Соціал-демократична теорія та радикальна політекономія як головні напрямки еволюції марксизму у XX ст.

З огляду на науково-технічну революцію, постіндустріальний розвиток провідних країн та відповідні зміни соціально-економічних відносин капі­талістичного суспільства в економічній науці відбувається перехід до до­сліджень широкого спектру соціально-економічних проблем.

Найбільшого розповсюдження набувають теорії, пов’язані з:

• подальшою розробкою марксистської теорії циклу і, перш за все, концепції М. Кондратьева про довгохвильові коливання економічної кон’юнктури, що набули подальшого розвитку у роботах П. Боккара, Л. Фонтвей (Франція), Е. Манделя (Бельгія), Е. Альтфатера (Німеччина);

• пошуком демократичної альтернативи й соціального ідеалу стосовно розвитку західного суспільства — соціал-демократи К. Шумахер, Е. Олле- нхауер, Ф. Фартманн, Н. Вичорек, В. Майснер, К. Цинн (Німеччина);

• трансформацією економічної системи й гуманізацією всіх сторін життя людини — радикальна політекономія П. Барана, П. Суізі, Ч. Міл- лса, Г. Маркузе, Е. Фромма (США), Р. Ебінхаузена, Р. Вінкельмана (Німеччина), А. Раттансі (Великобританія) тощо.

Соціал-демократичну теорію у марксизмі XX ст. найбільш активно розвивали представники соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН). Відмінною рисою еволюції цієї доктрини була переважно не теоретична, а практична спрямованість. Партійні лідери науково обґру­нтовували основні положення політичних програм своїх партій, чим сприяли й розвитку самої соціал-демократичної теорії. У перших про­грамних заявах лідера СДПН К. Шумахера, зроблених у післявоєнний період від імені партії, говорилося, що майбутня Німеччина повинна бути побудована на соціалістичних засадах відповідно до ідей «демок­ратичного соціалізму», висунутих у свій час К. Каутським і Р. Гільфер- дінгом. Мова йшла про перехід до соціалізму через поступове рефор­мування капіталістичного устрою за умови розгортання демократії й активної участі у цих процесах держави.

Лідер німецьких соціал-демократів вважав, що досягнення соціаліс­тичних цілей можливе тільки за умови реалізації демократичних цінно­стей. Останні в економічній сфері пов’язувались з процесами розши­рення різних форм участі трудящих у прийняття управлінських рішень, плюралізмом форм власності, демократизацією державного управління та широкою соціалізацією суспільства.

У 60-ті рр. XX ст. відбулась ревізія колишніх програмних спря­мувань СДПН. Західнонімецькі соціал-демократи, лідерами яких стали представники лівого крила СДПН Н. Вичорек, В. Майснер і К. Цинн, переглянули свої колишні ідейні позиції. Вони остаточно відмовилися розглядати марксизм як єдину світоглядну та ідейну основу соціал-демократичного руху та визнали поряд з ним христи­янську етику, гуманізм і класичну філософію. Соціал-демократи ста­ли розглядати соціалізм не як жорстко окреслену модель, а як реалі­зацію моральних цінностей, головними з яких є свобода, справедли­вість і солідарність.

Демократично спрямовані соціалісти, і особливо В. Айхлер, визнали необхідність існування в економічній системі приватної власності та ринкової конкуренції. Однак вони рішуче виступили за поєднання рин­кових принципів з тими ідеалами соціальної справедливості, які були запропоновані представниками етичних вчень. «Наслідуючи та розви­ваючи ідеї неокантіанських прихильників етичного соціалізму, — вка­зує В. Айхлер, — творці етично обґрунтованих принципів демократич­ного соціалізму відмовляються від засад марксистського соціального вчення — економічного детермінізму та історизму. Вони доводять, що марксистська спроба наукового обґрунтування гуманістичної мети со­ціалістичного руху і, зокрема, шляхів її досягнення, залишає цю мету лише в межах утилітарно-корисної діяльності»²⁶. Натомість пропону­ється розвивати суспільні інститути, в яких відбувається формування особистості з метою надання процесам виховання й освіти етичної спрямованості.

