АНАЛІЗ ФІНАНСІВ НЕДЕПОЗИТНИХ КОРПОРАЦІЙ: ІНСТИТУТИ СПІЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ, СТРАХОВІ КОМПАНІЇ, НЕДЕРЖАВНІ ПЕНСІЙНІ ФОНДИ, КРЕДИТНІ СПІЛКИ, ЛІЗИНГОВІ, ФАКТОРИНГОВІ ТА ІНШІ КОМПАНІЇ

Інститути спільного інвестування (пайові і корпоративні інвестиційні фонди) є небанківськими установами, що здійснюють за­лучення й управління колективними інвестиціями багатьох розрізнених власників індивідуальних капіталів.

У процесі розвитку фінансової системи виникнення ІСІ як спеціаль­них фінансових установ є об'єктивним явищем, тому що збільшення кількості дрібних інвесторів, здебільшого консервативних, потребує їх індивідуального обслуговування. Необхідність спрямування вільних фі­нансових ресурсів клієнтів в організоване прибуткове русло є тією ко­мерційною ідеєю-платформою, на якій ґрунтується бізнес спільного ін­вестування. Зміни економічного середовища та поява нових фінансових активів стали основою для розширення операційного інструментарію розміщення коштів за межами традиційних банківських рахунків і трас­тових пропозицій збереження капіталу.

Формування фінансової основи функціонування зарубіжних інсти­тутів спільного інвестування (значною мірою це справедливо і для віт­чизняної практики), що акумулюють кошти дрібних інвесторів під певну інвестиційну декларацію, передбачає створення публічної корпорації, розміщення акцій серед населення і викуп їх в акціонерів, а управління активами інвестиційного фонду здійснює професійний керуючий. Роз­мір фонду коливається залежно від співвідношення обсягу продажу і викупу власних акцій. На відміну від ринку акцій корпорацій, вторинно­го ринку акцій взаємних фондів немає. Акції не котируються на біржі і не обертаються на позабіржовому ринку, їх можна придбати тільки у фонді або ж у його торговельних агентів (андерайтерів).

Особливістю функціонування інвестиційних фондів на розвинутих ринках є їх глибока спеціалізація. Розрізняють фонди грошового ринку (що вкладають активи в надійні короткострокові зобов'язання держави і корпорацій), фонди вкладень у державні довгострокові та середньо- строкові облігації, фонди муніципальних облігацій тощо. Учасник фон­ду будь-якого типу повинен враховувати, що його вкладення не мають короткострокового характеру (за винятком фондів грошового ринку).

В Україні основним законодавчим актом, що регулював діяльність фінансових установ у сфері спільного інвестування, був Закон України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвести­ційні фонди)”, чинний з 25 квітня 2001 р. З 1 січня 2014 р. він замінений Законом України “Про інститути спільного інвестування” від 05.07.2012 № 5080-VI. Попередниками сучасних ІСІ в Україні були інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, що провадили діяльність в рамках Ука­зу Президента України № 55/94 від 19 лютого 1994 р. “Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії”. Послуги інвестиційних фондів і компа­ній у 1990-ті роки орієнтувалися на задоволення попиту з розміщення майнових приватизаційних сертифікатів, згодом - на управління про- конвертованими і набутими в процесі сертифікатної приватизації акти­вами. Послуги установ ІСІ обумовлені зміною економічного (інвести­ційного) середовища, коли грошові кошти клієнтів-інвесторів транс­формуються в інструменти спільного інвестування.

В Україні ІСІ є структурами, які об'єднують (залучають) грошові ко­шти інвесторів для їх подальшого прибуткового вкладення в цінні папе­ри інших емітентів, корпоративні права та нерухомість. Узагальнена класифікація і характеристика вітчизняних ІСІ з виокремленням від­мінностей за різними параметрами наведена в табл. 2.5.

Корпоративний інвестиційний фонд реєструється як відкрите акціо­нерне товариство для проведення виключної діяльності спільного ін­вестування з розміром статутного капіталу, не менше встановленого за­конодавством для такого типу господарських утворень.

Пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою, а являє собою об'єднання активів (індивідуальних заощаджень), які на правах спільної власності перебувають в управлінні компанії з управління активами (КУА). Обсяг активів пайового фонду не може бути меншим за початко­вий статутний капітал корпоративного фонду.

У міжнародній практиці, зазвичай, інвестиційні структури й компа­нії, які викуповують власні акції та інвестиційні сертифікати у акціоне- рів-інвесторів, фігурують як фінансові установи відкритого чи інтер-

Таблиця 2.5

Характеристика інвестиційних фондів як інститутів спільного інвестування України

Складено автором.

вального типу, а в протилежному випадку - закритого типу. Зазначене справедливе й для вітчизняних ІСІ. В інвестиційній декларації та у про­спектах емісії цінних паперів цих посередників обов'язково наголошу­ється на тому чи іншому варіанті. Відкриті фонди найбільш чутливі до інвестиційних уподобань і настроїв населення (що особливо підтвер­джується в нестабільних умовах). Вклади у відкриті фонди характерні для інвесторів-новачків, які обирають при цьому порівняно найбільш ліквідні та найменш ризиковані інструменти для інвестування.

Строкові і безстрокові ІСІ створюються, відповідно, на визначений чи невизначений термін функціонування, про що вказується у проспекті емісії їхніх цінних паперів. Розподіл ІСІ на диверсифіковані і недиверси- фіковані види базується на ознаках дотримання встановлених у законо­давчому порядку вимог щодо структури активів ІСІ. Емітовані цінні па­пери - прості іменні акції (корпоративного інвестиційного фонду) та інвестиційні сертифікати (пайового інвестиційного фонду) є фінансови­ми інструментами для реалізації процедури спільного інвестування. Ди­віденди нараховуються і сплачуються тільки у випадку володіння акція­ми корпоративного закритого інвестиційного фонду. Порівняні вигоди інвесторів при купівлі інвестиційних сертифікатів пайових фондів по­лягають в отриманні додаткового доходу внаслідок відсутності оподат­кування прибутку (оскільки фонд не є юридичною особою).

КУА є невід'ємним елементом менеджменту операцій зі збереження й капіталізації інвестованих коштів. Саме така компанія емітує інвести­ційні сертифікати пайового фонду. КУА також управляє активами не­державних пенсійних фондів (НПФ) та з 2011 р. - активами страхових компаній (СК). Професійна діяльність з управління активами ІСІ, НПФ та СК є виключною і її поєднання з іншими фінансовими послугами не допускається.

Активи ІСІ зберігаються на рахунках банку-зберігача, з яким теж обов'язково укладається договір про обслуговування ІСІ. Кожен ІСІ може мати тільки одного зберігача, якому забороняється здійснювати власні операції з використанням активів ІСІ.

