Тема З Економічне вчення меркантилізму
* Історичні умови виникнення меркантилізму
* Визначальні ознаки теорії та практики меркантилізму
* Особливості розвитку ідей меркантилізму в європейських країнах
Починаючи з XIV ст.
в економіці передових країн Західної Європи натуральне господарство витіснялося товарно-грошовими відносинами, умовою господарського життя ставав товарний обмін. Багатство — як приватне, так і національне — стало виражатися тепер не сукупністю натуральних благ і послуг, що належали феодалам, а грошима, тобто загальним еквівалентом товарної економіки. Основним предметом економічної думки пізнього середньовіччя стали гроші, а сила держав почала вимірюватися безпосередньо їх грошовими ресурсами. Ця епоха характеризується швидким збільшенням лихварського та купецького капіталу, джерелом яких є сфера обігу.Великі географічні відкриття (наприкінці XV ст.) помітно позначилися на економічному житті європейських держав:
• збільшились обсяги зовнішньої торгівлі, яка набрала міжконтинентального характеру;
• розширились ринки збуту продукції, яку виробляли європейські країни;
• європейські ринки забезпечувалися дешевою продукцією та сировиною завдяки створенню промислових і сільськогосподарських мануфактур у колоніях;
• великі поклади дорогоцінних металів на американському континенті стали надбанням європейських держав.
На основі узагальнення зазначених економічних процесів у країнах Європи на початку XV ст. виникло економічне вчення меркантилізм (від ісп. тегсапіе — купець), основні постулати якого є результатом не теоретичного аналізу, а опису явищ економічного життя та їх класифікації. Меркантилізм емпірично встановив ряд закономірностей епохи первісного нагромадження капіталу, визначив сферу обігу як вирішальну для нагромадження багатства. Як економічне вчення меркантилізм є обґрунтуванням економічної політики держави. Спочатку це вчення відігравало вторинну роль щодо вже існуючих методів збагачення держави, а з розвитком своєї економічної доктрини (особливо в XVII ст.) почало справляти вирішальний вплив на економічну політику.
У цілому для теорії меркантилізму характерні такі риси:
• предметом дослідження є виключно сфера обігу;
• гроші розглядаються як найвища й абсолютна форма багатства;
• нагромадження багатства у грошовій формі можливе лише за умови прибутковості зовнішньої торгівлі чи безпосередньо у процесі видобутку дорогоцінних металів;
• вороже ставлення до конкуренції як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках;
• ідеологія активного державного втручання в економічне життя.
Виходячи з того, що меркантилізм виник спершу як економічна політика держави (передусім протекціоністська) і лише з часом набрав характеру теоретичних настанов, визначимо основні риси подібної державної політики.
1.Запровадження державної регламентації зовнішньої торгівлі: сприяння імпорту дешевої сировини; встановлення високого ввізного мита на промислові товари; заохочення експорту готової продукції.
2.Державне регулювання внутрішнього виробництва й ринку: надання привілеїв і монопольних прав у виробничій і торговельній діяльності; регламентація чисельності та кваліфікації робітників, а також цін, стандартів якості та умов виробництва продукту.
3.Сприяння збільшенню чисельності населення з метою підтримки низького рівня заробітної плати.
4.Недостатня увага до розвитку сільськогосподарських галузей.
5.Виправдання колоніальної експансії.
6.Абсолютна монополізація сфери зовнішньої торгівлі.
В еволюційному розвитку меркантилізм пройшов два етапи:
• ранній, або монетаризм (XV ст.);
• зрілий, або розгорнута меркантилістська система (XVI — початок XVIII ст.).
Різке збільшення товарообігу зовнішньої та внутрішньої торгівлі наштовхнулось у XIV—XV ст. на реальну перешкоду — обмеженість існуючих запасів дорогоцінних металів (золота й срібла). За таких обставин країни, які мали природні родовища дорогоцінних металів, були багатшими від сусідів. Іспанія та Португалія стали наймогутні- шими країнами Європи в XVI ст. саме за рахунок найбільших запасів “стратегічних” металів, отриманих від колонізованих територій.
Це посилювало впевненість суспільства в тому, що приріст грошового запасу країни є джерелом збільшення національного багатства.Ототожнення багатства з грошима стало основою економічної доктрини іспанської держави. Провідний ідеолог іспанського монетаризму Хуан де Маріана (1536—1624) на початку XVII ст. вимагав заборонити будь-яку зовнішню торгівлю, крім вивезення іспанських товарів у обмін на іноземну золоту монету. Така політика примусового виключення Іспанії зі світової торгівлі призвела менш ніж через століття до суттєвої затримки економічного розвитку країни.
Раціональний зміст монетаризму найповніше розкрив італійський банкір Б.Даванзатті (1529—1606) у праці “Читання про монету” (1582). Метафорично порівнюючи монету з кров’ю економічного організму, він наголошував, що будь-яке багатство можна обернути на гроші. Таким чином, ранній меркантилізм — це не примітивне ототожнення багатства із грошима, а відкриття сутнісного зв’язку між товарами й послугами та грошима, які дають змогу порівнювати цінності. Італійський економіст виокремлював також функції міри вартості та засобу обігу як властивості грошей, що роблять їх потрібними для суспільства.
