АНАЛІЗ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕПОЗИТНИХ КОРПОРАЦІЙ

Депозитні корпорації, виступаючи важливою ланкою макроеко- номічної системи будь-якої країни, перебувають під різноспрямованим впливом чинників свого оточення, що, звичайно, позначається на їх рентабельності та діловій активності.

Значно меншою мірою динаміка рентабельності банків прив'язана до збільшення грошової маси М3. Варто відзначити наявність лага у 2-3 місяці між падінням чи стрибкоподібним зростанням показників реаль­ного сектору та фінансовим результатом банківської системи, що пояс­нюється наявністю часового проміжку між отриманням доходів інсти- туційних суб'єктів товарного ринку та їх надходженням на банківські рахунки, відкриті для кредитних і депозитних операцій.

ФІНАНСИ ІНСТИТУЦІЙНИХ СЕКТОРІВ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Рис. 2.4. Динаміка основних макроекономічних показників України, %

Складено за: Національні рахунки / Держстат України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http√∕ukrstat. gov.ua.

Так, затяжний кризовий період, який супроводжувався катастрофіч­ним наростанням збитковості банківської системи з березня по грудень 2009 р., відбувався на тлі рецесії реального сектору, що виявилось у що­місячному падінні обсягів реального ВВП, промислового виробництва, і, як наслідок, реальних доходів населення. Поступове відновлення ди­наміки зазначених макропоказників у 2010-2011 рр., коли спостерігали­ся позитивні темпи приросту валового внутрішнього виробництва, ви­пуску промислової продукції та доходів домогосподарств, створило умови для покращання фінансових результатів банківської системи.

Навіть нестабільність у зростанні вартості виробленої продукції промисловості та реальних доходів населення не призвела до істотних погіршень рентабельності банківського капіталу, адже зазначені показ­ники росту реального сектору в 2011-2012 рр. не набували від'ємних значень.

Такі тенденції спостерігалися протягом майже всього аналізованого періоду, за винятком жовтня 2010 р., коли рентабельність капіталу всіх 176 вітчизняних банків досягла найнижчого рівня - у цей період на кож­ну гривню власного капіталу банків припадало 35,7 коп. чистих збитків.

Чинники макросередовища, які впливають на здатність банків гене­рувати грошові потоки, а отже, збільшувати свою капіталізацію, доціль­но розглянути в розрізі місць виникнення:

а) товарний ринок, на якому взаємодіють приватні суб'єкти та дер­жава. На цьому ринку спостерігається зустрічний рух товарних і грошових потоків;

б) фінансовий ринок, на якому взаємодіють фінансові установи (кор­порації) з іншими секторами економіки з приводу розподілу й пе­рерозподілу грошових ресурсів, причому взаємодія між ними об­межується впливом регулюючих інструментів грошово-кредитної політики держави. На цьому ринку формуються та використову­ються централізовані й децентралізовані фонди грошових коштів. При цьому рух позикового капіталу не супроводжується одночас­ним зустрічним рухом товарних потоків - натомість з певним ча­совим лагом відбувається оновлення капітальних благ, що пов'я­зано з безперервністю процесів відтворення;

в) зовнішній ринок, де попит на послуги вітчизняних фінансових ус­танов виявляють економічні суб'єкти-нерезиденти. На цьому рин­ку банківська система обслуговує фінансові потоки, що виникають при зовнішній торгівлі та інвестиціях, а стабільність роботи фі­нансових установ є визначальним чинником для фінансової ста­більності як на національному рівні, так і в міжнародному вимірі.

Вплив реального сектору на ділову активність фінансових корпорацій виявляється в економічній активності нефінансових корпорацій, домо- господарств та сектору загальнодержавного управління. Як відомо з ма- кроекономічної теорії, наймінливішим компонентом сукупних видатків є інвестиційний попит. Таким чином, коливання сукупного попиту на ре­альні блага є передумовою зміни обсягів кредитування економічних суб'єктів, а отже, й джерел утворення доходів фінансових організацій.

Іншим чинником динаміки ділової активності, джерелом якого є ре­альний сектор економіки, є доходи домашніх господарств, що мають різ­ну інтенсивність у часі. Так, за нашими розрахунками на основі Націо­нальних рахунків^[31] чималу частку доходів вітчизняних домогосподарств продовжують складати доходи у вигляді заробітної плати, хоча спосте­рігається певне її зниження. Зокрема, з І кв. 2007 р. по ІІІ кв. 2012 р. пи­тома вага заробітної плати у доходах домогосподарств знизилась з 46 до 39 % на користь зростання частки доходів, одержаних від власності - з 3 до 6 % та прибутку (змішаного доходу) - з 11 до 19 %. Хоча останній компонент характеризується сезонною динамікою, наведені дані під­тверджують залежність ділової активності банківської системи від ко­ливань ділової активності суб'єктів товарного ринку. Варто зазначити, що мінливість попиту підприємств на інвестиційні ресурси детермінує й нестабільність пропозиції робочих місць, тобто рівень зайнятості й об­сяги доходів домогосподарств, отримуваних від основного їх джерела.

