Тема 1 Економічна думка стародавнього світу

* Характеристика економічного життя перших цивілізацій

* Економічна думка Стародавнього Сходу

* Економічна думка античного світу

Зародження економічної думки збігається зі становленням людсь­кого суспільства.

Період рабовласництва почався зі встановлення класових су­спільств у Месопотамії та Єгипті в IV тисячолітті до н. е. Матеріаль­ною основою цього процесу була технологічна революція, пов’язана з початком застосування металів, переходом до інтенсивного (зрошу­вального) землеробства й можливістю отримання в результаті цього додаткового продукту. Це, своєю чергою, стимулювало розвиток по­ділу праці в суспільстві, виокремлення в особливі галузі виробництва багатьох ремесел, функцій жерців і правителів. У суспільстві виникла ієрархічна структура. Основними джерелами додаткового продукту були експлуатація селян-общинників через ренту-податок, яка була поширена в азійському регіоні, і експлуатація рабів, державних або приватних. У деяких регіонах стародавнього світу (таких як Фінікія, Вавилон, ряд міст Греції) посилений розвиток дістали товарно-гро­шові відносини, пов’язані передусім з обслуговуванням міжнародної торгівлі. Ці процеси стали основою розвитку приватної власності на базі рабовласництва, тобто виникнення класичного, або античного, рабства.

Особливістю економічної думки стародавнього світу була її не­віддільність від політико-правової та релігійної ідеології. Власне економічні трактати знайти практично неможливо. Економічне вчен­ня часто збігається з ученням про державне управління або є части­ною певних філософських концепцій.

Слід виокремити ряд творів (передусім античних авторів), присвя­чених принципам організації приватного господарства.

Незважаючи на незрілість деяких положень економічної думки дав­нини, багато її теоретичних результатів увійшли до скарбниці еконо­мічних досягнень людства. Передусім це твори давньогрецьких ав­торів Платона та Арістотеля. На подальший розвиток соціально-еко­номічних учень країн Сходу істотно вплинули концепції конфуціан­ства, легізму та даосизму.

У письмовій пам’ятці Стародавнього Єгипту (XXII ст. до н. е.) “Настанови гераклеопольського царя своєму синові” ідеться про не­обхідність ефективного функціонування апарату управління, що стоїть між фараоном і населенням. Згуртованість цієї ланки, вірність центральній владі — запорука успішного царювання. На думку автора, царю необхідно дбати про матеріальне заохочення чинов­ництва, наближати “людину до себе за справи її” незважаючи на кла­сове походження.

Питання відродження деспотично-бюрократичного механізму ре­гулювання господарства Стародавнього Єгипту знайшли відобра­ження в працях Іпусера (поч. XVIII ст. до н. е.). “Ідеальний деспот” по­винен уникати міжусобиць у країні, насилля та експропріації знаті; він має впорядкувати систему трудових повинностей для зведення піра­мід і зрошувальних систем, підвищувати військову могутність країни.

Швидкий розвиток приватної власності був характерний для пер­ших цивілізацій Месопотамії. З письмових джерел найвідомішим є ко­декс законів царя Хаммурапі (XVIII ст. до н. е.). Основна тема цих законів — створення системи правових норм для регулювання еконо­мічного життя. Кодекс забороняв продаж і відчуження землі за бор­ги, обмежував експлуатацію громадян лихварями, захищав безпосе­редніх виробників. Закони визнавали право приватної власності, а будь-які посягання на неї визнавалися злочином.

Видатною пам’яткою суспільної думки Стародавньої Індії є “Арт- хашастра” — трактат про мистецтво політики та управління держа­вою, автором якого є Каутілья (кінець IV ст.

