ІНСТИТУЦІЙНІ ОДИНИЦІ ФІНАНСОВОГО СЕКТОРУ І СПЕЦИФІКА ЇХ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Поділ інституційних одиниць за секторами економіки є визна­чальним етапом для подальшого дослідження цільового призначення та функціональної приналежності кожного інституційного сектору з ура­хуванням вимог національної економіки.

Інституційні одиниці згідно із загальноприйнятою системою націо­нальних рахунків (СНР) та Класифікацією інституційних секторів еко­номіки України^[138], поділяються на декілька секторів:

S.1 Економіка в цілому

5.11 Нефінансові корпорації

5.11001 Державні нефінансові корпорації

5.11002 Приватні нефінансові корпорації

5.11003 Нефінансові корпорації під іноземним контролем

5.12 Фінансові корпорації

5.121 Національний банк України

5.122 Інші депозитні корпорації

5.12201 Інші державні депозитні корпорації

5.12202 Інші приватні депозитні корпорації

5.12203 Інші депозитні корпорації під іноземним контролем

5.123 Інші фінансові посередники, крім страхових корпорацій та недержавних пенсійних фондів

5.12301 Інші державні фінансові посередники, крім страхових корпорацій та недержавних пенсійних фондів

5.12302 Інші приватні фінансові посередники, крім страхових корпорацій та недержавних пенсійних фондів

S.12303 Інші фінансові посередники під іноземним контролем, крім страхових корпорацій та недержавних пенсійних фондів

5.124 Допоміжні фінансові організації

5.12401 Державні допоміжні фінансові організації

5.12402 Приватні допоміжні фінансові організації

5.12403 Допоміжні фінансові організації під іноземним контролем

5.125 Страхові корпорації та недержавні пенсійні фонди

5.12501 Державні страхові корпорації та недержавні пенсійні фонди

5.12502 Приватні страхові корпорації та недержавні пенсійні фонди

5.12503 Страхові корпорації та недержавні пенсійні фонди під іноземним контролем

5.13 Сектор загального державного управління

5.1311 Центральні органи державного управління

5.1312 Регіональні та місцеві органи державного управління

5.1313 Фонди соціального страхування

5.14 Домашні господарства

5.141 Роботодавці

5.142 Самостійно зайняті працівники

5.143 Наймані працівники

5.144 Одержувачі доходу від власності та трансфертів

5.1441 Одержувачі доходу від власності

5.1442 Одержувачі пенсій

5.1443 Одержувачі інших трансфертів

S.15 Некомерційні організації, що обслуговують домашні госпо­дарства

S.2 Інший світ.

Усі сектори розрізняються за економічними цілями, функціями та по­ведінкою. Економічна поведінка інституційних одиниць у секторі корпо­рацій значно відрізняється від інших секторів. Корпорації створюються з метою виробництва товарів і послуг для їх реалізації на ринку. Органи державного управління, навпаки, надають неринкові товари й послуги суспільству та займаються перерозподілом доходів і багатства. Корпо­рації відрізняються від домашніх господарств, оскільки останні керу­ються іншими економічними цілями, передусім кінцевим споживанням.

Фінансові корпорації відрізняються від нефінансових корпорацій уже на першому етапі розподілу економіки по секторах. Метою їх діяль­ності є сприяння трансферту засобів від кредиторів позичальникам, тобто фінансове посередництво, яке принципово відрізняється від ін­ших видів виробничої діяльності.

Фінансовий сектор, або сектор фінансових корпорацій, включає всі корпорації і квазікорпорації-резиденти, основною функцією яких є фі­нансове посередництво або пов'язана з ним допоміжна фінансова діяль­ність. Фінансове посередництво, у свою чергу, може бути визначене як виробнича діяльність, в процесі якої інституційна одиниця мобілізує фі­нансові ресурси шляхом того, що бере зобов'язання за власний рахунок з метою перенаправлення зібраних ресурсів іншим інституційним оди­ницям шляхом кредитування або придбання фінансових активів іншим способом. Надання послуг, що мають допоміжний характер для фінан­сового посередництва, може здійснюватися у формі вторинної діяль­ності самими фінансовими посередниками або виконуватися спеціалі­зованими агентствами чи брокерами.

На ринку діють також інші інституційні одиниці, основною функцією яких є надання гарантій за векселями та іншими фінансовими інстру­ментами, що використовуються для обліку і рефінансування. Ці інсти- туційні одиниці надають послуги, дуже схожі з послугами фінансових корпорацій, проте вони не є фінансовими посередниками в повному ро­зумінні, оскільки не піддають себе ризику через те, що беруть зобов'я­зання за власний рахунок.

Сектор фінансових корпорацій включає також некомерційні органі­зації, які:

- займаються наданням фінансових послуг (наприклад, страхуванням);

- фінансуються за рахунок внесків фінансових корпорацій і покли­кані сприяти їх діяльності або служать їхнім інтересам.

