ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ФІНАНСОВИХ І НЕФІНАНСОВИХ АКТИВІВ ДОМОГОСПОДАРСТВ

Фінансові та нефінансові активи домогосподарств є підґрунтям інвестиційного потенціалу держави, а їх активне залучення як інвести­цій в економіку - однією з головних передумов забезпечення економіч­ного зростання.

- здійснення підприємницької діяльності без утворення юридичної особи (як фізичні особи - підприємці);

- надання своєї праці іншим підприємствам, виступаючи як наймані працівники.

Вважається, що індивідуальні члени домашнього господарства, які займаються будь-якою господарською діяльністю, діють не як самостій­ні одиниці, а від імені свого домашнього господарства.

Виробнича діяльність у межах сектору домашніх господарств здій­снюється фізичною особою - підприємцем. Якщо члени домашнього господарства працюють за наймом у корпорації, квазікорпорації або в органах державного управління, то виробництво, у якому вони беруть участь, здійснюється за межами сектору домашніх господарств.

Фізична особа - підприємець може займатися практично будь-яким видом виробничої діяльності (виробництво товарів і послуг для продажу або натурального обміну на ринку). Прибуток від продуктивної діяльності

фізичної особи - підприємця являє собою сполучення двох досить різних видів доходу (оплати праці та прибутку) і тому називається “змішаним до­ходом” на відміну від “прибутку і прирівняних до нього доходів” (крім прибутку від виробництва житлових послуг для власного споживання).

Домашнє господарство виконує такі основні функції в економіці краї­ни: формування і нагромадження людського капіталу; споживання і за­ощадження; виробництво; інвестування; інші функції.

Домашні господарства є осередком формування і нагромадження людського капіталу.

Зменшення доходів домогосподарств відразу негативно впливає на споживчий попит. Його скорочення призводить до зменшення обсягів виробництва товарів і послуг, зростання безробіття, що зумовлює по­дальше зменшення маси трудових доходів населення, а відповідно, і його споживчого попиту. Подолати це можна збільшенням маси трудових до­ходів, але не шляхом емісії. Однак за економічної кризи можливості як збільшення трудових доходів, так і зниження цін і тарифів дуже обмежені.

Суттєва роль у функціонуванні домогосподарств як економічних суб'єктів належить їхній виробничій і посередницькій функціям. Так, частина домогосподарств є виробниками товарів і послуг. За вітчизня­них умов це, в основному, виробництво сільськогосподарської продук­ції, ремісництво, різноманітні ремонтні, будівельні та побутові послуги, а також інші види індивідуальної трудової діяльності. З подальшим роз­витком останньої та фермерства в Україні продукуюча (виробнича) функція домогосподарств зростатиме.

Посередницька функція домогосподарств найчіткіше виявляється у сфері торгівлі. Так, у країнах з розвинутою ринковою економікою до­сить поширені сімейні форми малих торговельних підприємств, які на­дають послуги на високому професійному рівні. Роздрібно-гуртова тор­гівля різноманітними товарами, що охопила різні прошарки вітчизня­ного населення на початку 1990-х років, не мала нічого спільного із за­гальними тенденціями розвинутої ринкової економіки. Головна причи­на цього масового явища в Україні - глибока економічна криза. Різке скорочення виробництва, масова зупинка підприємств, незатребува- ність науково-дослідної, культурно-просвітницької діяльності позбави­ли робочих місць десятки тисяч працездатних осіб, які в пошуках засо­бів для виживання сім'ї були змушені зайнятися нескінченними “вояжа- ми” до інших країн за товарами-напівфабрикатами та дрібною базарною торгівлею ними.

Домашні господарства отримують доходи за результатами господар­ської діяльності, використання власності чи у формі соціальних виплат, громадських внесків тощо. Вони показують результат взаємовідносин домогосподарств із різними елементами і суб'єктами економічної сис­теми держави. Доходи домогосподарства є складовою частиною фінан­сових потоків держави, тому мають важливе значення для безперебій­ного й успішного розвитку економіки країни.

Домогосподарствам властиві такі основні види ділової активності^[345]:

- пропонування факторів виробництва на ринку праці й капіталу;

- отримання доходу від реалізації факторів виробництва;

- формування попиту на ринку товарів і послуг;

- споживання частини отриманого доходу;

- заощадження частини отриманого доходу.

Отже, як випливає з викладеного, види ділової активності визнача­ють джерела доходів для сектору домашніх господарств.

В Україні сектор домашніх господарств складає значну частку від усі­єї економіки. Останнім часом набуло поширення дослідження діяльнос­ті домогосподарств як рушія суспільного й економічного розвитку.

Так, наприклад, за результатами дослідження соціально-демографіч­них характеристик домогосподарств Державної служби статистики Украї­ни, кількість вітчизняних домогосподарств у 2011 р. становила 17 023 тис. (у 2010 р. - 17 050 тис.). У міських поселеннях проживають 69 % домогос­подарств, із них у великих містах (з чисельністю населення 100 тисяч осіб і більше) - 43 %, у малих - 26, у сільській місцевості - 31 %^[346].

