Теорії глобальної промислової революції та індустріального суспільства

Терміни «глобальна промислова революція», «друга промисло­ва революція», «індустріальне суспільство» отримали визнання пі­сля книги П. Друкера «Нове суспільство: анатомія індустріального ладу» (1949).

Послідовно розвиваючи концепцію другої промислової револю­ції, П. Друкер переконливо показав дійсну революційну роль масо­вого потоково-конвеєрного виробництва («фордизм»), а також зна­чення й соціально-економічні наслідки наукової організації праці («тейлоризм»). Стає зрозумілою принципова відмінність нового виробництва, яке розвивається не стільки за рахунок нових інвес­тицій, скільки у результаті нових знань про саму працю (а не про машини) і за рахунок нових спеціалістів — промислових інженерів, які застосовують ці знання. На цій основі він створює нову нау­ку — менеджмент, теорію організації і розвитку гнучкого, швидко­го, такого, що перебудовує, ефективного й динамічного виробничо­го колективу великої корпорації, в основі якої лежить не фактор виробництва, а фактор продуктивності.

Концепція промислового перевороту. Застосування потоково- конвеєрних технологій, наукової організації праці й наукового ме­неджменту змінили тенденції росту капіталомісткості, енергоємно­сті та органічного складу виробництва, різко збільшили його при­бутковість. Корпорації, які освоїли науковий менеджмент, завоювали довіру бірж і банків, отримали доступ до фінансових ре­сурсів усього світу й створили філіали свого масового виробництва у десятках країн і сотнях галузей. П. Друкер, фактично, показав ви­никнення нового, антимонопольного типу корпорацій (пізніше во­ни отримали назву «олігополій»), які швидко перекидають свої ка­пітали із галузі у галузь, із країни в країну і ламають монополістичні бар’єри між галузями.

Змінилися виробничі й соціальні відносини між людьми. Еко­номісти, які звеличували роль нової техніки, і спеціалісти з автома­тизації розглядали інтенсивну ручну працю як покинутий ресурс, який приречений на не відновлення. Науковий менеджмент зробив його «золотим ресурсом», основою системи високих заробітних плат, динамічних ринків кінцевої продукції і високих прибутків.

П. Друкер виробив нове розуміння технології, але не як системи працюючих машин, а як культури виробничих і соціальних зв’язків, створюваних наукою про ефективність праці. Тим самим фактично були «розведені» поняття капіталомісткості й «наукоем­кого виробництва».

Замість системи «людина — машина» у полі зору економіста опинилася економічна «оболонка» системи трудових відносин між людьми, яка ігнорувалася попередньою економічною наукою. Мо­гутність цієї технології як фактора виробництва не принижувала, а звеличувала роль людини у виробництві. П. Друкер показав мож­ливість принципово нових перспектив промислового розвитку бід­них багатонаселених країн, особливо при роботі їх промисловості на світовий ринок. Його теорія пояснює, чому розвиток гігантських корпорацій переробної промисловості у 50—60-ті pp. «розсмоктав» масове безробіття, породив систему маркетингу й споживчого кре­диту, що відкрило шлях потокам продукції галузей масового виро­бництва у домашнє господарство й зробило «середні верстви» най­маних робітників основними власниками матеріальних багатств.

В основі цієї концепції промислового перевороту лежить презу­мпція стихійного розвитку масових ринків в економічно лідирую­чих країнах за рахунок:

1) розширення зайнятості у трудомістких потоково-конвеєрних процесах галузей масового виробництва з високими заробітками працюючих;

2) розширення споживчого кредиту сім’ям із зростаючими по­требами (в автомашинах, котеджах, побутових приладах та інших товарах тривалого користування).

Розвиток технологій і товарного світу — зростання продуктив­ності праці, заробітків і зайнятості — розвиток робітника й відно­син на виробництві — розвиток кредиту й ринку — розвиток суспі­льства — така основна залежність у цій концепції. Тому її слід характеризувати не просто як прикладну, ринково-технологічну, але і як соціально-ринкову. Ідеї цієї теорії взяла на озброєння Япо­нія, яка створила свої могутні THK.