Окремі корпорації і квазікорпорації займаються наданням фінансо­вих послуг в обмежених об'ємах. Наприклад, деякі торговельні мережі надають своїм покупцям споживчі кредити. Такі інституційні одиниці не можуть бути віднесені до фінансових посередників, оскільки їх голов­на діяльність полягає в наданні нефінансових товарів і послуг. Домашні господарства, зі свого боку, можуть займатися фінансовою діяльністю, наприклад, у приватному порядку давати у позику гроші. Проте, зважа­ючи на їхню кінцеву мету (споживання), їх також не відносять до фінан­сового сектору.

Таким чином, досліджуючи специфіку діяльності інституційних оди­ниць фінансового сектору або сектору фінансових корпорацій, необхід­но зосереджувати увагу на кожному підсекторі окремо.

Щодо Національного банку України, то він є центральним банком, особливим центральним органом державного управління, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці Украї­ни. На виконання своєї основної функції Національний банк України сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у меж­ах своїх повноважень, - цінової стабільності (ст. 2, 6)^[139].

До підсектору “Інші депозитні корпорації” входять усі фінансові кор­порації (за винятком Національного банку), основним видом діяльності яких є фінансове посередництво та зобов'язання яких мають форму де­позитів або таких фінансових інструментів, як короткострокові депо­зитні сертифікати, що є близькими замінниками депозитів при мобілі­зації фінансових ресурсів і включаються до показника грошей у широ­кому розумінні. До цього підсектору належать банки, філії іноземних банків, клірингові установи, фонди підтримки житлового будівництва тощо. Банк розглядається як юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукуп­ності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юри­дичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на влас­них умовах і на власний ризик, відкриття й ведення банківських рахун­ків фізичних і юридичних осіб (ст.

Щодо підсектору “Інші фінансові посередники, крім страхових кор­порацій і недержавних пенсійних фондів”, то він охоплює всі корпора­ції, основним видом діяльності яких є фінансове посередництво, тобто діяльність, пов'язана з отриманням і перерозподілом фінансових ко­штів, крім депозитних корпорацій, страхових корпорацій і недержав­них пенсійних фондів. До цього підсектору належать ті корпорації, які мобілізують кошти на фінансових ринках, але не у формі депозитів, та використовують ці кошти для придбання інших фінансових активів, зо­крема іпотечні (земельні) банки, кредитні спілки, довірчі товариства, лізингові компанії, пайові інвестиційні фонди та ломбарди. Кредитні спілки є неприбутковими організаціями, заснованими фізичними осо­бами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних заса­дах з метою задоволення потреб у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кре­дитної спілки. З метою координації своєї діяльності, надання взаємодо­помоги та захисту спільних інтересів кредитні спілки мають право на добровільних засадах створювати асоціації кредитних спілок (ст. 24)1.

Інституційною одиницею фінансового сектору є довірче товариство з додатковою відповідальністю, яке здійснює представницьку діяль­ність відповідно до договору, укладеного з довірителями майна щодо реалізації прав власників. На відміну від довірчих товариств, така інсти- туційна одиниця фінансового сектору, як лізингова компанія, є юридич­ною особою, яка передає право володіння і користування неспоживною річчю (предметом лізингу), визначеною індивідуальними ознаками та віднесеною згідно із законодавством до основних фондів, фізичній або юридичній особі (лізингоодержувачу) відповідно до договору лізингу (ст. 3, 4)^{[142] [143].}

Необхідно виокремити такі інституційні одиниці підсектору “Інші фінансові посередники, крім страхових корпорацій і недержавних пен­сійних фондів” фінансового сектору економіки, як пайовий інвестицій­ний фонд і ломбард. Перший являє собою активи, що належать інвесто­рам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами й обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності (ст. 22)^[144]. Другий є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання на власний ри­зик фінансових кредитів фізичним особам готівкою чи у безготівковій формі за рахунок власних або залучених коштів, крім депозитів, під за­ставу майна та майнових прав на визначений строк і під відсоток, а та­кож надання супутніх ломбардних послуг.

Ще один вагомий підсектор фінансового сектору економіки Украї­ни - “Допоміжні фінансові організації”. До цього підсектору належать усі корпорації, які займаються переважно діяльністю, пов'язаною з фі­нансовим посередництвом, але самі не виконують функцій посередника. Сюди входять корпорації, основним призначенням яких є надання га­рантій шляхом індосаменту (спеціальний надпис на векселі, за яким векселедержатель передає всі або тільки певні права одержувачу вексе­ля) векселів чи подібних інструментів, призначених для обліку чи рефі­нансування фінансовими корпораціями, а також корпорації, що спеціа­лізуються на інструментах хеджування (процес, спрямований на зни­ження ризику по основній інвестиції).

Інституційними одиницями цього підсектору є валютні, товарні та фондові біржі тощо. Фондова біржа функціонує як організаційно оформ­лений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами, є акціонерним товариством, яке зосереджує попит і пропо­зицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здій­снює свою діяльність відповідно до законодавства України, статуту і правил фондової біржі (ст. 33)^[145]. На валютних біржах проводяться опера­ції купівлі-продажу валюти, тобто грошових знаків іноземних країн. При цьому біржовий обіг за угодами з валютою наводиться в перера­хунку на національну валюту за курсом, який діє при укладанні угоди, виходячи з попиту й пропозиції.