Обсяг доходів домашніх господарств впливає, по-перше, на їхнє рі­шення щодо сум споживчих видатків у поточному й майбутніх періодах; по-друге, на пропорції розподілу доходу, який використовується, між споживанням і заощадженням; по-третє, на схильність домогосподарств до інвестування, що виявляється у пріоритетності здійснення активних заощаджень, зокрема, у вигляді придбання депозитних продуктів бан­ків. Перераховані фактори, звичайно, впливають і на ділову активність банків, що виявляється в зміні обсягів наданих споживчих кредитів, і на ресурсне забезпечення ділової активності, оскільки обсяг залучених де­позитних коштів забезпечує формування надлишкових резервів банків.

Економічний суб'єкт “держава”, точніше сектор загального держав­ного управління, включає органи державного управління центрального, регіонального й місцевого рівнів, функцією яких є здійснення законо­давчої та виконавчої влади, збір податків і фінансування державних ви­трат. Цей сектор охоплює також некомерційні організації, що виробля­ють і надають суспільні блага (як безкоштовні, так і пільгові послуги ін­дивідуального характеру у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, від­починку, соціального забезпечення) й послуги колективного характеру у галузі державного управління, оборони, правопорядку, науки, інфра- структурного обслуговування. Зазначене свідчить, що сектор загально­державного управління може розглядатись одночасно і як учасник, і як регулятор не лише товарного, але й інших макроекономічних ринків.

Зростання державних видатків збільшує потребу у фінансових ре­сурсах, спричиняючи збільшення державних запозичень, однією з форм яких може бути державний кредит (у такий спосіб держава стає покуп­цем послуг фінансових організацій, а отже, й чинником зростання дохо­дів останніх). Отримуючи державні запозичення, країна має змогу ви­користовувати додаткові фінансові можливості, що особливо актуально у періоди економічних спадів, коли коштів, отриманих за допомогою податків, не вистачає для виконання функцій державного регулювання та забезпечення економічного розвитку країни.

Таким чином, банківська система, кредитуючи реальний сектор еко­номіки, не лише одержує доходи, генерує грошові потоки та підвищує вартість нагромадженого капіталу, але й створює резерви для сталого довгострокового зростання на національному рівні.

Стимулювальна макроекономічна політика держави активізує ді­яльність усіх секторів економіки, підвищуючи їхню потребу в грошових ресурсах, чим створює попит на кредитні продукти, а отже, й резерв зростання грошових потоків і вартості капіталу банківської системи. Те саме стосується й бюджетної, інвестиційної, інноваційної, соціаль­ної та екологічної політики. Натомість невдала податкова й цінова по­літика стримують економічний розвиток, суттєво скорочуючи можли­вості нагромадження капіталу банківського сектору, як і нефінансових корпорацій.

Для здійснення політики рефінансування, спрямованої на підтриман­ня ліквідності банків, а отже, і їхньої здатності до збереження ділової ак­тивності, Національним банком України застосовуються такі інструмен­ти^[32]: кредити “овернайт”, надані через постійно діючу лінію рефінансуван­ня; кредити рефінансування, надані шляхом проведення тендеру; корот­кострокові двосторонні угоди, такі як операції “репо”; операції з депо­зитними сертифікатами (проведення тендерів з розміщення депозитних сертифікатів та їх погашення); стабілізаційний кредит.

Заходи державного регулювання ділової активності банківської сис­теми викладено в Основних засадах грошово-кредитної політики, де за­значається, що головною метою грошово-кредитної політики з ураху­ванням положень Конституції України є забезпечення стабільності гро­шової одиниці нашої країни. Відповідно до Закону України “Про Націо­нальний банк України” під час виконання основної функції Національ­ний банк має виходити з пріоритетності досягнення та підтримки ціно­вої стабільності в державі. Головним критерієм успішності проведення грошово-кредитної політики є підтримання у середньостроковій пер­спективі (від трьох до п'яти років) низьких стабільних темпів інфляції, що вимірюються індексом споживчих цін. Важелі цінової та грошово- кредитної політики НБУ передбачається спрямувати на забезпечення цінової стабільності в середньостроковій перспективі, зокрема не лише на досягнення визначених інфляційних орієнтирів, а й для сприяння формуванню системних передумов підтримки стабільного низькоінфля- ційного середовища та забезпечення стійкості грошової одиниці Украї­ни до потрясінь у довгостроковій перспективі.

У цьому аспекті важливе місце належатиме удосконаленню опера­ційної структури реалізації грошово-кредитної політики. Монетарний режим, що базується на ціновій стабільності, передбачає провідну роль процентних ставок як головних інструментів та операційних орієнтирів грошово-кредитної політики. З огляду на це і в міру розвитку фінансової системи й ефективнішої роботи трансмісійних механізмів відбувати­меться посилення ролі процентної політики в регулюванні грошово­кредитного ринку. У період до набуття інструментами процентної полі­тики належного ступеня дієвості провідна роль у процесі грошово-кре­дитного регулювання відводитиметься кількісним показникам обсягу грошової пропозиції. Операційними орієнтирами грошово-кредитної політики визначатимуться монетарні критерії ефективності та індика­тивні цілі, передбачені програмою “стенд-бай” (підтримується Міжна­родним валютним фондом) зі змінами, які встановлюватимуться під час здійснення її переглядів. Слід зазначити, що процентна ставка є важли­вим чинником стабільності макроекономічної системи, впливаючи на інвестиційний попит підприємств і пропозицію інвестиційних ресурсів домогосподарствами, оскільки саме вона належить до головних детер­мінант схильності останніх до споживання чи заощадження, виражаючи переваги поточного споживання порівняно із майбутнім і формуючи ціни капіталу на мікроекономічних ринках.