Теорія «суспільства достатку» Дж. Гелбрейта. Вище ми вже розглядали теорію «корпоративної економіки» і «зрівноважувань- них сил» Дж. Гелбрейта. У книзі «Суспільство достатку» (1958) він знову різко змінює оцінку діяльності великої корпорації і держави, розглядає їх через призму нових цінностей, які починають визнача­ти дії людей. У 1958—1960 pp. розгорнулася широка дискусія на­вколо наступних основних ідей його книги.

1 Великі корпорації створили достатню кількість усіх товарів, які задовольняють матеріальні потреби громадян.

2 Основною для корпорацій стала проблема щоденного форму­вання відповідних потреб і масового попиту на товари.

3 Корпорації створили могутній рекламно-збутовий апарат, який придушує самостійність оцінок і рішень людей.

4 Зростання виробництва споживчих товарів стало найвищою метою американського суспільства, що загрожує національній без­пеці США перед лицем воєнно-космічних досягнень CPCP.

5 Нав’язування різних малокорисних, а то й шкідливих предме­тів побуту та престижного відпочинку відбувається у США на шкоду задоволенню життєво важливих потреб інтелектуального й духовного розвитку людей.

6 Роль організатора формування й задоволення суспільно важ­ливих потреб має взяти на себе держава, оскільки майже всі «інвес­тиції у людину» проходять поза ринковою системою.

7 Будь-які необхідні «інвестування у людину» можуть бути лег­ко отримані за рахунок непрямого оподаткування потоку створю­ваних корпораціями товарів.

8 Створюється «новий клас» із найманих управляючих, службо­вців і спеціалістів, що є головним соціальним досягненням суспіль­ства.

9 На відміну від витрат Пентагону, зазначені витрати не ство­рюють інфляції, яка загострює соціальні проблеми.

10 Основним процесом, який створює цей новий клас, є «інвес­тиції у людину», що, на відміну від інвестицій у матеріальний капі­тал, невидимі і не піддаються оцінці.

11 Фактично не капіталовкладення у матеріальні цінності або максимізація доходів, а саме «інвестиції у своїх дітей» стають ос­новною метою і людини, і суспільства, що ще не усвідомлено еко­номічною наукою.

Ідея природної взаємодоповнюваності корпорацій і державного сектору втілилася пізніше у концепції «двоїстого суспільства» А. Хансена. Ефективність приватнопідприємницького виробництва матеріальних благ вивільняє робочу силу для переміщення у сферу послуг, яка розвивається на базі державного підприємництва. Хан- сен будує на цьому теорію «державного благодіяння». Тим самим було показано значення «змішаної економіки», у якій кожна з еко­номічних форм виконує свої, надзвичайно важливі для суспільства функції.

Книга Дж. Гелбрейта привернула увагу суспільства до проблем розвитку духовного виробництва, показуючи необхідність розвитку теорії капіталовкладень у людину й аналізу негативних наслідків інфляції та мілітаризації. Вона сприяла розумінню необхідності розвитку у суспільстві сфери послуг і використання для цього засо­бів держбюджету.

Але Дж. Гелбрейт зберіг презумпцію (характерну і для кейнсі­анства) про інвестиції у фізичний капітал як про двигун виробничо­го прогресу, тобто застаріле уявлення про вирішальну роль нової капіталомісткої техніки.

Теорія «кібернетичноїреволюції» Р. Тібольда. Склалася на по­чатку 60-х років і отримала широке визнання після виходу у світ «Маніфесту троїстої революції» (1964 p.), авторами якого були американські економісти, вчені-природознавці й громадські діячі. Концепція будувалася на таких положеннях:

1) великі корпорації забезпечують виробництво великої і нарос­таючої маси будь-яких товарів;

2) основний фактор цього процесу — автоматичні лінії, які управляються кібернетикою (сьогодні їх називають «високі техно­логії»);

3) для цього необхідні великі вкладення у техніку при скоро­ченні кількості трудомістких виробництв і найманих робітників;

4) останнє означає зростання масового безробіття, злиденності й скорочення ринку паралельно зі зростанням маси товарів, що виро­бляються;

5) масове безробіття й великі надлишкові потужності спричи­нять небувалу кризу світового масштабу й створять обстановку со­ціального вибуху;

6) соціальні протиріччя не послаблюються (як у «суспільстві достатку» Дж. Гелбрейта), а досягають крайньої межі;

