ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ У ФІНАНСОВІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ ТА ЇХ ОЦІНЮВАННЯ

Фінанси домогосподарств є визначальним чинником розвитку фі­нансового сектору економіки України, оскільки саме вони сприяють його розвитку і наповненню фінансовими ресурсами. При цьому ці ін- ституційні одиниці відрізняються певною фінансовою поведінкою.

За соціальним статусом домогосподарств у їхніх оцінках переважає знижене задоволення потреб, що зумовлено низьким рівнем доходів. У докризовий період, зокрема у 2006 р., середній клас отримав найвищу

Рис. 2.16. Зміни обсягу депозитів і кредитів домогосподарств

України, млрд грн

Складено за даними Національного банку України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.bank.gov.ua.

Рис. 2.17. Річні зміни депозитів резидентів у розрізі секторів економіки в Україні, %

Складено за даними Національного банку України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.bank.gov.ua.

оцінку 22,5 %, а рівень бідних у 2007 р. досяг 87,4 %. Надалі відбулося стрімке скорочення перших практично у 5,5 раза. На рис. 2.18 наведено результати соціологічних досліджень Центру Разумкова, згідно з якими нині переважають домогосподарства, у яких вистачає на харчування та

ФІНАНСИ ІНСТИТУЦІЙНИХ СЕКТОРІВ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Рис.

Складено за дослідженнями, проведеними соціологічною службою Українського центру економічних і полі­тичних досліджень імені Олександра Разумкова [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http√∕www.razumkov. org.ua.

придбання необхідних дорогих речей (41,1 %)^[65]. Наразі докризові роки ілюструють зростання чисельності тих, хто може придбати товар трива­лого вжитку, з одночасним зменшенням перших. Найбільший розрив між цими категоріями, логічно, спостерігався у серпні 2008 р., коли від­бувалося зменшення кількості тих, хто ледве зводить кінці з кінцями, з 25,8 % у березні 2004 р. до 8,7 % у серпні 2008 р. з подальшою зміною до 22,5 % у березні 2009 р. і 13,8 % наприкінці 2011 р. Протилежну ситуацію спостерігаємо у тих, хто живе забезпечено, але поки що не може дозво­лити собі деякі покупки: їхня частка зросла з 3,9 % у 2004 р. до 15,7 % у серпні 2008 р., а потім знизилась до 5,8 %. Частка тих, хто може собі до­зволити практично все, зросла за період березень 2004 р. - серпень 2008 р. в 11 разів (з 0,1 до 1,1 %), а в жовтні 2011 р. складала лише 0,2 %.

Основними складовими доходів домогосподарств, як свідчать остан­ні статистичні дані (рис. 2.19), є оплата праці, а також пенсії, стипендії і соціальна допомога. Значно нижчий розмір мають такі складові як при­буток та змішаний дохід і доходи від власності. Вони зростають повіль­нішими за заробітну плату і соціальні допомоги темпами. Все це свід­чить про низьку інвестиційну активність населення, що не дає змоги по­вноцінно функціонувати фінансовому сектору економіки.

Основною складовою витрат домогосподарств є придбання продук­тів харчування і безалкогольних напоїв. Збільшується частка непродо­вольчих товарів і послуг. На жаль, в офіційній статистиці України немає точних даних щодо дійсної картини розподілу доходів через відсутність закону, який би зобов'язував громадян надавати декларацію про витра­ти і доходи.

Як наочно показує рис. 2.20, домогосподарства почали менше заоща­джувати, підтримуючи належний рівень власного споживання та своїх

Рис. 2.19. Зміни основних складових сукупних ресурсів домогосподарств в Україні, %

Складено за даними Державної служби статистики України [Електронний ре­сурс]. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

Рис. 2.20. Динаміка обсягів витрат і заощаджень домогосподарств в Україні, млн грн

Джерело: ШавалюкЛ. Скільки коштує довіра: проблеми у вітчизняній еконо­міці є прямим наслідком низького рівня довіри українців до влади / Л. Шава­люк // Тиждень. - 2012. - № 25(242) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://tyzhden.ua/Economics/53475/PrintView.

близьких, які втратили джерела доходів через кризу. Частка заоща­джень у готівці й депозитах суттєво знизилась. “Однак якщо уявити близь­ко 20 млн українських працівників із середньою зарплатою 2633 грн за минулий рік та ще майже 14 млн пенсіонерів із середньою пенсією 1152 грн і при цьому не забути про їхніх дітей та внуків, то стає зрозуміло, що заощадження з цих доходів мало впливають на зміну обсягів спожи­вання”^[67].

Через кризу обсяг заощаджень у готівці та депозитах зменшився з 22 % у 2007 р. до 10,9 % ВВП у 2011 р. Домогосподарства обирають готівку навіть серед найліквідніших активів, адже якщо після пікового 2007 р. їхні за­ощадження у вигляді депозитів становили 8 % ВВП, то у 2011 р. - лише 3 %. Спостерігається зневіра у банках та інших фінансових установах, а май­же дві третіх своїх заощаджень українці обмінюють на іноземну валюту і відкладають.

Рис. 2.21. Кредити за цільовим спрямуванням, надані домогосподарствам в Україні, млрд грн

Складено за даними Національного банку України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.bank.gov.ua.

Якщо оцінювати фінансову поведінку домогосподарств в Україні, то вона може набувати, як вважає Т. Кізіма^[68], ознак споживчої (першочерго­ве вирішення найнагальніших поточних проблем), заощаджувальної (убезпечення заощаджень від знецінення) або інвестиційної (вкладення коштів у дохідні інструменти) моделі. Як свідчить аналіз, у країні скла­дається типово споживча модель. При цьому “унаслідок незбігу декла­рацій про турботу громадян та реальних дій можновладців формуються негативні настрої населення. Поширюються уявлення, що досягнути ви­щого рівня життя законними шляхами майже неможливо. Бідність стає “генетичним фактором”, особливою нормою поведінки, специфічним неформальним інститутом”^[69].

Наразі у більшості домогосподарств формуються певні стереотипи поведінки, що негативно впливають на розвиток фінансового сектору: орієнтація на виживання, а не на розвиток і накопичення; нераціональна поведінка, відсутність усвідомлення зв'язку між витратами і результата­ми; короткий інвестиційний горизонт; високий ступінь опортунізму з по­рушенням правових і моральних норм; негативне ставлення до більшості аспектів, що пов'язані з багатством і бізнесом. Інституційне середовище фінансового сектору з такими характеристиками не сприяє економічному зростанню, зокрема розвитку досліджуваного сектору економіки. Причи­ни слід шукати у попередньому негативному досвіді роботи домогоспо- дарств з фінансовими інститутами. У часи СРСР, наприклад, надання і ви­користання фінансових інструментів і послуг мало такі особливості:

1. Обмеженість вибору фінансових послуг і продуктів, відсутність більшості з них (наприклад, операції з цінними паперами, приватні пенсійні схеми тощо). Відповідно, більшість видів послуг, як і клю­чові концепції фінансових ринків (наприклад, ризик), радянським громадянам були просто невідомі.

2. Переважне виробництво фінансових послуг державними організа- ціями-монополістами і незмінні умови надання послуг протягом десятиліть.

3. Відсутність досвіду порівняння різноманітних пропозицій і вибору постачальників послуг.

4. Обмеженість зв'язку між прийняттям найважливіших життєвих рішень і фінансовою стратегією. Грошовий дохід як розмір заоща­джень і можливості отримання кредиту не мав прямого впливу на перспективи придбання (отримання) житла, освіти тощо.

Розвиток фінансового сектору і його інститутів розпочався на почат­ку 1990-х років. З того часу відбулись певні події, що вплинули на сучас­ну фінансову поведінку домогосподарств, а саме:

1. Знецінення заощаджень громадян у 1992-1994 рр. через гіпер­інфляцію. На початок 1992 р. кількість рахунків вкладників-українців Ощадбанку СРСР сягала 53,7 млн, що свідчить про масштабність про­блеми. У 1996 р. було прийнято Закон України “Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України” від 21.01.1996, який встано­вив зобов'язання держави перед громадянами щодо відновлення знеці­нених заощаджень загальною сумою 131,96 млрд грн, з них: грошові за­ощадження - 121,9 млрд грн, страхові внески - 7,77 млрд грн, державні цінні папери - 2,29 млрд грн.

Виплати здійснювалися відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 № 346 “Про виплату в 2012 році громадянам Украї­ни компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на терито­рії України, та в облігації Державної цільової безвідсоткової позики 1990 року, державні казначейські зобов'язання СРСР і сертифікати Ощад­ного банку СРСР, придбані на території Української РСР”. Ощадбанк та­кож виплачував компенсацію у межах залишку проіндексованого вкладу, але не більше, ніж 500 грн спадкоємцям вкладників, які померли у 2005­2011 рр. і не отримали компенсацію втрат від знецінення грошових зао­щаджень протягом 2005-2009 рр., а також померлих у 2012 р., або іншим особам, які взяли на себе організацію похорону. Компенсацію вже одер­жали близько 556 тис. спадкоємців померлих вкладників на загальну суму понад 270 млн грн. Проте держава не може виконати всі зобов'язання^[70].

Вихід потрібно шукати не у визнанні знецінених заощаджень державним боргом, як це пропонується, а у створенні державою спеціального ком­пенсаційного фонду, ресурси якого формуватимуться із податку на роз­кіш, надходжень від приватизації, відрахувань зі зростання ВВП тощо.

2. Недостатнє регулювання і відсутність досвіду роботи на ринку ка­піталу, що призвело до розчарувань і прямих втрат. Також потрібно до­дати надмірні сподівання на сертифікатну приватизацію, шахрайства, пов'язані з фінансовими інститутами (“Українським будинком селенгу”, “Меркурієм”, “Омета-траст”, “Омета-інвест”, банком “ІНКО” тощо). Це відбувалося тому, що держава надала можливість працювати з грошима населення практично безконтрольно.

Нестійкість фінансових ринків. З 1996 р. до середини 1998 р. ринок фінансових послуг для населення почав стабілізуватись: істотно зміцні­ла система нагляду за фінансовими установами; прийнято рішення про заборону реєстрації нових трастових структур. Проте у 1998 р. відбу­лось знецінення національної валюти (з 2,2 грн за дол. США у серпні до 5,4 грн вже у жовтні), населення стало віддавати перевагу придбанню іноземної валюти (рис. 2.22).

Рис. 2.22. Структура грошових витрат і заощаджень домогосподарств в Україні, %

Складено за даними Державної служби статистики України [Електронний ре­сурс]. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

Розглянемо, як позначився прогрес, досягнутий з 1989 р. (відправна точка), на фінансових заощадженнях у ряді країн з перехідною економі­кою (табл. 2.13). Усі країни у 1989-2000 рр. зазнали величезного спаду у фінансовому секторі порівняно зі зниженням обсягів ВВП. Україна по­страждала від зменшення фінансових заощаджень (пропозиції грошей або депозитів) майже так само, як і Росія та Вірменія, незважаючи на те, що її ВВП на одну особу скоротився не у таких обсягах, як у цих країнах. Пояснення можна знайти у ситуаціях з країнами Балтії, які пережили спа­ди ВВП на одну особу, подібні до тих, що спостерігалися в Україні. Однак ці країни досягли набагато більших успіхів у відновленні доходів та фінан­сових заощаджень на одну особу. Дослідження показують, що у цих ви­падках відновлення пов'язане з консолідацією банківської системи.

Таблиця 2.13

Вплив перехідного періоду на доходи і фінансові заощадження

* Усі дані скориговані на паритет купівельної спроможності валют, дол. США.

