КРЕДИТНО-ГРОШОВА ТА ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА: ПРОБЛЕМИ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ СВІТОВОГО ДОСВІДУ В УКРАЇНСЬКИХ РЕАЛІЯХ

Вектором оновлення фінансової системи є посилення її стиму­люючого впливу на реальний сектор економіки з метою активізації ін­вестиційних процесів і здійснення структурних зрушень.

Основними засадами грошово-кредитної політики визначено, що в середньостроковій перспективі реалізація грошово-кредитної політики мала здійснюватися на засадах монетарного режиму, що базується на ці­новій стабільності.

Дійсно, дві послідовні кризові хвилі з коротким періодом відновлен­ня вивели питання ефективного грошово-кредитного регулювання на перший план. Основою посилення антикризової спрямованого грошо­во-кредитного регулювання було взято кейнсіанську концепцію. Однак в умовах відкритості економічних систем і тісної інтегрованості еконо­мічних систем ефективність монетарного регулювання суттєво знижу­ється. Прикладом слугує протистояння основних емітентів резервних валют - ФРС США, Європейського центрального банку, Народного банку Китаю. Їх намагання підтримати конкурентоспроможність націо­нальних товаровиробників за рахунок пом'якшення монетарної політи­ки і девальвації національних валют зумовлюють валютні війни.

Для зниження курсу валют центральні банки найбільших країн ціле­спрямовано нарощують грошову масу в обігу. У підсумку базові процент­ні ставки у світі впали до історичних мінімумів. Так, у 2008 р. Федеральна резервна система США (ФРС) прийняла рішення про встановлення ці­льового діапазону базової процентної ставки від 0 до 0,25 % річних. Став­ка рефінансування, за якою кошти надаються банкам на триваліший тер­мін, вперше із 1940-х років становила лише 0,5 %^[359]. У 2008-2009 рр. було впроваджено програму Term Asset-Backed Securities Loan Facility для сприяння розширенню кредитів домовласникам і малому бізнесу. Це передбачало викуп паперів, випущених або гарантованих Fannie Mae й Freddie Mac на суму до 600 млрд дол. США. Також було виділено до 200 млрд дол. США під портфелі зобов'язань за автокредитами, кредита­ми на освіту, кредитами за банківськими картками, кредитами для малого бізнесу (програма Term Asset-Backed Securities Loan Facility). У підсумку прибутковість 10-річних Treasury досягла 2,269 %, курс долара до євро та єни знизився^[360].

Невпинно знижував процентні ставки і ЄЦБ. Так, з 2008 по 2013 р. ба­зова процентна ставка знизилася з 4,25 до 0,5 %. Разом зі зниженням ставки ЄЦБ збільшив обсяг кредитування банків під низький процент, намагаючись таким чином стимулювати кредитування економіки й зміцнити довіру до економіки єврозони і ЄС загалом. Однак, на думку голови ЄЦБ М. Драгі, проблеми, що нині спостерігаються у сфері кон­курентоспроможності, ситуація на ринках праці і податкова політика ніяк не стосуються грошово-кредитної політики, і їх не можна розв'язати за допомогою цієї політики^[362]. Таку ж політику щодо зниження процент­них ставок, збільшення кількості грошей в економіці та викупу про­блемних цінних паперів проводив Банк Англії та центробанки більшості розвинутих країн. Недоліком зазначених програм є те, що кошти спря­мовуються в банки, однак після цього не завжди надходять в реальну економіку, а, як правило, спрямовуються на фінансові ринки.

Активно стимулюють економіку за рахунок державних інвестицій Китай та Японія. У цих країнах здійснюється фінансування цільових програм розвитку економіки, що знижує імовірність потрапляння до­даткових коштів на фінансові ринки. Таким чином, нарощування ліквід­ності в економічних системах зарубіжних країн мало лише тимчасовий ефект, проте суттєво посилило загрозу прискорення інфляції в довго­строковому періоді.

У кейнсіанській концепції, що використовується як теоретична осно­ва для розроблення антикризових заходів, високі темпи кредитування та низька відсоткова ставка є ключовими передумовами забезпечення суб'єктів господарювання необхідним обсягом грошових ресурсів і здій­снення інвестицій.