Середній розмір домогосподарства в Україні у 2011р. становить 2,59 особи. Більш численні домогосподарства, як і раніше, характерні для сільської місцевості (2,7 особи порівняно з 2,53 у міських поселеннях). Середній розмір домогосподарства найбільший у західних областях (3,44-2,9 особи), найменший - у Кіровоградській, Чернігівській, Луган­ській, Черкаській, Полтавській та Дніпропетровській областях (2,32­2,41 особи)^[347].

Для визначення ролі домогосподарств в інвестиційному процесі країни необхідно проаналізувати структуру заощаджень у розрізі інсти­туційних секторів економіки України.

Згідно з даними Державної служби статистики України, валові за­ощадження в 2010 р. становили близько 19,4 % валового наявного доходу домашніх господарств (розраховано за даними сайту Державної служби статистики України), а величина валових заощаджень сектору домашніх господарств у 2010 р. становила 164 663 млн грн^[348], або приблизно 20,6 млрд дол. США.

У табл. 7.3 наведені пропорції валових і чистих заощаджень для Украї­ни, зокрема заощаджень домогосподарств.

У 2008 р. частка валових заощаджень домогосподарств у загальному обсязі валових заощаджень досягла 27,1 % (чистих заощаджень - 47,5 %). Зазначимо, що в цей період економічний клімат України був унікальним, з високим рівнем заощаджень корпорацій і здебільшого низьким рівнем особистих заощаджень домогосподарств (для порівняння, цей показник у країнах ОЕСР становив близько 50 %). Такий рівень заощаджень домо­господарств достатній для фінансування формування валового капіта- лоутворення для інших секторів економіки, а також для формування ва­лового капіталоутворення самих домогосподарств (наприклад, купівля нерухомості).

Ситуація кардинально змінилась у 2009 р. під впливом фінансової кризи. Частка валових заощаджень домогосподарств у загальному об­сязі валових заощаджень зросла вдвічі та досягла 54,2 % (а чистих заоща­джень - майже в 4 рази і становила 180,5 %) за рахунок різкого падіння цих показників у секторах “Нефінансові корпорації”, “Сектор загального державного управління”. Помітно зросли аналогічні показники сектору “Фінансові корпорації”. У 2010 р. ця тенденція зберігалася, незважаючи на незначне послаблення ролі фінансового сектору.

Реалізація більшості інвестиційних програм в Україні гальмується че­рез відсутність доступних джерел фінансування. Домашнє господарство

Таблиця 7.3

Зміни структури заощаджень у розрізі інституційних секторів економіки України, %

Складено і розраховано за даними Державної служби статистики України.

в умовах ринкової економіки є самостійно господарюючим суб'єктом, тобто повністю залежить від результатів власної діяльності. Зокрема, до­могосподарства є носіями атрибуту розпорядження ресурсами, які їм фактично належать. Здійснюючи постійно реструктуризацію своїх акти­вів, домогосподарства в умовах ринкової економіки роблять це винятко­во за допомогою ухвалення фінансових рішень, тобто управляючи витра­тами і надходженнями грошових ресурсів в часі, беручи до уваги конку­руючі цілі й ризики.

Фінансовий потенціал домогосподарств можна трактувати як здат­ність його членів утворювати й отримувати доходи та використовувати їх на споживання й заощадження.

У фінансовій науці є різні підходи до розуміння сутності фінансового потенціалу домогосподарств. Так, А. Вдовиченко визначає фінансовий потенціал населення як сукупність фінансових ресурсів, що належать населенню, частина яких не реалізована шляхом перерозподілу через систему фінансового посередництва через суб'єктивні чи об'єктивні об­ставини, але може бути задіяна для фінансування економіки^[349]. Варто за­уважити, що таке визначення характеризує фінансовий потенціал тільки як ощадно-інвестиційний потенціал населення.

Ширше визначає фінансовий потенціал домогосподарств Т. Кізима: це сукупність фінансових можливостей домогосподарства, які макси­мально дохідно можуть бути реалізовані в процесі забезпечення матері­альних і духовних потреб його членів^[350]. Характеризуючи ресурсний по­тенціал домогосподарства, вчений включає до нього не тільки фінансові активи (гроші, валюта, вклади у банках, цінні папери, страхові поліси тощо), а й нефінансові активи (матеріальні: рухоме і нерухоме майно, вироби з дорогоцінних металів, антикваріат, меблі, побутові речі, птиця і худоба в особистих та фермерських господарствах тощо та нематері­альні: патенти, авторські права та ін.) та людський капітал (рівень освіти і кваліфікації, ділова репутація, здоров'я, гармонійний розвиток членів домогосподарств).

Таким чином, аналіз розглянутих підходів визначення категорії “фі­нансовий потенціал” виявив необхідність розглядати цю категорію, по- перше, як економічну категорію, яка обумовлюється характеристикою наявних фінансових ресурсів, структура і склад яких залежить від стра­тегічних цілей та стадії життєвого циклу суб'єкта господарювання. По­друге, як соціальну - ту, що залежить від людського фактору.

