Розвиток В.І. Леніним марксистської політичної економії

Володимир Ілліч Ленін (1870—1924р.р.), організатор революцій­ного руху в Росії, засновник комуністичної партії і Комуністичного Ін­тернаціоналу. Він поєднав марксизм з робітничим рухом у Росії.

У праці «Розвиток капіталізму Росії» (1899), на основі марксистсь­кої методології досліджує розвиток російського ринку і становлення капіталізму як у сільському господарстві, так і в економіці Росії. Конк­ретизуючи окремі положення марксистської теорії, Ленін аналізує про­блеми капіталу, відтворення суспільного продукту, формулює закон про переважне зростання виробництва засобів виробництва щодо виро­бництва предметів споживання.

Робить висновок про те, що внутрішній ринок для капіталізму ство­рюється самим капіталізмом в процесі його розвитку. Це положення Ленін обґрунтував у працях «З приводу так званого питання про ринки» (1893), «Ще до питання про теорію реалізації» (1899), «Зауваження що­до питання про теорії ринків» (1898). У вищезгаданих працях він аналі­зував процес становлення капіталістичних відносин у сільському гос­подарстві Росії. Також Ленін доповнив теорію відтворення Маркса про суть та особливості капіталістичного відтворення і криз за нових істо­ричних умов. Проаналізував економічні категорії вартості суспільного продукту та роль його натуральної форми, дав характеристику вироб­ництва і споживання за капіталізму, умов і наслідків розширеного капі­талістичного відтворення, моделює власну схему реалізації продукту. Він досліджує, як зростання органічної будови капіталу впливає на пропорції суспільного відтворення.

Розділяючи думку Маркса, Ленін робить висновок про те, що пред­метом політекономії є продуктивні сили та виробничі відносини у різ­них суспільно-економічних відносинах.

На початку XX ст. Ленін досліджував розвиток капіталістичних від­носин у сільському господарстві. Аграрним питанням і залишкам крі­посництва на селі приділяє велику увагу і пише відповідні праці, «Капі­талізм у сільському господарстві» (1899), «Аграрне питання і критики Маркса» (1901) та ін. У цих працях він, по-перше, доводить правиль­ність марксистських висновків щодо законів розвитку капіталізму у сільському господарстві і «революційного» вирішення аграрної про­блеми. І, по-друге, критикуючи мальтузіанський закон «спадної відда­чі», заперечив дію закону «спадної родючості ґрунту», назвав цей закон «беззмістовною абстракцією, яка залишає в стороні головне: рівень те­хніки, стан продуктивних сил».

У праці «Імперіалізм, як вища стадія капіталізму» (1916), аналізує імперіалізм як вищу стадію капіталізму і виділяє основні його риси, а саме: вивіз капіталу, концентрація та централізація виробництва і капі­талу, економічний поділ світу союзами капіталістів, територіальний пе­реділ світу між капіталістичними державами (рис.7.5).

Рис. 7.5. Ознаки імперіалізму як особливої стадії капіталізму

Ленін дав характеристику державно-монополістичному капіталіз­му, соціально-економічній формації, яка зберігає всі основні ознаки капіталізму: приватну власність, анархію виробництва, економічні кризи та ін. Зробив висновок про нерівномірність економічного та по­літичного розвитку капіталізму в умовах імперіалізму, неминучість пролетарської революції і можливість перемоги соціалізму в одній окремо взятій країні.

У праці «Про кооперацію» (1923) розробляючи теорію соціалістич­ного устрою економічного життя суспільства, Ленін дав характеристи­ку монополістичному капіталізму.

Ленін розробив вчення про соціалістичну державність, поглибив по­гляди К.Маркса та Ф.Енгельса на класову природу держави. Обґрунту­вав можливість створення соціалістичної держави на засадах унітариз­му, федералізму та конфедералізму. У праці «Критика Готської програми» розкрив існування двох етапів комуністичної формації — соціалізму і комунізму, а також перехідного періоду від соціалізму до комунізму.

У працях Леніна право виступає частиною надбудови над економі­чним базисом суспільства. Право розглядалось як сукупність норм, що встановлені або санкціоновані державою, виражають волю панів­ного класу, виконання яких забезпечується примусовою силою держа­ви з метою охорони, закріплення і розвитку суспільних відносин, що є вигідним для панівного класу (І Всенародна нарада працівників права, 1938 р.).

7.6.