Джерело: Україна. Фінансовий сектор та економіка. Нові стратегічні завдан­ня / А. Роу, Ю. Власенко, І. Жиляєв та ін.; ред. А. Роу. - Вашингтон : Світовий Банк, 2001. - С. 25.

Отже, обмежений досвід використання фінансових інструментів у радянські часи, тривале домінування державних фінансових установ, декілька фінансових криз, що супроводжувались втратою коштів, спри­чинили формування певного типу поведінки у випадку співпраці з фі­нансовим сектором. Зазвичай це “пасивний” і “традиційний” тип пове­дінки, якому властиві низький рівень заощаджень, переваження заоща­джень у грошовій формі, обмежене використання сучасних фінансових продуктів, домінування Ощадбанку на ринку депозитів населення.

Численні заклики щодо залучення домогосподарств на ринок цінних паперів не мають реального змісту. Якщо в США і Європі в цінні папери вкладає близько половини населення, то в Україні лише 0,02 %. Напри­клад, після запуску ринку заявок на Українській біржі у 2009 р. почав розвиватись інтернет-трейдинг і передбачалося масове залучення насе­лення на ринок. За останні три роки рахунки відкрили понад 11 тис. осіб, але реально торгує третина з них. Активи для торгівлі на біржі па­дають: на кінець травня 2012 р. у Всеукраїнському депозитарії цінних паперів на забезпечення угод було зарезервовано 99 млн грн, тоді як у 2011 р. ця сума становила 216 млн грн^[71]. В інвестиційних компаніях дуже мало нових клієнтів через недостатню кількість інструментів для тор­гівлі, низьку ліквідність і падіння торгових оборотів на біржі, а індивіду­альним інвесторам вже не вистачає виходу на інші ринки, зокрема ро­сійський і американський. Пожвавити ринок інтернет-торгівлі і залучи­ти домогосподарства уможливив би запуск нових фінансових інстру­ментів, ф'ючерсів на золото, нафту і гривню. Ця ініціатива узгоджується з НБУ, як і проект крос-лістингу цінних паперів іноземних емітентів.

На цьому тлі НБУ анонсував виведення на ринок капіталу інвести­ційних монет (срібних і золотих) і сертифікатів, індексованих на вар­тість золота, де забезпеченням є золото НБУ (1,45 млрд дол. США), уря­ду (100 млн дол. США) і те, що видобувається (розвідані запаси в країні перевищують 3 тис. т^[72] і підтверджуються міжнародним аудитом і контр­актом на видобуток). Ці інструменти обертаються на вторинному ринку і можуть виступати як забезпечення. Основна мета їх введення в обіг - стиснення грошової маси поза банками і мобілізація серйозного інвес­тиційного ресурсу домогосподарств^[73]. Чи буде успішним цей проект? Усе залежатиме від наявності ефективного ринку, на якому власники нових інструментів зможуть продати їх без обмежень і значних цінових втрат, а також цінової динаміки золота. У разі прив'язки сертифікатів до рин­кової ціни на золото НБУ нестиме додаткові курсові ризики, адже якщо у 2012 р. ціна на цей коштовний метал сягне 2200 дол. США за тройську унцію, НБУ повинен буде компенсувати інвесторам зростання ринкових цін. Тоді вартість обслуговування боргу за цими інструментами стано­витиме більше 20 % річних, що перевищить дохідність суверенних зобов'язань України. У підсумку може виникнути ситуація, коли гривне- ві ресурси відплинуть з банківської системи і спричинять тиск на готів­ковий курс гривні до інших валют.

У Європі домогосподарства активно інвестують кошти у державні зобов'язання, оскільки вони вважаються надійнішими за інші фінансові інструменти. Наприклад, у перевантаженій боргами Італії домогоспо­дарства скуповують урядові борги (250 млрд євро, або 14 % державного боргу), а в Бельгії на початок 2012 р. було придбано облігацій на суму 5,7 млрд євро, хоча планувалося залучити близько 200 млн євро. В Украї­ні НБУ розпочинає продаж домогосподарствам облігацій внутрішньої державної позики, номінованих в іноземній валюті (ВОВДП). На сьо­годні дохідність цих інструментів у 1,5-2 рази вища за дохідність ва­лютних депозитів у великих банках, а номінал зменшений до 500 дол. США. У перспективі це має зміцнити гривню і зменшити доларизацію економіки, хоча може стати інструментом легалізації тіньових доходів, оскільки ВОВДП випускаються на пред'явника. На думку експертів, “водночас є складова, якої навіть за гроші в цьому випадку не купиш. Це довіра до дій влади. Хоч би якими високими були ставки валютних ОВДП і хоч би якою налагодженою та зручною була система, без упев­неності у своєму партнері справи не буде”^[74].

За даними Глобальної бази даних Світового банку в частині охоплен­ня домогосподарств фінансовими послугами (“Глобальний фініндекс”)^[75], ступінь користування офіційних послуг істотно варіюється залежно від регіону, країни та індивідуальних особливостей респондента (табл. 2.14) У всьому світі близько 43 % держателів рахунків за останні 12 місяців накопичували або відкладали кошти з використанням свого рахунка в офіційній фінансовій установі. У країнах, що розвиваються, більшість віддає перевагу альтернативним способам накопичення коштів, напри­клад, ощадним клубам, які об'єднують щотижневі внески своїх членів і передають ці суми одному із них за чергою. Найбільшого розвитку такі клуби набули у країнах Африки на південь від Сахари. Щодо кредиту­вання, то лише 9 % респондентів у всьому світі протягом 2011 р. отрима­ли кредит в офіційній фінансовій установі. Крім того, близько половини опитаних дорослих жителів країн з високим рівнем доходу повідомили, що є власниками кредитних карт, а в інших країнах - 7 %.

В Україні офіційні рахунки у фінансових установах мають лише 41,3 % дорослого населення, що майже у два рази менше, ніж у США, Німеччині і Великобританії. Позитивно можна оцінювати прагнення молоді жити краще. Так, частка споживачів фінансових послуг у цих країнах становить 45,2 %, що вище за показники Росії, Європи, Центральної Азії, а також усього світу, проте це суттєво менше за показники розвинутих країн. Зде­більшого банкомат є основним способом зняття коштів (переважно отри­мання заробітної плати) з рахунка, а не касир банку або сам банк. Високі показники спостерігаються у використанні мобільного телефону як засо­бу платежу, проте незначною є частка заощаджень - 25 %, у фінансових установах - 5,4 %. Кредит від офіційної фінансової установи отримали 8,1 % українських респондентів. Кошти в Україні переважно беруться у сім'ї або друзів, що є нетиповим для розвинутих країн. Проблеми існують у галузі медичного страхування: персональні виплати становлять 1,7 %. Для порівняння, ця цифра становить у Росії 6,7 %, Європі і Центральній Азії - 4,5, світі - 17,1 %.

Показники доступу домогосподарств до фінансових послуг засвідчу­ють, що, крім недовіри до вітчизняних фінансових установ з боку домо-

Показники доступу населення до фінансових послуг у країнах світу

господарств, спостерігається також низька фінансова грамотність^[77], рі­вень якої оцінюється за кількістю спожитих фінансових послуг. За сло­вами директора офісу економічного зростання USAID М. Мартіна, існує такий зв'язок: “Грамотні споживачі фінансових послуг - стабільний фі­нансовий сектор”^[78]. Ця агенція у рамках Проекту розвитку фінансового сектору (FINREP)^[79] проводила в Україні дослідження “Фінансова грамот­ність та обізнаність в Україні: факти та висновки”. У результаті було ви­явлено певні проблеми, які перешкоджають подальшому розвитку фі­нансового сектору в Україні і залученню до нього 174 млрд грн і 75 млрд дол. США (майже еквівалент ВВП країни), левова частка яких належить домогосподарствам.

В опитуванні брали участь більше 2 тис. респондентів віком 20-60 років, які проживають у містах і обов'язково є споживачами фінансових послуг. Для визначення фінансової грамотності ставились питання, які включали елементи фінансової математики і торкались розрахунку про­стих і складних відсотків, кредитних ставок, інфляції. Жодний із рес­пондентів не зміг відповісти на всі з них. Найчастіше учасники могли дати відповідь тільки на два-три запитання (38 % респондентів), чотири правильні відповіді дали 27 % опитаних. Тільки 7 % населення володіє інформацією про те, що держава гарантує компенсацію за депозитами.

Список уподобань населення України є невеликим - базові послуги банків (78 % опитаних здійснюють через них комунальні платежі, 61 % користуються пластиковими картками), 7 % застрахували своє життя і 0,95 % вклали кошти в інвестиційні та пенсійні фонди. При цьому деякі опитувані не мають наміру користуватись фінансовими послугами най­ближчі два роки. У зв'язку з цим було поставлено запитання про нега­тивний досвід спілкування з фінансовими установами. Відсутність не- зручностей у користуванні фінансовими послугами засвідчили 71 % клі­єнтів, які не помітили проблем, вірогідно, через низький рівень фінан­сової грамотності. Цікаво, що 47 % споживачів ніяк не реагують на низь­ку якість фінансових послуг. Це пов'язано з тим, що, на їхню думку, кон­флікт буде вирішено на користь фінансового інституту. Домогосподар- ства відчувають незахищеність перед машиною фінансового ринку. Крім того, українці майже не цікавляться ринком фінансових послуг і не праг­нуть отримувати більше інформації про фінансові продукти. Так, 43 % спо­живачів фінансових послуг взагалі не намагаються дізнатися про тен­денції на ринку, 20 % стежать за змінами рівня інфляції, по 10 % - за змінами рівня пенсій (пільг) і ситуацією на ринку нерухомості, 5 % ці­кавляться динамікою процентних ставок за кредитами і 4 % - депозит­ними ставками. По 2 % опитуваних виявляють інтерес до цін на нафту і золото, а також курсів валют. І лише 1 % клієнтів відстежують зміни ко­тирувань на ринку цінних паперів.

Головні висновки проведеного дослідження такі: пересічний українець не надто розуміється на фінансах; користується переважно простими банківськими послугами; майже нічого не знає про свої права як спожи­вача фінансових послуг; не довіряє фінансовим установам (лише 5 % спо­живачів фінансових послуг готові відстоювати свої права у суді).

Індикаторами фінансової просвіти, довіри до фінансового сектору і фінансового інституту є надійність, інформаційна прозорість і вигід­ність фінансових вкладень для потенційних споживачів фінансових по­слуг. Надійність - це збереження грошових коштів, виконання прийня­тих зобов'язань. Щодо прозорості фінансових відносин, то вона надзви­чайно важлива для забезпечення широкої інституційної довіри до них з боку їхніх активних і потенційних учасників. Як і фінансова культура суспільства, вона повільно накопичується у процесі відтворення і може бути одночасно втрачена через невдалі трансформації у системі госпо­дарювання. При цьому ефект залежатиме від моделі фінансового сектору, що реалізується в Україні на тому або іншому етапі розвитку економіки. Подальші дослідження з цієї проблематики пов'язані з побудовою ін- ституційної моделі, яка визначає конфігурацію інтересів і дає можли­вість виробити механізми взаємодії, що забезпечуватимуть реалізацію інтересів учасників фінансової діяльності.

Проаналізуємо фінанси домогосподарств з інших позицій. Суттєві зміни у системі економічних відносин, що відбулися в Україні у зв'язку з переходом на ринкові засади господарювання, докорінно змінили найважливіші аспекти життєдіяльності вітчизняних домогосподарств. Зростання економічної активності і самостійності домашніх господарств у сучасних умовах разом із посиленням відповідальності за прийняті ними рішення спонукає вчених по-новаторськи підходити до дослі­дження глибинних основ економічної науки та її специфічної сфери - теорії фінансів.