Головні течії суспільної думки Стародавнього Китаю (конфуціан­ство, легізм, даосизм) сформувалися в VI—III ст. до н. е. Творцем першого вчення став Конфуцій (551—479 до н. е.). Захищаючи інте­реси родової знаті, він шукав свій суспільний ідеал не в майбутньо­му, а в минулому країни. З метою стабілізації соціально-економічно­го устрою Конфуцій запропонував програму морального вдоскона­лення людини, основними постулатами якої були повага до старших, дружба з братами, розуміння держави як великої сім’ї, розгляд правите­ля як “батька” народу. Подальший розвиток ідеї конфуціанства ді­стали в працях Мен-цзи (372—289 до н. е.) і Сюнь-цзи (313—238 до н. е.). Мен-цзи запропонував власний аграрний проект, сутність якого зво­диться до поділу общинної землі на дев’ять рівних наділів, з яких вісім перебувають у користуванні селян, а дев’ятий (“суспільне поле”) обробляється колективно, і його врожай забезпечує потреби держав­них чиновників. Згідно з концепцією Сюнь-цзи, основними принци­пами економічної політики держави є економія у витратах, забезпе­чення добробуту народу, збереження залишків, поділ суспільства на соціальні ранги.

Виникнення легізму відносять до VI—V ст. до н. е. й пов’язують з іменами політичних діячів Цзи Чаня та Лі Куя. Легізм відбивав нові тенденції господарського життя країни, формування імператорсько- бюрократичної системи управління.

Особливе місце в історії китайської філософії посідає даосизм, пра­батьком якого був Лао-цзи — сучасник Конфуція. Він радив не регу­лювати економічне життя за допомогою законів і знань, а повернути­ся до природного стану речей, до первіснообщинних часів. Соціаль­на утопія даосизму мала реакційний характер, несла відмову від усіх досягнень матеріальної й духовної культури. Разом з тим вона була протестом проти несправедливості й експлуатації, запереченням існу­ючого соціального устрою: “небесне дао віднімає в багатих і віддає бідним те, що в них відібрано... Людське дао діє навпаки”.

Економічна думка Стародавньої Греції висвітлила економічні про­блеми генезису, розквіту та кризи рабовласництва. У VII—VI ст. до н. е. рабовласництво дістало великого поширення; завершується формування полісної системи, швидко розвивається торгівля. Видат­ним реформатором цього періоду був Солон (638—559 до н. е.), рефор­ми якого (594 р. до н. е.) передбачали поділ общинних земель і мож­ливість їх продажу, відміну боргового рабства, установлення майно­вого цензу для громадян (розподіл населення на чотири категорії), створення демократичних правових інститутів (таких як народні збо­ри, демократична рада, суд присяжних тощо).

Орієнтація на натуральне господарство й захист аристократичних форм державного устрою характерні для праць Ксенофонта (430— 355 до н. е.) і Платона (427—347 до н. е.). Ксенофонт засуджував полі­тичний і економічний устрій Афін та ідеалізував порядки аграрної Спарти, недооцінюючи такі види діяльності, як ремесло й торгівля. Саме він вперше проаналізував поділ праці як економічну категорію, розкрив протилежність фізичної та розумової праці, вказав на від­мінності між споживною й міновою вартістю товару. Незважаючи на негативне ставлення до торгівлі й лихварства, учений визнавав не­обхідність грошей для виконання ними функцій засобу обігу та збере­ження скарбів.

Натурально-господарська концепція Платона знайшла відобра­ження у творах “Держава” та “Закони”. В ідеальній державі, за Пла­тоном, має бути три стани: філософи, які керують суспільством; вої- ни-оборонці; землероби, ремісники та торговці. Кожний клас повинен виконувати певні функції, маючи різні права та обов’язки. Рабів Пла­тон не відносив до жодного з класів. На його думку, рабство — при­родна й вічна форма експлуатації. Згідно з концепцією Платона, філо­софи та воїни для виконання функцій управління й захисту мають бути позбавлені будь-якої власності, а ремісники й землероби повинні забезпечувати їх необхідними матеріальними благами. Передбача­лася також рівність розподілу благ та спільність жінок і дітей, що дає змогу класифікувати цей проект як примітивний комунізм. Характер­на риса вчення Платона — засудження прагнення людини до збага­чення, торгівлі, лихварства (“де торгівля — там обман”).