Розробити грошово-кредитну політику, спрямовану на фінансування структурних перетворень, повинен НБУ як головний емісійний центр країни. Його діяльність має спрямовуватися на виконання завдання ці­льового введення в економіку нових грошей для стимулювання іннова­цій. Однак в Україні тривалий час існувала недосконала структура емі­сійного механізму, коли в окремі роки до 80 % емітованої грошової маси спрямовувалися в обіг через канал викупу надходжень іноземної валю­ти. Це справляло додатковий негативний вплив на структуру економіки, підтримуючи експортні галузі, та пригнічуючи галузі, орієнтовані на внутрішній ринок, живлячи процеси доларизації економіки.

Активізація впливу грошово-кредитного механізму на інвестиційний процес і структурні перетворення неможлива без стимулюючої процент­ної політики. Впливаючи на структуру доходів в економічній системі, змі­ни процентних ставок спроможні ініціювати перелив капіталів між галу­зями і в такий спосіб прискорити (загальмувати) розвиток окремих га­лузей. У вітчизняній економіці процентна ставка відіграє пасивну роль у зв'язку з відносним надлишком ліквідності у банківській системі та зави­сокими ризиками у вартості кредиту, тому навіть за зниження процент­них ставок суттєвої активізації кредитування не відбувається.

Важливим інструментом активізації структурних зрушень є валют­ний курс, від якого залежать відносні ціни в економіці та розподіл до­ходів між галузями, орієнтованими на зовнішній і внутрішній ринки. Відповідно, девальвація підтримує експортерів, ревальвація - стимулює імпорт, у тому числі й інвестиційний. Тривалий період втримання ста­більного обмінного курсу за низької інфляції є сприятливим для струк­турної перебудови завдяки здешевленню імпорту. З цих позицій валют­ну політику НБУ у 2011-2013 рр.^[363] слід визнати сприятливою для здійс­нення структурної перебудови економіки на засадах модернізації ви­робництва за рахунок інвестиційного імпорту. Водночас слід зауважити, що в умовах спадної динаміки економічної активності та зниження рів­ня прибутків (за січень - червень 2013 р. частка прибуткових підпри­ємств скоротилася з 60 до 58 %) вітчизняні підприємства не завжди мали необхідні кошти для імпорту нового інвестиційного обладнання, через що імпорт машин та обладнання скоротився на 2,5 % за перше пів­річчя 2013 р. (загалом імпорт зменшився на 13,2 % у зазначений період).

У зв'язку з цим актуалізується завдання посилення дієвості грошово- кредитних інструментів, що дасть змогу коригувати співвідношення між заощадженнями та інвестиціями, вплинути на структуру доходів в еконо­мічній системі й спрямувати частину грошових потоків на модернізацію й створення нових підприємств, розвиток науки та інноваційну діяльність.

Загалом відмова від жорсткої грошово-кредитної політики у 2012­2013 рр. позитивно вплинула на споживчі витрати населення^[364]. За збіль­шення реальних наявних доходів населення на 9,7 % у 2012 р. та на 6,9 % у першому кварталі 2013 р. оборот роздрібної торгівлі зростає, відповід­но, на 15,9 та на 10,6 %. Активна поведінка споживачів підвищує вимоги до якості продукції, що формує потребу у нових фондах і розширенні виробничих можливостей, стимулюючи інвестиційну діяльність під­приємств та структурні зрушення в економіці. Для задоволення цих по­треб власних коштів підприємств недостатньо, що загострює потребу в банківських кредитах.

Однак суттєвих позитивних зрушень у динаміці та структурі креди­тування не відбулося. Незважаючи на відносно стабільний стан банків­ської системи^[365] та високий рівень її ліквідності, про що свідчить поведін­ка процентних ставок на міжбанківському ресурсному ринку і відносно незначний обсяг операції з рефінансування (26,3 млрд грн за 8 міс. 2013 р.) порівняно зі 120,4 млрд грн мобілізаційних операцій, загальний обсяг залишків за кредитами за січень - серпень 2013 р. зріс на 4,5 % (до 845,9 млрд грн). Це відбулося за рахунок приросту залишків у націо­нальній валюті на 5,7 %, в іноземній - на 2,4 %. Залишки за кредитами, наданими юридичним особам, зросли на 5 % (до 657,8 млрд грн), фізич­ним особам - на 2,7 % (до 188,1 млрд грн).