Фінансисти радянської доби досліджували економічні та фінансові відносини у суспільстві, не беручи до уваги реальних носіїв цих відно­син - людей. Людина розглядалася не як економічний суб'єкт, що при­ймає конкретні фінансово-економічні рішення, а як пасивний носій тієї чи іншої соціальної ролі. Кардинальні перетворення, що відбува­ються в Україні і характеризуються докорінною зміною ролі людини у суспільстві, суттєво розширили “людський” аспект фінансової науки і практики, зумовили необхідність перегляду всіх теоретичних уявлень про людину як громадянина, платника податків, отримувача суспіль­них благ та основної мети існування держави. Розуміння перебігу цих процесів зумовлює необхідність виділення в окрему сферу фінансової системи фінансів домогосподарств, що пояснюється їх всезростаючою роллю й вагомим значенням в умовах демократичних і ринкових транс­формацій.

У зарубіжній і вітчизняній науковій літературі для характеристики фінансів домогосподарств використовують терміни “фінанси домогос­подарств”, “фінанси населення”, “фінанси громадян”, “фінанси фізичних осіб”, “сімейні (родинні) фінанси”, “фінанси споживчого сектору”, “осо­бисті фінанси”, “персональні фінанси”.

Оскільки на обсяги, структуру і мотиви формування доходів і витрат окремого індивіда впливає не лише величина його особистого багат­ства, але й сумарна величина сукупного багатства домогосподарства, в якому він перебуває, а також родинні, морально-етичні та культурно- освітні традиції і звичаї, що домінують у відносинах між його членами, використання терміна “фінанси домогосподарств” є цілком обґрунтова­ним і доцільним.

Безумовно, особисті фінанси і фінанси домогосподарств тісно по­в'язані між собою. Проте особисті фінанси - це складова фінансів домо­господарств. І хоча для сучасних умов характерна персоніфікація фінан­сових відносин на рівні окремих індивідів (скажімо, сплата податків, відкриття банківського рахунка, отримання кредиту), що зумовлено пе­редусім загальноприйнятими правилами та процедурами укладання до­говорів, все ж таки в Україні окремі фінансові інструменти державного регулювання побудовані саме на основі оцінки сукупного доходу всіх членів домашнього господарства. Зокрема, з урахуванням дохідно-май­нового стану членів сім'ї (домогосподарства) здійснюється призначення окремих видів державної соціальної допомоги та субсидій на оплату житлово-комунальних послуг, а також надання пільг при задоволенні потреб сім'ї (домогосподарства) у послугах комунального або відомчого житлового фонду. До того ж, з урахуванням кількості неповнолітніх ді­тей у сім'ї, при оподаткуванні доходів фізичних осіб в Україні окремим категоріям платників податку надається податкова соціальна пільга^[80].

В Україні окремі фінансові аспекти функціонування вітчизняних до­могосподарств (формування і використання заощаджень, проблематика соціального захисту українських громадян, оподаткування доходів фі­зичних осіб тощо) були і продовжують залишатися об'єктом активних наукових досліджень багатьох учених-економістів. Водночас сфера фі­нансів домашніх господарств в Україні ще недостатньо досліджена, адже й дотепер немає комплексних розробок концептуально-теоретичних і практичних аспектів фінансів домогосподарств та обґрунтування їх спе­цифічної ролі у фінансовій системі України.

Уявлення про фінанси та зміст фінансових відносин як у вітчизняній, так і в зарубіжній фінансовій науці з плином часу постійно змінювалися. А українські вчені й до сьогодні не мають єдиної точки зору з приводу визначення сутності та змісту цієї важливої економічної категорії. Про­блематичним залишається й окреслення чітких меж фінансової сфери, тому ретроспективний аналіз наукових поглядів дослідників фінансів радянської і пострадянської доби надасть можливість виокремити кіль­ка основних підходів до визначення ролі фінансів домогосподарств у фі­нансовій системі України.

Насамперед слід зазначити, що погляди теоретиків радянського і пост­радянського періодів щодо сфери виникнення фінансових відносин були об'єднані у дві основні концепції: розподільну і відтворювальну. При­хильники розподільної концепції вважають, що сферою виникнення фі­нансових відносин є друга стадія процесу суспільного відтворення, на якій відбувається розподіл вартості створеного суспільного продукту за цільовим призначенням і суб'єктами господарювання, кожен з яких на­магається отримати свою частку у новоствореному продукті, тому важ­ливою ознакою фінансів як економічної категорії є розподільний харак­тер фінансових відносин^[81].

Дослідники, які дотримуються відтворювальної концепції, розгляда­ють фінанси як категорію всього процесу відтворення і зараховують до неї сукупність грошових відносин, які виникають на всіх стадіях відтво- рювального циклу^[82].

Крім розподільної та відтворювальної концепцій, у фінансовій науці сформувалося також два основних теоретичних напрями, що поясню­вали економічну природу фінансів: фондова теорія, яка превалювала у радянській фінансовій науці і є досить поширеною як у світі, так і на пострадянському просторі; і теорія фінансових потоків, більш характер­на для сучасних дослідників змісту та сутності фінансів.

Представники фондової теорії, які трактують фінанси як “еконо­мічні відносини, пов'язані з формуванням, розподілом і використан­ням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів для виконання функцій та завдань господарюючих суб'єктів, а також будь- якої фізичної особи й суспільства загалом”^[83], найхарактернішою озна­кою фінансів вважають процес формування і використання фондів грошових коштів. І це абсолютно вірно, якщо під фінансами розуміти передусім державні фінанси, адже саме на макрорівні фондовий харак­тер фінансових відносин має яскраво виражені особливості (держава для забезпечення належного виконання своїх функцій формує і вико­ристовує відповідні фонди грошових коштів: бюджети різних рівнів, позабюджетні цільові фонди). Проте такий підхід дещо обмежує розу­міння сутності фінансів загалом, адже на мікрорівні рух грошових по­токів може як опосередковуватися фондами (наприклад, фінансування суб'єктом господарювання інноваційного розвитку за рахунок коштів фонду розвитку виробництва), так і не опосередковуватися ними (сплата податків до бюджету та державних цільових фондів). Більше того, вітчизняне фінансове законодавство не вимагає від суб'єктів гос­подарювання обов'язкового формування фондів, хоча і не забороняє його. Зважаючи на це, варто погодитися із твердженням В. М. Опаріна про те, що “з позицій прагматичної сторони здійснення фінансової ді­яльності обмеження фінансів виключно процесами формування і ви­користання фондів грошових коштів є необгрунтованим і відірваним від реалій фінансової справи”^[84].

Згідно з потоковою теорією, фінанси є сукупністю грошових потоків, що опосередковують відносини між різними суб'єктами з приводу фор­мування, обміну, розподілу й перерозподілу вартості створеного вало­вого внутрішнього продукту. “Головною ознакою, що визначає сутність та форму функціонування фінансів, є рух грошових потоків, у якому ві­дображаються і фінансові відносини, і фінансова діяльність. Саме вони є тією універсальною властивістю, що поєднує всі аспекти функціонування фінансів та сфери фінансової системи”^[85], - переконаний В. М. Опарін.

Необхідно зазначити, що погляди більшості пострадянських фінан- систів-теоретиків практично не відрізняються від поглядів їхніх поперед­ників, які характеризували фінанси як сукупність економічних (частіше грошових) відносин, що відображають процеси розподілу і перерозподі­лу сукупного суспільного продукту (згідно з методологією радянської статистики) й опосередковують формування та використання централі­зованих і децентралізованих грошових фондів. Деякі вчені пов'язу­вали ці відносини безпосередньо з рухом грошових коштів, а в окремих випадках наголошувалося на їх двоїстому характері: змістовому напов­ненні та матеріальному втіленні. При цьому в теорії фінансів переважа­ло трактування фінансів саме як державних, і лише нечисленні автори намагалися розмежовувати фінанси на макро- і мікрорівнях.

Звужене трактування фінансів лише як державних є наслідком епохи централізованого планування в умовах тоталітарної держави. Коли, на­приклад, обсяг доходів населення визначався “зверху’, до того ж на до­сить невисокому рівні, природним було заперечувати існування фінансів населення, доходи якого у той час витрачалися на задоволення найнеоб- хідніших потреб, пов'язаних із забезпеченням фізичного існування. Фі­нансові ж відносини передбачають, що економічні суб'єкти можуть самі виражати свої інтереси, розподіляти належні їм доходи і формувати від­повідним чином фінансові потоки.

Відтак, різнобічне і широке трактування фінансів сучасною еконо­мічною наукою (з певною орієнтацією на окремі сфери і ланки фінансо­вої системи) можна пояснити тим, що фінанси є доволі динамічним і ба­гатогранним явищем, а тому досить складно в одному визначенні оха­рактеризувати всі його сутнісні ознаки, форми прояву та специфіку функціонування. До того ж сфера впливу фінансів є значно ширшою, ніж суто економічні відносини, адже вони впливають і на політику, і на куль­туру, і на науку, і на приватне життя громадян.

Варто зауважити, що наявні суперечності у визначенні наукового терміна “фінанси”, їх плюралізм, багатоваріантність трактувань, ди­ференціація і протилежність значень певною мірою слугують джерелом подальшого розвитку як фінансової науки зокрема, так і суспільства загалом.

Відсутність серед сучасних вітчизняних дослідників єдиного підходу до трактування сутності фінансів є основною причиною дискусій і з при­воду визначення сфери розповсюдження фінансових відносин. Одна з таких дискусій виникла з приводу можливості виокремлення фінансів домогосподарств як самостійного об'єкта дослідження фінансової науки.

Так, учений-економіст Б. М. Сабанті^[86] стверджує, що фінанси до­машніх господарств не є самостійною категорією фінансової науки і не можуть бути віднесені до елементів фінансової системи, адже, по-перше, “в кожній системі повинна бути управлінська складова”^[87]; по-друге, “наука не може виробити ні спеціальних законів, ні систем управління процесом утворення доходів сім'ї, розмірами доходу і тим більше рекомендацій щодо управління і структури витрат”^[88]. Категорично не погоджуємося з автором, оскільки вважаємо, що управлінська складова у фінансово-гос­подарській діяльності домогосподарств наявна (зокрема, при форму­ванні сімейного бюджету, управлінні інвестиційним портфелем тощо). І хоча фінансові відносини домогосподарств справді найменш регламен­товані спеціальними методиками й рекомендаціями, вони все ж таки регу­люються відповідними законами (наприклад, Законом України “Про дер­жавні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 05.10.2000 № 2017-ІІІ, Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI тощо).

Відправною точкою при дослідженні фінансів домогосподарств по­винна слугувати відповідь на питання про оптимальне співвідношення та співіснування людини, суспільства, держави і ринкової економіки в сучасному світі. Причому саме людина має перебувати в епіцентрі всіх економічних процесів, спрямованих на якнайповніше задоволення її по­треб. Лише така постановка питання сприятиме подальшому прогресу українського суспільства загалом та його економічної складової зокре­ма (це, до речі, підтверджує і досвід найрозвинутіших країн світу).

З. Боді та Р Мертон вказують на те, що фінансова теорія заснована на доктрині, згідно з якою головною функцією фінансової системи є задо­волення потреб людей, включаючи основні потреби в їжі, одязі та житлі. Будь-які суб'єкти економічної діяльності (підприємства, фірми, органи державної влади всіх рівнів) існують для того, щоб сприяти виконанню цієї основної функції^[89].

Формування сукупних доходів домогосподарств здійснюється не лише за рахунок доходів від індивідуальної трудової діяльності, але й доходів від власності, соціальних трансфертів тощо.