Підписання відповідних договорів про співпрацю між корпоратив­ним фондом і КУА, корпоративним фондом і банком-зберігачем, а у ви­падку діяльності пайового інвестиційного фонду - між КУА і банком- зберігачем з фіксацією належних істотних умов є обов'язковим актом. Розподіл повноважень між структурами, що забезпечують процес спіль­ного інвестування, має на меті захист коштів інвесторів - вкладників капіталу. Різні ІСІ мають особливості й обмеження щодо диверсифікації власного інвестиційного портфеля та діяльності на фінансовому ринку, які виокремлюють їх серед інших фінансових установ.

Венчурні інвестиційні фонди функціонують як концентрований і ри- зикоорієнтований капітал. З точки зору формування ресурсної бази основна відмінність венчурних фондів від невенчурних полягає в тому, що останні залучають кошти публічно.

Венчурне фінансування проектів має непозиковий характер і у зва­жених умовах є надзвичайно вигідним для реципієнта коштів. Окрім за­безпечення більш високого доходу на інвестиції, венчурні фонди в Укра­їні мають окремі преференції порівняно з іншими ІСІ, наприклад, вар­тість їхніх чистих активів визначається тільки на кінець звітного року та при ліквідації.

Враховуючи час, необхідний для формування підзаконних актів в рамках забезпечення дії Закону України “Про інститути спільного інвес­тування”, перші ІСІ нового типу почали функціонувати тільки у 2003 р. Втім, зважаючи на інтенсивність становлення ринку спільного інвесту­вання в Україні, доцільно погодитись з визначенням інституційної ролі ІСІ у тому, що “інвесткомпанії створили... категорію повносервісних банків”^[51].

Статистичні дані, за інформацією Української асоціації інвестиційно­го бізнесу (УАІБ)^[52], свідчать, що протягом 2007-2012 рр. кількість ІСІ зросла більш ніж у 2,1 раза - до 1222 одиниць (1333 станом на 01.11.2013). Сукупні чисті активи всіх ІСІ протягом 2012 р. зросли до 139 261 млн грн здебільшого за рахунок венчурних фондів, частка яких зросла до 93 % за показником ВЧА, а за кількістю фондів - до 80 %.

Одночасно з розвитком ІСІ активно розвивається діяльність компа­ній з управління активами ІСІ, НПФ та СК - відповідні ліцензії на здій­снення професійної діяльності з управління активами наприкінці 2012 р. мали 353 КУА.

У сегменті управління активами недержавних пенсійних фондів у 2012 р. спостерігалися змінні тенденції. Так, при зменшенні кількості НПФ в управлінні КУА зросла вартість їхніх активів. Кількісно найбіль­шим сегментом залишалися відкриті НПФ - 66 фондів (понад 77 % ринку за активами). Наприкінці 2012 р. в управлінні КУА також були активи восьми корпоративних і дев'яти професійних НПФ.

У новому для українського ринку ІСІ сегменті - управлінні активами страхових компаній (який почав суттєво зростати у 2011 р.), у 2012 р. кількість КУА, які управляли активами страхових компаній, збільшила­ся до п'яти, а страхових компаній на обслуговуванні КУА - до шести. Активи страхових компаній в управлінні КУА у 2012 р. нараховували 60,7 млн грн.

Фінансова криза суттєво вплинула на діяльність ІСІ в Україні, перед­усім ризикованих короткострокових. Поступово “з відкритих та інтер- вальних фондів вийшли всі, хто не хотів перечекати кризу в паперах інвестиційних фондів”^[53]. “Відголоски” кризи проявилися в подальшому стисненні ринку ІСІ, коли продовжувався відплив капіталу з відкритих ІСІ. Зокрема, у 2012 р. капітал відкритих ІСІ зменшився на 54 млн грн.

Обслуговування фізичних осіб як клієнтів ІСІ має особливість, пов'я­зану з наявністю, визначенням і підтвердженням рівня їх кваліфікації. У вітчизняному нормативно-правовому полі (і зокрема, в Законі Украї­ни “Про інститути спільного інвестування”) немає трактувань вживаних у зарубіжній практиці термінів “кваліфікований” чи “професійний” ін­вестор^[54]. З цієї та інших причин вітчизняні ІСІ обслуговують фізичних осіб фактично як непрофесійних інвесторів, що обмежує можливості інвестиційного ринку внаслідок низької кваліфікації потенційних і дій­сних інвесторів-партнерів.

Страхові компанії і недержавні пенсійні фонди (СК і НПФ) акуму­люють кошти клієнтів у формі страхових резервів і пенсійних внесків за подальшого їх розміщення на відкритих ринках як довгострокових ін­вестиційних ресурсів.

Зазначені установи являють собою класичний приклад консерватив­них учасників ринку й традиційно орієнтуються на придбання високо- надійних і довгострокових фінансових активів, оскільки їх зобов'язання теж мають довгостроковий характер. Інвестиційні можливості зазначе­них посередників за умов наявності диверсифікованої портфельної стратегії досить значні^[55].

Загальний підхід до побудови інвестиційної політики СК та НПФ орієнтується на ліквідність, безпечність і рентабельність вкладень, що визначається насамперед кон'юнктурою інвестиційного ринку, а також обсягами накопичених коштів (зазначене справедливе й для інших фі­нансових установ). З превентивних міркувань встановлюються норми регулювання інвестиційної діяльності СК і НПФ та обмеження щодо ризикованих операцій. Пенсійні заощадження і страхові внески (особ­ливо у випадках страхування життя) оцінюються з огляду на перспекти­ву і не можуть бути засобом швидкого збагачення.

Узагальнення розвитку ринків страхових послуг і недержавного пен­сійного забезпечення в Україні засвідчує, що пройдено фактично почат­кові етапи у формуванні цих сегментів вітчизняного фінансового ринку.

Страховий ринок України поступово диверсифікується як за скла­дом страховиків, так і за видами пропонованих послуг. З-поміж 442 за­реєстрованих страхових компаній на початку 2012 р. послуги страху­вання життя - “life” надавали 64 компанії, інші види страхування -“non­life” - 378 компаній (для порівняння: аналогічна інформація на початку 2011 р. - 456 компаній, у тому числі “life” - 67 компаній, “non-life” - 389 компаній). Наприкінці 2012 р. загальна кількість діючих страховиків зменшилась до 414 установ, а станом на 01.07.2013 їх нараховувалось 415. Тобто динаміка кількості страховиків є низхідною - як з кон'юн­ктурних причин, так і внаслідок посилення вимог державного регулю­вання та нагляду.

Обсяг загальних активів страховиків у 2012 р. становив 5,3 млрд євро (15,4 % росту порівняно з 2011 р.). Активи страховиків, визначені ст. 31 Закону України “Про страхування”, зросли на 67,9 % (з 2717,5 млн до 4563,2 млн євро)^[56].

Фінансові інструменти розміщення капіталу страховиками, визначе­ні у ст. 31 Закону України “Про страхування” як категорії активів для представлення страхових резервів, такі: грошові кошти на грошовому рахунку; банківські вклади (у тому числі валютні); нерухомість; акції та облігації; цінні папери, емітовані державою; права вимоги до перестра- ховиків; інвестиції в економіку країни за напрямами, визначеними зга­даною урядовою постановою; банківські метали; кредити страхуваль- никам-громадянам при страхуванні життя; готівка в касі в обсягах лімі­тів залишків каси. Кошти страхових резервів повинні розміщуватися з урахуванням їх безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифіко- ваності.