Гарантією відповідного рівня фінансового потенціалу є використан­ня як резерву додаткових ресурсів - стійких, побудованих на довірі, партнерських відносинах з інвесторами, постачальниками, замовника­ми тощо.

Сутність інвестиційного потенціалу домашніх господарств як суб'єк­та господарської діяльності доцільно аналізувати й оцінювати у двох на­прямах: як ефективне використання їхніх наявних і потенційних мож­ливостей та як подальше нарощування їхніх ресурсів і можливостей шляхом здійснення ними інвестиційної діяльності. Складовими, що уможливлюють оцінку інвестиційного потенціалу домогосподарств є: власний капітал домашніх господарств, структура залучених ресурсів (при цьому важливе значення мають строкові ресурси, а саме: кредитні кошти), дохід. Аналіз динаміки саме цих показників дає можливість оці­нити інвестиційний потенціал домашніх господарств і визначити ефек­тивність їх діяльності й перспективи розвитку.

Інвестиційна діяльність домашніх господарств - це об'єктивний процес, що має свою логіку, розвиваючись згідно з притаманними йому закономірностями, і відіграє важливу роль в економічній та фінансовій діяльності країни.

Інвестиційний потенціал домогосподарств - це фінансові, матері­альні, інтелектуальні ресурси для здійснення реальних і фінансових ін­вестицій з метою отримання в майбутньому певного доходу.

Цей потенціал визначається як ендогенними, так і екзогенними фак­торами впливу. Перші викликані розвитком і рівнем ефективності ви­користання інших часткових потенціалів домогосподарств - фінансово- економічного, виробничо-технологічного, інноваційно-інтелектуально­го, управлінського (організаційного), трудового, інформаційного тощо. Власне, це й зумовлює доцільність розгляду інвестиційного потенціалу в тісному взаємозв'язку з ними, оскільки ігнорування останнього (тобто розгляд лише з позицій ресурсного підходу) означатиме розуміння ін­вестиційного потенціалу тільки як сукупності фінансових ресурсів для здійснення інвестиційної діяльності. Під екзогенними чинниками слід розуміти сукупність чинників впливу на фінанси домогосподарств, ви­кликаних зовнішніми причинами, зокрема кон'юнктурою товарних і фі­нансових ринків.

Зважаючи на це, інвестиційний потенціал домогосподарств як су­б'єкта господарської діяльності можна розглядати як у вузькому, так і в широкому розумінні його складових. У вузькому розумінні інвестицій­ний потенціал домогосподарств слід трактувати як заощадження домо- господарств або як невикористану частини їх наявних доходів на кінце­ве споживання протягом поточного періоду. В широкому розумінні ін­вестиційний потенціал домогосподарств включає не тільки поточні за­ощадження, а й накопичені в попередніх періодах фінансові й нефінан­сові активи за вирахуванням зобов'язань.

У широкому розумінні інвестиційний потенціал сектору домогоспо­дарств можна розрахувати за допомогою даних СНР у такий спосіб: до показника валового заощадження необхідно додати показники обсягу нагромаджених на початок досліджуваного періоду фінансових і нефі­нансових активів домогосподарств, використовуючи дані балансів акти­вів і пасивів. Баланси активів і пасивів складаються для кожного із сек­торів й економіки в цілому. Вони складаються на початок і кінець періо­ду в цінах, що діють у ці моменти часу. На жаль, Державна служба ста­тистики України на сьогодні публікує дані балансів активів і пасивів тільки для економіки загалом. На основі балансу активів і пасивів ви­значають структуру активів секторів економіки й національного багат­ства країни в цілому на початок кожного року. Порівняння балансів за різні роки дає можливість виявити вплив різних чинників на зміну вар­тості активів, зобов'язань і власного капіталу.

Фінансові активи одних секторів економіки є фінансовими зобов'язан­нями інших секторів (крім монетарного золота), і якщо абстрагуватися від зв'язків з іншими країнами, статті взаємно погашають одна одну на рівні економіки в цілому. Проте насправді деякі фінансові активи мо­жуть бути пасивами нерезидентів і, навпаки, деякі зобов'язан­ня резидентів можуть бути фінансовими активами нерезидентів. Тож національне багатство визначається як сума нефінансових активів і пе­ревищення фінансових активів (які є зобов'язаннями інших країн) над фінансовими зобов'язаннями резидентів цієї країни перед резидентами інших країн.

У СНР є три самостійні баланси: початковий баланс активів і паси­вів; зміни в балансі активів і пасивів; заключний баланс активів і пасивів (табл. 7.4-7.6)^[351].

Важливе значення для побудови кінцевого балансу має відображен­ня змін, які відбулися протягом періоду, що вивчається. У зв'язку з цим необхідно ознайомитися з таким балансовим рахунком, як зміни в ба­лансі активів і пасивів. Підсумок щодо всіх змін в активах, пасивах і чис­тій вартості капіталу, які сталися за звітний період по кожному сектору окремо і по країні загалом, підбивається в балансі “Зміни в балансі акти­вів і пасивів”.