Незважаючи на розмаїття визначень поняття “фінанси домогоспо­дарств” у сучасній науковій літературі, можна стверджувати, що основ­ним принципом формування фінансів домашніх господарств є їхня спрямованість на задоволення потреб як усього домогосподарства за­галом, так і особистих потреб кожного члена зокрема (причому забез­печення задоволення потреб усіх членів сім'ї, як правило, домінує над індивідуальними потребами кожного). А головним завданням фінансів домогосподарства є підтримання добробуту сім'ї на сталому рівні або ж його зростання, що передбачає не лише збереження або збільшення іс­нуючого рівня доходів і “самострахування” майнової забезпеченості, але й формування якісних характеристик споживання.

Отже, за своєю сутністю фінанси домогосподарств є сукупністю еко­номічних відносин, у які вступають домогосподарства та їхні окремі учасники з приводу формування, розподілу і використання фондів гро­шових коштів. У процесі економічної діяльності домогосподарство фор­мує відповідні грошові фонди, необхідні для досягнення певних цілей, або бере участь у процесі формування, розподілу й використання гро­шових фондів держави, створюваних нею з метою забезпечення сус­пільних потреб.

Грошовий потік характеризує ступінь фінансової стійкості домогос­подарства та його фінансовий потенціал. Внутрішніми грошовими по­токами домогосподарства є потоки, які виникають між його учасниками з приводу формування сімейних грошових фондів, що мають різне ці­льове призначення (підтримання рівня поточного споживання; інвесту­вання в матеріальні активи; заощадження грошових коштів для оплати послуг установ освіти, охорони здоров'я, культури; інвестування у фінан­сові активи: цінні папери, банківські вклади, валюту, золото). Система зовнішніх грошових потоків домогосподарства включає рух грошових коштів між домогосподарством та іншими домашніми господарствами у зв'язку з формуванням і використанням спільних грошових фондів; між домогосподарством і підприємствами, які є роботодавцями стосовно учасників домашніх господарств, з метою розподілу частини виробле­ного валового внутрішнього продукту в його вартісній формі; між домо- господарством і комерційними банками для залучення домашніми гос­подарствами різноманітних кредитів, їх погашення, а також розміщення тимчасово вільних грошових коштів домогосподарств на банківських рахунках; між домогосподарством і страховими організаціями з приво­ду формування і використання різних страхових фондів; між домогос- подарством і державою для формування та використання бюджетних і позабюджетних фондів. Важливою умовою успішного господарювання домашніх господарств у сучасних умовах є синхронізація, тобто узго­дженість у часі вхідних і вихідних грошових потоків, що забезпечує на­лежне виконання зобов'язань кожного суб'єкта розподільних відносин та його загальну платоспроможність.

Зв'язок і взаємодія між фондами забезпечуються за допомогою гро­шових потоків. Відтак, фонди грошових коштів (статика фінансів) і гро­шові потоки (їх динаміка, перетворення) завжди функціонують в орга­нічній єдності і взаємозв'язку. Надмірне їх відособлення або ж абсолю­тизація можуть призвести до формування помилкових концепцій і док­трин у теорії, а на практиці - до негативних наслідків.

Основними джерелами доходів населення, за даними Статистичного щорічника України, є заробітна плата, дохід від підприємницької діяль­ності, доходи від власності і соціальні трансферти (табл. 2.15).

Департамент обстежень домогосподарств Державної служби статис­тики України при характеристиці загальної величини доходів домогос­подарств використовує поняття “сукупних ресурсів” (табл. 2.16), що є цілком логічним і мотивованим, адже заощадження домогосподарств (скажімо, неорганізовані заощадження у вигляді готівки, яка зберігаєть­ся у населення) не є надходженнями за певний період часу (тобто дохо­дами), а лише відображають ресурсний потенціал домашнього госпо­дарства, формуючи його багатство.

Таблиця 2.15

Зміни структури доходів населення України

Складено за матеріалами Статистичного щорічника України.

Таблиця 2.16

Зміни структури сукупних ресурсів домогосподарств України, %

Складено за матеріалами статистичного збірника “Витрати і ресурси домо­господарств України”.

Таблиця 2.17

Зміни структури витрат населення України

Складено за матеріалами Статистичного щорічника України.

Основними видами витрат населення в Україні є витрати на при­дбання продовольчих і непродовольчих товарів, оплату різноманітних послуг, сплату податків, приріст фінансових та нагромадження нефінан­сових активів (табл. 2.17).

Департамент обстежень домогосподарств Державної служби статис­тики України всі сукупні витрати домогосподарств поділяє на споживчі і неспоживчі (табл. 2.18).

Доволі часто суперечності між носіями фінансових відносин свід­чать про вихід фінансових проблем назовні (наприклад, у сферу політи­ки). Загострення фінансових суперечностей, що виникають на стадії розподілу і перерозподілу між домашніми господарствами, підприєм­ствами та державою, може призвести як до розпаду сім'ї, банкрутства підприємства, так і до соціальних потрясінь у суспільстві загалом.

Стосовно фінансів домашніх господарств слід зазначити, що фінан­сові суперечності виникають не лише у відносинах з державою (при сплаті податків до бюджету) чи підприємствами (скажімо, при виплаті дивідендів чи відсотків за цінними паперами), але й всередині домаш­нього господарства при розподілі його недостатніх фінансових ресурсів на задоволення практично необмежених потреб його членів.

Таблиця 2.18

Зміни структури сукупних витрат домогосподарств України, %

Складено за матеріалами статистичного збірника “Витрати і ресурси домо­господарств України”.

На рівні домашнього господарства неминучою є суперечність між споживанням і заощадженням. Адже відомо, що заощадження (інвести­ції) сприяють зростанню доходів у майбутньому, проте не всі члени до- могосподарства можуть погоджуватися з поточними обмеженнями спо­живання заради майбутнього благополуччя.

Відсутність довіри громадян до більшості фінансових інститутів не лише негативно позначається на фінансовому становищі домогосподар- ства у вигляді втраченої вигоди, але й негативно впливає на економіку країни загалом. Ситуація ускладнюється ще й тією обставиною, що об­ґрунтування конкретних рекомендацій щодо стимулювання заощаджень домогосподарств ускладнене через відсутність інформації стосовно ме­ханізмів фінансової поведінки населення в сучасних умовах.

Більшість учених схиляються до думки, що фінансам домогосподарств властиві такі основні функції: розподільна, контрольна, регулююча та ін­вестиційна. У більш загальному вигляді ці функції відповідають двом стратегічним завданням: забезпеченню життєвих потреб домогосподар- ства і розподілу отриманих благ.

У країнах з розвинутою ринковою економікою важливою функцією фінансів домогосподарств є інвестиційна, яка зумовлена тим, що домо­господарства виступають одним із важливих постачальників фінансо­вих ресурсів для економіки, де чверть національних заощаджень форму­ється саме за рахунок заощаджень громадян. Доволі часто інвестиційну функцію домогосподарств пов'язують лише з частиною доходів, що ка­піталізуються, тобто частиною коштів, які домогосподарства вкладають у різноманітні фінансові інститути та реальне виробництво. Проте та­кий підхід є дещо однобічним, адже збільшення частки споживання на­справді сприяє зростанню доходів підприємств і, відповідно, збільшен­ню інвестицій в економіку.

Слід зазначити, що специфіка фінансів домашніх господарств поля­гає в тому, що саме ця сфера фінансових відносин найменш регламенто­вана державою. Дійсно, процес створення і використання централізова­них грошових фондів (таких, наприклад, як державний бюджет чи дер­жавні позабюджетні фонди) перебуває під жорстким державним конт­ролем. Окремі сторони процесу формування грошових фондів підпри­ємства також регулюються державою (наприклад, встановлення вимоги щодо величини мінімального розміру статутного капіталу, зміна правил оподаткування тощо). А домогосподарства самостійно приймають рі­шення стосовно джерел формування своїх доходів, необхідності і спо­собів утворення грошових фондів, їх величини і цільового призначення, часу використання створених фондів тощо. Можна стверджувати, що в умовах ринкової економіки держава майже не застосовує інструментів прямого (адміністративного) впливу на фінансові відносини домогоспо­дарств. Водночас держава здатна опосередковано впливати на ці проце­си, використовуючи різноманітні фінансові інструменти (податки, соці­альні трансферти тощо).

Безумовно, визначення ролі та місця фінансів домогосподарств у фі­нансовій системі України залежить від розуміння сутності та структури фінансової системи загалом і того змісту, який кожен дослідник вкладає у такі базові категорії і поняття, як фінанси, фінансові відносини, фінан­сові ресурси тощо.

Ідентифікуючи фінанси домогосподарств як важливу сферу фінан­сової системи України, за основу класифікаційного поділу було взято відповідну сукупність, специфіку та рівень фінансових відносин між найважливішими суб'єктами економічної діяльності: домогосподар- ствами, суб'єктами господарювання та державою. Відмінності між дер­жавними фінансами, фінансами суб'єктів господарювання та фінанса­ми домогосподарств полягають передусім у складі та структурі їхніх доходів і витрат, у методах формування доходів і здійснення (фінансу­вання) витрат, у характері регламентації та рівні усуспільнення (індиві­дуалізації) цих процесів, а також у специфіці прийняття управлінських рішень у кожній зі сфер фінансових відносин.

Виокремивши фінанси домогосподарств як важливу сферу фінансової системи (поряд зі сферами фінансів суб'єктів господарювання та дер­жавних фінансів), авторський колектив свідомо уникав її поділу на дві підсистеми: централізовані і децентралізовані фінанси. Адже з упевне­ністю можна сказати, що така класифікація є прямим наслідком команд­но-адміністративної системи господарювання, коли у суспільстві існу­вав єдиний центр прийняття рішень (у тому числі і фінансових), а все, що виявлялося поза “центром”, розглядалося як другорядне і додаткове. Варто зазначити, що в умовах ринку всі суб'єкти господарювання є са­мостійними “центрами” прийняття фінансових рішень. Відтак, тракту­вати їх як щось “децентралізоване” некоректно.

Принагідно слід зазначити, що у працях науковців, які досліджують економічну діяльність домогосподарств, інколи терміни “фінанси домо- господарства”, “фінанси сім'ї”, “фінанси населення”, “персональні фінан­си” вживаються як синоніми, що не є правомірним. Адже ототожнення фінансів домогосподарств з фінансами сім'ї можливе лише у випадку, коли домогосподарство представлене однією сім'єю, яка самостійно формує власну фінансову політику щодо управління сімейним бюдже­том. Якщо ж домогосподарство є розширеним (тобто коли до складу до- могосподарства входить кілька сімей, кожна з яких, незалежно від сту­пеня спорідненості, формує власний бюджет), то ототожнювати фінан­си домогосподарства і фінанси сім'ї некоректно. У випадку, коли домо- господарство представлене однією людиною, особисті фінанси ототож­нюються з фінансами домогосподарства.

Формуванням фінансів домогосподарств, з одного боку, завершуєть­ся цикл перерозподілу заново створеної вартості, а з другого - почина­ється черговий відтворювальний цикл. Саме на цій підставі фінанси до­машніх господарств слід вважати первинним елементом фінансової сис­теми.

Сукупність домогосподарств становить основу для існування та роз­витку сучасної держави. Якщо домогосподарства виступають проти іс­нування такої держави, то рано чи пізно держава буде зруйнована, а на її місці з'явиться нова.

Подолання негативних тенденцій у галузі фінансів домогосподарств повинно здійснюватися у напрямі підвищення їх ефективності, основ­ними критеріями якої мають бути:

- підвищення рівня життя населення за рахунок стійкого зростання доходів від трудової діяльності (заробітна плата, підприємницький дохід, доходи від самозайнятості) та доходів від власності, що мож­ливо лише за умов зниження темпів інфляції;

- посилення ролі фінансів домашніх господарств в інвестиційному процесі, який, з одного боку, є фактором макроекономічної ста­більності, а з другого - перетворює особисті заощадження у важ­ливе джерело майбутніх доходів громадян.