7) достаток, а не рідкість благ стає основною проблемою еконо­міки й економічної науки;

8) вихід полягає у перебудові всієї системи розподілу, у забез­печенні кожному громадянину гарантованого доходу незалежно від його діяльності, «право на працю» має бути замінено «правом на доход»;

9) систематичну допомогу всім сім’ям з доходом, який нижче прожиткового мінімуму, забезпечує держава за рахунок прямого оподаткування й переходу до великих бюджетних дефіцитів;

10) інфляція долається збільшенням потоків товарів, і завдання держави — стимулювання кібернетизації, скорочення кількості працюючих і створення суспільства «повної незайнятості»;

11) у період переходу до «суспільства неробства» держава має контролювати темпи кібернетизації, створювати громадські роботи, сприяти будівництву дешевого житла, перекваліфіковувати безро­бітних, субсидувати корпорації та ін.

Ейфорія надій на автоматизацію і майбутній достаток досягла вершини у 1964—1965 pp. і парадоксально змінилася міркуваннями мало не про «кінець світу» у зв’язку із забрудненням навколишньо­го середовища, браком ресурсів, питної води й т. п [23]. Здебільшо­го, під впливом праць Римського клубу, стали переважати ідеали обмеженості виробництва й споживання, ідеали «нульового зрос­тання». Ця критика фактично допомогла переорієнтації економіки на процеси зростання сфери послуг, але чомусь залишилося поза увагою те, що саме її зростання — головний фактор збільшен­ня внп.

Теорія сфери послуг. З європейських теорій трансформації ви­робництва й суспільства слід виділити розробку К. Кларком [25] теорії сфери послуг як нової третьої стадії розвитку виробництва:

1) аграрна стадія (у цій галузі продуктивність зростає повільно й визначається законом спадної прибутковості);

2) промислова (з тенденцією до зростаючої прибутковості й найбільш швидкого зростання продуктивності);

3) стадія переважаючого зростання сфери послуг (зростання продуктивності знову уповільнюється, і обидва закони продуктив­ності мають тут свої «ділянки», процвітає дрібне підприємництво).

В основі цих трансформацій лежить зміна структури попиту, яка залежить від рівня доходів населення. По мірі зростання цього рівня «центр ваги» у сукупних витратах зміщується від продуктів харчування спочатку до промтоварів («закон Енгеля»), а потім — до послуг. Для третьої стадії характерні насиченість ринків про­мисловими товарами, швидке зростання попиту у сфері послуг і подолання масового безробіття. Головними причинами безробіття й падіння попиту на працю є недостатній виробничий і соціаль­ний розвиток людей, їх інертність, відсутність виробничої мобі­льності. Необхідні ефективні державні заходи розвитку людини і подолання реструкціоністської практики монополій. Основною умовою розвитку К. Кларк вважав довгострокове підвищення час­тки трудових доходів у національному доході й показав наявність цієї тенденції.

Проте у концепції К. Кларка збереглася презумпція теорії Кейн­са: фактична «прив’язка» конкурентних успіхів економіки лише до достатніх інвестицій. Блискучий статистик К. Кларк залишив поза увагою проблеми зміни технологічного попиту виробництва. Осно­вну причину більш високої ефективності й прибутковості промис­ловості США він вбачав не у науковій організації праці й менедж­менті (які тоді були ще маловідомі у Європі), а у великих масштабах виробництва, зумовлених більш містким внутрішнім ринком. Самі інвестиції (а не застосування знань) фактично зали­шались для нього визначальним, лімітуючим фактором розвитку. У зруйнованій війною Європі ця ідея визначила основну загальну ри­су концепцій HTP.

Як в американській, так і в європейській концепції HTP розви­ток виробництва ототожнювався з ускладненням техніки, з автома­тизацією. Французи Серж Малле та Ален Турен відобразили про­грес як природний перехід від маломеханізованого виробництва з універсальними машинами (фаза «А») до суцільної механізації (фа­за «В»). Звичайно, такий прогрес може відбуватися лише в резуль­таті інвестування все більших засобів у машини, техніку та устат­кування кожного робочого місця. Основний фактор цього розвитку — нагромадження капіталу. Таким чином, HTP — це пряме продовження й розвиток того самого великого й капіталомі­сткого машинного, фабрично-заводського виробництва, визначаль­на риса якого — розвиток матеріально-технічної бази. Ця думка є актуальною і сьогодні.