Однак за умов поточної кризи роль процентної ставки як інструменту й орієнтира монетарної політики суттєво змінилася, тобто величина об­лікової ставки НБУ сьогодні не може виконувати регулятивну і стимулю- вальну функції національної ставки процента. У цьому зв'язку слушними є міркування В. О. Лепушинського щодо розбіжностей у механізмах втра­ти ефективності ставки рефінансування в розвинутих країнах і країнах, що розвиваються^[33]. Процентна ставка за умов нефункціонуючих фінансових ринків не здатна адекватно відображати ціну грошових ресурсів і капіта­лу, адже обсяг торгівлі такими ресурсами не можна порівнювати з докри- зовим. Центральні банки розвинутих країн при загрозі дефляції знизили процентні ставки майже до нульового рівня. Втім такий захід не дав очі­куваних результатів, робота фінансових ринків залишається заблокова­ною і кредити до реального сектору економіки не надходять.

Центральні банки країн, що розвиваються (більшість із них зазнала девальвації), також обмежені у використанні процентної політики, оскіль­ки зниження ними процентних ставок не пришвидшить економічного зростання в умовах незначного зовнішнього попиту.

З метою покращання процентної політики НБУ^[34] удосконалив методо­логію визначення процентної ставки шляхом змін переліку факторів, що враховуються при визначенні рівня та характеру змін облікової ставки. Відповідно до Положення про процентну політику Національного банку України, затвердженого постановою Правління Національного банку Украї­ни від 18.08.2004 № 389, зі змінами, внесеними згідно із постановою Правління Національного банку України від 21.07.2009 № 415^[35], Законом України “Про Національний банк України”^[36] й Положенням про регулю­вання Національним банком України ліквідності банків України^[37], при обчисленні облікової ставки враховуються тенденції розвитку та змін таких показників: фактичний і прогнозний рівень інфляції у відповідно­му періоді; фактичний і прогнозний рівень зміни індексу цін виробників промислової продукції; рентабельність основних галузей економіки; фактичний і прогнозний рівень реального валового внутрішнього про­дукту; розмір дефіциту державного бюджету та джерел його покриття; фактичний і прогнозний розмір платіжного та торговельного балансів; темпи приросту грошової маси в обігу; фактична та прогнозна структу­ра випущених в обіг Національним банком України платіжних засобів у відповідному періоді; динаміка процентних ставок на міжбанківському ринку кредитних ресурсів; динаміка процентних ставок за кредитами та депозитами банків.

Здешевлення грошових ресурсів, звичайно, підвищує ліквідність фі­нансової системи, проте не обов'язково покращує фінансовий стан під­приємств реального сектору економіки. Отже, зростання вартості това­рів і капіталів, пов'язане зі стимулювальною монетарною політикою, го­ловним чином, лишається номінальним. Так, поетапне стрімке знижен­ня облікової ставки НБУ влітку 2010 р. з 10,25 до 7,75 % і до 7,5 % у бе­резні 2012 р. не дало змоги досягти таких цілей стимулювальної моне­тарної політики, як економічне зростання, технологічне оновлення під­приємств за рахунок здешевлення позикових коштів. Адже банківська система надлишкові фінансові ресурси вкладає в спекулятивні валютні операції, а вихід на прибуткову роботу в 2012 р. забезпечено за рахунок високої вартості кеш-кредитів. При цьому кредитні ресурси для вітчиз­няних підприємств залишаються надто дорогими, оскільки їхня вартість перевищує досягнутий і навіть потенційний рівень рентабельності у ви­робництві, будівництві, а подекуди й у торгівлі та сфері послуг. За таких умов збільшення ринкової вартості капіталу галузей виробничої сфери можна пояснити тільки спекулятивними мотивами, перерозподілом ак­тивів між окремими мажоритарними акціонерами, що представляють економічні інтереси окремих політичних фракцій країни. Те саме стосу­ється й вартості банківського капіталу, адже довгострокова прибутко­вість фінансового сектору є сумнівною, а на цьому етапі трансакції з банківським капіталом здійснюються за заниженими цінами, створюю­чи резерв для майбутніх спекулятивних угод, предметом яких є банків­ські структури чи фінансово-промислові групи.

Перераховані макроекономічні фактори можна порівняти із факто­рами ліквідності банківської системи, запропонованої в дослідженні^[38]. Проте, на відміну від запропонованої класифікації, розглянуті фактори, що впливають на вартість капіталу банків, та їх безпосередні наслідки, пропонується класифікувати за такою ієрархічною системою критеріїв (рис. 2.5):

1. За джерелами виникнення - фактори макро-, мезо- та мікрорівня.

2. За періодом впливу на фінансовий результат банківської сис­теми, що становить основу грошового потоку банків - випереджаючі, поточні та перспективні.

Джерела виникнення факторів нагромадження капіталу банківською системою можна розподілити на три групи: фактори макрорівня охоп­люють інші, ніж фінансові корпорації економічні суб'єкти, та генеруються насамперед процесами реального сектору економіки; фактори мезорівня пов'язані головним чином з інструментальними засобами державного регулювання фінансовою системою, тобто інструментами монетарної політики; фактори мікросередовища зумовлені ситуацією на грошово­кредитному ринку: обсягами попиту й пропозиції кредитних і депозит-

Рис. 2.5. Класифікація факторів впливу прибутковості банківської системи на наслідки її змін для економіки

Складено автором.