Незважаючи на певні проблеми, які характерні для сучасних еконо­мічних реалій, слід наголосити, що фінанси домогосподарств відіграва­тимуть важливу роль у фінансовій системі України і здійснюватимуть активний вплив на розвиток вітчизняної економіки.

Оцінка фінансових запасів і потоків сектору домашніх господарств

Для оцінювання фінансових запасів і потоків домашніх господарств необхідно ідентифікувати сторони, котрі мають вимоги щодо економіч­ної вартості, втіленої в запасах або яка змінена потоками.

Запаси, взагалі, вимірюють економічну вартість на певний момент часу, а потоки - зміни в економічній вартості за певний період часу.

Запаси повинні реєструватися в балансі активів і пасивів та пов'яза­них з ним таблицях, а потоки - у всіх інших рахунках і таблицях системи національних рахунків (СНР)^[90]. На жаль, в Україні ще не будують баланс активів і пасивів та пов'язаних з ним таблиць для сектору домашніх гос­подарств.

Рахунки потоків у повній послідовності рахунків для сектору домаш­ніх господарств України включають поточні рахунки, які пов'язані з ви­робництвом, доходами і використанням доходів, і рахунки нагрома­дження, які показують усі зміни між двома балансами активів і пасивів.

Для того, щоб створити систему, яка є повною і внутрішньо узгодже­ною, всі зміни в економічній вартості між запасами на два моменти часу повинні бути враховані в потоках. Необхідно визначити, що розуміється під запасами і потоками і розробити правила реєстрації змін в еконо­мічній вартості в рамках системи національних рахунків. Ці правила по­винні забезпечити внутрішню узгодженість СНР відносно вартості, часу реєстрації і класифікації запасів і потоків.

Можливості СНР як аналітичного інструменту виникають з її здат­ності простежувати зв'язки між численними і різними економічними подіями і процесами шляхом вимірювання їх за допомогою єдиної ра­хункової одиниці.

СНР не ставить за мету визначити корисність потоків і запасів, які в ній відображаються. Вона вимірює поточну ринкову вартість операцій, відображених у рахунках в грошовій формі, тобто вартість, за якою то­вари, послуги, праця й активи фактично обмінюються або можуть бути обміняні на гроші.

Запаси в СНР - це наявність активів або зобов'язань на той або інший момент часу. Запаси пов'язані з потоками: вони є результатом нагрома­дження від попередніх операцій та інших потоків і змінюються внаслі­док операцій та інших потоків в цьому періоді. Це результат безперервних поповнень запасів і вилучень з них та певних змін в обсязі або вартості, що відбуваються протягом періоду, коли такий актив або зобов'язання знаходяться в запасах.

Актив у СНР - це нагромаджений запас вартості, що приносить еко­номічну вигоду або ряд економічних вигід економічному власникові ак­тиву внаслідок володіння ним або використання його протягом певного періоду часу. Активи можуть бути фінансовими і нефінансовими. Для більшості фінансових активів існують кореспондуючі (фінансові) зобо­в'язання.

Зобов’язання виникає, коли одна одиниця (дебітор) зобов'язується за певних обставин провести платіж або низку платежів іншій одиниці (кредиторові).

Економічні потоки в СНР відображають створення, трансформацію, обмін, трансферт або зникнення економічної вартості. Вони припуска­ють зміни в обсязі, структурі або вартості активів і зобов'язань інститу- ційної одиниці. Відображаючи різноманітність в економіці, економічні потоки мають конкретний вигляд, такий як оплата праці, податки, від­сотки, потоки капіталу тощо, що відображають способи, за допомогою яких відбуваються зміни в активах і зобов'язаннях інституційної одиниці.

Економічні потоки складаються з операцій та інших потоків.

Операція в СНР - це економічний потік, що є взаємодією між інсти- туційними одиницями за взаємною згодою або дією в межах однієї ін- ституційної одиниці, котру, з аналітичної точки зору, доцільно розгляда­ти як операцію з урахуванням того, що одиниця функціонує в двох різ­них якостях. На вартість активу або зобов'язання можуть впливати еко­номічні потоки, які не є операціями. Такі потоки визначаються в СНР як інші потоки.

Інші потоки - це зміни у вартості активів і зобов'язань, які не є ре­зультатами операцій. Ними можуть бути втрати в результаті стихійних лих, а також зміни у вартості активів і зобов'язань через зміни цін. Коли домогосподарства ухвалюють рішення про споживання або нагрома­дження, вони повинні зробити припущення про відносні переваги вигід, втілених у товарах і послугах в поточному періоді, порівняно з втіленням цих вигід у пізніші періоди. Таким чином, усі види економічної діяльності пов'язані як з отриманням вигід, так і з певними ризиками. Перенесення вигід від одного періоду до іншого припускає також перенесення ризиків.

Домогосподарство може вибрати меншу, але більш визначену вигоду в майбутньому, а не вигоду, яка може бути більшою, але менш визначе­ною. Особливо цікавим є випадок, коли домогосподарство може обмі­няти вигоди і ризики, пов'язані з виробництвом, на вигоди і ризики, пов'язані з фінансовими активами й зобов'язаннями.

Економічний власник фінансових активів і зобов'язань - це інститу- ційна одиниця (наприклад, домогосподарство), яка має право пред'являти вимоги на отримання економічних вигід, пов'язаних з використанням згаданих об'єктів у ході економічної діяльності в умовах відповідних ри­зиків. У кожного об'єкта є як юридичний, так і економічний власник, хоча у багатьох випадках економічний і юридичний власник об'єкта той самий. У тих випадках, коли власники різні, юридичний власник пере­дає відповідальність за ризики, пов'язані з використанням об'єкта в еко­номічній діяльності, економічному власникові разом із вигодами. В об­мін юридичний власник приймає інший набір ризиків вигід від еконо­мічного власника.

Вигоди, пов'язані з фінансовими активами і зобов'язаннями, рідко передаються від юридичного власника економічному власникові абсо­лютно в тій же формі. Зазвичай, вони трансформуються в нові форми фінансових активів і зобов'язань завдяки посередницькій діяльності фі­нансової установи, яка приймає деякі ризики і вигоди, передаючи їх сальдо іншим одиницям.

У СНР не існує нефінансових зобов'язань, тому термін “зобов'язання” завжди визначається як зобов'язання, котре за характером є фінансовим.

Зобов'язання виникає, коли одна одиниця (дебітор) зобов'язується за певних обставин провести платіж або ряд платежів іншій одиниці (кредиторові). Найпоширеніша обставина, за якої виникає зобов'язан­ня, - це контракт, що юридично визначає терміни й умови платежів, котрі повинні бути проведені. Таке зобов'язання відповідно до контрак­ту є безумовним.

Крім того, зобов'язання може виникнути не у зв'язку з контрактом, а тому, що воно існує тривалий час і його нелегко оспорити чи спростува­ти. У таких випадках кредитор має законну підставу чекати платіж, не­зважаючи на відсутність контракту. Такі зобов'язання називаються в СНР конструктивними зобов'язаннями.

Коли наявний будь-який з цих видів зобов'язань, є кореспондуюча фінансова вимога кредитора до дебітора.

Фінансова вимога - це платіж або ряд платежів, які підлягають ви­платі кредиторові дебітором відповідно до умов зобов'язання. Зобо­в'язання, як і фінансові вимоги, є безумовними. Крім того, може існува­ти фінансова вимога, яка дає право кредиторові вимагати платіж у дебі­тора, але якщо платіж дебітора є безумовним, якщо він вимагався, то сама вимога є дискреційною для кредитора (тобто висувається на його розсуд).

Фінансові активи домогосподарств включають усі фінансові вимо­ги, такі як готівка, ощадні рахунки, акції, облігації тощо. Акції розгляда­ються в СНР як фінансові активи, незважаючи на те, що фінансові вимо­ги їх утримувачів до корпорацій не є фіксованими або заздалегідь вста­новленими грошовими величинами.

Фінансові активи і зобов'язання виникають, якщо одна одиниця приймає зобов'язання провести платіж іншій одиниці. Вони припиня­ють існування, коли більше немає зобов'язання однієї одиниці провести платежі іншим одиницям. Це може бути наслідком того, що термін уго­ди, відповідно до якої визначено зобов'язання, закінчився або з інших причин.

Оцінити запаси необхідно за цінами їх поточного придбання або за ви­тратами на їх виробництво з поправкою на зміни, дії з товарами за період з моменту їх придбання. Ці зміни включають споживання основного ка­піталу, часткове виснаження, вичерпання, деградацію, непередбачений знос, втрати надзвичайного характеру або інші непередбачені події. Такий самий метод може бути застосований для оцінювання негрошо- вих потоків та наявних активів.

Запаси або потоки, що виникають у зв'язку з використанням активів, можуть бути оцінені за дисконтованою справжньою вартістю очікува­них майбутніх доходів. Щодо деяких фінансових активів, зокрема тих, номінальна вартість яких застосовна до певного моменту в майбутньо­му, справжня ринкова вартість може бути отримана шляхом дисконту­вання номінальної вартості за допомогою ринкової ставки відсотка. Якщо є змога надійно оцінити потік майбутніх доходів від використання активу, а також підібрати відповідну ставку дисконтування, то це дає змогу оцінити справжню вартість активу. Зважаючи на можливу склад­ність виявлення потоку майбутніх доходів з достатньо високим ступе­нем визначеності і необхідність припущення щодо термінів служби ак­тивів і чинника дисконтування, варто розглянути інші можливі джерела оцінювання перед застосуванням такого методу (до цього необхідно провести тест на чутливість прийнятих припущень). Насправді метод, який у більшості випадків використовується для оцінювання споживан­ня основного капіталу і його запасу, пов'язує потік майбутніх доходів зі зменшенням вартості основного капіталу в процесі застосування у ви­робництві.

Хоча метод отримання чистої справжньої вартості залежить від про­гнозу майбутніх потоків доходів і ставки дисконтування, він теоретич­но обґрунтований, що можна перевірити стосовно інших фінансових активів.

Надання активів, послуг, праці або капіталу в обмін на іноземну ва­люту в СНР відбувається за фактичною вартістю обмінної операції, узгодженої між двома сторонами операції. Потоки і запаси в іноземній валюті конвертуються в національну валюту за середнім курсом, наяв­ним на момент їх реєстрації в рахунках, тобто тоді, коли відбувається операція або здійснюються інші потоки, або на момент, до якого відно­ситься баланс активів і пасивів. Для того, щоб виключити елемент опла­ти послуги обмінної операції, повинна бути використана середня вели­чина між курсом купівлі й продажу валюти.

Аналіз динаміки структури фінансових активів домогосподарств України за 2003-2011 рр. підтвердив існування такої тенденції: приріст фінансових активів відбувався переважно за рахунок приросту грошо­вих вкладів і заощаджень у цінних паперах (за винятком 2009 р.). При цьому слід зазначити суттєве збільшення показника “заощадження в іноземній валюті”, починаючи з 2006 р., що свідчить про зростання недо­віри з боку населення до національної валюти як засобу заощадження.

Також було проаналізовано динаміку співвідношення показників на­громадження нефінансових активів та приросту фінансових активів до­могосподарств України, зокрема, за 2003-2011 рр. (рис. 2.23).

Графіки на рисунку свідчать про те, що придбання фінансових акти­вів стало для домогосподарств менш ризиковим і більш прибутковим.

Для визначення структури придбаних домогосподарствами фінан­сових активів скористаємося фінансовим рахунком для сектору домо­господарств (табл. 2.19).