Для більшості перспектива автоматизації і роботизації означала малоцінність праці основної маси людей і загрозу гігантського ма­сового безробіття, тобто відповідала кейнсіанському уявленню про небезпеку стихійного розвитку капіталізму й пророкування нарос­таючого безсилля людини. В основі цієї концепції лежала підміна науки про ефективну працю науками про техніку (яка панувала у старому виробництві).

Фабрично-заводська концепція HTP, яка абсолютизувала зна­чення капіталів і рішень чиновника-технократа, приховувала від європейського суспільства суть того глобального перевороту у ма­теріальному виробництві, який відбувся у 50 —70-х pp., переворо­ту, що створив не «технічно більш розвинене», а принципово нове виробництво, привів на зміну пануванню капіталу (і його власни­ків) панування знань (та їх носіїв).

Теорія другої промислової революції. Створена Ж. Фурастьє, Ф. Штернбергом, Р. Ароном, Ж. Еллюлем, розглядала зазначе­ний процес як другу ще більш могутню хвилю розвитку складної техніки, автоматизації, що різко підвищувала продуктивність праці й у перспективі кардинально змінювала всі суспільні від­носини [23].

Ряд нових умов істотно відрізняє її від першої промислової ре­волюції:

1 Вивільнення робітників у промисловості не призведе до не­безпеки безробіття, оскільки нові робочі місця створює сфера по­слуг (Ж. Фурастьє). Зростання продуктивності створює і завершує епоху капіталізму.

2 Могутні профспілки і соціал-демократичні партії спроможні обмежити негативні наслідки стихійної автоматизації, впливаючи різними шляхами на економічні рішення держави й компаній. До­статок настане у 1970— 1975 рр. без ліквідації капіталізму (Ф. Штернберг).

3 Відбулися процеси соціалізації і «модернізації» економіки За­ходу, які блокують руйнівну природу гонитви за прибутком. Розви­ток другої промислової революції ще більше зблизить капіталізм і соціалізм (Р. Арон).

4 Розвинені демократичні інститути й традиції спроможні запо­бігти появі небезпечних тенденцій концентрації і бюрократизації держави у ході HTP. Вирізнялась у цьому відношенні концепція Ж. Еллюля про неминучість нелюдського й безжалісного пануван­ня імперативів техніки у «технологічному суспільстві».

Незважаючи на гуманізм цих теорій, пов’язаних тою чи іншою мірою з демократичним алармізмом, вони в цілому орієнтували ма­сові організації на необхідність «контролю» за ходом HTP. Так, на­приклад, шведська концепція HTP і зайнятості фактично склада­лась у рамках впливового профспілкового й соціал-демократичного руху малої нейтральної країни. Під впливом ідей Г. Рена профспіл­ки створювались не за професіями (як у Великобританії), а як ви­робничі, що включали всіх працівників підприємства. Встановле­ний ними високий рівень заробітної плати примушував переробну промисловість використовувати ефективні конвеєрні технології, які створили вакансії.

З іншого боку, аграрний характер довоєнної економіки означав необхідність переміщення значної частини працюючих у промис­ловість. На пропозицію Г. Рена були створені тристоронні комісії, які планували на два роки вперед звільнення, перепідготовку й нове наймання робітників. Цю активну політику зайнятості Г. Рен оха­рактеризував пізніше як «зайнятість на крилах», на відміну від зви­чайних вимог «зайнятості на якорі», тобто вимог заборони звіль­нення, що консервувало старе виробництво. Технологічно передові підприємства й фірми отримали доступ до підготовлених кадрів і можливість швидкого розвитку. Шведські економісти відпрацюва­ли багато необхідних для цього принципів, заходів і процедур. Промислові інженери застосували науки про працю.

У 50—70-х pp. маленька Швеція стала лідером HTP у Європі, демонструючи найбільш високий рівень життя й освіти населення, його повну зайнятість і найменші розриви у доходах сімей. Швед­ська модель HTP і ринкового господарства стала «давати збої» ли­ше пізніше, коли зрівняльний розподіл став знижувати мотиви ін­новацій, обмежуючи цим розвиток другого етапу HTP.

10.2.