них продуктів, ціною залучення грошових ресурсів, рівнем конкуренції й транзактивних витрат. У цьому полягають принципові розбіжності між класифікацією чинників зміни вартості капіталу банків і факторами ліквідності банківської системи, запропонованої в праці^[39].

Слід зазначити, що класифікація факторів за другим критерієм здій­снена за результатами аналізу лагових кореляцій між динамікою чинни­ків зовнішнього оточення банків як ділових підприємств і показниками фінансових результатів банківської системи. Враховуючи динамічність економічних тенденцій світових і внутрішнього фінансових ринків, гнуч­кість макроекономічної політики НБУ, уряду України, а також урядів і центробанків інших країн світу, оцінки фінансової ситуації в Україні міжнародними організаціями, було обчислено й проаналізовано показ­ники кореляції з лагом до шести місяців у напрямку випередження та запізнення (у помісячному розрізі).

Прикладна цінність результатів класифікації факторів економічного оточення на вартість банківського капіталу за періодом впливу полягає в тому, що з'являється можливість кількісно виявити міру впливу певного чинника на фінансовий результат, а отже, й економічний потенціал бан­ківської системи на певному часовому горизонті. Звичайно, щоб одер­жати кількісні показники чутливості вартості банківського капіталу до впливу факторів макрооточення, а також встановити міру детермінації процесів економічного розвитку країни банківською системою, необхід­но виконати ретельний економетричний аналіз процесів і тенденцій розвитку всіх секторів економіки України.

З цією метою було опрацьовано дані щодо валового внутрішнього продукту, темпів його зростання, зайнятості, видатків і дефіциту Дер­жавного бюджету, динаміки цін промислової продукції та дефлятора ВВП, процентні ставки на фінансовому ринку та в середньозваженому обчисленні за всіма інструментами монетарної політики, розмір вимог домогосподарств за депозитами, а також величину чистого прибутку банківської системи загалом. Дані для аналізу охоплювали період з лю­того 2008 р. по травень 2012 р. Звичайно, первинний набір досліджува­них макроекономічних показників був значно більший, а його скорочен­ня до перерахованих показників пов'язано зі значимістю результатів ко­реляційно-регресійного аналізу. Порогом для вилучення певного факто­ру з дослідження було абсолютне значення коефіцієнта кореляції між ним та сумою чистого прибутку банківської системи загалом у розмірі |0,3|, адже за нижчих значень коефіцієнта кореляції зв'язок між фактор­ним і результативним показником вважається слабким і статистично незначимим. Коефіцієнт парної кореляції розраховується за формулою:

де: x_i - значення спостережень незалежної змінної;

y_i - значення спостережень залежної змінної;

n - кількість спостережень.

Розглядаючи економічні процеси макрорівня, не можна нехтувати таким явищем, як циклічність, що позначається на обсягах товарних і грошових потоків, а отже, спричиняє мінливість вартості капіталу під­приємств реального сектору й банківської системи.

Циклічні коливання економіки зумовлені як макроекономічними ци­клами з різними періодами тривалості, так і приватними діловими цикла­ми, що можуть повторюватись в інтервалі до двох років. Для виявлення характеристик періодичності у впливі факторів на зміни вартості банків­ського капіталу було виконано фур'є-аналіз часових рядів для чинників, віднесених до мезо- та макрорівнів. Результати аналізу чутливості вартості капіталу банківської системи до впливу найважливіших макроекономіч- них детермінант, а також впливу змін грошових потоків фінустанов на на­ціональну економіку буде наведено в наступних підрозділах монографії.

Проаналізуємо фінансову діяльність банківської системи з інших по­зицій. Динамічний розвиток фінансово-кредитної діяльності банківських установ у докризовий період і труднощі банків у період кризи актуалізу­ють завдання вивчення причин такої ситуації. За методикою НБУ^[40] секто­ром депозитних корпорацій охоплено 100 % банків (крім банків, що пере­бувають у режимі ліквідації), котрі можуть функціонувати як універсаль­ні або як спеціалізовані - ощадні, інвестиційні, іпотечні, розрахункові (клірингові)^[41]). Банківська система України (БСУ) є однією з найбільших у СНД стосовно активів до ВВП і рівня територіальної представленості. Домінуюче становище серед депозитних корпорацій посідають банки з іноземним капіталом і банки, які належать вітчизняним фінансово-про­мисловим групам. Разом з тим, усе більше можливостей для розвитку з'являється у порівняно невеликих депозитних установ, що пояснюєть­ся низькою активністю системних установ (особливо з іноземним капі­талом), а також консолідацією грошових потоків вітчизняних груп у під­контрольних банках на хвилі негативних тенденцій світових ринків.