Наведені дані дають змогу стверджувати, що на сучасному етапі до­машні господарства надають перевагу фінансовим активам у грошовій формі - у вигляді готівкових грошей і депозитів. Суттєву частку станов­лять нові види дебіторської заборгованості, а також акції та інші форми участі в капіталі. Досить незначна частка вкладень в інші цінні папери (наближається до нуля).

Рис. 2.23. Динаміка показників нагромадження нефінансових активів та приросту фінансових активів домогосподарств України

Складено за даними Державної служби статистики України.

Таблиця 2.19

Структура чистого придбання фінансових активів домогосподарствами у фактичних цінах, %

Складено за даними Державної служби статистики України.

Той факт, що домогосподарства здебільшого тримають фінансові ак­тиви в готівковій формі, свідчить про загальну нестабільність макроеко- номічної ситуації в країні, зокрема про те, що ризик вкладання заоща­джень в інші активи є досить високим і не компенсується дохідністю від цих активів.

Фінансові операції домогосподарств та їх оцінювання

До фінансових операцій належать усі операції, пов'язані зі зміною прав власності на фінансові активи, у тому числі виникнення й ліквіда­ція фінансових вимог. Щоб визначити, які операції є фінансовими, необ­хідно розмежувати:

- фінансові та нефінансові активи;

- фінансові операції та інші зміни у фінансових активах;

- операції з реально існуючими фінансовими активами й операції з умовними фінансовими активами.

Облік операцій з фінансовими активами ведеться в цінах, за якими ці активи були придбані або реалізовані.

Наводимо характеристики домогосподарств - інституційних оди­ниць, які визначають їх участь в операціях:

- мають право бути власниками продуктів або активів від свого іме­ні, отже, можуть їх обмінювати;

- можуть ухвалювати економічні рішення і брати участь в різних ви­дах економічної діяльності, за які несуть пряму відповідальність і підзвітні згідно із законом;

— можуть приймати фінансові зобов'язання від свого імені, прийма­ти зобов'язання іншого роду або зобов'язання на майбутнє й укла­дати контракти.

Усі операції повинні бути класифіковані. Можна поділити операції на грошові й негрошові, які відповідають принципу “щось в обмін на щось” і не відповідають цьому принципу. Часто окремі операції іденти­фікуються, підрозділяються і перекласифікуються для того, щоб сфор­мувати категорії операцій у СНР.

Грошова операція — це така операція, в якій одна інституційна одини­ця проводить платіж (отримує платіж) або приймає зобов'язання (набу­ває активу), виражені в грошових одиницях. У СНР всі потоки відобра­жаються в грошовій формі, але характерною рисою грошової операції є те, що сторони операції формулюють угоду в грошовій формі. Напри­клад, товар отримується або продається за певне число грошових оди­ниць за одиницю товару або працю, надається по найму за певну кількість грошових одиниць у розрахунку за годину або день. Усі грошові операції відбуваються між інституційними одиницями, тобто всі грошові операції є двосторонніми.

До найтиповіших грошових операцій належать:

— витрати на споживання товарів і послуг;

— придбання цінного папера;

— заробітна плата;

— відсотки, дивіденди і рента;

— податки;

— соціальна допомога в грошовій формі.

Двосторонніми операціями, в яких одна сторона надає товар, послугу, працю або актив іншій стороні й отримує в обмін компенсацію, є витрати на споживчі товари і послуги, придбання цінних паперів, заробітна плата, відсотки, дивіденди і рента. Цей вид операцій іноді називають операцією “щось в обмін на щось”. Іноді такі операції називають обмінами.

Податки і соціальна допомога — це приклади двосторонніх операцій, в яких одна сторона надає товар, послугу або актив іншій стороні, але не отримує в обмін компенсації. Цей вид операцій називають іноді опера­цією “щось за нічого”, і в СНР він називається трансфертом.

Такі платежі, як відрахування на соціальне страхування або страхові премії (не пов'язані зі страхуванням життя) можуть надавати право оди­ниці, що проводить платіж, на умовні вигоди в майбутньому. Домашнє господарство, що сплачує податок, можливо, буде здатне спожити певні колективні послуги, надані одиницями сектору загального державного управління, але ці платежі розглядаються як трансферти, а не як опера­ції з обміну.

У СНР існує різниця між поточними і капітальними трансфертами. Капітальний трансферт - це трансферт, при якому право власності на актив (за винятком готівки і матеріальних оборотних коштів) переда­ється або передбачається зобов'язання однієї чи обох сторін придбати актив або певним чином його використовувати (окрім готівки і матері­альних оборотних коштів). Капітальні трансферти перерозподіляють ба­гатство, але вони не впливають на заощадження. Капітальні трансферти включають, наприклад, податки на капітал та інвестиційні гранти. Ре­шта трансфертів є поточними. Поточні трансферти перерозподіляють дохід і включають, наприклад, податки на доходи й соціальну допомогу.

Також у СНР можливі операції, які є єдиними з погляду сторін, що беруть у них участь. Однак ці операції поділяють на дві або більше різ­них операцій, що класифікуються. Наприклад, платіж, зазвичай сплачу­ваний арендоотримувачем за фінансовим лізингом, не реєструється як оплата послуги. Замість цього він підрозділяється на дві операції: ви­плату основної суми боргу і виплату відсотків. Поділ вказаного платежу на компоненти є трактуванням, яке відображає економічну природу фі­нансового лізингу в СНР. Фінансовий лізинг розглядається як спосіб фі­нансування купівлі основних засобів і відображається в СНР як надання позики орендодавцем арендоотримувачу.

Крім цього, СНР рекомендує підрозділяти відсоток, що підлягає ви­платі фінансовими посередниками на депозити та виплаті фінансовим посередникам за позики, на два компоненти. Одним компонентом є від­соток, як він визначений в СНР, тоді як другий компонент є оплатою по­слуг фінансового посередництва, за які посередники не беруть плату в явній формі. Мета поділу операції полягає в тому, щоб показати вартість послуги в явній формі. Ця процедура впливає на проміжне і кінцеве спо­живання окремих галузей та інституційних секторів, у тому числі і сек­тору домогосподарств, а також на валовий внутрішній продукт. Проте заощадження всіх одиниць, включаючи фінансових посередників, не змінюється.

СНР розглядає деякі види подій у межах однієї одиниці як операції для того, щоб представити оптимальнішу з аналітичного погляду ситуацію щодо виробництва і кінцевого використання випуску. Операції, в яких бере участь тільки одна одиниця, називаються внутрішніми операціями.

Деякі домашні господарства, всі некомерційні організації, які обслу­говують домашні господарства, і всі установи сектору загального дер­жавного управління функціонують одночасно і як виробники, і як кінце­ві споживачі. Коли інституційна одиниця бере участь в обох видах ді­яльності, вона, можливо, після завершення процесу виробництва ухва­лить рішення спожити частину випуску або весь випуск. У такому разі між інституційними одиницями не відбувається жодних операцій, але відобразити операцію й оцінити її вартість необхідно для того, щоб за­реєструвати в рахунках як випуск, так і споживання.

Стосовно домашніх господарств принцип СНР полягає в тому, що всі товари, вироблені особами, які згодом використані тими самими особами або членами того ж домашнього господарства для цілей кінце­вого споживання, повинні бути включені у випуск разом з товарами, проданими на ринку. Це означає, що передбачається існування опера­цій, в яких особи, що здійснюють виробництво товарів, розглядаються як постачальники товарів самим собі як споживачам або членам їхніх домашніх господарств. Вартість цих товарів повинна бути визначена для того, щоб відобразити її в рахунках.

У СНР незаконні дії, які відповідають характеристикам операцій (зо­крема тій характеристиці, яка передбачає взаємну згоду між сторонами), відображаються таким же чином, як законні дії. Виробництво або спо­живання деяких товарів або послуг (таких як наркотики) можуть бути незаконними, але ринковими операціями з такими товарами і послуга­ми, які повинні бути зареєстровані в рахунках. Якщо витрати домашніх господарств на незаконні товари і послуги були б виключені на підставі певного принципу, то заощадження домашніх господарств могли бути переоцінені, і передбачалося б, що домашні господарства не отримують частину активів, яку вони насправді набувають. Очевидно, що рахунки в цілому матимуть значні неточності, якщо виключити грошові операції, які фактично відбувалися. Дані про незаконні операції отримати склад­но, але вони повинні бути включені в рахунки хоча б для того, щоб змен­шити помилку в інших статтях.

Багато незаконних дій є злочинами проти окремих осіб або власності, які в будь-якому сенсі не можуть бути визначені як операції. Наприклад, крадіжка навряд чи може розглядатися як дія, в якій дві одиниці беруть участь за взаємною згодою. З концептуальної точки зору, крадіжка або насильство є крайніми формами екстерналій (зовнішнього ефекту), в яких збиток завданий іншій інституційній одиниці навмисно, а не ви­падково. Таким чином, крадіжки товарів, наприклад, у домашніх госпо­дарств, не розглядаються як операції, тому оціночна вартість цих това­рів не відображається у витратах домашніх господарств на споживання.

Якщо крадіжки або акти насильства (включаючи війни) спричиня­ють значний перерозподіл або знищення активів, це необхідно взяти до уваги. Вже було зазначено, що ці події і зміни розглядаються як інші по­токи, але не як операції.

У СНР інші потоки - це зміни у вартості активів і зобов'язань, які не є результатом операцій (оскільки такі потоки не містять характеристик операцій). Наприклад, інституційні одиниці не можуть діяти за взаєм­ною згодою у разі некомпенсованого захоплення або конфіскації акти­вів. Зміна також може відбуватися в результаті стихійних лих, таких як землетрус, а не внаслідок суто економічних подій. Інший приклад: вар­тість активу, виражена в одиницях іноземної валюти, може змінитися через зміни валютного курсу.

Позитивні або негативні номінальні холдингові прибутки надходять протягом звітного періоду власникам активів і зобов'язань внаслідок зміни їхньої ціни. Холдинговий прибуток виникає в результаті володіння активами і зобов'язаннями без якої-небудь їх трансформації. Холдингові прибутки включають не тільки прибутки, пов'язані з такими елементами капіталу, як основні засоби, земля і фінансові активи, але й із запасами будь-яких товарів у виробників, включаючи незавершене виробництво. Холдингові прибутки можуть виникати стосовно активів, що знаходять­ся в запасах протягом деякого часу у звітному періоді, а не тільки акти­вів, що перебувають в інституційних одиниць протягом усього періоду. Крім того, вони можуть виникати стосовно активів, які не відображені ні в початковому, ні в завершальному балансі активів і пасивів.

У СНР номінальні холдингові прибутки залежать від змін у цінах ак­тивів і зобов'язань за деякий період часу. Цими цінами є такі, за якими активи продаються на ринку. Номінальні холдингові прибутки можуть бути розкладені на нейтральні холдингові прибутки, що відображають зміни загального рівня цін, і реальні холдингові прибутки, які відобра­жають зміни у цінах щодо конкретних активів.

Операціїз фінансовими активами і зобов’язаннями домогосподарств реєструються в цінах, за якими вони отримуються або реалізуються. Такі операції повинні реєструватися в цінах за вирахуванням будь-яких комісійних, гонорарів і податків незалежно від того, чи включені вони в ціну покупця в явній формі, чи ні або виключені продавцем з його ви­ручки. Це пов'язано з тим, що і дебітор, і кредитор мають відображати у своїх рахунках ту ж саму вартість того ж самого фінансового інстру­менту. Комісійні, гонорари і податки повинні відображатися окремо від операції з фінансовим активом і зобов'язаннями у складі відповідних статей. Оцінка фінансових інструментів, що виключає комісійні випла­ти, відрізняється від оцінки нефінансових активів, яка включає будь-які витрати, пов'язані з передачею прав власності.