Прикладом практичного застосування монетаристської доктрини є Англія. Саме ця країна породила основний елемент монетаризму — систему грошового балансу. Вважаючи найбільшим злом відплив з країни золота й срібла, закон 1381 р. забороняв вивозити гроші за кордон, а борги іноземним державам мали повертатися за рахунок англійських товарів. Будь-який іноземний купець, який продав свою продукцію в Англії, на отримані гроші повинен був купувати товари англійського виробництва. Пізніше англійський уряд удався до випуску неповноцінної англійської монети. Спочатку такі дії сприяли пожвавленню грошового обігу, але починаючи з XVI ст. результат змінився на протилежний: ціни почали швидко підвищуватися, а гроші — відпливати з країни за кордон і осідати у вигляді скарбів. Об’єктивні засади існування монетарної системи меркантилізму були вже вичерпані.
На початку XVII ст. практично в усіх західноєвропейських країнах проблема недостатньої кількості грошей відійшла в минуле, кількість грошового металу збільшилась у кілька разів. На кінець XVI ст. припадає швидкий розвиток зовнішньоторговельних монополій Англії та Голландії. Пізніше такі компанії, як Ост-Індська та Вест-Індська, що фактично вийшли з-під державного контролю, робили спроби нав’язати державі власну економічну політику.
Класиком зрілого меркантилізму, який пропагував погляди об’єднаного в монополії купецького капіталу, був один з керівників Ост- Індської компанії Томас Мен (1571—1641). Він спростував твердження про вигідність дотримання грошового балансу не тільки для торгових компаній, а й для держави в цілому. Збільшення кількості грошей у країні можна досягти не забороною їх вивезення, а навпаки, активною зовнішньою торгівлею: перевищенням вартості експорту над вартістю імпорту. Вивезення грошей Т. Мен ототожнював із сівбою, що дасть у майбутньому великий урожай.
У працях Т. Мена та його сучасників Л. Робертса, Ч. Девентанта, А. Серри було сформульовано доктрину торгового балансу — найважливішу частину економічного вчення зрілого меркантилізму. У розумінні цих авторів гроші є важливими саме як вихідний пункт кругообороту Г—Т—Г, що здійснюється в зовнішній торгівлі. На відміну від монетаризму на перший план висуваються не гроші як засіб обігу, а грошовий капітал у раціональній формі світових грошей. Представники пізнього меркантилізму основним джерелом національного багатства вважали прибуток капіталу, що функціонує в зовнішній торгівлі. Основне питання, що його ставили меркантилісти у своїх творах, — як збільшити цей прибуток. Відповідей було дві: через посередницьку торгівлю та через розвиток експортної промисловості, яка працює на вітчизняній або дешевій привізній сировині, причому другому напрямку віддається перевага. “Ми повинні піклуватися про те, щоб збільшити виробництво речей, які є найменш обтяжливими для країни й мають найбільшу вартість у інших країнах”, — писав С. Фор- трей у 1663 р. [35, с. 190].
Зростання прибутків меркантилісти пов’язували також зі зниженням витрат виробництва експортоспроможних галузей. Основним методом зниження витрат визнавалось обмеження заробітної плати найманих робітників. У працях голландських меркантилістів П. де ла Корта і Ж. де Вітта (середина XVII ст.) пропонувалося законодавчо обмежувати заробітки.
Основним знаряддям збагачення торгового капіталу в XVII— XVIII ст. були заходи державної влади. Первісне нагромадження капіталу в Європі спиралося на державне регулювання.
У передових країнах Європи — Англії й Голландії — торговий капітал, що об’єднувався в монопольні компанії, був досить сильний і не потребував урядової підтримки. У Франції, навпаки, державна влада була змушена впродовж XVII ст. розробити цілу систему протекціоністських заходів для забезпечення активного торгового балансу. Апогей державного втручання в економіку припав на епоху правління міністра фінансів Жана Батіста Кольбера (1619—1683), тому практичний французький меркантилізм увійшов у історію під назвою коль- бертизму. Уряд Франції намагався звести до мінімуму імпорт промислових товарів і всіляко сприяв розвиткові вітчизняної промисловості (як експортної, так і імпортозамінної). За державний рахунок утворювались експортні мануфактури, промисловці отримували неабиякі привілеї (наприклад, звільнялися від податків).
Зрілий меркантилізм дістав назву комерційної, або мануфактурної, системи. Економічне вчення пізнього меркантилізму відбивало процеси первісного нагромадження капіталу та переростання торгового капіталу, що був зайнятий у зовнішній торгівлі, у промисловий капітал експортних галузей національних економік.
Таким чином, пізній меркантилізм, відійшовши від абсолютизації сфери зовнішньої торгівлі, створював підґрунтя для появи нового напрямку економічної думки, предметом розгляду якого став переважно процес виробництва матеріальних благ. З точки зору сучасної економічної науки значення меркантилізму полягає:
• в обґрунтуванні активної державної економічної політики, сутність якої полягає в захисті внутрішнього ринку від іноземної конкуренції (принагідно зазначимо, що Дж. М. Кейнс саме меркантилістів називав своїми ідейними попередниками);
• у формулюванні доктрини активного торгового балансу (позитивного сальдо зовнішньої торгівлі), яка залишається фундаментальним принципом сучасних зовнішньоторговельних відносин.
Контрольні запитання та завдання
1. Чим історично зумовлене виникнення меркантилізму? Поясніть значення великих географічних відкриттів.
2.Чому меркантилізм називають “купецькою ідеологією”?
3.Поясніть, як співвідносяться теорія та політика меркантилізму.
4.Перелічіть основні відмінності раннього й пізнього меркантилізму.
5.Охарактеризуйте розвиток меркантилізму в Англії.
6.Розкрийте історичне значення меркантилізму в економічній науці.