Страхові резерви страховиків у 2012 р. становили 1,1 млрд євро (річ­не зростання 7,1 %), статутні капітали - 1,3 млрд євро (1 %). Частка стра­хових внесків у структурі ВВП у 2012 р. знизилась до 1,3 % порівняно з 1,7 % у 2008 р.

Загальний обсяг іноземних інвестицій у розвиток страхового ринку України дорівнював 468,3 млн євро. Такий показник забезпечила діяль­ність 112 страховиків з іноземним капіталом, із них - 28 “life” компаній. Водночас обсяг послуг вітчизняного страхового ринку порівняно з об­сягами ринку в європейських країнах залишається тривалий час все ще мізерним - менше відсотка.

Інші фінансові показники розвитку страхового ринку України у 2012 р.:

- інвестовано в економіку країни - 30 млрд грн (+5 % порівняно з 2011 р.), у тому числі в державні цінні папери - 300 млн грн;

- податкові надходження до бюджету - 771 млн грн (+21 %);

- компенсовано збитки підприємствам - 2,2 млрд грн (+5 %);

- сплачено домогосподарствам - 3,2 млрд грн (+9 %);

- перестрахування (експорт страхування) - 490 млн грн (-26 %).

На вітчизняному страховому ринку традиційно найбільш затребува­ні послуги добровільного майнового страхування - 51,9 %^[57]. Наступні позиції за такими видами страхування, як обов'язкове (21,6 %), особисте (12,1 %), страхування життя (10,5 %) і відповідальності (3,9 %).

Позитивним результатом стали обсяги страхових послуг домогоспо- дарствам - близько 8 млрд грн (вперше перевищено обсяги докризового 2008 р.) і в тому числі обсяги страхових платежів зі страхування життя перевищили 1,8 млрд грн (на 35 % більше за рівень 2011 р.). Тобто віт­чизняний ринок страхових послуг формується дедалі більше за рахунок обслуговування населення, що є позитивним трендом.

Швидко розвивається сегмент добровільного медичного страхуван­ня (ДМС). Ще у докризові роки страхові компанії почали відкривати свої медичні клініки як матеріалізацію послуг медичного страхування. Прикладами цього є медичний центр “Добробут”, який розвинувся з 2001 р. разом з одноіменною страховою компанією, медичні клініки страхової групи ТАС тощо. Співвідношення між приватними і застрахо­ваними клієнтами в таких клініках коливаються в пропорціях від 50:50 до 10:90^[58]. У 2012 р. послугами ДМС було охоплено вже 1,5 млн осіб (на 51 % більше, ніж у 2008 р.), а обсяг страхових платежів становив понад 1,3 млрд грн (на 95 % більше за рівень 2008 р.).

Попри переваги диверсифікації страхового бізнесу та значні (але не повні) зручності для клієнтів, медичне страхування й приватна медици­на залишаються одними з найменш регульованих державою ринкових ніш. Відсутність належної нормативно-правової бази розвитку медич­ного страхування негативно відображається і на інших споріднених ви­дах фінансового і соціального обслуговування.

Важливою проблемою, серед інших невирішених питань, залиша­ється недорезервованість страхового ринку України. Страховики практично постійно (і особливо в нестабільних кризових умовах) сти­каються з браком ресурсів і резервів для виконання зобов'язань перед клієнтами. При цьому зростають ризики неплатоспроможності стра­ховиків, а зростання заборгованості загрожує банкрутством. Невико­нання договорів в окремих випадках не кращим чином відображається на ринку.

Фактори, що негативно впливають на обсяги страхових премій і ви­кликають недорезервованість страхового ринку України, такі:

- низька платоспроможність і купівельна здатність населення;

- за експертними оцінками, наявні невиправдано високі агентські винагороди та комісійні (до 50 % і більше) не дозволяють страхо­викам повною мірою здійснювати необхідні виплати. З цієї причи­ни багато страховиків працюють за принципом фінансових піра­мід, що постійно викликає недорезервування і підвищує ризик банкрутства страховиків;

- економічна нестабільність при стагнації виробництва і корпора­тивного сектору. Низький рівень інвестицій у виробництво та ін­фраструктуру означає, що річні обсяги страхування виробничих об'єктів зростають повільно. У промисловості накопичується ма­теріальний і моральний знос устаткування, внаслідок чого зростає кількість аварій;

- критичним є стан комунального господарства і частини житлового фонду. Пожежна безпека потребує постійного моніторингу. І не лише страховиків. За даними Державної служби України з надзви­чайних ситуацій^[59], у країні щорічно виникає близько 60 тис. пожеж. Серед об'єктів власності найбільш пожежонебезпечним є житло­вий фонд. Основними місцями виникнення пожеж у житловому секторі є приміщення житлових будинків, горища, покрівлі, дахи, кухні і підвали. Матеріальний збиток від пожеж в Україні за дев'ять місяців 2014 р. становив 6 млрд грн^[60];

- інфляційний і форс-мажорний чинники втрати вартості авансова­них коштів роблять проблематичним здійснення довгострокового (нагромаджувального) страхування у національній валюті.

Таким чином, постійною є потреба посилення контролю за плато­спроможністю страховиків, обсягами і якістю страхових резервів як у діяльності Нацкомфінпослуг, так і безпосередньо страховиками.

Система недержавного пенсійного забезпечення є також надзви­чайно важливою з економічної і соціальної точок зору. В Україні станом на початок 2012 р. професійну діяльність у сфері недержавного пенсій­ного забезпечення здійснювали 96 НПФ та 40 адміністраторів НПФ.

У сукупності видів вітчизняних НПФ - відкриті, корпоративні і про­фесійні. Їхні характеристики мають відмінності у складі засновників, вкладників і учасників (табл. 2.6).

У НПФ гроші учасників (фізичних осіб) відділені від активів заснов­ників, що вигідно відрізняється від практики функціонування ІСІ.

Загальні активи всіх НПФ України протягом 2009-2011 рр. зросли в 1,6 раза (з 857,9 млн до 1386,9 млн грн), а суми інвестиційного доходу -

Таблиця 2.6

Характеристика видів НПФ

Складено автором.

в 2,3 раза (з 236,7 млн до 559,9 млн грн). Що стосується особливостей динаміки інвестиційного доходу НПФ, то слід відзначити стабільність середньорічної дохідності системи НПФ у передкризові 2005-2007 рр., яка становила 16 %. Навіть у 2008 р. на тлі зниження інвестиційної до­хідності всіх фінансових інструментів унаслідок кризи система НПФ показала дохідність на рівні 18 %. У І кв. 2009 р. середня дохідність змен­шилась до 15 %^[61].