Останнім підсектором фінансового сектору економіки України є під­сектор “Страхові корпорації та недержавні пенсійні фонди”. Цей підсек- тор включає страхові корпорації (компанії) та недержавні пенсійні фон­ди - резиденти. Основною функцією страхових компаній є страхування. Його визначають як вид цивільно-правових відносин щодо захисту май­нових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних по­дій (страхових випадків), передбачених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами і юридичними особами страхових плате­жів (страхових внесків, страхових премій) і доходів від розміщення ко­штів цих фондів^[146].

У свою чергу, недержавний пенсійний фонд є юридичною особою, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товари­ства), функціонує та проводить діяльність виключно з метою накопи­чення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з по­дальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду.

У фінансовому секторі економіки України законодавством визначено три види недержавних пенсійних фондів^[147] :

- відкриті фонди - недержавні пенсійні фонди, учасниками яких мо­жуть бути будь-які фізичні особи незалежно від місця та характеру їхньої роботи;

- корпоративні фонди - недержавні пенсійні фонди, засновниками яких є юридична особа-роботодавець або декілька юридичних осіб-роботодавців, до яких можуть приєднуватися роботодавці- платники. Учасниками цих фондів можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з ро- ботодавцями-засновниками та роботодавцями - платниками цих фондів;

- професійні фонди - недержавні пенсійні фонди, засновником (за­сновниками) яких можуть бути об'єднання юридичних осіб - робо­тодавців, об'єднання фізичних осіб, включаючи професійні спілки (об'єднання професійних спілок), або фізичні особи, пов'язані за родом їхньої професійної діяльності (занять). Учасниками таких фондів можуть бути лише фізичні особи, пов'язані за родом їхньої професійної діяльності (занять), визначеної у статуті фонду.

Таким чином, всі інституційні одиниці фінансового сектору мають особливу специфіку своєю діяльності в Україні, але дещо їх пов'язує - це класифіковані фінансові активи.

Фінансові інструменти є широким спектром фінансових контрактів, що укладаються між різними інституційними одиницями. Вони класи­фікуються як фінансові активи (financial assets) або як інші фінансові ін­струменти (other financial instruments).

Фінансові активи визначаються як фінансові вимоги (financial claims). До них належать, наприклад, готівкова валюта, депозити і цінні папе­ри - усі вони мають очевидну, доказову вартість (demonstrable value). До інших фінансових інструментів відносяться такі фінансові контракти, як, наприклад, фінансові гарантії, кредитні лінії, зобов'язання за подан­ням позик і акредитиви. Вони є обумовленими інструментами (contingent instruments) або залежать від настання невизначених майбутніх умов (uncertain future events). Обумовлені фінансові контракти виходять за межі охоплення фінансових активів і класифікуються як “інші фінансові інструменти”. Фінансові активи класифікуються за такими категоріями активів і пасивів:

- монетарне золото і спеціальні права запозичення (СПЗ) (актив центрального банку);

- готівкові кошти і депозити;

- цінні папери, крім акцій;

- кредити;

- акції та інші форми участі в капіталі;

- страхові технічні резерви;

- похідні фінансові інструменти;

- інша дебіторська/кредиторська заборгованість.

Монетарне золото і СПЗ є фінансовими активами, для яких немає відповідних зобов'язань з боку пасивів. Монетарне золото є золотом, що зберігається в Національному банку України і є частиною офіційних резервних активів (міжнародних резервів). Золото, що не включається до офіційних резервних активів, класифікується як нефінансові активи. СПЗ - міжнародні резервні активи, які створюються Міжнародним ва­лютним фондом і розподіляються серед його членів як доповнення до наявних офіційних резервних активів. Авуари в СПЗ є безумовними правами на отримання іноземної валюти чи інших резервних активів у країн - членів МВФ.

Готівкові кошти - це банкноти і монети, випущені Національним банком України, які мають фіксовану номінальну вартість. Готівкові ко­шти в іноземній валюті є зобов'язанням центральних банків іноземних держав.

Депозити визначаються як вимоги до Національного банку України, інших депозитних корпорацій, підтверджені документом про вкладен­ня. Депозити включають переказні та інші депозити. Переказні депози­ти - фінансові активи, що за першою вимогою можуть бути обміняні на готівкові кошти за номіналом та безпосередньо використані для здій­снення платежу. Інші депозити - не переказні депозити, що в короткий термін можуть бути обміняні на готівкові кошти чи переказні кошти, а саме - кошти на вимогу, які безпосередньо не використовуються для здійснення платежу, строкові кошти та ощадні депозити. Цінні папери (крім акцій) - фінансові інструменти, що обертаються на ринку та є підтвердженням зобов'язання бути погашеними готівковими коштами, фінансовим інструментом чи іншим економічно цінним об'єктом. Це облігації, казначейські зобов'язання, векселі, ощадні (депозитні) серти­фікати корпорацій тощо.