Соціальна політика держави розглядається соціал-демократами як необхідний компонент спрямованості суспільства до соціалізму. Однак її зміст кардинально змінюється: основним засобом соціалізації вважа­ється не перерозподіл бюджетних засобів на користь бідних, а активна економічна діяльність суб’єктів в умовах ринку, соціальне партнерство і відповідальність держави та бізнесу щодо соціального захисту насе­лення.

Німецькі соціал-демократи виступають за активізацію економічної ролі держави, консолідацію й укріплення державного сектора. Цим во­ни відрізняються від політиків-неолібералів, які прагнуть мінімізації державного впливу на економічні процеси. Лідери німецької соціал- демократії неодноразово наголошували, що без участі держави у гаран­туванні недоторканності власності й забезпечення порядку, без її дій щодо утвердження свободи й демократії в суспільстві, перехід до соці­алізму є неможливим.

На відміну від європейських марксистських досліджень, які втіли­лися у соціально-демократичних вченнях, у США найбільшої популяр­ності набула радикальна політекономія. На фоні піднесення молодіж­ного політичного руху 50-60-х рр. XX ст. у американській академічній науці почалося ідейне розмежування традиційно налаштованих еконо­містів та їх ліворадикальних колег. Результатом стало формування сер­йозних наукових центрів, що поєднували тих, хто не погоджувався з традиційною лінією марксизму. Це були не тільки політекономи, а й політологи, історики й соціологи. В Массачусетському університеті в Амхерсті, Новій школі соціальних досліджень в Нью-Йорку, Амери­канському університеті у Вашингтоні та інших навчальних і наукових закладах ціла плеяда молодих вчених піддає критичному аналізу захід­не суспільство, вивчає перспективи його розвитку на основі методології марксизму, вважаючи Маркса «першим великим радикальним економі­стом», а себе — його послідовниками²⁷.

У радикальній політекономії виділяють дві крупні течії, означені як споживчий і гуманістичний радикальний соціалізм.

Поль Верен (1909-1964)

Професор економіки Стенфордського університету, член редколегії ліворадикального журналу «Monthly Review»

Основні твори — «Політекономія зростання» (1956), «Монополістичний капітал» (1966) — у співавторстві з П. Суїзі

Методологія. Берен вважає себе послідовником марксистської ме­тодології, про що пише у передмові до своєї основної праці «Політеко­номія зростання»: «Я намагався написати марксистську книгу... Якщо деякі із положень автора і терміни, що застосовуються, відрізняються від того, що стало загальноприйнятим в марксистській літературі, то це не означає, що автор намагався запропонувати ревізію марксистського вчення. Навпаки, я намагався застосувати марксистський аналіз сучас­ного капіталізму як до імперіалістичних, так і слаборозвинених країн і продемонструвати ще раз, що марксистський метод корисний, більш того, життєво необхідний при будь-якому вивченні капіталістичної дій­сності»²⁸. Методологію традиційного марксизму вчений доповнює но­вими методами макроекономічного аналізу, статикою і динамікою, типовими мікроекономічними підходами до аналізу ринкових структур.

У сучасній економічній науці Берен виділяє три основні проблеми і вважає їх «трьома головними темами нашої епохи»: важке становище слаборозвинених країн під боком у «вільного світу»; зміни у системі монополістичного капіталізму на етапі його занепаду; перспективи роз­витку соціалістичних суспільств, що виникають у Європі та Азії²⁹. Лейтмотивом наукових праць Берена є доведення неминучості револю­ційної заміни «ірраціонального» монополізму більш раціональним сус­пільством — соціалізмом, який базується на суспільній власності, пла­номірному управлінні і рівномірному розподілі. Завдяки цьому соціалізм може швидко прискорювати розвиток продуктивних сил в ін­тересах задоволення спочатку матеріальних, а потім і духовних потреб людини (упритул до потреби у свободі і творчій праці). Така ідеальна модель суспільства порівнювалась Береном з реально існуючими еко­номічними системами, що вказує на його прихильність методологічним засадам традиційного позитивізму.