Вартість інших змін в обсязі активів обчислюють як різницю між оцінкою активів до і після зміни обсягу, що не є наслідком яких-небудь операцій і може розглядатися як вартість інших змін. Інші зміни в обсязі фінансових активів і зобов'язань реєструються в еквівалентах ринкових цін на аналогічні інструменти. Для відображення вибуття фінансових інструментів, які оцінені за номінальною вартістю, вартість, зареєстро­вана в рахунку інших змін в обсязі активів, повинна відповідати їхній номінальній вартості до вибуття. У разі зміни класифікації активів і зобов'язань вартості як нових, так і старих інструментів, активи повинні бути ідентичними.

У СНР холдингові прибутки і збитки оцінюються шляхом віднімання із загальної зміни активів тих змін, які можуть бути віднесені до змін унаслідок операцій або інших змін в обсязі активів. Оскільки більшій частині фінансових активів відповідають зобов'язання або в межах еко­номіки певної країни, або стосовно одиниць інших країн. Важлива ви­мога національних рахунків полягає в тому, що холдинговим прибуткам в одних секторах повинні відповідати холдингові збитки в інших секто­рах і навпаки. Холдинговий прибуток виникає, коли вартість активу збільшується, а вартість зобов'язання скорочується; холдинговий збиток утворюється, коли вартість активу скорочується, а вартість зобов'язання збільшується. Холдингові прибутки або збитки протягом звітного періо­ду відбиваються як чисті зміни в холдингових прибутках і в холдингових збитках окремо для активів і зобов'язань. На практиці вартість холдин­гових прибутків і холдингових збитків обчислюється для кожного акти­ву і зобов'язання за період між двома моментами часу: на початок періо­ду, коли актив і зобов'язання отримуються або приймаються, і на кінець періоду, коли актив і зобов'язання продаються або погашаються.

Оцінка запасів фінансових активів і зобов'язань має відповідати оцін­ці на момент їх придбання в результаті ринкових операцій. Значна час­тина фінансових активів продається і купується на ринках на регуляр­ній основі, тому вони можуть бути оцінені шляхом прямого викорис­тання котирувань на цих ринках. Якщо фінансові ринки закриті на дату складання балансу активів і пасивів, для оцінювання використовуються ті ринкові ціни, які переважали на найближчу попередню дату, коли ринки були відкриті. Боргові цінні папери мають поточну ринкову вар­тість, а також номінальну вартість, тому додаткові дані про номінальну вартість боргових цінних паперів можуть бути корисними.

Для оцінювання тих фінансових активів і зобов'язань, які не прода­ються на фінансових ринках або продаються рідко, потрібне оцінюван­ня за принципом використання еквівалента ринкової вартості. Для цих активів і зобов'язань треба оцінити справедливу вартість, яка фактично є апроксимацією ринкової ціни. Справжня вартість майбутніх грошових потоків також може бути використана як апроксимація ринкових цін, за умови застосування відповідної ставки дисконтування.

У таких домогосподарств оцінювання фінансових активів і зобов'я­зань може ґрунтуватися на комерційних, адміністративних, податкових або інших стандартах ведення рахунків, які не повною мірою відобража­ють ринкові ціни активів і зобов'язань. У таких випадках дані повинні бути скориговані для наближення до ринкової вартості фінансових ак­тивів і зобов'язань.

У СНР операції з фінансовими активами реєструються, коли відбу­вається перехід прав власності на ці активи. Деякі фінансові вимоги або зобов'язання, наприклад, торговельні кредити й аванси, є результа­том нефінансових операцій і не розглядаються інакше. У таких випад­ках вважається, що фінансова вимога виникає тоді, коли відбувається кореспондуюча нефінансова операція. Те ж саме правило застосову­ється і щодо фінансових операцій, які відбуваються між квазікорпора- цією та її власником. Обидві сторони, які беруть участь у фінансовій операції, можуть зареєструвати її на різні дати у своїх бухгалтерських документах.

Якщо неможливо встановити точну дату, на яку відбувається перехід прав власності, реєструється дата, на яку операція повністю завершена (дата отримання платежу кредитором).

Дата операції (тобто час переходу прав власності на цінні папери) може передувати даті розрахунків (тобто часу надання цінних паперів). Обидві сторони повинні зареєструвати операції на момент переходу прав власності, а не на момент, коли фінансовий актив наданий. Будь- яка значна різниця між датою операції і датою розрахунку має наслід­ком виникнення кредиторської або дебіторської заборгованості.

Погашення боргів на основі методу нарахувань реєструється тоді, коли вони погашені (наприклад, у разі їх сплати, реструктуризації або пробачення кредитором). Коли виникає прострочена заборгованість, обчислення умовної операції не проводиться, але прострочена заборго­ваність повинна залишатися зареєстрованою, поки зобов'язання не по­гашене. Якщо контракт передбачає можливість змін у характеристиках фінансового інструменту, і він потрапляє в категорію простроченої за­боргованості, ця зміна повинна бути відображена як зміна в класифіка­ції в рахунку інших змін у фінансових активах і зобов'язаннях. Зміна в класифікації застосовується в тих випадках, коли первинний контракт діє, але його умови змінюються (наприклад, змінюються ставки відсотка або період погашення). Якщо контракт підписується заново або якщо характер інструменту змінюється, що призводить до переходу його з од­нієї категорії в іншу (наприклад, з облігацій в акції), ці зміни повинні бути зареєстровані як нові операції.

У випадку, коли домогосподарства можуть і виплачувати відсоток, і отримувати його, той самий фінансовий інструмент може бути і акти­вом, і зобов'язанням. Коли всі елементарні статті відображаються в ра­хунках за їх повною вартістю, реєстрація здійснюється на валовій осно­ві. Процедура, відповідно до якої вартість деяких елементарних статей, відображених на одній стороні рахунка, віднімається з вартості тих же елементарних статей на іншій стороні рахунка або статей, які мають протилежний знак, називається реєстрацією на чистій основі.

Терміни “чиста зміна в активах” і “чиста зміна в зобов'язаннях” вико­ристовуються, щоб розкрити характер фінансових потоків, котрі відо­бражають зміни як наслідок усіх кредитових і дебетових записів протя­гом звітного періоду. Тобто фінансові потоки відтворюються на “чистій” основі окремо для кожного фінансового активу і зобов'язання. Вико­ристання цих термінів також спрощує інтерпретацію даних. Як для ак­тивів, так і для зобов'язань позитивна величина зміни показує збільшен­ня запасів, а негативна величина зміни - їх зменшення. Інтерпретація збільшення або зменшення в контексті кредитових і дебетових записів залежить від того, чи відноситься збільшення або зменшення до активів або до зобов'язань (дебетовий запис для активу характеризує збільшен­ня, тоді як кредитовий запис для активу характеризує зменшення). Тоді як дебетове і кредитове уявлення не є суттєвим для фінансового рахун­ку, воно істотне для визначення і підтримки важливої тотожності в ра­хунках. Наприклад, кредитовий запис завжди концептуально кореспон­дує з дебетовим записом, який відноситься або до збільшення активу, або до зменшення зобов'язання.

Операції з фінансовими інструментами (фінансовими активами і фі­нансовими зобов'язаннями) відображаються у фінансовому рахунку че­рез їх зміни, що можуть виражатися як позитивними, так і негативними величинами.

Згідно із СНР, класифікацію фінансових інструментів побудовано на таких критеріях:

- правові характеристики, тобто опис взаємовідносин кредитора й позичальника;

- ліквідність, тобто оборотність, можливість передачі, конвертова- ність.

У фінансовому рахунку виокремлюються такі основні категорії фі­нансових інструментів, які розташовані за ступенем ліквідності:

F.1. Монетарне золото та спеціальні права запозичення.

F.2. Готівкові гроші та депозити.

F.3. Цінні папери, крім акцій.

F.4. Кредити та позики.

F.5. Акції та інші цінні папери, які забезпечують участь у капіталі.

F.6. Страхові технічні резерви.

F.7. Інша дебіторська/кредиторська заборгованість.

Найбільшу ліквідність мають ті фінансові інструменти, що обміню­ються за вимогою і без фінансових штрафних санкцій на інші фінансові активи, товари, послуги. До них належать золото, готівка й депозити. Депозити розподіляються на переказні і непереказні. Непереказні депо­зити менш ліквідні.

До групи фінансових інструментів меншої ліквідності входять такі цінні папери, як векселі й облігації. Для цінних паперів і кредитів одним із можливих критеріїв класифікації є настання платежу, тобто віднесен­ня їх до коротко- або довгострокових.

Найменшою ліквідністю володіють страхові технічні резерви та інша дебіторська/кредиторська заборгованість.

Аналіз даних фінансового рахунку в розрізі інституційних секторів економіки України за 2011 р. (табл. 2.20) дає можливість зробити такі висновки.

Загалом економіка України в 2011 р. мала чисте запозичення в роз­мірі 60 830 млн грн.

Таблиця 2.20

Складено за даними Державної служби статистики України.

Фінансовий рахунок України за 2011 р. (у фактичних цінах), млн грн

Нефінансовим корпораціям в 2011 р. потрібне було чисте запозичення в розмірі 145 487 млн грн. Це стало наслідком прийняття зобов'язань на суму 449 750 млн грн і придбання фінансових активів на 296 068 млн грн. Різниця між цими двома величинами дорівнює чистому запозиченню.

Сектор фінансових корпорацій мав чисте запозичення в розмірі 2574 млн грн, яке фінансується чистим прийняттям зобов'язань на суму 158 637 млн грн і чистим придбанням активів на суму 153 571 млн грн.

Сектор загального державного управління потребував чисте запози­чення на суму 38 292 млн грн. Цей сектор прийняв чисте фінансове зобов'язання у розмірі 38 809 млн грн і придбав фінансових активів на 663 млн грн.

Сектор домашніх господарств, у якого чисте кредитування станови­ло 124 282 млн грн, досяг цього результату шляхом прийняття зобов'язань на суму 2286 млн грн і придбання фінансових активів на 126 568 млн грн.

Некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства, мали чисте кредитування 1241 млн грн, яке фінансується шляхом змен­шення прийняття фінансових зобов'язань розміром 10 млн грн і при­дбанням фінансових активів на суму 844 млн грн.

Таким чином, чисте кредитування економіки України в 2011 р. фінан­сувалося переважно сектором домашніх господарств.

Висновки до розділу 2

Нефінансові корпорації або реальний сектор економіки об'єднують інституційні одиниці, які здійснюють ринкове виробництво товарів і по­слуг для продажу за цінами, що покривають витрати виробництва і дають прибуток. Однак на сучасному етапі чимало підприємств різних видів економічної діяльності не відповідають наведеному визначенню в час­тині здатності отримувати прибуток від основної діяльності. Насампе­ред це стосується цілих галузей економіки (будівництво, тимчасове роз­міщення й організація харчування, охорона здоров'я, мистецтво, спорт, розваги та відпочинок, надання інших видів послуг).

Зроблено висновок щодо нормативів фінансового забезпечення ре­ального сектору економіки, згідно з яким фінансово стійка галузь харак­теризується одночасним виконанням таких умов:

- коефіцієнт фінансового левериджу менший за 1,52;

- фінансова рентабельність вища за 0,97 %;

- коефіцієнт покриття менший за 2,37;

- фондовіддача більш ніж 62,18 коп. з кожної гривні балансової вар­тості необоротних активів.

У 2011-2012 рр. усім цим критеріям відповідали чотири види еконо­мічної діяльності: сільське, лісове та рибне господарство; транспорт, складське господарство, поштова та кур'єрська діяльність; інформація і телекомунікації; освіта (заклади недержавної форми власності).