Згаданий підсумок відображає зміну всіх фінансових і нефінансових активів за рахунок заощаджень і чистих капітальних трансфертів, а та­кож у результаті інших змін в обсязі активів, номінальним холдинговим прибутком / збитком.

Таблиця 7.4

Схема балансу активів і пасивів на початок (кінець) періоду (початковий баланс)

Джерело: Система национальных счетов 2008. - Нью-Йорк : ООН, 2012 [Елект­ронний ресурс]. - Режим доступу : http://unstats.un.org/unsd/nationalaccount/ docs/SNA2008 Russian.pdf.

Зміни в балансі активів і пасивів

Таблиця 7.5

Джерело: Система национальных счетов 2008. - Нью-Йорк : ООН, 2012 [Елект­ронний ресурс]. - Режим доступу: http://unstats.un.org/unsd/nationalaccount/ docs/SNA2008 Russian.pdf.

Ці два баланси (табл. 7.4, 7.5) дають можливість побудувати кінцевий баланс активів і пасивів (табл. 7.6).

На відміну від початкового балансу активів і пасивів, кінцевий яв­ляє собою сукупність усіх активів, пасивів і чистої вартості капіталу кожного сектору окремо та по країні загалом на кінець досліджувано­го періоду.

Таблиця 7.6

Кінцевий баланс активів і пасивів

Джерело: Система национальных счетов 2008. - Нью-Йорк : ООН, 2012 [Елек­тронний ресурс]. - Режим доступу: http://unstats.un.org/unsd/nationalaccount/ docs/SNA2008 Russian.pdf.

Зміни вартості активів, зобов'язань та власного капіталу є результа­том економічних операцій або явищ, які не належать до економічних операцій.

Зв'язок між показниками вартості активів на початок та кінець пері­оду та показниками зміни вартості активів протягом періоду можна формалізувати таким чином:

де: А_кп - вартість активів на кінець періоду;

А_пп - вартість активів на початок періоду;

А_п - вартість придбаних активів;

А_в - вартість активів, які вибули;

А_ін - зміна вартості активів, пов'язана з іншими змінами в їх обсязі;

Х_П - “холдинговий” прибуток.

Вартість пасивів на кінець періоду визначають аналогічно:

де: П_кп - вартість пасивів на кінець періоду;

П_пп - вартість пасивів на початок періоду;

П_п - вартість узятих зобов'язань;

П_в - вартість погашених зобов'язань;

П_ін - інші зміни в обсязі зобов'язань.

Різниці в обсязі активів і зобов'язань, які спостерігаються у процесі переходу від початкового балансу до завершального, є наслідком еконо­мічних операцій та інших потоків у поточному періоді, що відобража­ються в рахунках нагромадження.

Для сектору “Домашні господарства” як для учасника економічного процесу можна скласти такий баланс його активів і пасивів: якщо майно домашніх господарств характеризує наявну сукупність активів на кон­кретний момент і є запасом, то доходи - це грошові потоки за певний період.

Аналіз розглянутих характеристик категорії інвестиційного потенціа­лу грошових доходів домогосподарств дає змогу визначити його як су­купність нагромаджених заощаджень домогосподарств, які можуть бути капіталізовані через фінансовий ринок і ринок капітальних товарів, що дає можливість включити до складу інвестиційного портфеля не тільки фінансові активи (депозити, цінні папери та інші форми участі в капіталі), а й нефінансові активи, а саме: нерухомість, основні виробничі засоби й оборотні активи, землю та інші нефінансові активи через пряме інвесту­вання, іпотеку та інші форми кредитування виходячи з того, що транс­формація заощаджень домогосподарств в нефінансові активи, є додатко­вим стимулом для розвитку реального сектору економіки країни.

Проблемою, яка створює перешкоди на шляху активізації домогос- подарств в інвестиційному процесі, є політична нестабільність, невпев­неність населення у завтрашньому дні, низький рівень доходів, що не дає можливості акумулювати кошти для подальшої інвестиційної діяль­ності, високий рівень інфляційних процесів і низький рівень культури інвестування.

Як видно з табл. 7.7, максимальна частка заощаджень у доходах на­селення спостерігалась у 2010 р. і становила 18,6 %. Однак цей показник незначний.

За даними МВФ, протягом цього самого періоду в країнах Західної Європи показник дорівнював у середньому 24 %^[352].

В економічній літературі поняття “фінансовий механізм” використо­вується досить широко. Але єдиної думки щодо його визначення та складових не існує. Як зазначає О. Івашко, серед розмаїття визначень і підходів вчених та практиків до поняття “фінансовий механізм (фінан­сово-кредитний)” найбільшої уваги заслуговують два підходи до розу­міння його суті^[353].

Таблиця 7.7

cn

Динаміка окремих показників доходів і витрат населення України

ФІНАНСИ ІНСТИТУЦІЙНИХ СЕКТОРІВ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Джерело: дані Державної служби статистики України та авторські розрахунки.