Станом на 01.10.2013 в Україні нараховувалося 183 діючих банків, 51 банк з іноземним капіталом і 21 банк зі 100-відсотковим іноземним капіталом, 19 банків перебували у стадії ліквідації. Сукупні активи БСУ становили 1232,4 млрд грн, статутний капітал - 180,9 млрд грн, регуля­тивний капітал - 189,7 млрд грн. В останні роки структура депозитних корпорацій дещо змінилася. Основні структурні перетворення в банків­ській системі були пов'язані з:

- створенням на базі АТ “РОДОВІД БАНК” санаційного банку (від­повідна ліцензія НБУ, отримана 15.06.2012);

- продажем групою SEB локальному інвестору одного з дочірніх банків в Україні (07.06.2012) з подальшим перейменуванням остан­нього у ФІДОБАНК (27.06.2012), а також зміною складу акціонерів ПАТ “ТММ Банк” і ПАТ “КБ Даніель” (нові власники банків не роз­голошуються);

- реєстрацією НБУ двох нових банків - ПАТ “Меліора Банк” (24.02.2012) і ПАТ “Банк Софійський” (16.03.2012);

- введенням тимчасової адміністрації (і повного мораторію на задо­волення вимог кредиторів строком на три місяці - з 23.04.2012 по 23.10.2012) у ПАТ “АКБ” Базис”;

- ліквідацією ПАТ “ІНПРОМБАНК” (з 02.03.2012);

- виключенням з реєстру банків на стадії ліквідації, в результаті чого загальна кількість діючих і зареєстрованих банків зрівнялася.

У підсумку вартість активів найбільших банків України на початок 2013 р. була такою (рис. 2.6).

Рис. 2.6. Вартість активів найбільших банків України на 01.01.2013, млрд грн

Складено за: Фінансова звітність НБУ [Електронний ресурс]. - Режим досту­пу: http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/category?cat_id=64097.

За даними фінансової звітності 176 банків НБУ поділяє на чотири групи. До першої групи ввійшли 15 системоутворюючих банків (із за­гальними активами від 20 млрд до 190 млрд грн), до другої - 20 (5­19 млрд грн), до третьої - 24 (1,4-6,8 млрд грн), до четвертої - 117 (від 20 млн до 1,92 млрд грн)^[42]. У банківській системі України простежується значна концентрація капіталу і банківських операцій. Так, на перші 15 банків припадає 65 % активів і зобов'язань системи комерційних банків, майже 78,9 % вкладень у цінні папери й 53 % статутного капіталу. Цими банками залучено 58 % коштів суб'єктів господарської діяльності й 66 % вкладів фізичних осіб. Доходи цієї групи становлять 75 % сукупних до­ходів системи комерційних банків.

Після складних кризових років 2008-2009 рр., у 2011-2012 рр. стан вітчизняної банківської системи стабілізувався. Подолавши труднощі кризи 2008-2009 рр. і збільшивши капітал у 2,3 раза^[43], активи у 1,8 раза та погасивши 22,3% зовнішньої заборгованості, за 9 місяців 2013 р. банків­ська система отримала позитивний результат своєї діяльності - 1,8 млрд грн прибутку (у 2012 р. - 4,8 млрд грн) та вийшла на позитивні показники рентабельності капіталу й активів (табл. 2.4).

З табл. 2.4 бачимо, що у післякризовий період основні показники фінансової діяльності БСУ погіршилися. Незважаючи на зростання адекватності регулятивного капіталу, частка кредитів у загальному об­сязі активів знизилася майже на 15 в. п. за п'ять років, на високому рівні залишається частка проблемних кредитів до 2013 р., від'ємними були показники рентабельності активів і пасивів. За цих причин в аналізова­ному періоді значні зусилля банки доклали для зміцнення ресурсної бази, проводячи роботу з поліпшення якості активів (за рахунок розмі­щення вільних ресурсів у ліквідні інструменти з прийнятною дохідністю, підвищення прибутковості основних банківських продуктів, рефінан­сування кредитів (у тому числі із заміною валюти), а також працюючи з проблемною заборгованістю). Це дало можливість вийти на позитив­ний фінансовий результат у 2012-2013 рр., незважаючи на високу чутли­вість доходів банків до ситуації в економіці, грошово-кредитної та ва­лютно-курсової політик у країні, законодавчого поля, а також плато­спроможності окремих компаній і стану галузей економіки.

Банківський сектор загалом досить капіталізований, хоча все ще над­то вразливий до зовнішніх чинників. Власний капітал (1194 млрд грн) станом на 01.07.2013 формує 14,7 % пасивів банківської системи й має прийнятну структуру і якість. У 2013 р. капітал збільшували переважно банки українських власників, тоді як іноземні банки виводили кошти з економіки України. Велика частина банківських установ орієнтована на внутрішній ресурс спочатку або переорієнтовується на нього із зовніш­ніх ринків через нестабільність останніх. При цьому депозити резиден­тів також мають високу волатильність, яка залежить від економічної й політичної ситуації всередині країни.

Таблиця 2.4

Динаміка основних фінансових показників діяльності банківської системи України

Складено за даними НБУ.

ФІНАНСИ ІНСТИТУЦІЙНИХ СЕКТОРІВ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Чиста заборгованість банківської системи перед нерезидентами за 2012-2013 рр. скоротилася майже на 4 млрд дол. США - до 21,3 млрд дол. США станом на 01.07.2013. Загальний обсяг зовнішніх зобов'язань банківського сектору на початок липня 2013 р. становить 13,2 % пасивів банківської системи. Тоді як окремі банки (переважно із західним капі­талом) масово повертали зовнішні борги, вітчизняні банки з російським капіталом, навпаки, нарощували зовнішню заборгованість. Цьому не в останню чергу сприяла нульова норма резервування пасивів у росій­ських рублях.