Найвищий злет економічної думки Стародавньої Греції пов’язаний з іменем Арістотеля (384 —322 до н. е.). Критично сприйнявши ідеї свого вчителя Платона, він подав у працях “Нікомахова етика”, “Полі­тика” власну економічну концепцію, центральним пунктом якої став принцип справедливого (еквівалентного) обміну. Арістотель довів, що обмін (торгівля) виникає насамперед не з жадоби збагачення (як писав Платон), а з існування потреб, які не може задовольнити власне господарство. Товарний обмін — не лише мінова пропорція між товарами, а й економічні відносини власників цих речей, якими рухає потреба, що дає змогу порівнювати товари. Таким чином, саме взаємні потреби породжують товарний обмін. Арістотель увів понят­тя економіки та хрематистики як різних шляхів збагачення й задово­лення потреб. Економіка — необхідна діяльність з придбання спожив­них вартостей, що зумовлюється природними причинами й має межу. Хрематистика — це мистецтво заробляти багатство шляхом торгівлі, спосіб наживати майно. Аналізуючи форми вартості, Арістотель вва­жав речі за такі, що можуть задовольняти потреби та використовува­тися для обміну. Він проаналізував розвиток форм торгівлі: від міно­вої торгівлі (Т—Т) до товарного обігу (Т—Г—Т) та обігу грошей як капіталу (Г—Т—Г).

Економічна думка Стародавнього Риму суттєво відрізнялася від поглядів давньогрецьких учених унаслідок розвиненішого рабовлас­ницького виробництва, яке набрало найжорстокіших форм. Цьому сприяли значна територіальна експансія Риму, побудова могутньої імперії, постійний потік рабів-іноземців, праця яких застосовувалася переважно в сільському господарстві, а не тільки в торгівлі й ремеслі. Звідси основна проблематика творів римських учених — аграрна сфе­ра економіки, організація рабовласницького виробництва.

Катон Старший (234 —149 до н. е.) — виразник інтересів рабовлас­ників, господарства яких орієнтувалися на ринок. На його думку, сільське господарство — найпривабливіша сфера економіки. Він за­кликав надати рабовласницьким віллам і латифундіям товарного ха­рактеру, продавати залишки продукції, використовувати переваги розподілу праці, інтенсифікувати рабську працю.

Проблеми раціональної організації рабовласницького господар­ства знайшли відображення у творах римських агрономів Варрона (116—27 до н. е.) і Колумелли (І ст. н. е.). Варрон, традиційно нада­ючи вирішальне значення сільському господарству, закликав до по­єднання землеробства з тваринництвом як перспективнішою галуззю. Проте він залишався прихильником самозабезпечуваності рабовлас­ницьких латифундій, ігноруючи необхідність товарного обміну. Колу­мелла першим серед римських учених усвідомив неефективність раб­ської праці й екстенсивного розвитку латифундій. Він запропонував сформувати систему дрібного селянського землекористування (коло­нату).

У республіканський період розвитку Стародавнього Риму нагаль­ною економічною проблемою стала концентрація земельної власності в руках патриціанської знаті. Захисниками інтересів розорюваних дріб­них землевласників стали народні трибуни брати Гракхи Тіберій (162— 133 до н. е.) і Гай (153—121 до н. е.). Тіберій Гракх у 133 р. до н. е. за­пропонував власний аграрний проект, який був частково здійснений. Цей проект передбачав норми земельних наділів і розподіл надлишків землі серед найбідніших верств населення. Реформаторська діяльність братів Гракхів мала на меті посилити позиції дрібного селянського господарства та не допустити пролетаризації більшості населення.

Протилежні економічні погляди мав Марк Туллій Ціцерон (106— 43 до н. е.). Він був прихильником приватної власності, великого землеволодіння, посилення експлуатації колоній, розвитку торгівлі. У поглядах Ціцерона на торгівлю та позичковий капітал відбилися суперечності між натуральним і товарним господарством у Стародав­ньому Римі.

Натуралізація та аграризація господарського життя Римської ім­перії в IV—V ст. (занепад міст, ремесла й торгівлі, панування системи колонату, ліквідація товарно-грошових відносин) свідчили про за­родження нового суспільного устрою — феодалізму.

Контрольні запитання та завдання

1. Визначте предмет історії економічних учень і охарактеризуйте основні методи дослідження цієї науки.

2. У чому полягають особливості економічної думки стародавньо­го світу?

3. Охарактеризуйте найдавніші пам’ятки суспільної думки й по­ясніть значення висловлених у них поглядів.

4. У чому своєрідність економічних поглядів Стародавнього Ки­таю?

5. Порівняйте економічні вчення Платона та Арістотеля.

6. Що таке економіка та хрематистика?

7. Чим відрізнялись економічні погляди давньогрецьких і давньо­римських авторів?