На думку дослідниці, перший підхід полягає в тому, що під фінансо­вим механізмом розуміють функціонування самих фінансів економіч­ного суб'єкта. Організація грошових потоків, порядок їх здійснення відбувається за певними правилами, напрямами, що й характеризує фінансовий механізм. Тому розуміння фінансового механізму характе­ризується як організаційне відображення фінансових відносин. Такий підхід до визначення фінансового механізму відображає внутрішню організацію функціонування фінансів економічного суб'єкта. Проте це поняття ототожнюється з поняттям “організація фінансів”.

Другій підхід полягає в тому, що поняття “фінансовий механізм” розуміють як сукупність методів і форм, інструментів, прийомів і ва­желів впливу на стан та розвиток економічного суб'єкта. Він характе­ризує зовнішню дію функціонування фінансів економічного суб'єкта, відображає фінанси як вирішальний фактор впливу апарату управлін­ня на стан економічного суб'єкта. Такий підхід дає можливість чіткіше визначити складові фінансового механізму, його структуру.

Таким чином, можна зробити висновок, що в науковій літературі до цього часу немає чіткого визначення поняття “фінансовий механізм”.

У дослідженнях провідних західних вчених фінансовий механізм не виокремлюють як самостійний об'єкт вивчення, але всебічно і ґрунтов­но досліджують фінансові методи впливу на підприємство, державу, до- могосподарство і суспільство.

Одним із актуальних питань для української економіки є проблема реалізації інвестиційного потенціалу грошових доходів домашніх госпо­дарств.

Під реалізацією інвестиційного потенціалу грошових доходів домаш­ніх господарств слід розуміти механізм реалізації грошових доходів до- могосподарств у фінансові та нефінансові активи з метою отримання майбутнього доходу (рис. 7.6).

Складовими цього механізму є три блоки:

1. Процеси реалізації інвестиційного потенціалу грошових доходів домашніх господарств - від формування грошових доходів і за­ощаджень домогосподарств через інвестування цих заощаджень до отримання доходу.

2. Інструменти реалізації інвестиційного потенціалу грошових доходів домашніх господарств, за допомогою яких відбуваються ці процеси.

3. Зовнішнє середовище, в якому відбувається формування й транс­формація грошових доходів домогосподарств у фінансові та нефі­нансові активи.

Рис. 7.6. Механізм реалізації інвестиційного потенціалу грошових доходів домашніх господарств

Складено автором.

Основними етапами процесу трансформації грошових доходів домо­господарств в інвестиції є:

- формування грошових доходів домогосподарств, призначених для кінцевого споживання та заощадження;

- формування заощаджень, як інвестиційного ресурсу домогоспо- дарств;

- прогнозування інвестиційного потенціалу домогосподарств;

- інвестування цих ресурсів у фінансові та нефінансові активи;

- отримання доходу в результаті ефективного управління інвести­ційним портфелем.

Варто детальніше розглянути, як відбувається кожен з цих етапів у певних умовах і за допомогою яких інструментів. Для цього необхідно використати системний підхід до аналізу послідовності і взаємозв'яз­ків процесів формування, використання доходів домогосподарств та їх трансформації в інвестиції на основі застосування методології системи національних рахунків, що дає можливість оцінити роль кожного з цих процесів у формуванні інвестиційного потенціалу доходів домогоспо- дарств для ефективнішого регулювання інвестиційної діяльності секто­ру домогосподарств.

І етап - формування грошових доходів домогосподарств, при­значених для кінцевого споживання та заощадження. Згідно з мето­дологією системи національних рахунків першою стадією руху доходів є їх утворення в процесі виробництва товарів і послуг, формування вало­вого й чистого доходу. Домогосподарства постачають на ринок ресурси праці, капіталу, землі. Ці ресурси потрапляють до підприємств, які, по­єднавши їх певним чином, виробляють товари і послуги. Останні, опи­нившись на відповідному ринку, купуються домогосподарствами. Та­ким чином, в умовах ринку домогосподарства і підприємства одночасно діють як покупці та продавці. Доходи, що утворилися на стадії первин­ного розподілу, є первинними. З них підприємці виплачують податки, оплачують працю та виплачують винагороду за надані ресурси - факто­ри виробництва. Доходи на цій стадії трансформуються у відповідні ін­струменти: заробітну плату, доходи від власності, проценти, ренту, не­розподілений дохід корпорацій.

Первинні доходи можна згрупувати таким чином:

1) доходи від виробничої діяльності: оплата праці найманих праців­ників (частина джерела утворення доходів домогосподарств); по­датки на виробництво та імпорт; прибуток і змішані доходи;

2) доходи від власності: дохід від власності держателів страхових по­лісів; дивіденди; проценти; розподілений дохід підприємств (кор­порацій); реінвестовані надходження від прямих іноземних інвес­тицій; оренда.