Законодавчі вимоги до диверсифікації напрямів інвестування при розміщенні пенсійних активів із зазначенням питомої ваги останніх (згідно зі ст. 49 Закону України “Про недержавне пенсійне забезпечен­ня”) згруповані в табл. 2.7.

Звичайно, інвестиційний портфель буде вторинним щодо страхового чи пенсійного, але без інвестиційної складової практично неможливо передбачити перспективи розвитку будь-яких фінансових установ, у тому числі страховиків і пенсійних фондів.

Відмічається постійне зростання динаміки кількості пенсійних кон­трактів (у 2007 р. - 55,9 тис., у 2008 р. - 62,3 тис., у 2009 р. - 62,5 тис., у 2010 р. - 69,7 тис., у 2011 р. - 75 тис.). Пенсійні внески від юридичних осіб у їх сукупності переважають - 95,4 %, залишкова частка внесків розподіляється між фізичними особами і фізичними особами - підпри­ємцями. Протягом 2009-2011 рр. пенсійні виплати зросли в 2,3 раза - до 209 млн грн.

Таблиця 2.7

Напрями інвестування пенсійних активів

Складено автором.

Кількість учасників за укладеними пенсійними договорами (як клі­єнтів НПФ) на початку 2012 р. нараховувала 594,6 тис. осіб (497,1 тис. осіб станом на 01.01.2009).

Співвідношення чисельності між платниками внесків на пенсійне страхування та пенсіонерами в середньому по Україні становить 1,101, що загрожує спрямуванню грошових потоків у належних обсягах від продуктивної (відтворювальної) до пенсійної (заслужено споживацької) сфери економіки. Зростання частки пенсійних видатків при обмежених надходженнях до Пенсійного фонду викликає його дефіцит. При збере­женні дефіцитності Пенсійного фонду формування накопичувальної пенсійної системи відтерміновується.

Активізація заходів з реалізації реформ у системі пенсійного забез­печення України у 2010-2011 рр. засвідчила наявність як хронічних про­блем у цій сфері, так і перспективних новаторських розробок. Необ- ґрунтована “міфологія пенсійної реформи” стає завадою на шляху фор­мування як нових ринків ресурсів (і, зокрема, довгострокових), так і пе­ребудови соціальної сфери^[62].

Наявні на сьогодні основні причини, що пояснюють незадовільні об­сяги фінансових ресурсів і послуг у сфері страхування та недержавного пенсійного забезпечення (значною мірою прийнятних і для інших фі­нансових інститутів), такі:

- низький рівень доходів і фінансової культури населення;

- недостатня зацікавленість фізичних та юридичних осіб (особливо роботодавців) щодо участі в страхових і пенсійних програмах;

- низький рівень довіри потенційних клієнтів до пропозицій довго­тривалого і цілеспрямованого розміщення власних ресурсів, - зо­крема внаслідок інфляційного знецінення страхових і пенсійних внесків, а також перестороги їх втрати (частково цей аспект має й історичні причини після втрат заощаджень у системах колишніх союзних Ощадбанку та Держстраху);

- обмеженість інвестиційних інструментів в оперуванні СК і НПФ, непередбачувана ліквідність і низька дохідність страхових і пен­сійних активів.

При посиленні необхідного нормативно-законодавчого забезпечен­ня слід визнати, що затребуваними у масовому масштабі і конкуренто­спроможними учасниками фінансового ринку вітчизняні СК і НПФ зможуть стати тільки за умов суттєвого покращання рівня фінансового забезпечення їх клієнтів, що відобразиться в збільшенні надходжень клієнтських коштів. Але оскільки значна частка підприємств збиткова, а рівень життя населення все ще залишається невисоким, очікування по­зитивних змін у зазначеному секторі фінансового посередництва мож­ливе з одночасним посткризовим економічним відновленням і наступ­ним закріпленням ознак сталого економічного відтворення.

Кредитні спілки (КС) є небанківськими фінансовими установами, що утворюються фізичними особами на кооперативних засадах з метою фінансової і соціальної підтримки членів-співзасновників шляхом ство­рення умов для збереження і накопичення їхніх заощаджень. Тобто кре­дитна спілка як фінансовий кооператив забезпечує своїм членам як фі­нансову взаємодопомогу, так і соціальний самозахист.

Історично кредитні спілки передували появі банків (так само як лих­варський капітал передував позиковому). Інформація про кредитні об'єднання лихварів - попередників сучасних кредитних спілок і колек­тивних виразників інтересів лихварського капіталу в середньовічних італійських містах-державах, сягає XIV століття.

Сучасні кредитні спілки діють на основі кооперативної форми влас­ності і мають статус неприбуткових організацій. Усі доходи кредитні спілки спрямовують на капіталізацію вкладів, формування резервного фонду, а також на відшкодування операційних витрат. Відмінність кре­дитних спілок від інших фінансових установ полягає у можливості реа­лізовувати соціальні цілі (такі як взаємодопомога, колективний самоза­хист і організаційно-кругова підтримка) через членство в спілці.

Основними операціями кредитних спілок, що формують і розвива­ють їхню фінансову основу, є: надання споживчого кредиту членам спіл­ки (мікрокредитування); депонування внесків; посередництво в здій­сненні розрахунків з партнерами відповідно до укладених угод; довірче управління коштами клієнтів. Окремі послуги (консультаційні, пошто­во-комунікаційні), хоча і не є суто фінансовими, але користуються на­лежним попитом.

Згідно з положеннями Закону України “Про кредитні спілки”, ство­рення спілки можливо при співзасновництві не менш як 50 фізичних осіб - громадян, які спільно проживають, працюють, навчаються або належать до однієї з будь-яких громадських організацій (профспілко­вих, релігійних). Капітал кредитної спілки не може бути меншим від де­сятої частини її загальних зобов'язань.

Перелік послуг, які можуть надавати кредитні спілки, дає можливість прогнозувати підвищення ролі спілок як мікрофінансових установ для обслуговування потреб пайовиків. Саме господарсько-кредитна діяль­ність спілок стає визначальною для капіталізації їхніх активів. Передба­чається, що спілки мають право приймати внески від своїх членів, про­понувати депозитне розміщення цих внесків, кредитувати своїх членів (у тому числі й приватні структури, що належать членам спілки), висту­пати поручителем із зобов'язань своїх членів, бути учасником платіж­них систем, здійснювати благодійну діяльність та інші операції. Очіку­ється, що перспективний шлях розвитку кредитних спілок може бути трирівневий: кредитні спілки - об'єднання кредитних спілок - створен­ня кооперативних банків.

Звітні дані Нацкомфінпослуг засвідчують нестабільний розвиток віт­чизняних кредитних спілок протягом 2009-2011 рр. (табл. 2.8).

Наслідки кризи і загальне кредитне стиснення у кризових умовах призвели до зменшення динаміки всіх наведених в табл. 2.8 показників.