На відміну від депозитів, кредити являють собою фінансові активи, які створюються в разі надання кредитором коштів безпосередньо по­зичальнику та засвідчуються документами, що не обертаються. Це на­дані позики та аванси, крім кредиторської і дебіторської заборгова­ності.

Акції та інші форми участі в капіталі - усі фінансові інструменти та облікові документи, які підтверджують вимоги на вартість майна кор­порації, що залишилася після задоволення вимог кредиторів (акції, ін­вестиційні сертифікати тощо), які забезпечують участь у розподілі кін­цевої вартості при ліквідації корпорації.

Страхові технічні резерви - чиста вартість коштів домашніх госпо­дарств у резервах із страхування життя і в пенсійних фондах, а також попередні внески страхових премій і резерви для покриття неврегульо- ваних претензій.

Похідні фінансові інструменти - форвардні контракти (ф'ючерси, свопи) й опціони. Інша дебіторська/кредиторська заборгованість вклю­чає комерційний кредит та аванси, які не входять до категорії “кредити”, та іншу заборгованість.

Комерційний кредит та аванси - вимоги/зобов'язання, що виника­ють у результаті купівлі/продажу товарів і послуг, строк оплати за яки­ми ще не настав.

Необхідно зауважити, що фінансові активи й пасиви класифікуються за інституційними секторами економіки кредиторів і боржників.

Розглянемо поділ інституційних одиниць з ширшого погляду. Як за­значалося, класифікація фінансових корпорацій запропонована СНР, на основі якої сьогодні країни світу складають свої рахунки (financial accounts). За категоріями цих корпорацій фінансовий сектор поділяєть­ся на підсектори, що має практичне значення для визначення значущос­ті останніх для фінансової політики держави і встановлення джерел ін­формації для розрахунку показників рахунків СНР.

СНР потребує постійного перегляду з урахуваннях сучасних еконо­мічних процесів у країнах. Так, у квітні 2007 р. СНР'93 була замінена на СНР'2008, коли було створено спільну робочу групу ООН/Євростат/ ОЕСР з питань впливу на національні рахунки, що дало змогу розшири­ти перелік фінансових корпорацій у контексті фінансових інновацій. Ви­значення одиниць, що входять до складу підсекторів, було змінено з ме­тою відображення продукції (фінансові послуги), а не їхньої діяльності. Завдяки розширеному охопленню і керівним принципам щодо фінансо­вих інструментів і фінансових корпорацій нова СНР підходить для ви­рішення проблем, які виникли через останню фінансову кризу. Перегля­нуті правила були прийняті Європарламентом і Радою Європи у 2011 р. і мали реалізуватися до 2013 р.

Відповідно до СНР'2008^[148] сектор фінансових корпорацій включає всі резидентські корпорації, основна діяльність яких полягає у наданні фі­нансових послуг, серед яких: послуги фінансового посередництва, по­слуги страхування і пенсійного забезпечення, а також одиниці, які здій­снюють види діяльності, що сприяють фінансовому посередництву. Крім того, цей сектор включає НКО, які зайняті ринковим виробниц­твом послуг фінансового характеру, що фінансуються за рахунок внесків за підпискою від фінансових установ, роль яких полягає у просуванні й обслуговуванні інтересів цих установ. Так само, як і в Керівництві з гро- шовокредитної і фінансової статистики^[149], запропонованому МВФ, де фі­нансовий сектор об'єднує центральний банк, інші депозитні корпорації та інші фінансові корпорації, СНР'2008 поділяє сектор фінансових кор­порацій на три широких класи, але дещо інакше - фінансових посеред­ників, допоміжні фінансові корпорації та інші фінансові корпорації з ви­окремленням дев'яти підсекторів (табл. 3.1).

Фінансовий ринок України перебуває на стадії формування, тому не всі підсектори можна виділити у тому вигляді, як це рекомендовано навіть у СНР'93. Однак у КІСЕ України і Методичних рекомендаціях щодо скла-

Таблиця 3.1

Закінчення табл. 3.1

Складено за: System of National Accounts 1993 - 1993 SNA [Електронний ре­сурс]. - Режим доступу: http://unstats.un.org/unsd/nationalaccount/sna1993.asp; System of National Accounts 2008 - 2008 SNA [Електронний ресурс]. - Режим до­ступу: http://unstats.un.org/unsd/nationalaccount/sna2008.asp.

Структуризація фінансового сектору за системами національних рахунків

Рис. 3.4. Рівні і підсектори сектору фінансових корпорацій

Складено за: Класифікація інституційних секторів економіки України: наказ Державного комітету статистики України від 18.04.2005 № 96 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.kapitalizator.com/natsionalni-derzhavni- Statystychni-Idasyfikatsiyi-Idasyfikatory.