За даними національних рахунків Державної служби статистики України за 2011 р. оплата праці найманих працівників України складала 636 722 млн грн (64,2 % валового наявного доходу домогосподарств), зо­крема домогосподарства-виробники виплатили своїм найманим пра­цівникам лише 10 690 млн грн, але отримали валового прибутку/зміша- ного доходу 203 594 млн грн. Податки, за винятком субсидій на вироб­ництво та імпорт, за цей період дорівнювали 1934 млн грн. Обсяг вало­вої доданої вартості сектору домогосподарств становив 216 218 млн грн (19,3 % валової доданої вартості загалом по економіці), що свідчить про незначний розвиток малого бізнесу в Україні за рахунок участі в ньому домогосподарств. Наприклад, за даними ЦСУ Польщі цей показник у 2010 р. був на рівні 26,6 %^[354] (в Україні у 2010 р. - 18,3 %). Доходи від влас­ності отримані домогосподарствами України в 2011 р. в розмірі 68 004 млн грн (6,9 % валового наявного доходу домогосподарств). Далі в процесі перерозподілу з доходів вираховують платежі у фонди соціального стра­хування, виплачують податки на доходи, перерозподіляють частину до­ходів у вигляді різноманітних трансфертів підприємствам, домогоспо- дарствам, витрат на закупівлю продуктів, причому не тільки домогос- подарствами, а й органами державного управління та некомерційними організаціями.

Процес перерозподілу доходів здійснюється здебільшого державою через виплати й одержання обов'язкових і добровільних платежів, через систему цін, поточні та капітальні трансферти від однієї інституційної одиниці до іншої. Вторинний розподіл - це перерозподіл отриманих первинних доходів між секторами. Домашні господарства сплачують податки з доходів фізичних осіб і відрахування на соціальне страхуван­ня, добровільні внески в громадські організації. На другій стадії вторин­ного розподілу доходів закінчується формування наявних доходів. На третій стадії наявний дохід розподіляється на кінцеве споживання та заощадження.

За даними національних рахунків Державної служби статистики України за 2011 р., домогосподарствами сплачені поточні податки на до­ходи, майно тощо на суму 60 683 млн грн (6,1 % валового наявного доходу домогосподарств), внесків на соціальне страхування - 170 730 млн грн (17,2 % валового наявного доходу домогосподарств), інших поточних трансфертів - 9421 млн грн (0,9 % валового наявного доходу домогоспо­дарств).

У результаті процесів утворення, розподілу й перерозподілу доходів домогосподарств України сформувався їхній валовий наявний дохід за 2011 р. обсягом 992 101 млн грн.

Кінцеві споживчі витрати домогосподарств України за цей період складали 865 860 млн грн (87,3 % валового наявного доходу домогоспо­дарств), валове заощадження 126 487 млн грн (12,7 % валового наявного доходу домогосподарств).

Ефективність процесу формування грошових доходів домогоспо­дарств істотною мірою визначається взаємозумовленістю державної по­літики доходів та інвестиційної політики. Цілеспрямована державна політика у сфері доходів дасть змогу знизити диференціацію домогос- подарств за рівнем доходів і забезпечить стійке зростання їх заоща­джень і стимулювати інвестиційну діяльність домогосподарств, що не­обхідно для розвитку національного виробництва.

ІІ етап - формування заощаджень як інвестиційного потенціа­лу домогосподарств. Процес формування заощаджень домашніх гос­подарств залежно від віку їхніх членів проходить три основні етапи^[355]:

- неінтенсивні заощадження, які здійснюються членами домогоспо- дарств в молодому віці на початку трудової діяльності і далі до пе- редпенсійного віку. Кінцеві споживчі витрати в цей період життє­вого циклу, як правило, значно вищі порівняно із заощадженнями тому, що молодь має значно вищі потреби в їжі, одязі, облаштуван­ні житла, утриманні дітей, подорожах, ніж люди середнього та по­хилого віку;

- інтенсивні заощадження у передпенсійний період. Це можна пояс­нити тим, що члени домогосподарств у цей період мають, як пра­вило, максимальні доходи, що дає їм змогу заощаджувати відносно більше. Крім цього, кінцеві споживчі витрати таких домогоспо- дарств знижуються або стабілізуються;

- використання накопиченого обсягу фінансових і нефінансових ак­тивів після виходу на пенсію членів домогосподарств з метою за­безпечення поточного споживання, що є результатом втрати по­точного доходу від трудової діяльності. Другий підхід до вирішен­ня цієї проблеми - продовжувати трудову діяльність. Але, власни­ки значних фінансових активів можуть дозволити собі після вихо­ду на пенсію жити на доходи від цих активів і не зменшувати за­гального обсягу накопиченого майна.

Окремим напрямом формування заощаджень домогосподарств є процеси переходу багатства людини, за досягнення нею похилого віку, нащадкам. У результаті такого процесу багатства наступного покоління становить майно, накопичене попереднім поколінням, тому важливим фактором формування заощаджень домогосподарств у сучасних умовах є фінансові та нефінансові активи, які переходить від одного покоління до іншого через механізм успадкування. Американські вчені Л. Котлі- коф і Л. Саммерс навіть стверджують, що “трансферти між поколіннями є основним елементом, що визначає накопичення багатства у США”^[356].