Ще одна особливість характеристики сучасного фінансового стану кредитних спілок полягає в тому, що кредитні спілки, на відміну від бан­ків (як інших кредитних установ), в останні нестабільні роки не отрима­ли державного фінансування (рефінансування) для підтримки ліквід-

Таблиця 2.8

Динаміка розвитку кредитних спілок України (на кінець відповідного року)

Складено за даними Нацкомфінпослуг.

ності та інших цілей. При падінні рівня життя населення, коли фізичні особи відмовились від фінансування власних споживчих та інших по­треб, звузилась клієнтська база кредитних спілок, а відтак, і всі показни­ки їх розвитку.

Зменшення кількості кредитних спілок супроводжувалось як їх ре­організацією в різних формах, так і кон'юнктурно-конкурентними об­ставинами. Втім, кількість кредитних спілок залишається найбільшою серед банківських і небанківських установ фінансового сектору.

Кредитні спілки разом з банками (кооперативними та іншими, що здійснюють споживче кредитування) створюють інституційну основу кредитної кооперації. Звісно, говорити про конкуренцію спілок з інши­ми фінансовими інститутами поки що недоречно, на більшу увагу заслу­говують потенційні можливості партнерства в обслуговуванні потреб фізичних осіб.

Діяльність факторингових компаній та їхні послуги (віддавання несплачених боргових вимог і права одержання платежів за ними або фінансування під погашення поточної дебіторської заборгованості) є досить специфічними з огляду на необхідність поєднання в процесі ін­касування дебіторської заборгованості клієнта елементів бухгалтер­ського, інформаційного, збутового, страхового, юридичного та іншого обслуговування.

Одночасно це різновид торговельно-комісійних операцій, пов'язаний з кредитуванням обігового капіталу клієнта факторинговою компанією (банком) через негайну виплату дисконтованих сум рахунків або з від­термінуванням погашення заборгованості.

Станом на початок 2009 р. в Державному реєстрі фінансових установ нараховувалось 47 фінансових компаній, які мали право надавати по­слуги факторингу, але у 2008 р. тільки 14 з них реально провадили відпо­відну професійну діяльність.

На динаміку розвитку ринку факторингових послуг вплинули кризо­ві наслідки зростання дебіторської заборгованості - обсяги укладених договорів факторингу у 2007-2008 рр. зросли майже у десять разів (з 53,6 млн до 532,6 млн грн), причому у IV кв. 2008 р. (“пік” кризи) - на 43,5 %.

Лізингові компанії в Україні згідно з положеннями чинного законодав­ства надають послуги фінансового лізингу. За Державним реєстром фінан­сових установ, в Україні станом на 01.01.2009 нараховувалось 208 лізинго- давців. У рамках укладених у 2008 р. 18 162 лізингових угод їх вартісний обсяг становив 7,74 млрд грн, що менше за показники 2007 р. на 34 %.

Проаналізуємо детальніше фінансовий стан недепозитних корпора­цій і шляхи його покращання. У цьому контексті для успішного рефор­мування системи державних фінансів поряд із дослідженням динаміки кількісних показників ринку небанківських фінансових послуг і фінан­сових показників небанківських кредитних установ доцільно поглибити вивчення механізмів фінансового управління цими інституційними одиницями. Тобто поряд з інформацією про кількісні зміни показників недепозитних фінорганізацій, наведених у щоквартальних звітах Нац- комфінпослуг, слід глибше проаналізувати взаємозв'язок між кількісни­ми та вартісними показниками. Щоб виявити приховані залежності між важелями фінансового механізму інституцій фінансового сектору, по­трібно виконати кореляційно-регресійний аналіз і надати економічну інтерпретацію отриманих результатів.

Насамперед варто ґрунтовніше дослідити основні важелі підвищен­ня ефективності використання фінансових ресурсів таких небанків- ських кредитних установ, як недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, кредитні спілки та ломбарди. Пріоритетність фінансової ді­агностики саме цих фінансових організацій зумовлюється тим, що від їх фінансової стабільності значною мірою залежить рівень довіри сектору домашніх господарств, зокрема пересічних громадян країни, до вітчиз­няної фінансової системи країни. Крім того, активізація взаємодії домо- господарств із небанківськими кредитними установами є одним із чин­ників росту сукупних видатків, а отже, й економічного зростання країни. Так, приріст страхових резервів і коштів недержавних пенсійних фондів у розрахунку на 100 грн приросту сукупних номінальних доходів домашніх господарств характеризується високою волатильністю (рис. 2.11).

Рис. 2.11. Динаміка приросту страхових резервів і коштів недержавних пенсійних фондів у розрахунку на 100 грн приросту номінальних доходів домашніх господарств, коп.

Складено за: Страховий ринок. Підсумки розвитку ринків небанківських фі­нансових послуг України / Нацкомфінпослуг [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.dfp.gov.ua/734.html.

Мінливість щоквартальних показників приросту резервів недепо- зитних корпорацій певним чином зумовлена сезонними коливаннями доходів домогосподарств: збільшення досліджуваного співвідношення у більшості випадків припадає на III-IV кв. Згідно із розрахунками (див. рис. 2.11), варто відзначити IV кв. 2010 та 2012 рр., коли страхові резер­ви зростали, відповідно, на 4,56 та 5,10 коп. з кожних 100 грн зростання номінальних доходів домашніх господарств (ДГ).

Пікові періоди стосовно приросту обсягів недержавних пенсійних фондів припадали на І квартали 2010-2011 рр., а також IV кв. 2012 р. - відповідно 3,56, 2,96 та 2,83 коп. на 100 грн доходів населення. Загалом по недержавних пенсійних фондах позитивного тренду не спостеріга­ється. Більш ретельний аналіз механізмів фінансового управління не­державними пенсійними фондами здійснювався шляхом визначення низки відносних показників, а також встановлення кількісних співвід­ношень між динамікою пенсійних виплат і показниками фінансової ді­яльності НПФ.

Підвищенню привабливості НПФ для інвестицій з боку домашніх господарств насамперед сприятиме збільшення пенсійних виплат, тому

Рис. 2.12. Динаміка середньомісячних виплат НПФ (у розрахунку на одного отримувача) порівняно з розміром середньомісячної номінальної зарплати одного штатного працівника, грн

Складено за: Недержавні пенсійні фонди. Підсумки розвитку ринків небан- ківських фінансових послуг України / Нацкомфінпослуг [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.dfp.gov.ua/732.html.

розглянемо динаміку середнього розміру пенсійних виплат у розрахун­ку на одного отримувача (рис. 2.12).

На підтвердження висновку про неефективність пенсійної реформи свідчить істотне відставання темпів зростання пенсійних виплат порів­няно з темпами зростання середньої заробітної плати (див. рис. 2.12), однак позитивна тенденція підвищення розміру пенсійних виплат, що зберігається з початку ІІ кв. 2011 р., свідчить про поступове зростання довіри населення до недержавного пенсійного страхування.

Так, у ІІІ кв. 2012 р. в середньому щомісяця на кожного отримувача НПФ припадало 1227 грн, що на 11,65 % більше за аналогічний показник річної давнини (у ІІІ кв. 2011 р. на кожного отримувача пенсійних ви­плат від НПФ припадало 1099 грн/міс.).