Не змінилася і структура наданих кредитів за видами економічної ді­яльності - переважна частина кредитів сконцентрована в переробній промисловості, будівництві й операціях із нерухомим майном (рис. 7.7), а структура наданих кредитів підтверджує їх не інвестиційне викорис­тання.

За цільовим спрямуванням переважна частина кредитів спрямовува­лася у поточну діяльність. Відповідно, обсяги короткострокових креди­тів стрімко зростали, а довгострокових падали (рис. 7.8 та 7.9).

Рис. 7.7. Кредити за видами економічної діяльності і строками надання у І півріччі 2013 року, млн грн

Джерело: статистичні дані НБУ.

Рис. 7.8. Зміни обсягів кредитів за цільовим спрямуванням, млн грн

Джерело: статистичні дані НБУ.

Рис. 7.9. Динаміка коротко-, середньо- та довгострокових кредитів, млн грн

Джерело: статистичні дані НБУ.

У підсумку за січень - липень 2013 р., за зростання банківських акти­вів на 7 %, частка кредитів зменшилася з 72,3 до 69,9 % При цьому частка довгострокових кредитів незначною мірою знизилася - з 4,8 до 4,67 %, а частка проблемних кредитів зросла з 8,9 до 9,01 %. Натомість частка цінних паперів в активах банків збільшилася з 8,5 до 11,5 %, що свідчить про продовження тенденції переливання фінансових ресурсів до дер­жавного сектору економіки.

Стабілізація значень позитивної динаміки кредитування, починаючи з другої половини 2012 р., може слугувати сигналом припинення процесу скорочення кредитної активності за чинного стану економічної актив­ності в Україні. Повноцінне відновлення економічного зростання на осно­ві інвестиційної активності підприємств і за рахунок прискорення темпів кредитування можливе лише тоді, коли підприємства відчують дійсну по­требу в банківських кредитах і матимуть можливість їх залучити.

На вирішення цього завдання спрямовані заходи НБУ щодо знижен­ня процентних ставок, які в умовах вкрай низьких темпів інфляції сяг­нули рекордних значень у реальному вимірі (рис. 7.10). З 13 серпня 2013 р. НБУ знизив облікову ставку на 0,5 в. п. (до 6,5 % річних) і зробив низку кроків у напрямі посилення дієвості процентної політики через посилення дієвості коридору процентних ставок овернайт^[366]. З метою

Рис. 7.10. Темпи інфляції помісячно у річному вимірі і реальні ставки за кредитами та депозитами

Джерело: статистичні дані НБУ.

чіткішого окреслення меж коридору процентних ставок овернайт із середини червня 2013 р. НБУ започаткував розміщення депозитних сертифікатів овернайт, а також оголошує процентну ставку овернайт лише за кредитами під забезпечення державними цінними паперами (ставка за кредитами овернайт без забезпечення не оголошується).

Механізми регулювання ліквідності в банківській системі було вдо­сконалено у спосіб створення Розрахункового центру з обслуговування договорів на фінансових ринках за участю НБУ та запровадження (з 20.06.2013) можливості здійснення операцій з купівлі-продажу депо­зитних сертифікатів НБУ на торгах, які проводяться організаторами тор­гівлі цінними паперами (фондовими біржами). Ці кроки сприятимуть як активізації обігу депозитних сертифікатів на вторинному ринку і поси­ленню їх конкуренції з державними цінними паперами, так і подальшому розвитку біржового сегмента фондового ринку. Позитивний вплив захо­дів щодо зниження рівня процентних ставок значною мірою пояснюєть­ся тим, що в умовах активного випуску в обіг ОВДП саме вартість дер­жавних запозичень стає визначальним фактором вартості позичкових ресурсів на всіх сегментах фінансового ринку. Так, банки активно скупо­вують ОВДП та використовують цінні папери для коригування своєї лік­відності - обсяг кредитів НБУ, отриманих на умовах РЕПО у січні-серпні 2013 р., сягнув 2694,4 млрд грн (зокрема у серпні - 2680 млрд грн). Таким чином, дефіцит бюджету та зростання державного боргу через високу до­хідність ОВДП впливають на рівень кредитних/депозитних ставок.