Теорія нагромадження. Процес нагромадження капіталу розгля­дається Береном у широкому соціально-економічному контексті, вияв­ляються його суспільні причини і наслідки для розвинутих та слабороз­винутих країн.

Для визначення матеріальних джерел розширеного відтворення за­стосовуються поняття «потенційний економічний надлишок» і «факти­чний економічний надлишок». Останній розуміється вченим як різниця між фактичною поточною продукцією суспільства та його фактичним поточним споживанням. «Фактичний економічний надлишок, таким чином, ідентичний поточному заощадженню або нагромадженню і зна­ходить свій прояв у різного роду активах, що додаються до національ­ного багатства протягом періоду, що розглядається, а саме у виробни­чому обладнанні, в запасах сировини і готової продукції, в активних сальдо при розрахунках з іноземними державами й золотому запасі»³⁰.

Потенційний економічний надлишок — це різниця між продукцією, яка може бути виробленою за даних природних і технічних умов за допомо­гою наявних засобів виробництва, і необхідним споживанням. Цей надли­шок виступає у чотирьох формах. Перша — надмірне споживання суспіль­ства (головним чином з боку груп з найбільшими доходами). Друга — продукція, що втрачена суспільством внаслідок існування непродуктивної зайнятості робітників. Третя — продукція, втрачена через ірраціональність організації виробничого апарату. І, нарешті, четверта форма — недовироб­лена продукція внаслідок існування безробіття, викликаного анархією ви­робництва і не достатньою величиною сукупного попиту.

Економічне зростання визначається вченим як збільшення виробницт­ва матеріальних благ на душу населення протягом певного проміжку часу. «Темпи й напрями економічного розвитку в якій-небудь країні залежать, — вважає вчений, — від фактичного економічного надлишку та від спосо­бу його використання. У свою чергу, ці фактори визначаються ступенем розвитку продуктивних сил, відповідною структурою суспільно-еконо­мічних відносин і системою привласнення економічного надлишку, яку ці відносини припускають»³¹. Якщо у суспільстві існує тенденція до переви­щення потенційного економічного надлишку над фактичним, то це гово­рить про ірраціональність існуючого економічного устрою, а також необ­хідність його заміни більш раціональним ладом.

Теорія стагнації монополістичного капіталізму. Детально проаналі­зувавши ринкову поведінку монополістичних структур з позицій мікро- економічного та каузального аналізу, Верен приходить до висновку, що за умов наявності у виробника ринкової влади відбувається закономірний процес перевищення можливостей нагромадження над можливостями ін­вестування. Це відбувається унаслідок того, що на монополістичній стадії розвитку капіталізму механізм вирівнювання норми прибутку діє тільки у конкурентному секторі економічної системи, який є надто звуженим. У ньому норма прибутку низька, а його маса, що може бути використана для капіталовкладень, відносно невелика. У секторі, де діють монополії й олі- гополії, навпаки, норма прибутку висока, і, відповідно, його маса, що може бути використана для капіталовкладень, досягає величезних розмірів. Од­нак, у монополізованому секторі виробники вважають нерентабельними реінвестиції у власні підприємства і відчувають все більші труднощі при інвестуванні прибутків в інших галузях господарства. Це відбувається вна­слідок того, що технічні винаходи, які можуть понизити витрати виробни­цтва і привести до зростання обсягів випуску, не зацікавлюють монополіс­та, прибутки якого скоріше впадуть, ніж підвищаться у результаті насичення ринку даним товаром. Таким чином, вважає вчений, монополії й олігополії здійснюють відбір таких технічних новацій, що дозволяють уникнути серйозного зростання випуску продукції, та, водночас, прагнуть досягти економії факторів виробництва.