дання рахунків сектору фінансових корпорацій за підсекторами^[150] намага­лись дотримуватись саме такої класифікації, хоча без урахування великої кількості фінансових установ, поширених на західних ринках (рис. 3.4).

Підсектор центрального банку включає^[151]:

1. Центральний банк, або “банк банків”, який наділений монополь­ним правом грошової емісії, регулювання грошового обігу, кредиту і ва­лютного курсу. З приводу його включення до сектору фінансових кор­порацій у документах ООН щодо СНР уточнюється, що у тих випадках,

коли цей банк пов'язаний з урядом у фінансовому відношенні, управля­ється і контролюється урядом країни і є частиною системи державного управління, його необхідно включати не до сектору фінансових корпо­рацій, а до сектору органів державного управління.

В умовах переходу до ринкової економіки НБУ був пов'язаний з уря­дом і цілком ним управлявся, тому його відносили до державного сектору. Однак нині НБУ дедалі більше наближається за своїми операціями до комерційних банків (видача платних кредитів, регулювання курсу гривні через інтервенції на валютному ринку тощо), хоча продовжує викону­вати деякі адміністративні функції (контроль за діяльністю банків, емі­сійна діяльність, видача ліцензій тощо). Тож віднесення НБУ до підсек­тору центрального банку може бути виправдане.

Тривалий час органами державного управління в галузі кредитних відносин, а не ринковими фінансовими посередниками, були такі мере­жі банків, як “Промінвестбанк”, “Агропромбанк”, “Укрсоцбанк”, Україн­ська республіканська контора Держбанку СРСР. У 1989-1990 рр. ці уста­нови було включено до сектору загального державного управління (Українську республіканську контору Держбанку СРСР - у 1991 р.). З розвитком фінансового ринку і виникненням комерційних банків ці банки втратили монополію на залучення кредитних ресурсів і почали робити це на платній основі, що дало підстави для переведення їх до сектору звичайних фінансових установ^[152].

2. Валютні ради (валютні управління, валютні комітети) - грошово- кредитні установи, що емітують банкноти і валюту, які на пред'явлення першої вимоги вільно конвертуються за фіксованим курсом обміну в іноземну валюту або інший зовнішній резервний актив. Вони мають на пасивних рахунках банкноти і монети в обігу, але справ з банками зазви­чай не ведуть, в результаті чого відсутні банківські резерви. Фактично валютні ради є автоматичним механізмом конверсії іноземної і націо­нальної валюти. На сьогодні така структура діє у Боснії і Герцеговині, Брунеї, Болгарії, Гонконгу (Китай), Джибуті, Естонії і Литві.

3. Державні центральні грошові агентства - установи, що управля­ють іноземною валютою. Іноді грошово-кредитну політику може впро­ваджувати міністерство фінансів і приватний банк з монополією на гро­шову емісію.

У багатьох країнах центральні банки регулюють діяльність депозит­них та інших фінансових корпорацій або здійснюють за ними нагляд. У 2000-х роках мегарегулятор фінансового ринку (модель об'єднаного або інтегрованого нагляду за фінансовим ринком) почав активно витіс­няти спеціалізованих регуляторів. За формальними ознаками він є спе­ціалізованою державною установою, уповноваженою регулювати не менше двох або трьох основних категорій фінансових посередників - банки і страхові компанії, банки і компанії, які працюють на ринку цін­них паперів, інвестиційні і страхові компанії. Такі мегарегулятори пра­цюють сьогодні у близько 50 розвинутих країнах і країнах, що розвива­ються, і класифікуються у складі фінансових допоміжних одиниць, а не в підсекторі центрального банку.

Згідно з КІСЕ України, підсектор “Інші депозитні корпорації” вклю­чає всі фінансові корпорації (за винятком НБУ), основним видом діяль­ності яких є фінансове посередництво та зобов'язання яких мають фор­му депозитів або таких фінансових інструментів, як короткострокові депозитні сертифікати, що є близькими замінниками депозитів при мо­білізації фінансових ресурсів і включаються до показника грошей у ши­рокому розумінні. До цього підсектору належать банки, філії іноземних банків, клірингові установи, фонди підтримки житлового будівництва тощо^[153]. При цьому в КІСЕ дається визначення лише банку і клірингової установи.

Варто зауважити, що КІСЕ повинен: по-перше, або давати визначен­ня й іншим фінансовим установам, або взагалі їх не наводити; по-друге, включати до підсекторів лише ті фінансові інститути, які мають право на існування згідно з чинним законодавством; по-третє, перелік має бути закритим з метою уникнення колізій щодо включення деяких фі­нансових установ до підсекторів, як це зроблено, наприклад, у СНР'2008.

Щодо підсектору інших депозитних корпорацій, то він має включати банки (універсальні банки, спеціалізовані банки, які приймають депозити або займаються операціями, подібними до депозитних), а також кредитні спілки (установи, що віднесені до підсектору “Інші фінансові посередни­ки, крім страхових корпорацій і недержавних пенсійних фондів”), що буде більшою мірою відповідати СНР. Клірингові установи (банки у ві­тчизняному законодавстві) не є депозитними корпораціями і більше відповідають специфіці підсектору інших фінансових посередників.