Таким чином, в сучасній економічній науці виокремилися два основ­ні підходи до формування особистих заощаджень: перший ґрунтується на гіпотезі життєвого циклу індивіда, другий — на концепції трансфер­тів між поколіннями однієї родини. Вони не суперечать один одному, а лише доповнюють і відображають специфіку країн з різним рівнем еко­номічного розвитку й середніх доходів на одну особу.

ІІІ етап - прогнозування інвестиційного потенціалу грошових доходів домогосподарств. Центральне місце в механізмі реалізації ін­вестиційного потенціалу грошових доходів домогосподарств посідає про­гнозування інвестиційного потенціалу грошових доходів домогоспо- дарств. Його можна будувати як на мікро-, так і на мезо- та макрорівнях залежно від мети прогнозу. Споживачами результатів прогнозу можуть бути управлінці на рівні домогосподарства, регіону або міністерства та інших органів загального державного управління, які приймають відпо­відні управлінські рішення щодо використання інвестиційного потен­ціалу домогосподарств. Процедура прогнозування інвестиційного по­тенціалу домогосподарств вимагає наявності певних інформаційних дже­рел даних, а також використання адекватної методики прогнозування.

На мікрорівні домогосподарства займаються фінансовим плануван­ням за допомогою таких інструментів, як план-прогноз і бюджет домо- господарства. План-прогноз складається для регулювання в часі фінан­сових витрат, що дає змогу ефективніше використовувати власні активи й визначити обсяги залучення зовнішніх джерел. Складання бюджету допомагає відстежувати та контролювати обсяги й структуру як дохо­дів, так і витрат. Наприклад, у випадку коли доходи перевищують витра­ти, цей профіцит спрямовується на збільшення заощаджень, які можна з часом інвестувати за допомогою фінансових інструментів або у власний бізнес. У разі наявності дефіциту бюджету домогосподарство, проаналі­зувавши структуру витрат, може дійти висновку, що слід скоротити по­точні витрати та зменшити обсяг інвестицій або взяти кредит для роз­ширення свого бізнесу з метою поповнення дохідної частини бюджету. В Україні фінансове планування на рівні домашніх господарств має спе­цифічні риси, до яких належать вузький горизонт планування і, відпо­відно, прийняття рішень щодо інвестицій в умовах загальної макроеко- номічної нестабільності.

На мезорівні органи місцевого управління за допомогою прогнозу­вання інвестиційного потенціалу домогосподарств свого регіону мають можливість планувати заходи щодо його залучення для економічного розвитку. На макрорівні органи загального державного управління мо­жуть використовувати прогноз інвестиційного потенціалу домогоспо- дарств країни для залучення додаткових інвестиційних ресурсів для економічного й соціального розвитку. Основні пріоритети державної інвестиційної політики - визначення формування належної інфраструк­тури фінансового ринку та стимулювання вкладень у реальний сектор економіки повинні базуватися на результатах відповідного якісного аналізу й прогнозу.

IV етап - інвестування ресурсів у фінансові та нефінансові ак­тиви. Теоретично трансформація заощаджень домашніх господарств у інвестиції передбачає майбутнє зростання доходу за рахунок макси­мально прибуткового вкладення вільних грошових доходів за умови мі­німізації інвестиційних ризиків. На практиці відбувається трансформа­ція заощаджень у вкладення, які дають дохід у грошовій формі (акції, облігації, частки в пайових фондах, банківські депозити на фінансовому ринку), і вкладення, які дають дохід у вигляді збільшення початкової вартості нефінансових активів (на ринку капітальних товарів-активів у вигляді основних засобів, оборотних активів та інших товарів). Україн­ський досвід свідчить, що основною метою інвестування готівкової на­ціональної та іноземної валюти є не стільки отримання доходу, скільки збереження її вартості в умовах інфляції для страхування від інфляцій­ного знецінення, а вже потім, за можливості використання їх як капіта­лу. Інфляція зумовлює нестійкість формування заощаджень домогоспо­дарств, призводить до знецінення заробітних плат, пенсій і допомог. Крім цього, від інфляції потерпають представники середнього класу, які мають менше можливостей для індексації своїх доходів. Вони, як прави­ло, є власниками капіталів, розміщених в основному у кредитній сфері. Коли їхні капітали починають знецінюватися, основну вигоду від підви­щення цін отримують боржники, а кредитори зазнають відчутних збит­ків. В Україні дотепер не завершено процес формування середнього кла­су, який є основним інвестором в економічно розвинутих країнах світу. Як стверджує Т. О. Кізима, “Під час формування особистих інвестицій­них портфелів представники вітчизняного середнього класу традиційно виявляють мотив обережності, витрачаючи значні кошти на покращання житлових умов, придбання заміського будинку, відпочинок, лікування тощо, тоді як отримання інвестиційного доходу як важливого джерела для збільшення свого сукупного багатства не стало пріоритетною ме­тою заощаджень представників середнього класу”^[357].