Фондовий ринок залишається досить обмеженим джерелом ресурсів для українських банків. Протягом січня - липня 2013 р. кількість випус­ків акцій банків, пов'язаних зі збільшенням статутного капіталу, стано­вила 115 випусків акцій на суму 23,90 млрд грн (у 2012 р. - 45 випусків були на суму 28,19 млрд грн) і випусків облігацій на суму 6,4 млрд грн (10,7 млрд грн у 2012 р.)^[44]. Загальна балансова заборгованість банків за облігаціями залишається незначною (менше 1 % зобов'язань БСУ). Трохи менше 4 % зобов'язань системи складається з коштів, наданих банкам на умовах субординованого боргу (цей інструмент власники банків актив­но застосовували для підтримання капіталізації банківських установ у період кризи). Міжбанківський ринок використовується, насамперед, для хеджування валютних ризиків, хоча окремі установи залучають між- банківський ресурс з метою транзитного кредитування. У структурі ре­сурсної бази банків домінують кошти фізичних осіб (34,2 %) (рис. 2.7).

Протягом 2011 р. і 9 місяців 2013 р. обсяг активів банківської системи збільшився на 30,7 % (до 1232 млрд грн); приріст загальних активів бан­ків у зазначеному періоді дорівнював 3 %. Понад 40 % активів банків но- міновано в іноземній валюті. Якість активів банківського сектору не за­знала значних змін: рівень простроченої заборгованості на початок лип­ня 2013 р. становив 8,9 % (9,31 % на початок 2013 р.), питома вага висо- коліквідних активів (кошти на коррахунках в НБУ та інших банках, го­тівка в касі та банківських металах) - 13,1 % (12,97 % на початок 2012 р.), рівень резервування кредитного портфеля - 15,8 %. Загальна тенденція до невпинного зниження частки активів у капіталі банків засвідчує па­діння темпів кредитування (рис. 2.8).

Основу дохідних активів банківської системи становить кредитний портфель, хоча все більше банківських установ розміщують вільні ко-

Рис. 2.7. Ресурсна база банківської системи України станом на 01.07.2013, %

Складено за даними фінансової звітності НБУ [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=36807&cat_id= 36798.

Рис. 2.8. Динаміка капіталу, зобов’язань і співвідношення активів до капіталу банків України

Складенозаданими офіційного сайту Національного банку України [Електрон­ний ресурс]. - Режим доступу: http://www.bank.gov.ua.

шти в державні цінні папери. Формування відносно надлишкової ліквід­ності в 2013 р. підтримувало тенденцію до збільшення частки цінних па­перів у структурі банківських активів - на 35,6 %, тоді як кредити суб'єктам господарювання збільшилися лише на 4 %. Високоліквідні ак­тиви покривають більше 90 % поточних зобов'язань.

Слабкий зовнішній попит за орієнтації внутрішнього попиту пере­важно на імпортні товари тривалого користування не сприяв активі­зації економічної діяльності й підвищенню платоспроможності вітчиз­няних підприємств, а тому попит на довгострокові кредити віднов­лювався вкрай повільно. Популярністю користувалися лише кредити для рефінансування поточної заборгованості підприємств, тому част­ка кредитів у структурі банківських активів невпинно зменшувалася: за 2009 р. - 9 місяців 2013 р. з 85 до 69,8 %, у тому числі частка довго­строкових кредитів - з 64 до 46,7 %, проте частка прострочених креди­тів збільшилася з 2,27 до 9,6 % (станом на 01.01.2012) із подальшим зни­женням до 8,7 % станом на 01.10.2013. Загальна структура кредитування за видами економічної діяльності практично не змінилася. Найбільша частка кредитів припадає на переробну промисловість, будівництво й операції з нерухомим майном (рис. 2.9).

У 2011 р. - 9 місяців 2013 р. понад 90 % нових кредитів було надано банками нефінансовим корпораціям. Видача нових кредитів домогоспо- дарствам зростала насамперед завдяки автокредитуванню й іпотеці. Зростання обсягів споживчого кредитування було спровоковане поси­ленням конкуренції на банківському ринку, збільшенням доходів насе­лення після зміни соціальних стандартів у першій половині 2012 р. і по­чатку виплат вкладникам Ощадбанку СРСР, зниженням ставок спожив­чого кредитування і цін на побутові товари й електроніку у 2013 р. в умовах зростання реальних зарплат і високих інфляційних очікувань.

Загалом, хоча нові кредити переважно спрямовувалися не на спожи­вання, а в реальний сектор економіки, посилення інвестиційного харак­теру кредитування ні за призначенням, ні за структурою розподілу не відбулося. За 2012-2013 рр. частка інвестиційних кредитів знизилася на 0,7 в. п. - до 15 %.

Щодо структури кредитування, то, незважаючи на відновлення про­грам зі споживчого кредитування громадян, заборгованість населення за банківськими кредитами продовжує скорочуватися. Станом на 01.10.2013 такі кредити формували 19,3 % (31,6 % на початок 2008 р.) за­гального кредитного портфеля банківської системи. Валютні кредити

Рис. 2.9. Структура кредитного портфеля банків України за видами економічної діяльності і термінами в 2013 р.

Складено автором.

все ще формують майже 35,6 % кредитного портфеля, хоча їхня питома вага поступово скорочується. Реалізація державної програми з підтрим­ки іпотечного кредитування, зокрема, Державної програми забезпечен­ня молоді житлом на 2002-2012 рр., яка навесні 2013 р. була подовжена до 2017 р., все ще недостатньо динамічна.