Підсектор “Страхові корпорації та недержавні пенсійні фонди” вклю­чає страхові корпорації (компанії) та недержавні пенсійні фонди - рези­денти^[154]. При цьому незрозумілим є наведення в КІСЕ визначення страху­вання, а не страхової компанії, яка в українському законодавстві має назву страховика. Так, відповідно до Закону України “Про страхування” страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі ак­ціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю на підставі Закону України “Про господарські то­вариства”, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здій­снення страхової діяльності^[155]. Таке трактування втратило актуальність. У проекті Закону України “Про страхування” існує подібне тлумачення, хоча зазначається, що страховики (перестраховики) створюються у фор­мі акціонерних товариств згідно із Законом України “Про акціонерні то­вариства”.

Недержавний пенсійний фонд - юридична особа, яка має статус не­прибуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та проводить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних вне­сків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам за­значеного фонду^[156]. Далі у КІСЕ наведено види НПФ (відкриті, корпора­тивні та професійні) та їх визначення, проте всі інші фінансові корпора­ції, про які йшлося, залишились без класифікацій і визначень.

Підсектор інших фінансових посередників, крім страхових компаній і НПФ, охоплює всі корпорації, основним видом діяльності яких є фі­нансове посередництво, тобто діяльність, пов'язана з отриманням і пе­рерозподілом фінансових коштів, крім депозитних корпорацій, страхо­вих компаній і НПФ. До нього належать ті корпорації, які мобілізують кошти на фінансових ринках, але не у формі депозитів, і використовують ці кошти для придбання інших фінансових активів, зокрема іпотечні (земельні) банки, кредитні спілки, довірчі товариства, лізингові компа­нії, пайові інвестиційні фонди та ломбарди^[157]. Законодавець дає визначен­ня кредитної спілки, асоціації кредитних спілок, якої немає у переліку, довірчого товариства, лізингової компанії, ПІФ і ломбарду, але тлума­чення іпотечного (земельного) банку, який увійшов до переліку, не на­водиться. Щодо ПІФ, то замість них мають бути включені інститути спільного інвестування (пайові і корпоративні інвестиційні фонди).

До підсектору допоміжних фінансових одиниць відносяться всі оди­ниці, які займаються переважно діяльністю, пов'язаною з фінансовим посередництвом, але самі не виконують функцій посередника. Сюди включено інституційні одиниці, основним призначенням яких є надан­ня гарантій шляхом індосаменту (спеціальний надпис на векселі, за яким векселедержатель передає всі або тільки певні права одержувачу векселя) векселів чи подібних інструментів, призначених для обліку чи рефінансування фінансовими корпораціями, а також корпорації, що спеціалізуються на інструментах хеджування (процес, спрямований на зниження ризику за основною інвестицією): валютні, товарні та фондові біржі тощо^[158]. Проте в Україні, по-перше, не набуло поширення надання гарантій і хеджування, тож акцентування уваги саме на цих операціях є недоцільним; по-друге, товарна біржа не може бути фінансовою корпо­рацією і не є суб'єктом фінансового ринку; по-третє, визначення фондо­вої і валютної біржі не відповідає чинному законодавству.

Варто враховувати і те, що перелік допоміжних фінансових корпора­цій спершу в СНР'93, а надалі в СНР'2008 було розширено. До нього були включені інституційні одиниці, які активно займаються діяльніс­тю, пов'язаною з посередництвом (див. табл. 3.1). У вітчизняних умовах перелік можна розширити за рахунок дотримання чинного законодав­ства, зокрема Закону України “Про цінні папери та фондовий ринок”, де визначено види професійної діяльності на фондовому ринку, які можна вважати допоміжною фінансовою діяльністю.

Необхідно зазначити, що в Законі України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”^[159] поняття і класифіка­ція фінансових установ дещо відрізняються від наведених у КІСЕ. До пе­реліку фінансових установ в Україні віднесені банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фон­ди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Це дає змогу зробити висновок, що такий перелік є коротким і відкритим. З другого боку, позитивом є віднесення бірж, компаній з управління активами (КУА) ІСІ і НПФ до професійних учасників фондового ринку.

Ще однією відмінністю КІСЕ від міжнародних аналогів є те, що філії і представництва іноземних юридичних осіб, які здійснюють свою діяль­ність в Україні, мають бути її резидентами. На практиці це зумовлює розбіжності із законодавством щодо валютного регулювання. З цієї причини тимчасово допускається віднесення таких філій і представни­ків до нерезидентів вітчизняної економіки і, відповідно, розгляд філій і представництв українських юридичних осіб за кордоном як резидентів.