Розширення можливостей банків до кредитування інвестиційних про­цесів в економіці неможливе без підвищення якості їх ресурсної бази. Нині частка депозитів домогосподарств у загальному обсязі депозитів складає 66,6 %^[367]. Високі темпи приросту заощаджень населення й активна депозитна політика банків, які проводять різноманітні акції із залучення коштів населення, підтримують високі процентні ставки за депозитами в реальному виразі (рис. 7.11). Зміцненню депозитної бази за рахунок вкла­дів населення сприяло вдосконалення механізмів кредитної підтримки НБУ Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі виникнення екс­треної потреби в ресурсах. Також в Україні відновлено вексельний обіг. Законом України від 04.07.2013 № 407-VII запроваджено новий фінансо-

Рис. 7.11. Динаміка заощаджень населення та реальної ставки за депозитами, %

Джерело: статистичні дані НБУ.

вий інструмент - фінансовий банківський вексель, який видається в до­кументарній формі як електронний документ. У зв'язку з цим НБУ розро­бив проект змін до Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України (затверджено по­становою НБУ від 16.12.2002 № 508^[368]).

Збереження високих реальних значень процентних ставок за депози­тами унеможливлює відповідне зниження процентних ставок за кре­дитами та, відповідно, звужує можливості банків надавати дешеві фінан­сові ресурси на реалізацію інвестиційних проектів. Для виправлення цієї ситуації доцільно поступово впроваджувати політику диверсифікації ре­сурсної бази банків за рахунок нарощування обсягів довгострокового рефінансування з боку НБУ. Водночас слід розширювати перелік приваб­ливих фінансових інструментів для індивідуальних інвесторів і формува­ти систему стимулів придбання населенням корпоративних цінних папе­рів, що дає можливість спрямувати кошти безпосередньо до підприємств за нижчою вартістю (щонайменше на розмір банківської маржі).

Сприятливе середовище для активізації інвестиційної активності та проведення структурних зрушень вплинули на стан валютного ринку України, який поступово покращувався протягом першого півріччя 2013 р. У І кварталі 2013 р. чистий попит на іноземну валюту поступово знижувався, а у ІІ кварталі змінився на чисту її пропозицію. У підсумку обсяг готівкової валюти поза банками за січень-липень 2013 р. зріс лише на 1,39 млрд дол. США порівняно з 2,17 млрд дол. США у відповід­ний період попереднього року. В цілому рівень доларизації невпинно знижується. Якщо до кризи за підсумками 2007 р. цей показник стано­вив 23,4 % і зріс до 33,4 % у 2009 р., то тільки за 8 місяців 2013 р. рівень доларизації знизився на 3 % (з 32 до 29 %).

Для підтримки валютної стабільності та підвищення попиту на грив­ню НБУ зміцнював її статус як засобу платежу й заощадження шляхом:

- оптимізації вимоги щодо формування банками обов'язкових ре­зервів для подальшого стимулювання процесів дедоларизації^[369];

- зниження обсягу сформованих обов'язкових резервів, який банки мають перераховувати на окремий рахунок у НБУ (з 50 до 40 %);

- скорочення термінів розрахунків за операціями експорту та імпор­ту до 90 днів і обов'язковий продаж на міжбанку 50 % валютних надходжень (ці норми були спочатку введені на 6 місяців, а потім продовжені до листопада 2013 р.);

- для фізичних осіб введена вимога обов'язкової конвертації отри­маних з-за кордону валютних переказів на суму від 150 тис. грн на місяць;

- обмеження готівкових розрахунків;

- посилення контролю за безумовним виконанням усіма суб'єктами господарювання норм законодавства в частині визначення цін на товари, тарифів на послуги (у тому числі в рекламних оголошен­нях) виключно в грошовій одиниці України.