В умовах олігополії технічні новації, як засіб зниження витрат вироб­ництва з метою витіснення своїх конкурентів і захоплення ринку, вже не приводять до бажаного результату. Справа в тому, що для завершення «ці­нової війни» олігополістам необхідно витратити такі величезні суми гро­шей і піти на такий величезний ризик, що вони вважають за краще взагалі відмовитись від ведення цінових війн. Для цього укладаються більш-менш явні угоди або встановлюється система лідерства в цінах, завдяки якій за­пекла конкурентна боротьба усувається. У наслідок цього «... фірми з ви­сокими витратами не витісняються з ринку, а можуть продовжувати свою діяльність поряд з більш прибутковими підприємствами. Тому надлишкові потужності не ліквідуються. Вони зберігаються не тільки у формі вироб­ничого потенціалу найбільш продуктивних фірм, що перевищують їх по­точне виробництво, але також і у формі неефективних підприємств, які за­хищені від непогоди парасолькою олігополістичної організації. Надлишок виробничих потужностей, у свою чергу, перешкоджає новим капіталовк­ладенням, особливо в тих галузях, де є невелике число фірм і де про існу­вання такого надлишку добре відомо»³². Отже, при монополістичному ка­піталізмі не існує тенденції до створення умов, які б забезпечили додаткові стимули для інвестування економічного надлишку.

У якості факторів, що протидіють даній тенденції, Верен визначає «зовнішні імпульси», тобто ті чинники, які не пов’язані з безпосередні­ми ринковими взаємовідносинами у системі монополістичного капіта­лізму. Найбільш простим і найбільш очевидним засобом створення та­ких зовнішніх імпульсів є збільшення частки споживання у сукупному продукті. Ця частка, з одного боку, зменшує частину продукції, яка складає фактичний економічний надлишок, а, з іншого, — створює умови для нових капіталовкладень за рахунок розширення сукупного попиту. «Проте, — стверджує вчений, — в економічній системі, де роз­поділ доходів між капіталом і працею засновується на прагненні окре­мих фірм до максимізації продукту, це неможливо. Ті заходи, які мог­ли б бути цілком розумними для капіталістичної системи в цілому, означали б збитки, або навіть банкрутство, для окремих капіталістів, які б стали їх застосовувати»³³. На думку Берена, в умовах монополістичного капіталізму можливості зростання сукупного попиту за рахунок підвищен­ня споживання з боку населення й фірм досить обмежені, а, отже «. для того, щоб економіка... могла зрушити з мертвої точки й отримати необ­хідні стимули для прибуткового використання поточного економічного надлишку, необхідні особливі зовнішні імпульси, що приводяться в дію свідомо. Тільки держава може привести в дію ці імпульси»³⁴.

Теорія державного регулювання. Верен виділяє наступні напрям­ки державного впливу:

1) не протидіяти зростанню безробіття й падінню виробництва до тих пір, доки воно не буде відповідати обсягу ефективного попиту. Од­нак така політика небезпечна у соціально-економічному відношенні і тому, на переконання вченого, є неприйнятною;

2) скорочення виробництва шляхом загального зменшення тривало­сті робочого тижня. Цей напрям, вважає Верен, зустріне опір з боку біз­несу й робітників через те, що призведе до зменшення виробництва, прибутку й реальної заробітної плати;

3) фінансування за рахунок державних коштів додаткового індиві­дуального й суспільного споживання. Перший напрям суперечить духу капіталістичної системи, оскільки дає найманому робітнику мінімум доходів незалежно від наявності роботи. Другий напрям наражається на обмежені можливості державного бюджету;

4) державне інвестування у виробничі потужності, але «. державні капіталовкладення неприйнятні для монополістичного капіталу..., де інвестиції стримуються політикою максимізації прибутку. Уряду до­зволяється вкладати свої кошти лише в такі області, які ще далекі від

35 стадії комерційного використання.» ;

5) можливість крупних державних видатків на невиробничі цілі (військові, зростання непродуктивних працівників, нагромадження не­потрібних запасів).

Таким чином, «. в умовах монополій і олігополій як споживання, так і приватні капіталовкладення досить строго визначаються потребами мак- симізації прибутків. А природа й обсяг державних видатків не менш жор­стко визначаються соціальною основою і функцією держави у капіталісти­чному суспільстві. Через це у капіталістичній системі не можна чекати ні максимального зростання продукції, що раціонально розподіляється між капіталовкладеннями й споживанням, ні встановлення заздалегідь проду­маного обсягу виробництва при зниженні тягаря роботи»²⁸.