Для виявлення фінансових механізмів, що забезпечують спромож­ність НПФ до регулярного збільшення розміру пенсійних витрат, було проведено кореляційно-регресійний аналіз залежності загальної суми пенсійних виплат, сплачених НПФ за період 2008-2013 рр., від інших по­казників фінансової діяльності НПФ. У результаті аналізу даних Нацком­фінпослуг було встановлено чотири незалежні фактори, динаміка яких істотно корелює з динамікою розміру пенсійних виплат НПФ (табл. 2.9).

Таблиця 2.9

Значення коефіцієнтів кореляції між розміром пенсійних виплат та іншими показниками НПФ

Складено автором.

У цій таблиці наведено ще й позначення змінних. Як бачимо з таблиці, всі факторні змінні мають високий ступінь кореляційного зв'язку з ре­зультативною змінною (ПВ).

Наступним кроком дослідження важелів фінансового механізму НПФ є побудова регресійного лінійного рівняння залежності пенсійних ви­плат від трифакторних показників (див. табл. 2.9).

У результаті обчислень, виконаних у програмному середовищі MS Ехсєі (за допомогою функції ЛИНЕЙН), було отримано таке регресійне рівняння:

ПВ = 0,173 ∙ ПІ + 0,225 ∙ ПВ - 0,26 ∙ КУ + 13,5. (2.3)

Рівняння (2.3) характеризується високим рівнем достовірності апрок­симації фактичних даних, адже коефіцієнт множинної детермінації (R²) склав R² = 0,99. Це означає, що у 99 % випадків застосування формули (2.3) забезпечить збіг розрахункових значень пенсійних виплат НПФ із фак­тичними. Стандартна помилка рівняння становить 8,08 млн грн, що на тлі показників 2011-2012 рр. не перевищує 4,7 %.

Економічний зміст констант формули (2.3) полягає в тому, що:

- кожна гривня прибутку від інвестування активів забезпечує 17,3 коп. пенсійних виплат;

- кожна гривня додаткових пенсійних внесків забезпечує 22,5 коп. пенсійних виплат;

- збільшення кількості учасників за вкладеними пенсійними проек­тами на 1000 осіб скорочує пенсійні виплати в середньому на 26 коп;

- вплив на рівень пенсійних виплат НПФ інших факторів, не вклю­чених до моделі (2.3), становить 13,5 млн грн. Насамперед це сто­сується чинників грошового ринку, фінансового стану та приваб­ливості інвестиційних пропозицій від інших суб'єктів кредитного ринку, рівня заробітних плат і пенсій за солідарною системою пен­сійного страхування.

Виконаний аналіз свідчить про високу ризикованість участі у пенсій­них проектах НПФ, що виявляється в тому, що:

- на розмір пенсійних виплат істотною мірою впливає ефективність управління активами НПФ, тобто у випадку збитковості інвести­цій отримувачі пенсійних внесків можуть не здійснити належних витрат вчасно та в повному обсязі;

- на сучасному етапі активів НПФ недостатньо для розвитку системи недержавного пенсійного страхування, адже збільшення чисель­ності учасників відбувається швидшими темпами, аніж задоволення потреби в фінансових ресурсах. Унаслідок цього зростання кіль­кості учасників за вкладеними пенсійними проектами має зворотний вплив на рівень виплат, величина якого більша за величину пози­тивного впливу від додаткових пенсійних внесків.

У зв'язку з цим для активізації взаємодії громадян із НПФ необхідно:

- виробити чіткі нормативи ліквідності, рентабельності й фінансо­вої стійкості НПФ і ретельно контролювати їх дотримання;

- посилити вимоги щодо інформації, яку НПФ використовують під час маркетингових заходів. Така інформація повинна містити ре­тельне обґрунтування економічної вигоди громадян від участі у НПФ. Також слід зобов'язати НПФ відкрити доступ до своєї пуб­лічної фінансової звітності всім бажаючим, причому, крім відомос­тей про фінансовий стан і фінансові результати, НПФ мають публі­кувати інформацію про дотримання нормативів ліквідності, рента­бельності, фінансової стійкості на рівні, достатньому для своєчас­ного й повного розрахунку за пенсійними виплатами;

- законодавчо заборонити НПФ брати участь у високорозикових ін­вестиційних проектах, пов'язаних насамперед зі спекулятивними операціями фінансового ринку.

Привабливість ринку страхових послуг для домогосподарств великою мірою визначається рівнем страхових виплат, отримуваних від страху­вальників. У свою чергу, фінансовий результат страхових компаній іс­тотно залежить від співвідношення отриманих премій і здійснених ним страхових виплат. У зв'язку з цим для аналізу ефективності управління фінансами страхових компаній варто глибше розглянути динаміку рівня чистих виплат (РЧВ), а також визначити міру впливу на неї інших факто­рів, які є важелями фінансового механізму у страховому секторі. Згідно з

Рис. 2.13. Динаміка рівня чистих виплат страхових компаній, % Складено за звітністю Нацкомфінпослуг.

інформацією Нацкомфінпослуг (рис. 2.13), динаміка рівня чистих виплат усталено знижується, починаючи з !V кв. 2009 р. При цьому спостеріга­ються щоквартальні сезонні коливання (див. рис. 2.13), пов'язані з нео­днаковою діловою активністю клієнтів СК, насамперед домогосподарств і нефінансових корпорацій, бізнес яких активізується всередині року.

Однією з причин негативної динаміки РЧВ (див. рис. 2.13) у 2010­2012 рр. є захисна стратегія підтримання мінімально необхідного рівня ліквідності.

Адже усталене зростання РЧВ у 2008-2009 рр. пояснювалося праг­ненням страхових компаній уникнути відпливу клієнтів, пов'язаного з наслідками світової фінансової кризи. Проте зависокий РЧВ на рівні 50 % є згубним для фінансів більшості страхових компаній, адже його утри­мання протягом певного часу призводить до втрати ліквідності та, як наслідок, банкрутства СК. Утім показник РЧВ має і нижній поріг - 30 %, недосягнення якого свідчить про неспроможність СК виконувати фінан­сові зобов'язання перед клієнтами. Графік на рис. 2.13 якраз і свідчить, що, починаючи з !! півріччя 2011 р. та дотепер, СК виявляють занизький рівень виплат, що не досягає нижньої межі нормативних значень: зокрема, мінімальне значення РЧВ встановлено за підсумками !V кв. 2012 р. - воно становило 24,5 %.

Поряд із фактичними значеннями РЧВ, рис. 2.13 містить і розрахун­кові значення цього показника, обчислені на основі регресійної моделі:

РЧВ = 0,158 • КС - 0,003 • ВСП + 0,023 • ВСПП - 22,507, де РЧВ - рівень чистих виплат СК, в. п.; КС - кількість зареєстрованих страховиків; ВСП - валові страхові премії, сплачені протягом кварталу, млн грн; ВСПП - валові страхові премії, сплачені протягом кварталу пе­рестрахувальникам, млн грн.