Відрізняється зміст сектору “Фінансові корпорації” і в Методиці роз­рахунку валового внутрішнього продукту виробничим методом і за до- ходами^[160], де він включає фінансові корпорації, зайняті фінансовим посе­редництвом та іншими, пов'язаними з ним, фінансовими послугами на комерційній основі. Це банки й установи страхування, фондові біржі, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, трастові компанії, депозита­рії тощо. Їхні ресурси формуються за рахунок взятих зобов'язань і одер­жаних відсотків, страхових премій, комісійних.

Наразі в Україні ключовою проблемою повноцінного переходу на СНР'2008 є запровадження різних класифікацій (табл. 3.2). До 2000 р.

Таблиця 3.2

Склад підсекторів фінансового сектору у КІСЕ і КВЕД України

Складено за: Класифікація інституційних секторів економіки України : затв. наказом Державного комітету статистики України від 18.04.2005 № 96 [Електрон­ний ресурс]. - Режим доступу: http://www.kapitalizator.com/natsionalni-derzhavni- statystychni-klasyfikatsiyi-klasyfikatory; Класифікація видів економічної діяльності (ДК 009:2010) : затв. наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики України від 11.10.2010 № 457 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?code=vb457609-10.

вся статистична звітність в Україні базувалась на Загальному класифіка­торі галузей народного господарства (1987), який відповідав вимогам системи балансів народного господарства і чітко розмежовував галузі економіки на два сектори - виробничий і невиробничий. Національну Класифікацію видів економічної діяльності (КВЕД (ДК 009:2005))^[161] було затверджено на виконання постанови Кабінету Міністрів України “Про Концепцію побудови національної статистики України та державну про­граму переходу на міжнародну систему обліку і статистики”^[162]. КВЕД роз­роблено з урахуванням міжнародної статистичної класифікації видів ді­яльності Європейського Союзу - Nomenclature of Activities European Community (NACE, Rev. 1, mod. 7).

Потрібно враховувати, що статистичні класифікації мають змінюва­тись принаймні один раз на 5-10 років. Поштовхом до останніх змін став NACE (Rev. 2), упроваджений Регламентом ЄС від 20.12.2006 № 1893/2006. У результаті з 1 січня 2012 р. в Україні набув чинності новий КВЕД (ДК 009:2010)^[163]. Якщо в попередньому класифікаторі діяльність фінансо­вих корпорацій входила до секції J “Фінансова діяльність”, то у новому - до секції К “Фінансова та страхова діяльність” (табл. 3.3 і 3.4)^[164].

Аналіз складу КВЕД (ДК 009:2005) і КВЕД (ДК 009:2010) дає змогу зробити такі висновки:

1) фінансова діяльність включає страхову діяльність, тому більш прийнятним є підхід, де секція К має назву “Фінансова діяльність”, як це було раніше. До того ж розділ 65 ДК 009:2010 охоплює, крім страхування, перестрахування і недержавне пенсійне забезпечен­ня, крім обов'язкового соціального страхування;

2) потребують конкретизації послуги, що включаються до відповід­них розділів КВЕД, з метою уникнення помилок у віднесенні до того або іншого виду фінансової діяльності;

3) у групі 64.3 нечітко визначено фонди та подібні фінансові суб'єкти, які до неї належать. Щодо трастів, то в Україні вони мають назву “довірчі товариства”. У цілому ж ця група не має певних ознак фі­нансової діяльності, а просто перераховує фінансових суб'єктів;

Таблиця 3.3

Статистична класифікація фінансової діяльності (секція J)

Закінчення табл. 3.3

Складено за: Класифікація видів економічної діяльності (ДК 009:2005) : затв. наказом Державного комітету статистики України від 26.12.2005 № 376 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.legal.com.ua/document/.../ 0CH56CH42375609-05.html.

Таблиця 3.4

Статистична класифікація фінансової та страхової діяльності (секція К)

Закінчення табл. 3.4

Складено за: Класифікація видів економічної діяльності (ДК 009:2010) : затв. наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та спо­живчої політики України від 11.10.2010 № 457 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?code=vb457609-10.

4) розділ 66 повинен мати назву “Допоміжна діяльність у сфері фі­нансових послуг”, що випливає з груп 66.1 “Допоміжна діяльність у сфері фінансових послуг, крім страхування і пенсійного забезпе­чення” і 66.2. “Допоміжна діяльність у сфері страхування і пенсій­ного забезпечення”.

Ключові позиції національного КІСЕ і КВЕД, порівняння їх з Між­народною стандартною галузевою класифікацією всіх видів економіч­ної діяльності^[165] дали змогу виробити власні рекомендації щодо побудо­ви і конкретизації КВЕД у частині фінансової діяльності (табл. 3.5),

Таблиця 3.5

Пропозиції щодо побудови і конкретизації Статистичної класифікації фінансової діяльності

Продовження табл. 3.5

Закінчення табл. 3.5

Складено автором.

а також структури сектору фінансових корпорацій економіки Украї­ни (рис. 3.5):

І. Фінансові посередники - інституційні одиниці, які приймають зо­бов'язання від свого імені з метою придбання фінансових активів шля­хом здійснення фінансових операцій на ринку:

1. НБУ.

