2001. — С. 23-24.

24. Там само. — С. 28.

25. Там само. — С. 41.

26. Там само. — С. 35.

27. Там само. — С. 36.

28. Там само. — С. 37-38.

29. Там само. — С. 56.

30. Там само. — С. 94.

31. Там само. — С. 279.

32. Там само. — С. 331, 332.

33. Рикардо Д. Сочинения: пер. с англ. [Текст] / Д. Ри­кардо. — Т.1. — M.: Госполитиздат — Соцэкгиз, 1955­1961. — С. 30.

34. Рикардо Д. Сочинения: пер. с англ. [Текст] / Д. Ри­кардо. — Т.5. — M.: Госполитиздат — Соцэкгиз, 1955­1961. — С. 80.

35. Рикардо Д. Сочинения: пер. с англ. [Текст] / Д. Ри­кардо. — Т.1. — M.: Госполитиздат — Соцэкгиз, 1955­1961. — С.34.

36. Там само. — С. 42.

37. Там само.

38. Там само. — С. 40.

39. Там само. — С. 97.

40. Там само. — С. 86.

41. Там само.

42. Там само. — С. 86-88.

43. Там само. — С. 321.

44. Там само. — С. 322-323.

45. Там само. — С. 66.

46. Там само. — С. 74-75.

47. Там само. — С. 70-71.

48. Там само. — С. 86.

49. Рикардо Д. Сочинения: пер. с англ. [Текст] / Д. Ри­кардо. — Т.2. — M.: Госполитиздат — Соцэкгиз, 1955­1961. — С. 88.

50. Там само. — С. 116-117.

51. Сисмонди Ж. Новые начала политэкономии: пер. с франц. [Текст] / Ж. Сисмонди. — Т.1. — M.: Гос. социа- льно-эконом. изд-во, 1937. — С. 148.

52. Там само. — С. 150.

53. Там само. — С.149.

54. Там само. — С. 192.

55. Прудон П. Что такое собственность или Исследова­ние о принципе права и власти: пер. с франц. [Текст] / П. Прудон. — M.: Книгоиздательство анархистов- коммунистов «Светлая звезда», 1919. — С. 96-104.

56. Прудон П. Бедность как экономический принцип: пер. с франц. [Текст] / П. Прудон. — M.: Посредник, 1908. — С. 29.

57. Там само. — С. 119.

58. Прудон П. Что такое собственность?: пер. с франц. [Текст] / П. Прудон. — M.: Республика, 1997. — С. 18.

59. Там само. — С. 204.

60. Милль Дж. Ст. Основы политической экономии: пер. с англ. [Текст] / Дж. Ст. Милль. — Т.1. — M.: Прогресс, 1980-1981. — С. 335.

61. Там само. — С. 337-339.

62. Милль Дж. Ст. Основы политической экономии: пер. с англ. [Текст] / Дж. Ст. Милль. — Т.2. — С. 172.

63. Там само. — С.197-198, 202.

64. Там само. — С. 203.

65. Там само. — С. 223.

66. Там само.

67. Там само. — С. 41-42.

68. Там само. — С. 155.

69. Там само. — С. 150.

70. Там само. — С. 143-144.

71. Мальтус Т. Р. Опыт о законе народонаселения: пер. с англ. [Текст] / Т. Р. Мальтус. — Т.1 — СПб., 1868. — С. 99-106.

72. Маркс К. Теории прибавочной стоимости [Текст] / К. Маркс // Соч. / К. Маркс, Ф. Энгельс. — 2-е изд. — M.: Гос- политиздат, 1960. — Т. 26, ч.3. — С. 53.

73. Сей Ж. Б. Трактат политической экономии: пер. с франц. [Текст] / Ж. Б. Сей. — M.: Издательство К. Т. Солдатенкова, 1896. — С. 2-3.

74. Там само. — С. 11.

75. Там само. — С. 14-15.

76. Там само. — С. 26.

77. Там само. — С. 33.

78. Там само. — С. 37-38.

79. Там само. — С. 41.

80. Там само. — С. 58.

81. Там само. — С. 81.