(2.4)

Набір факторних змінних для рівняння (2.4) сформовано за резуль­татами кореляційно-регресійного аналізу даних Нацкомфінпослуг. Для регресійного рівняння було відібрано три незалежні фактори, динаміка яких істотно корелює з динамікою РЧВ (табл. 2.10). У цій таблиці наве­дено ще й позначення змінних; усі факторні змінні мають високий сту­пінь кореляційного зв'язку з результативною змінною (РЧВ). Крім того, відповідно до розрахунків (див. табл. 2.10), між незалежними змінними автокореляція майже відсутня - не перевищує 0,43, що є свідченням статистичної значимості отриманого регресійного рівняння (2.4).

Як бачимо з рис. 2.13, теоретичні значення (розрахункові) неістотно відрізняються від фактичних, що, по-перше, свідчить про високий рі­вень достовірності апроксимації регресійної формули (2.4); по-друге, дає підстави для тлумачення коефіцієнтів моделі як важелів фінансово­го механізму сектору страхових послуг. Згідно із розрахунками (надбу­дова “Пакет аналізу”, блок “Регресія” MS Ехсеї), стандартна помилка роз­рахунків становить 5,02 в. п. При цьому коефіцієнт множинної детермі­нації R² = 0,825. Отже, модель забезпечує точність апроксимації на 82,5 % лише при 17,5 % помилкових обчислень.

Таблиця 2.10

Значення коефіцієнтів кореляції між рівнем чистих виплат страхових компаній (залежна змінна) та іншими показниками СК

Складено автором.

Економічний зміст розрахованих нами коефіцієнтів рівняння (2.4) такий:

- поява кожного нового страховика на ринку позитивно впливає на якість роботи страхувальників: унаслідок посилення конкурентної боротьби вони збільшують виплати, причому рівень виплат підви­щується на 0,158 в. п. для кожного нового страховика;

- на рівні чистих страхових виплат страхувальників позитивно позначається розвиток ринку перестрахування, кожен 1 млн грн валових страхових премій, сплачених протягом кварталу пере­страхувальникам, дає змогу збільшити РЧВ на 0,023 в. п.;

- демпінгування на ринку СК, що виявляється у надмірному зрос­танні премій страховим агентам, негативно позначається на рівні чистих страхових виплат - він знижується на 0,003 в. п. з кожного 1 млн грн страхових премій, отриманих агентами протягом кварталу;

- вплив на рівень чистих страхових витрат інших факторів, не вклю­чених до моделі, зокрема рівня страхових тарифів, обсягів реклам­них бюджетів, волатильності фінансових ринків, негативно позна­чається на рівні чистих виплат - дія зазначених чинників може спричинити скорочення РЧВ на 22,507 в. п.

Таким чином, політика державного регулювання страхового ринку, спрямована на зменшення кількості працюючих страховиків і, як наслі­док, монополізацію страхових послуг, може не призвести до очікувано­го підвищення ліквідності та рівня виплат страхових компаній. Нато­мість державна система регулювання величини страхових премій по­требує удосконалення - необхідно чітко сформулювати правила обчис­лення розміру страхових премій і вимагати для всіх працюючих на рин­ку СК дотримання цих правил. Крім того, доцільно удосконалити пру- денційний нагляд за страховиками, а саме: сформулювати нормативи дохідності фінансових інструментів і заборонити СК інвестувати кошти у спекулятивні високоризикові інструменти фінансового ринку.

Поряд із банківським кредитуванням, домогосподарства та підпри­ємства користуються послугами ломбардних кредитів. При цьому вар­тість кредитних ресурсів набагато перевищує процентну ставку за бан­ківськими кредитами, оскільки процентна ставка ломбардів визна­чається тривалістю позики в днях. Згідно із даними Нацкомфінпослуг (рис. 2.14), середньозважена річна процентна ставка за кредитами дося­гала максимальних значень наприкінці 2010 р. - І півріччя 2011 р. Зокре­ма, найвища величина ставки за ломбардними кредитами дорівнювала 230 % річних у IV кв. 2010 р. У ІІ півріччі 2011 р. та 2012 р. спостерігалися тенденції здешевлення ломбардних кредитів, які, проте, характеризува­лися високою волатильністю - коефіцієнт варіації величини ставки ломбардних кредитів у період з IV кв. 2010 р. по III кв. 2012 р. становив 7,61 %.

Поряд із прибутковістю фінансових послуг, що надаються ломбарда­ми, для вивчення ефективності управління фінансами цих недепозит- них фінансових організацій варто звернути увагу і на рівень їх фінансо­вої стійкості. Індикатором фінансової стійкості будь-якої інституційної одиниці є коефіцієнт автономії (або фінансової незалежності), що відо­бражає питому вагу власного капіталу в сукупному капіталі. Норматив­не значення коефіцієнта автономії - 50 %. Як свідчить рис. 2.14, у кризо­вий для фінансової системи країни період (2008 р. - I півріччя 2009 р.) цього нормативу не було дотримано. Однак поступова стабілізація бан­ківської системи, активізація кредитування фізичних та юридичних осіб, що спостерігається з другої половини 2010 р. і дотепер, позитивно позначилася на фінансовій стійкості ломбардів - коефіцієнт автономії поступово підвищився, досягнувши максимуму в 75 % у I кв. 2011 р. На­далі рівень фінансової незалежності дещо знизився і в 2012 р. перебував у межах 64-66 %, що вище за мінімально допустиме нормативне значен-

Рис. 2.14. Динаміка річної процентної ставки за ломбардними кредитами і рівня фінансової незалежності ломбардів, %

Складено за: Страховий ринок. Підсумки розвитку ринків небанківських фі­нансових послуг України / Нацкомфінпослуг [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.dfp.gov.ua/734.html.

ня. Неістотне послаблення фінансової незалежності ломбардів на тлі не­впинного зростання їхнього власного капіталу (з 712,7 млн грн у І кв. 2011 р. до 959,1 млн грн у ІІІ кв. 2012 р.) дає підстави для глибшого ви­вчення механізму управління фінансами цих небанківських кредитних організацій. Кількісний вплив основних важелів зміни фінансової стій­кості ломбардів також визначено в результаті кореляційно-регресійного аналізу. Для побудови лінійного регресійного рівняння в ролі залежної змінної обрано розмір власного капіталу ломбардів (ВК_Л).

Набір незалежних змінних-факторів також було сформовано з тих показників діяльності ломбардів, для яких виявлено високий рівень ко­реляції з величиною власного капіталу (принаймні вищий за 0,5, що є свідченням стохастичної взаємозалежності між змінами факторів і ре­зультативної змінної). Одночасно, з метою запобігання автокореляції, при відборі незалежних факторів досліджувався рівень їх взаємної кореляції, що не повинен перевищувати 0,50 (табл. 2.11). У цій таблиці також наведено позначення незалежних факторів, що увійшли до регре- сійного рівняння механізмів фінансової стійкості ломбардів.