2. Інші депозитні корпорації - фінансові корпорації і квазікорпора- ції-резиденти, основним видом діяльності яких є фінансове посередни­цтво і які емітують боргові зобов'язання, що включаються в національ­не визначення широкої грошової маси. До цієї групи входять: універ­сальні банки; спеціалізовані банки (крім клірингових); кредитні спілки.

Рис. 3.5. Інституційні одиниці сектору фінансових корпорацій України

Складено автором.

3. Інститути спільного інвестування (інвестиційні фонди грошового ринку; інвестиційні фонди негрошового ринку).

4. Інші фінансові посередники, крім страхових компаній і недержав­них пенсійних фондів, - інституційні одиниці, які від свого імені надають фінансові послуги шляхом прийняття зобов'язань у формі, що відрізня­ється від грошей, депозитів або близьких аналогів депозитів, з метою придбання фінансових активів через участь у фінансових операціях на ринку. Вони включають: фінансові корпорації, які займаються сек'юри- тизацією активів; дилерів з цінних паперів і похідних; фінансові лізингові компанії; спеціалізовані фінансові установи зі злиття і поглинання; клі­рингові установи; фірми з фінансування експорту та імпорту; факторин­гові компанії. Щодо фірм венчурного капіталу і розвитку, що поширені у світі і мають увійти до цього підсектору, то в Україні їх немає і вони замі­нюються поняттям венчурного фонду, який є різновидом ІСІ.

5. Страхові компанії.

6. Недержавні пенсійні фонди.

Слід зазначити, що СНР'2008, з одного боку, відносить страхові ком­панії і НПФ до інших фінансових корпорацій (табл. 3.6), а з другого - до фінансових посередників. Зважаючи на специфіку діяльності цих фінан­сових корпорацій, віднесення їх саме до останнього підсектору є цілком слушним.

Таблиця 3.6

Зміни кількості фінансових корпорацій/квазікорпорацій

і саморегулівних організацій в Україні

Продовження табл. 3.6

Закінчення табл. 3.6

Складено за даними НБУ, Нацкомфінпослуг і НКЦПФР.

II. Допоміжні фінансові корпорації/квазікорпорації і НКО - інститу­ційні одиниці, які займаються видами діяльності, що пов'язані з опера­ціями з фінансовими активами і зобов'язаннями або наданням регулю­ючого контексту для цих операцій, але за умови, що допоміжна корпора- ція/квазікорпорація не стає власником предметів операцій - фінансових активів і зобов'язань. Діяльність, яка є допоміжною стосовно посеред­ницької, може здійснюватись як вторинна традиційними фінансовими посередниками або окремими спеціалізованими допоміжними фінан­совими одиницями, які не займаються як своєю основною діяльністю мобілізацією коштів або наданням кредитів за власний рахунок. До до­поміжних фінансових корпорацій/квазікорпорацій належать суб'єкти, які займаються допоміжною діяльністю у сфері:

а) фінансового посередництва (фондові біржі; валютні біржі; анде- райтери; депозитарії; реєстратори; зберігачі; клірингові установи; брокери з цінних паперів; інвестиційні радники; торговці, що здій­снюють управління цінними паперами; пункти обміну валют);

б) страхування і недержавного пенсійного забезпечення (агенти; спе­ціалісти з оцінки страхового ризику й збитків; актуарії; консуль­танти зі страхування і пенсійного забезпечення); управління фон­дами (компанії з управління активами інституційних інвесторів тощо);

в) регулювання фінансової діяльності (органи-регулятори фінансо­вих посередників і фінансових ринків у випадку, якщо вони є окре­мими інституційними одиницями).

III. Інші фінансові корпорації/квазікорпорації - інституційні одини­ці, які надають фінансові послуги, але більшість їхніх активів або зобо­в'язань не торгуються на відкритих фінансових ринках. Це, зокрема, кептивні фінансові установи й кредитори грошей - довірчі товариства; холдингові компанії; дочірні фірми, які заробляють капітал на відкритих ринках для материнських компаній; інституційні одиниці, які надають фінансові послуги за власні або надані кошти клієнтам і несуть ризики неповернення позички: лихварі; ломбарди.

Кількість інституційних одиниць фінансового сектору за підсектора- ми наведено у табл. 3.6.

У сучасних умовах потрібно зважати на активний розвиток інтегро­ваних фінансових посередників (фінансових супермаркетів), що потре­бує їх виокремлення, як це пропонує І. Школьник^[166].

Отже, як свідчать відповідні стандарти і класифікатори, фінансовий сектор є сукупністю фінансових посередників, допоміжних фінансових корпорацій/квазікорпорацій і НКО, інших фінансових корпорацій/квазі- корпорацій, специфіка яких полягає у тому, що вони здійснюють фінансо­ву і страхову діяльність через виробництво різноманітних фінансових по­слуг згідно з чинним законодавством. При цьому цей сектор часто ото­тожнюється з фінансовим ринком або ринком фінансових послуг.

3.3.