Коригування норм резервування у напрямі їх посилення для валют­них вкладів сприятиме переорієнтації клієнтів на гривневі вклади з ви­щою прибутковістю.

Активна позиція НБУ щодо зниження доларизації спрямована на під­вищення ефективності проведення грошово-кредитної і валютної політи­ки в країні та посилення позицій національної грошової одиниці в еконо­міці. У результаті спостерігається істотне зниження чистого попиту на іноземну валюту та зростання обсягу гривневих депозитів населення.

Адміністративні заходи НБУ, спрямовані на пом'якшення шоків, пов'язаних із нестабільністю кон'юнктури світових фінансових і товар­них ринків, забезпечили мінімізацію курсових коливань гривні у номі­нальному виразі (за останні чотири роки офіційний курс фактично не змінився). У реальному виразі протягом січня-липня 2013 р. курс грив­ні підвищився на 1,3 % порівняно з груднем 2012 року. Така динаміка РЕОК здешевлює імпорт інвестиційних товарів. Однак замість зростан­ня імпорт продукції машинобудування у зазначений період знизився на 16,5 %^[370]. Зважаючи на те, що валютна стабільність підтримувалася, у тому числі й за рахунок міжнародних резервів НБУ, які за з початку 2013 р.

скоротилися на 3 млрд дол. США (до 21,6 млрд дол. США), мету забез­печення стимулюючого впливу курсової стабільності на інвестиційний процес складно вважати досягнутою.

В умовах несприятливої зовнішньої кон'юнктури високі інфляційні і девальваційні ризики роблять сумнівною доцільність подальшої грошо­вої емісії з метою підтримки економічного зростання. За безумовно не­обхідного пом'якшення грошово-кредитної політики слід цілеспрямо­вано формувати державні механізми спрямування кредитів у пріоритет­ні напрями економічної діяльності та контролю держави за їх викорис­танням банками й реальним сектором.

За даними Міністерства доходів і зборів, у 2013 р. загальний обсяг державних гарантій планувався на рівні 50 млрд грн. Однак банки не були зацікавлені у кредитуванні довгострокових проектів через низьку дохідність (на рівні 10 % річних), брак ресурсів у державних банках, пе­реважання короткострокових (з терміном до року) ресурсів, які не мо­жуть використовуватися для інвестиційного кредитування.

Стимулювати банки до кредитування проектів соціально-економіч­ного розвитку під державні гарантії мало запровадження практики дов­гострокового рефінансування з боку НБУ. Постановою Правління Націо­нального банку України “Про внесення змін до Положення про порядок регулювання ліквідності банків” від 30.09.2013 № 394 (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 9 жовтня 2013 р. за № 1728/24260) перед­бачало, що банки зможуть отримати кредити рефінансування від Нац­банку у розмірі 95 % (раніше - лише 70 %) від суми кредитів на термін до 360 днів під заставу майнових прав за кредитними договорами з голо­вними розпорядниками коштів держбюджету, а також головними роз­порядниками коштів міських бюджетів, під держгарантію для здійс­нення капітальних видатків. Також повинні були рефінансуватися кре­дити, залучені для реалізації інвестиційних, інноваційних, інфраструк- турних та інших проектів розвитку, які мають стратегічне значення і сприяють розвитку національної економіки. У заставу мали прийматися права за кредитами першої та другої категорій якості (відсутність ризи­ку, мінімальний або помірний ризик). У разі невиконання позичальника­ми зобов'язань НБУ міг продати майнові права третім особам і пред'явити вимоги гаранту - державі. Очікувалося, що наявність держгарантії знизить процентну ставку на 1-2 % річних і приверне увагу банків до про­блеми фінансування складних інвестиційних проектів.