За результатами регресійного аналізу отримано таку формулу впливу незалежних факторів на обсяг власного капіталу ломбардів:

ВК_Л = 2,97 ∙ Взаг + 0,50 ∙ Дпог_ЗМ + 0,15 ∙ К% - 522,32. (2.5)

Стандартна помилка моделі становить 81,184 млн грн, що не переви­щує 11,5 % власного капіталу ломбардів, нагромадженого у 2011-2012 рр. Коефіцієнт R² = 0,912, тобто у 91,2 % випадків ретроспективних спосте-

Таблиця 2.11

Значення коефіцієнтів кореляції між величиною власного капіталу (залежна змінна) та іншими показниками ломбардів

Складено автором.

режень фактичний розмір власного капіталу ломбардів збігатиметься з розрахунковим, обчисленим за формулою (2.5). Економічний зміст кон­стант моделі полягає в такому, що:

- збільшення масштабів діяльності ломбардів позитивно позначає­ться на їх фінансовій стійкості: з кожної гривні загальної суми ви­трат власний капітал ломбардів зростає на 2,97 грн;

- занадто висока вартість ломбардних кредитів забезпечує зростан­ня прибутку цих небанківських кредитних організацій і, як наслі­док, на кожен відсотковий пункт середньозваженої процентної ставки припадає 15 коп. зростання їх власного капіталу;

- нагромадженню капіталу ломбардами сприяють і жорсткі умови кредитних договорів - так кожна тисяча договорів, погашених за рахунок майна, наданого в заставу, сприяє зростанню власного ка­піталу ломбардів на 0,5 млн грн;

- вплив інших факторів фінансового й грошового ринків негативно позначається на обсягах власного капіталу ломбардів - у найгір­шому випадку величина нагромадженого ними власного капіталу може знизитися на 522,32 млн грн.

Отже, основні зусилля щодо державного регулювання діяльності ломбардів мають бути спрямованими на здешевлення ломбардних кре­дитів, що призведе до посилення конкуренції на ринку кредитних по­слуг, проте істотно не зашкодить фінансовій стійкості ломбардів.

Фінансовий механізм кредитних спілок (КС), які, порівняно з інши­ми небанківськими фінансовими організаціями, виявилися найвразли- вішими до проявів фінансової кризи та найменш спроможними щодо її якнайшвидшого подолання, істотно відрізняється від ломбардів. Зокре­ма, величина нерозподіленого прибутку КС, яка визначає ефективність фінансового управління їхніми активами, досягла додатних значень лише у 2012 р. (рис. 2.15). При цьому у IV кв. 2012 р. завершилася пози­тивна тенденція подолання рецесійного мінімуму, що тривала з III кв. 2010 р. і виявилась у поступовому зростанні нерозподіленого прибутку: від 558 млн грн непокритого збитку до 86 млн нерозподіленого прибут­ку після завершення III кв. 2012 р. З рис. 2.15 бачимо, що тенденції зміни нерозподіленого прибутку повністю повторюють і тенденції зміни влас­ного капіталу.

Через погіршення фінансових результатів кредитних спілок напри­кінці 2012 р. виникла потреба у глибшому вивченні фінансового меха­нізму КС. З цією метою також було використано кореляційно-регресій-

Рис. 2.15. Динаміка нерозподіленого прибутку та капіталу кредитних спілок

Складено за: Кредитні установи. Підсумки розвитку ринків небанківських фінансових послуг України / Нацкомфінпослуг [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.dfp.gov.ua/733.html.

ний аналіз, і, як показує рис. 2.15, отримана регресійна залежність для механізму фінансової стійкості КС забезпечує високу достовірність апрок­симації фактичних даних. Так, лінії на позначення обсягів капіталу КС, фактичних і розрахованих на основі результатів регресійного аналізу, на рис. 2.15 майже ідентичні. Отже, результати регресійного аналізу дають змогу з високим рівнем достовірності визначити основні важелі управ­ління фінансами кредитних спілок.

Розрахункові обсяги капіталу КС, наведені на рис. 2.15, обчислені ав­торами на основі регресійної моделі:

де К_КС - капітал кредитних спілок, млн грн; Ч_КС - кількість членів кредит­них спілок, тис. осіб; НП_КС - нерозподілений дохід (непокритий збиток) КС, млн грн; ПЗк_КС - середня сума простроченої заборгованості за кре­дитних коштів, що припадає на один кредит, наданий членам КС, грн.

Таблиця 2.12

Значення коефіцієнтів кореляції між величиною власного капіталу (залежна змінна) та іншими показниками кредитних спілок

Складено автором.

Набір факторних змінних для рівняння (2.6) сформовано за резуль­татами кореляційно-регресійного аналізу матеріалів Нацкомфінпослуг. Для регресійного рівняння було відібрано три незалежні фактори, дина­міка яких істотно корелює з динамікою К_КС (табл. 2.12). У цій таблиці наведено ще й позначення змінних; усі факторні змінні мають високий ступінь кореляційного зв'язку з результативною змінною (К_КС). Крім того, згідно із розрахунками (див. табл. 2.10), між незалежними змінни­ми автокореляції майже немає - не перевищує 0,50, що є свідченням ста­тистичної значимості отриманого регресійного рівняння (2.6).

Стандартна помилка моделі становить 85,55 млн грн, що не переви­щує 9,1 % капіталу кредитних спілок, нагромадженого у 2011-2012 рр. Коефіцієнт R² = 0,958 означає, що у 95,8 % випадків ретроспективних спостережень фактичний розмір капіталу кредитних спілок збігати­меться із розрахунковим, обчисленим за формулою (2.6). Економічний зміст констант моделі полягає у тому, що:

- збільшення кількості членів КС сприяє зміцненню фінансової ав­тономії цих небанківських кредитних установ: кожна тисяча нових членів КС призводитиме до зростання капіталу КС на 437,4 тис. грн, іншими словами, внесок кожного нового учасника до капіталу КС налічує 437,4 грн;

- ефективність управління активами КС є найпотужнішим важелем фінансового менеджменту цих небанківських кредитних установ, адже кожна гривня приросту нерозподіленого прибутку КС дає змогу збільшити капітал кредитних спілок на 1,059 грн;

- несвоєчасне повернення кредитів членами КС негативно познача­ється на змінах капіталу, адже кожна тисяча гривень простроченої заборгованості членів КС за отриманими кредитними коштами знижує розмір капіталу КС на 63 грн;

- інші фактори фінансового ринку, не включені до моделі, позитив­но позначаються на розмірі капіталу кредитних спілок, мінімаль­ний розмір якого становив 433,611 млн грн.

Отже, державне регулювання стабілізації фінансової діяльності кре­дитних спілок полягає, по-перше, у посиленні пруденційного нагляду за фінансовими результатами КС, по-друге, у посиленні відповідальності членів кредитних спілок за своїми фінансовими зобов'язаннями.

2.4.