Єдиним раціональним варіантом вирішення цієї проблеми, робить ви­сновок Верен, є соціалістичне економічне планування. Можливість його запровадження передбачає наступні кроки: а) мобілізацію потенційних економічних надлишків країни шляхом експропріації власності зарубіж­них і вітчизняних капіталістів, за рахунок чого підвищується фактичний економічний надлишок; б) визначення державою за допомогою планових органів частки споживання й нагромадження у сукупному продукті; в) розробка напрямків ефективного використання економічного надлишку.

Основні терміни і поняття

- Вартість

- Споживча вартість

- Мінова вартість

- Додаткова вартість

- Суспільне відтворення

- Норма і маса прибутку

- Капітал

- Органічна будова капіталу

- Фінансовий капітал

- Імперіалізм

- Ультраімперіалізм

- Організований капіталізм

- Демократичний соціалізм

- Фактичний надлишок

- Потенційний надлишок

- Ірраціональний капіталізм

Контрольні та дискусійні питання

1. У чому полягають особливості методології K Маркса?

2. Чому теорію додаткової вартості називають «наріж­ною основою» теорії K Маркса?

3. Виділіть внесок K Маркса у розвиток теорії капіталу. Проаналізуйте спільне та особливе теорії ренти K Мар­кса та Д. Рікардо.

4. Які особливості теорії відтворення K Маркса та В. Леніна?

5. Виділіть відмінності в поглядах K Маркса та предста­вників реформістського напряму марксизму наприкінці XIX — початку XX ст.

6. Охарактеризуйте особливості розвитку марксистської теорії у20—30-ті рр. XX ст.

7. Виділіть основні досягнення марксистської політеко­номії у другій половині XX ст.

8. Які економічні ідеї відстоював у своїх наукових робо­тах П. Верен?

9. Яке значення має теорія K Маркса для подальшого розвитку економічної науки?

Література до теми 4

1. Всемирная история экономической мысли [Текст]: в 6 т. / под ред. В. Н. Черковца. — Т. 2. — M.: Мысль,

1988. — С. 320-538.

2. Всемирная история экономической мысли [Текст]: в 6 т. / под ред. В. Н. Черковца. — Т. 3. — M.: Мысль,

1989. — С. 10-61; 319-550.

3. Всемирная история экономической мысли [Текст]: в 6 т. / под. ред. В. Н. Черковца. — Т. 4. — M.: Мысль,

1990. — С. 11-411.

4. Злупко С. М. Історія економічної теорії [Текст]: підр. / С. М. Злупко. — К.: Знання, 2005. — С. 337-344.

5. Історія економічних учень [Текст]: підр. у 2 ч. / за ред. В. Д. Базилевича. — Ч. 1. — К.: Знання, 2006. — С. 285-386.

6. Історія економічних учень [Текст]: підр. / за ред. Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко. — К.: КНЕУ, 1999. — С. 175-215; 498-559.

7. История экономических учений [Текст]: учеб. пособ. / под ред. В. Автономова, О. Ананьина, Н. Макашевой. — M.: ИНФРА-М, 2000. — С. 110-137; 359-478.

8. Юхименко П. І. Історія економічних вчень [Текст]: навч. посібн. / ∏. I. Юхименко, П. М. Леоненко — К.: Знання-Прес, 2000. — С. 105-128; 373-404.

9. Ядгаров Я. С. История экономических учений [Текст]: учеб. для вузов / Я. С. Ядгаров — M.: ИНФРА-М, 2000. — С. 97-109.

Примітки до теми 4

1. Письмо К. Маркса к Ф. Энгельсу от 16 августа 1867 г. [Текст] / К. Маркс // Письма о Капитале. — M.: Полити­здат, 1986. — С. 128.

2. Энгельс Ф. Избранные произведения [Текст] / Ф. Эн­гельс. — Т.2. — M., 1958. — С. 366.

3. Энгельс Ф. Похороны Карла Маркса [Текст] / Ф. Эн­гельс // Соч. / К. Маркс, Ф. Энгельс. — Т. 19. — М: Го­сударственное издательство политической литературы, 1960. — С. 350-351.