Таким чином, за низки позитивних заходів грошово-кредитної полі­тики щодо підвищення ефективності процентної політики, розвитку ін­струментів фінансового ринку, підтримки банківської системи, дедола- ризації економіки, їх стимулюючий вплив на активізацію інвестиційних процесів і структурних зрушень дещо послаблюється в умовах незмін­них механізмів розподілу грошово-кредитних ресурсів, які не сприяють акумулюванню внутрішніх заощаджень та їх трансформації в інвестиції. У підсумку нагромаджені ресурси домогосподарств, підприємств і комер­ційних банків не використовуються в повній мірі як інвестиції, а процес капіталізації відбувається вкрай повільно.

Для вирішення завдання стимулювання інвестиційних процесів в еко­номіці України цільові орієнтири грошово-кредитної політики механіз­му мають визначатися відповідно до необхідності забезпечення пози­тивної динаміки економічних процесів і реалізації структурних змін на основі активізації інвестиційної діяльності економічних агентів.

Враховуючи той факт, що період структурних зрушень традиційно супроводжується підвищеними темпами інфляції, стратегічною метою грошово-кредитної політики має бути забезпечення позивних темпів економічного зростання та адекватних їм темпів інфляції. Напрями під­вищення ефективності функціонування кредитно-грошового механізму лежать у площині забезпечення адекватності його інструментів завдан­ням активізації факторів економічного зростання і стимулювання структурної модернізації економіки. Насамперед грошово-кредитний механізм повинен впливати на співвідношення між споживанням та за­ощадженням і трансформувати останні в інвестиції шляхом коригуван­ня процентних ставок. При визначенні цільових показників рівня про­центних ставок, темпів інфляції, обсягів грошової емісії також має вра­ховуватися гострота потреби в ресурсах для погашення внутрішнього та зовнішнього боргу, насамперед державного, забезпечення економіч­ної безпеки країни, створення нових робочих місць і підготовку праців­ників, здійснення інституційних змін, покриття трансакційних витрат на пошук інформації.

Основними фінансово-кредитними важелями підтримки темпів еко­номічного зростання в умовах структурних зрушень повинні стати до­ступність і якість кредитних ресурсів, що лежать у площині зміцнення фінансової стійкості банків і підвищення їх капіталізації. Відповідно, критерієм ефективності грошово-кредитної політики мають бути не стільки низькі темпи інфляції, скільки забезпеченість економічних аген­тів фінансовими ресурсами, що пов'язана з низькими трансакційними витратами отримання кредитів, оптимізацією витрат функціонування банківської системи, підвищенням ефективності використання активів банків і коштів населення на потреби економічного зростання та струк­турної перебудови економіки.

Важливо, щоб канали розміщення кредитних ресурсів сприяли структурній модифікації економіки за уникнення нагромадження ін­фляційного потенціалу. Це вимагає посилення пруденційної складової монетарної політики, що спрямована на запобігання майбутнім інфля­ційним і девальваційним сплескам і підтримання довгострокової конку­рентоспроможності виробників. Центральною ланкою заходів щодо підвищення ефективності грошово-кредитної політики має стати фор­мування захисних і стабілізаційних антициклічних механізмів у межах реформи банківської системи, спрямованої на створення системи ефек­тивного фінансового посередництва, формування трансмісійного меха­нізму передачі монетарних імпульсів до реального сектору економіки без створення передумов для прискорення інфляції.

Принципом ефективності грошово-кредитної політики у сфері сти­мулювання інвестиційних процесів є її узгодженість з фіскальною полі­тикою, оскільки саме остання відіграє активну роль у цільовому фінан­суванні пріоритетних напрямів економічної діяльності.

Монетарні заходи щодо стимулювання інвестиційних процесів ма­ють впроваджуватися за такими напрямами:

1. Розширення обсягів і доступності кредитного забезпечення для реального сектору економіки шляхом:

- вдосконалення механізму грошової пропозиції у напрямі активіза­ції каналу довгострокового і цільового рефінансування банків;

- цілеспрямоване зниження процентних ставок за кредитами та формування механізмів пільгового кредитування інвестиційних проектів шляхом задіяння всіх важелів банківського регулювання (коригування резервних вимог, встановлення лімітів, гарантуван­ня і надання пільгового рефінансування тощо);