Найбільшим попитом у роздрібному сегменті користуються автокреди- тування та надання нецільових (у тому числі карткових) кредитів фізич­ним особам. Корпоративне кредитування для більшості банківських уста­нов залишається основним джерелом доходів. Велика частина корпоратив­ного кредитного портфеля сформована короткостроковою заборгованістю (до року - 45,5 %; понад п'ять років - 19,7 % станом на 01.10.2013).

Якщо оцінювати валютну структуру наданих кредитів, то за 2011­2013 рр. кредитування підприємств у національній валюті збільшилося на 164,8 млрд грн, або майже на 61 %. Водночас портфель валютних кре­дитів, наданих юридичним особам за цей самий період, зріс лише на 40,6 млрд грн, або на 22,9 %. Сприяло зростанню кредитування знижен­ня процентних ставок за кредитами, які (без урахування овердрафту) з початку року знизилися загалом з 15,1 % (грудень 2012 р.) до 13,4 % (ве­ресень 2013 р.), тобто на 1,7 в. п. При цьому з початку року процентна ставка за кредитами для підприємств знизилася на 2 в. п. - з 14,8 до 12,8 %. Ще більше знизилася вартість гривневих кредитів - з 16,6 до 13,7 %, тобто майже на 3 в. п.

Активізації динаміки і покращанню структури кредитування пере­шкоджає низка обставин. Насамперед це невисока якість ресурсної бази банків. Коливання вартості міжбанківських ресурсів, підвищений попит населення на валюту, а також звуження можливостей отримання зовніш­ньої підтримки від материнських структур в умовах другої хвилі кризи у єврозоні зумовили посилення агресивного характеру клієнтської політи­ки вітчизняних банків у частині відновлення коротких депозитів і зрос­тання процентних ставок. Це дало змогу забезпечити приріст депозитів. У 2012 р. цей показник становив 15,8 % за підвищення процентної ставки до 17,5 % на початок грудня 2012 р. та подальшим її зниженням до кінця року до 13,73 %. У 2013 р. ситуація дещо змінилася - приріст депозитів за 9 місяців 2013 р. дорівнював 13 % (рис. 2.10), при цьому інтегральна про­центна ставка за депозитами знизилася на 3,64 в. п. до 10,09 %.

Таким чином, незважаючи на позитивні темпи приросту банківського кредитування, вони залишаються стало низькими. Спроби стимулювати кредитування на рівні регулятора й уряду поки не принесли очікуваних

Рис. 2.10. Динаміка зобов’язань банків перед фізичними

і юридичними особами

Складено за даними НБУ [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www.bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=36807&cat_id=36798. результатів - банки проводять обережну політику, розміщуючи ресурси в короткострокові ліквідні активи. Реальний сектор потребує більших обсягів кредитних ресурсів і зниження процентних ставок за ними. Для цього необхідно покращити загальноекономічне середовище шляхом підвищення впевненості підприємств і банків у стабільності правил ве­дення бізнесу в країні та зниження ставки рефінансування НБУ, який по­винен ввести інструмент довгострокового кредитування банків (на тер­мін до п'яти років), як це робить Європейський центробанк.

В умовах посткризової стагнації НБУ зберіг ключову роль у регулю­ванні банківської системи. Його заходи послаблювалися або ставали жорсткішими залежно від ситуації на внутрішньому і зовнішньому фі­нансових ринках. Так, у І півріччі 2011 р. регулятор вилучив з ринку значний обсяг коштів за допомогою продажу депозитних сертифікатів, коригування вимог до формування обов'язкових резервів з метою під­вищення привабливості залучення ресурсів у національній валюті, ско­рочення на 50 % допустимої питомої ваги ОВДП у структурі обов'язко­вих резервів. Такі дії дали змогу не лише зв'язати відносно надлишкову ліквідність, а й послабити інфляційний і девальваційний тиск на націо­нальну валюту.

Однак восени 2011 р. ситуація кардинально змінилася і банки стик- нулися з нестачею ліквідності. Для її поповнення НБУ застосував ко­роткострокове (у тому числі на умовах РЕПО) рефінансування, пом'як­шив вимоги до структури обов'язкових резервів (банківським установам було дозволено враховувати 30 % таких коштів на коррахунку в Націо­нальному банку України). Крім цього, для покращання фінансового ста­ну банків НБУ ініціював низку регулятивних заходів, зокрема:

- набрав чинності Закон України № 3795-VI “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами і споживачами фінансових послуг”, яким заборо­нено валютне кредитування населення;

- прийнято Податковий кодекс України і низку підзаконних актів (у тому числі постанова НБУ № 172), що регламентувало процес списання проблемної заборгованості за рахунок сформованих ре­зервів. Це дасть змогу розчистити банківські баланси та обмежить вплив витрат на формування резервів на фінансові результати бан­ківського сектору;

- змінено правила роботи на валютному ринку (постанови НБУ № 204 і 205 від 29.06.2011, що скорочують ліміт довгої валютної по­зиції з 20 до 5 %; постанова НБУ № 278 від 11.08.2011, що зобов'язує ідентифікувати покупців іноземної валюти на готівковому валют­ному ринку; постанова НБУ № 434 від 05.12.2011, якою затвердже­но Порядок проведення операцій з іноземною валютою на умовах “СВОП”);

- змінено підходи до оцінки позичальників (постанова НБУ “Про за­твердження Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями” від 25.01.2012 № 231/20544);