В умовах сучасної фінансово-економічної нестабільності ефективність трансформації заощаджень домогосподарств у інвестиції знижується.

За даними НБУ, за період з початку кризи (2008-2009 рр.) депозити домашніх господарств скоротились на 3762 млн грн і становили на кі­нець 2009 р. 214 098 млн грн. Але ця тенденція змінилась - уже на кінець 2010 р. депозити збільшились до 275 093 млн грн, а в 2011 р. - до 310 390 млн грн. Такого приросту досягнуто переважно за рахунок збільшення вкладів у національній валюті^[358].

Важливим об'єктом для інвестування є банківські метали й інвести­ційні монети. За останніх 10 років вартість тройської унції золота ви­росла втричі, з року в рік стаючи все привабливішим видом інвестицій. Сьогодні банки України пропонують клієнтам не тільки банківські мета­ли, а й інвестиційні, ювілейні і пам'ятні монети. Інвестиційні монети і банківські метали мають вищу пробу (чистоту металу у вазі).

Ювілейні монети карбуються з дорогоцінних металів меншої проби, а пам'ятні - більше цінуються нумізматами, не містять дорогоцінних металів і карбуються з нейзильберу. Банківські метали та інвестиційні монети стали своєрідною “подушкою безпеки” на випадок гіперінфляції будь-якої валюти і завжди зберігають свою ліквідність.

V етап - отримання доходу в результаті ефективного управ­ління інвестиційним портфелем. Одним з основних завдань реаліза­ції інвестиційного потенціалу грошових доходів домогосподарств є оптимізація їхнього інвестиційного портфеля з метою зниження фінан­сових ризиків і підвищення дохідності вкладень.

В Україні з початку XXI ст. спостерігається лібералізація фінансових відносин і поява нових фінансових інструментів, що спричинило зміни обсягів та структури інвестиційних портфелів домашніх господарств і водночас зростання фінансових ризиків.

Необхідно також зазначити, що в Україні не створені належні умови для диверсифікації інвестицій, тому потенційні інвестори високо оціню­ють фінансові ризики. Через це протягом тривалого періоду відносно безпечними формами заощаджень вважалися купівля іноземної валюти і вкладення депозитів у банківські установи.

Для створення відповідного інституційного середовища державна інвестиційна політика має визначити формування належної інфраструк­тури фінансового ринку та стимулювати вкладенння домогосподарств у високодохідні галузі економіки. Інститут функціонує через введення системи обмежень на поведінку людей, забезпечує економічних агентів необхідною інформацією, формує очікування щодо поведінки інших суб'єктів і створює умови для формування переваг. Інститути, закріплю­ючи формальні і неформальні правила й норми поведінки, сприяють мі­німізації транзакційних витрат, зниженню ризику та невизначеності на­вколишнього середовища.

Держава повинна регулювати приватні інвестиції, а її роль у цьому процесі має полягати у правовому регулюванні та ліцензуванні окремих видів діяльності. Крім цього, необхідно забезпечити системи державно­го контролю за утвореннями фінансових пірамід та інших зловживань із вкладеннями домогосподарств.

Держава як регулятор економічних процесів має сформувати розви­нену правову й нормативну базу, що забезпечує розподіл відповідаль­ності між державою, кредитно-фінансовими інститутами і домогоспо- дарством у процесі вибору способів, інструментів і методів трансфор­мації заощаджень домашніх господарств в інвестиції, організувати сис­тему якісного нагляду за діяльністю фінансових посередників. Соціаль­на значущість заощаджень домогосподарств накладає особливу відпо­відальність на фінансово-кредитні інститути за їх збереження і примно­ження. Це вимагає від них забезпечення ефективного управління своїми активами і пасивами на основі розробки й реалізації внутрішніх правил своєї діяльності, яких дотримуються всі співробітники. Ефективна сис­тема регулювання фінансового ринку здатна стримувати приплив спе­кулятивного капіталу, сприяє формуванню довгострокових інвестицій­них ресурсів за рахунок використання внутрішніх джерел, зокрема за­ощаджень домогосподарств.

Таким чином, до особливостей процесу реалізації грошових доходів домогосподарств в інвестиції в сучасних умовах української економіки слід віднести: неефективність державної інвестиційної політики; відсут­ність економічних умов для диверсифікації інвестицій; незавершеність процесу формування середнього класу як основного інвестора в націо­нальну економіку; макроекономічну нестабільність, зумовлену фінансо­во-економічною кризою; зростання фінансових ризиків; наявність знач­ного об'єму неорганізованих заощаджень; нерозвинутість соціально значущих способів трансформації заощаджень домогосподарств в ін­вестиції; слабкість банківської системи як основного в Україні інститу­ту, що акумулює заощадження домогосподарств, нездатного нарощува­ти об'єми кредитів для фінансування інвестиційних проектів; недостат­ню привабливість вітчизняного фондового ринку для українських ком­паній; відсутність широкого спектра зрозумілих і доступних населенню фінансових інструментів.

7.3.