- диференційоване регулювання процентних ставок на основі за­провадження ліміту підвищення депозитних ставок і кредитних обмежень (різних для кожного з видів кредиту), що зменшить про­центний тиск на рівень дохідності інвестиційних проектів і підви­щить ефективність діяльності підприємств;

-усунення бюрократичних перешкод на шляху отримання кредиту;

- забезпечення низьких темпів інфляції шляхом комплексного і сис­темного застосування інструментів грошово-кредитної, податко­вої, конкурентної, структурної політик, недопущення монетизації як дефіциту бюджету, так і профіциту платіжного балансу;

- вдосконалення курсової політики у напрямі підвищення гнучкості обмінного курсу гривні, що розширює можливості НБУ викорис­товувати стимулюючий вплив як девальвації, так і ревальвації для коригування структури експорту й імпорту;

- розвитку схем пріоритетного фінансування інвестиційних проек­тів за участю держави та НБУ (приватно-державне партнерство), іпотечного кредитування, мікрокредитування та кредитування аграрного сектору економіки;

- детінізації доходів і диверсифікації інструментів заощаджень насе­лення за збільшення стимулів заощаджувати у формі придбання фі­нансових інструментів, випущених нефінансовими корпораціями;

- розвитку інфраструктури мінімізації ризиків проектного кредиту­вання шляхом створення мережі кредитних бюро, інжинірингових компаній, експортно-кредитних агенцій, енергосервісних компа­ній (ЕСКО), формування мережі гарантійних бюро, які надавати­муть гарантії банкам за кредитами на інвестиційні цілі;

- вдосконалення регулювання потоків капіталу у частині спрямуван­ня припливу іноземних інвестицій у пріоритетні напрями еконо­мічної діяльності через запровадження пільгового режиму оподат­кування таких операцій або прямої заборони здійснення спекуля­тивних операцій чи інвестування в окремі фінансові інструменти;

- розробки механізму активізації кредитної підтримки банками роз­витку реального сектору економіки із залученням ресурсів міжна­родних фінансових організацій на пільгових умовах (синдиковане кредитування);

- забезпечення реального функціонування системи фінансових інсти­тутів розвитку (насамперед Державного банку реконструкції і роз­витку), фінансових установ і організацій, що обслуговують експорт­ні операції і сільське господарство, здійснюють мікрокредитування;

- створення інвестиційних банків і компенсаційних фондів для на­дання пільгових кредитів, що забезпечують швидке розширення інвестиційного сегменту фінансового ринку;

-підвищення фінансової грамотності підприємців і населення;

- використання новітніх інтернет-технологій для отримання консуль­тативних послуг банків щодо вибору форм і методів кредитування.

2. Зміцнення банківської системи за рахунок:

- вдосконалення нормативно-законодавчої бази банківського регу­лювання на основі моніторингу змін регуляторних правил, які бу­дуть прийняті Базельським та Європейським комітетами з питань банківського нагляду щодо оцінки ризиків;

- “подовження” і диверсифікації внутрішньої ресурсної бази банків;

- продовження процесу консолідації та капіталізації банківської системи;

- розвитку пруденційного нагляду за фінансовою системою і підви­щення прозорості банківської діяльності (розвиток кредитних бюро, рейтингових агенцій, системи збору, оброблення й оприлюднення інформації про банківську діяльність);

- розбудови системи інструментів мінімізації ризиків діяльності банків, зокрема валютного ризику і ризику ліквідності;

- підвищення рівня захищеності коштів юридичних і фізичних осіб, що розміщені на рахунках у банківських установах, на основі впро­вадження диференційованих норм відрахувань банків до Фонду га­рантування вкладів фізичних осіб;

- формування місткого внутрішнього ринку боргових зобов'язань як:

а) інструменту трансформації коротких і розпорошених фінансових ресурсів у довгі і значні за обсягом позики;

б) джерела ліквідних інструментів застави для отримання рефінансу­вання з боку НБУ;

в) джерела комісійних доходів для банків, що компенсуватиме зни­ження відсоткової маржі;

г) рефінансування довгострокової кредитної заборгованості, зокре­ма іпотечної.

7.4.