- удосконалено порядок тимчасового адміністрування (прийнятий Закон України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, згідно з яким частина функцій з тимчасового адміністрування про­блемних банків буде передана державному Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (на поточний момент Фонд здійснює випла­ти по вкладах 16 банків);

- посилено захист прав кредиторів у відносинах з несумлінними по­зичальниками, що убезпечить заставу в процесі оскарження банка­ми судових рішень і зменшить витрати банків під час примусового продажу арештованого майна (Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господар­ських зобов'язань” від 25.07.2012 № 11029, а також змінено норми Цивільного кодексу України, які були доповнені положенням про правові наслідки недійсності кредитного договору та договору застави);

- посилено захист власників депозитів: скорочено термін початку виплат вкладів після прийняття рішення про ліквідацію банку з двох місяців до семи днів, скасовано мораторій на виплату вкладів, термін яких минув (встановлюється при роботі тимчасової адміні­страції банку); зменшено період роботи тимчасової адміністрації з 1,5 років до півроку (Закон України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” від 23.02.2012 № 4452-VI).

У першій половині 2012 р. НБУ продовжив пом'якшення монетарної політики, що проявилося у таких заходах банківського регулювання:

- зниженні облікової ставки і ставок за кредитами “овернайт”;

- активізації операцій з прямої підтримки банківської ліквідності, обсяг яких за 9 місяців 2012 р. досягнув 54,7 млрд грн, а вартість знизилася з 9,25 % у січні до 7,77 % у вересні за оптимізації порядку й умов звернення банків за підтримкою ліквідності через надання кредиту “овернайт”;

- подовженні термінів надання коштів за операціями прямого РЕПО у січні - з 30 до 60 днів, у червні - до 90 днів^[45], термінів надання банкам коштів рефінансування шляхом проведення тендерів - з 90 до 360 днів^[46]; термінів надання стабілізаційних кредитів комер­ційним банкам - з 450 днів до 5 років;

- коригуванні нормативів обов'язкових резервів: одночасно зі змен­шенням частки обов'язкових резервів на окремому рахунку^[47] збіль­шено частку обов'язкових резервів, яка має зберігатися щоденно на початок операційного дня на кореспондентському рахунку бан­ку в НБУ^[48];

- посиленні преференцій щодо резервування банками коштів, залуче­них у національній валюті з метою дедоларизації банківських депо­зитів^[49];

- збільшено терміни можливої підтримки ліквідності банків, розши­рено перелік видів забезпечення за кредитами рефінансування^[50].

У 2013 р. ситуація була протилежною - ліквідність у банківській сис­темі зростала прискореними темпами. Якщо в 2012 р. НБУ активно на­рощував обсяги кредитування банківської системи, що дало можливість активніше використовувати наявні у банків цінні папери як інструмент управління ліквідністю, то в 2013 р. НБУ переважно проводив операції зі зв'язування ліквідності. Про накопичення відносно надлишкових об­сягів ліквідності у банківській системі свідчить:

- збільшення загального обсягу коррахунків банків у Національному банку України, який станом на 01.10.2013 збільшився - на 15,9 % (до 28,6 млрд грн з початку року);

- збільшення попиту на депозитні сертифікати Національного банку України: загальний обсяг операцій з мобілізації коштів за 9 місяців 2013 р. становив 72,1 млрд грн (у відповідному періоді 2012 р. - 16,3 млрд грн);

- зменшення попиту на кредити рефінансування, загальний обсяг яких за 9 місяців 2013 р. зменшився до 27,3 млрд грн порівняно з 54,7 млрд грн у відповідному періоді 2012 р.

Для зниження ліквідності НБУ вдосконалював механізми її регу­лювання у спосіб створення Розрахункового центру з обслуговування договорів на фінансових ринках за участю НБУ та запровадження (з 20.06.2012) можливості здійснення операцій з купівлі-продажу де­позитних сертифікатів НБУ на торгах, які проводяться організаторами торгівлі цінними паперами (фондовими біржами). Ці кроки сприяли як активізації обігу депозитних сертифікатів на вторинному ринку і посиленню їх конкуренції з державними цінними паперами, так і по­дальшому розвитку біржового сегмента фондового ринку. Позитивний вплив цих заходів на зниження рівня відсоткових ставок значною мі­рою пояснювався тим, що в умовах активного випуску в обіг ОВДП саме вартість державних запозичень стає визначальним фактором вар­тості позичкових ресурсів на всіх сегментах фінансового ринку. Так, обсяг кредитів НБУ, отриманих на умовах РЕПО у січні-серпні 2013 р., сягнув 2694,4 млрд грн, зокрема у серпні - 2680 млрд грн.

Застосовані НБУ заходи сприяли підвищенню фінансової стійкості депозитних корпорацій завдяки запобіганню виникнення волатильності на міжбанківському кредитному ринку, стимулюванню їх капіталізації, розширенню ресурсної бази. Однак низка проблем термінової та валют­ної структури ресурсної бази депозитних корпорацій, небезпечні тен­денції змін у структурі їх активів певною мірою перешкоджають активі­зації кредитування економіки. Для вирішення зазначеного завдання не­обхідно стимулювати не лише пропозицію, а й попит підприємств на банківські кредити через зниження відсоткових ставок, вдосконалюва­ти регулювання з боку НБУ сектору депозитних корпорацій на основі міжнародних стандартів.

2.3.