Додаткова фінансова підтримка з боку держави зазначених видів економічної діяльності у найближчій і середньостроковій перспективі є економічно невиправданою. Адже приватні підприємства різних форм власності, що спеціалізуються на перерахованих чотирьох видах еконо­мічної діяльності, протягом певного періоду стабільно функціонувати­муть за рахунок нагромадженого запасу фінансової стійкості.

Запропоновано такий алгоритм діагностики порушень нормативів фінансового забезпечення інституційних одиниць реального секто­ру економіки:

1. Систематизувати показники фінансової звітності підприємств (їх об'єднань чи цілих галузей) за останній звітній період, на підставі чого обчислити коефіцієнти:

- фінансового левериджу (співвідношення позикового та власного капіталу);

- фінансової рентабельності (рентабельності власного капіталу за чистим прибутком);

- покриття (співвідношення вартості оборотних активів і поточних зобов'язань);

- віддачі необоротних активів (на основі співвідношення річного чи­стого доходу та балансової вартості необоротних активів).

2. Порівняти отримані співвідношення з нормативними значеннями - відповідно 1,519 грн/грн; 0,1 %; 2,37 грн/грн; 62,2 коп./грн.

3. Якщо фактичні показники виявляться меншими за нормативні, зро­бити висновок про порушення нормативів забезпеченості фінансовими коштами підприємств певної галузі.

4. Рішення про доцільність державної підтримки певної галузі, яка характеризується низьким рівнем фінансової стабільності, приймається тільки тоді, коли продукція підприємств має винятково важливе соці­ально-економічне значення за умови, що на кожну гривню власного ка­піталу припадає менше ніж 30 коп. власних оборотних коштів, витрати на одну гривню доходу від реалізації більші за одиницю, тривалість фі­нансового циклу є додатною величиною, а чистий прибуток - від'ємною.

До галузей, що потребують фінансової підтримки з боку держави, на­лежить будівництво. І в 2011 р., і в 2012 р., коли в межах підготовки до Євро-2012 обсяги будівельного виробництва дещо зросли, підприєм­ства будівельного комплексу загалом продемонстрували збиткову ді­яльність, зависоку витратомісткість виробництва, низьку ліквідність і ділову активність, що виявилось у посиленні фінансової залежності й дефіциту власних фінансових ресурсів.

Інші види економічної діяльності (такі як промисловість, торгівля, операції з нерухомим майном, різноманітні послуги), хоча й не характе­ризуються достатньою фінансовою стійкістю, проте у 2011-2012 рр. їхні підприємства спромоглися досягти показників рентабельності, ділової активності ліквідності, які не нижчі за рівень, рекомендований світовою практикою фінансового менеджменту.

Депозитні корпорації, будучи важливою ланкою макроекономічної системи будь-якої країни, самі перебувають під різноспрямованим впливом чинників свого оточення, що, звичайно, позначається на їх рентабельності та діловій активності. Як свідчать проведені розрахунки, коливання рентабельності капіталу, нагромадженого вітчизняною бан­ківською системою, змінюється згідно з щомісячним приростом таких важливих показників національної економіки, як валовий внутрішній продукт, обсяги промислового виробництва, реальні доходи населення.

Фактори, що впливають на вартість капіталу банків, та їх безпосеред­ні наслідки, пропонується класифікувати за такою ієрархічною систе­мою критеріїв:

1. За джерелами виникнення - фактори макро-, мезо- та мікрорівня.

2. За періодом впливу на фінансовий результат банківської сис­теми, що є основою грошового потоку банків, - випереджаючі, по­точні та перспективні.

Прикладна цінність результатів класифікації факторів економічного оточення за періодом впливу на вартість банківського капіталу полягає в тому, що постає можливість виявити кількісну міру впливу певного чинника на фінансовий результат, а отже, й економічний потенціал бан­ківської системи на певному часовому горизонті. Звичайно, щоб одер­жати кількісні показники чутливості вартості банківського капіталу до впливу факторів макрооточення, а також встановити міру детермінації процесів економічного розвитку країни банківською системою, необхід­но виконати ретельний економетричний аналіз процесів і тенденцій розвитку всіх секторів економіки України.

В умовах посткризової стагнації НБУ зберіг ключову роль у регулю­ванні банківської системи. Його заходи послаблювалися або ставали жорсткішими залежно від ситуації на внутрішньому і зовнішньому фі­нансових ринках. Застосовані заходи сприяли підвищенню фінансової стійкості депозитних корпорацій завдяки запобіганню виникненню во- латильності на міжбанківському кредитному ринку, стимулюванню їх капіталізації, розширенню ресурсної бази. Однак низка проблем стро­кової та валютної структури ресурсної бази депозитних корпорацій, не­безпечні тенденції змін у структурі їх активів певною мірою перешко­джають активізації кредитування економіки. Для виконання зазначеного завдання необхідно стимулювати не лише пропозицію, а й попит під­приємств на банківські кредити через зниження відсоткових ставок, вдосконалювати регулювання з боку НБУ сектору депозитних корпора­цій на підставі міжнародних стандартів.

Інститути спільного інвестування (пайові і корпоративні інвести­ційні фонди) є небанківськими установами, що здійснюють залучення колективних інвестицій багатьох розрізнених власників індивідуальних капіталів і управління ними. Закумульовані ресурси з метою капіталіза­ції вкладаються в цінні папери та інші активи фінансового ринку. Ос­кільки реалізація функції спільного інвестування є переважною в діяль­ності зазначених посередників, їх об'єднують в одну категорію - інсти­тути спільного інвестування.

У процесі розвитку фінансової системи виникнення ІСІ як спеціаль­них фінансових установ є об'єктивним явищем, тому що збільшення кількості дрібних інвесторів, переважно консервативних, потребує їх ін­дивідуального обслуговування. Необхідність спрямування вільних фі­нансових ресурсів клієнтів в організоване прибуткове русло - та комер­ційна ідея-платформа, на якій ґрунтується бізнес спільного інвестуван­ня. Зміни економічного середовища та поява нових фінансових активів стали основою для розширення операційного інструментарію розміщен­ня коштів за межами традиційних банківських рахунків і трастових про­позицій збереження капіталу. “Відголоски” кризи проявилися в подаль­шому стисненні ринку ІСІ, коли тривав відплив капіталу з відкритих ІСІ.

Виявлено фактори, що негативно впливають на обсяги страхових премій і зумовлюють недорезервованість страхового ринку України, а саме:

- низька плато- і купівельна спроможність населення;

- за експертними оцінками, невиправдано високі агентські винаго­роди та комісійні (до 50 % і більше) не дають змоги страховикам повною мірою здійснювати необхідні виплати. З цієї причини бага­то страховиків працюють за принципом фінансових пірамід, що постійно спричиняє недорезервування і підвищує ризик банкрут­ства страховиків;

- економічна нестабільність при стагнації виробництва і корпоратив­ного сектору. Низький рівень інвестицій у виробництво та інфра­структуру означає, що річні обсяги страхування виробничих об'єк­тів зростають повільно. У промисловості накопичується матеріаль­ний і моральний знос устаткування, внаслідок чого збільшується кількість аварій;

- критичний стан комунального господарства і частини житлового фонду. Постійного моніторингу потребує пожежна безпека;

- інфляційний і форс-мажорний чинники втрати вартості авансова­них коштів роблять проблематичним довгострокове (нагромаджу- вальне) страхування у національній валюті.

Таким чином, постійною є потреба у посиленні контролю за плато­спроможністю страховиків, обсягами та якістю страхових резервів як у діяльності Нацкомфінпослуг, так і безпосередньо страховиками.

Система недержавного пенсійного забезпечення також надзви­чайно важлива з економічної і соціальної точок зору. Наявні на сьогодні основні причини, що пояснюють незадовільні обсяги фінансових ресур­сів і послуг у сфері страхування та недержавного пенсійного забезпечен­ня (значною мірою прийнятних і для інших фінансових інститутів), такі:

- низький рівень доходів і фінансової культури населення;

- недостатня зацікавленість фізичних та юридичних осіб (особливо роботодавців) щодо участі в страхових і пенсійних програмах;

- низький рівень довіри потенційних клієнтів до пропозицій трива­лого і цілеспрямованого розміщення власних ресурсів;

- обмеженість інвестиційних інструментів в оперуванні СК і НПФ, непередбачувана ліквідність і низька дохідність страхових і пен­сійних активів.

Кредитні спілки є небанківськими фінансовими установами, що утворюються фізичними особами на кооперативних засадах з метою фі­нансової і соціальної підтримки членів-співзасновників шляхом ство­рення умов для збереження і накопичення їхніх заощаджень. Тобто кре­дитна спілка як фінансовий кооператив забезпечує своїм членам як фі­нансову взаємодопомогу, так і соціальний самозахист.

Особливість характеристики сучасного фінансового стану кредит­них спілок полягає в тому, що вони, на відміну від банків (як інших кре­дитних установ), протягом останніх років, що характеризувалися неста­більністю, не отримали державного фінансування (рефінансування) для підтримки ліквідності та інших цілей. При падінні рівня життя населен­ня, коли фізичні особи відмовилися від фінансування власних спожив­чих та інших потреб, звузилася клієнтська база кредитних спілок, а від­так, і всі показники їх розвитку.

Діяльність факторингових компаній та їхні послуги (віддавання несплачених боргових вимог і права одержання платежів за ними або фінансування під віддавання поточної дебіторської заборгованості) є досить специфічними з огляду на необхідність поєднання в процесі ін­касування дебіторської заборгованості клієнта елементів бухгалтер­ського, інформаційного, збутового, страхового, юридичного та іншого обслуговування. Одночасно це різновид торговельно-комісійних опера­цій, пов'язаних з кредитуванням обігового капіталу клієнта факторин­говою компанією (банком) через негайну виплату дисконтованих сум рахунків або з відтермінуванням погашення заборгованості.

Фінанси домогосподарств - визначальний чинник розвитку фінан­сового сектору економіки України, оскільки саме вони зумовлюють його розвиток і наповнення фінансовими ресурсами. Водночас ці інституцій- ні одиниці характеризуються певною фінансовою поведінкою. Основ­ними складовими доходів домогосподарств, як свідчать останні статис­тичні дані, є оплата праці, а також пенсії, стипендії і соціальна допомога. Значно нижчий розмір мають такі складові, як прибуток та змішаний до­хід і доходи від власності. Вони зростають повільнішими за заробітну плату і соціальні допомоги темпами. Все це свідчить про низьку інвести­ційну активність населення, що не дає змоги повноцінно функціонувати фінансовому сектору економіки.

Наразі у більшості домогосподарств формуються певні стереотипи поведінки, що негативно впливають на розвиток фінансового сектору: орієнтація на виживання, а не на розвиток і накопичення; нераціональна поведінка, неусвідомлення зв'язку між витратами і результатами; ко­роткий інвестиційний горизонт; високий ступінь опортунізму з пору­шенням правових і моральних норм; негативне ставлення до більшості аспектів, пов'язаних з багатством і бізнесом.

Показники доступу домогосподарств до фінансових послуг засвідчу­ють, що, крім недовіри до вітчизняних фінансових установ з боку домо-

господарств, спостерігається також низька фінансова грамотність, рі­вень якої оцінюється за кількістю спожитих фінансових послуг.

Головні висновки проведеного дослідження такі: пересічний українець не надто розуміється на фінансах; користується переважно простими банківськими послугами; майже нічого не знає про свої права як спожи­вача фінансових послуг; не довіряє фінансовим установам. Індикатора­ми фінансової просвіти, довіри до фінансового сектору і фінансового інституту є надійність, інформаційна прозорість і вигідність фінансових вкладень для потенційних споживачів фінансових послуг.