4. Маркс К. Нищета философии [Текст] / К. Маркс // Соч. / К. Маркс, Ф. Энгельс. — Т. 4. — М: Государственное изда­тельство политической литературы, 1960. — С. 129.

5. Там само. — С. 133.

6. Маркс К. К критике политической экономии [Текст] / К. Маркс // Соч. / К. Маркс, Ф. Энгельс. — Т. 13. — М: Государственное издательство политической литерату­ры, 1960. — С. 497.

7. Маркс К. Капитал [Текст] / К. Маркс // Соч. / К. Маркс, Ф. Энгельс. — Т. 23. — М: Государственное из­дательство политической литературы, 1960. — С. 56.

8. Маркс К. К критике политической экономии [Текст] / К. Маркс // Соч. / К. Маркс, Ф. Энгельс. — Т. 13. — М: Государственное издательство политической литерату­ры, 1960. — С. 34.

9. Маркс К. Капитал [Текст] / К. Маркс // Соч. / К. Маркс, Ф. Энгельс. — Т. 23. — М: Государственное из­дательство политической литературы, 1960. — С. 85.

10. Там само. — С. 626.

11. Там само. — С.645.

12. Там само. — С. 650.

13. Маркс К. Капитал [Текст] / К. Маркс // Соч. / К. Маркс, Ф. Энгельс. — Т. 25, ч. II. — М: Государственное издательство политической литературы, 1960. — С. 26.

14. Маркс К. Капитал [Текст] / К. Маркс // Соч. / К. Маркс, Ф. Энгельс. — Т. 25, ч. I. — М: Государственное издательство политической литературы, 1960. — С. 297.

15. Бернштейн Э. Условия, возможности социализма и задачи социал-демократии: пер. с нем. [Текст] / Э. Бе­рнштейн. — СПб, 1906. — С. 11.

16. Історія економічних учень [Текст]: підр у 2 ч. / за ред. В. Д. Базилевича. — Ч. 1 — К.: Знання, 2006. — С. 369.

17. Пльфердінг Р. Фінансовий капітал. Студії про новіт­ній розвиток капіталізму: пер. з нім. [Текст] / Р. Гільфе- рдінг. — К. : Держ. вид-во України, 1928. — С. 385.

18. Там само. — С. 233.

19. Ленин В. И. Империализм, как высшая стадия капи­тализма [Текст] / В. И. Ленин // Полн. собр. соч. — Т. 27. — С. 386-387.

20. Там само. — С. 404.

21. Там само. — С. 337-338.

22. Ленин В. И. Грозящая катастрофа и как с ней бо­роться [Текст] / В. И. Ленин // Полн. собр. соч. — Т. 34. — С. 193.

23. Бухарин Н. И. Избранные произведения [Текст] / Н. И. Бухарин. — M.: Политиздат, 1988. — С. 41.

24. Кондратьев Н. Д. Большие циклы конъюнктуры и теория предвидения [Текст] / Н. Д. Кондратьев. — M.: Экономика, 2002. — С. 267.

25. Кузьминов Я. И. О вульгарных тенденциях в по­литической экономии [Текст] / Я. И. Кузьминов // Ис­токи (Вопросы истории народного хозяйства и эко­номической мысли). — Вып. 2. — M.: Экономика, 1990. — С. 23.

26. Айхлер В. Етичний реалізм [Текст] / В. Айхлер // Вибрані твори з питань соціал-демократичної теорії. — K.: Основні цінності, 2001. — С. 54.

27. Королькова Е. И. Образ социализма: Развитие взглядов леворадикальных политэкономов США [Текст] / Е. И. Королькова // Истоки (Вопросы истории народ­ного хозяйства и экономической мысли). — Вып. 2. — M.: Экономика. — 1990. — С. 205.

28. Верен П. К экономической теории общественного развития [Текст] / П. Верен. — M.: Издательство иност­ранной литературы, 1960. — С. 39.

29. Там само. — С. 25.

30. Там само. — С. 71.

31. Там само. — С. 84.

32. Там само. — С. 93.

33. Там само. — С. 148.

34. Там само. — С. 156.

35. Там само. — С. 160-161.