УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ СТІЙКОСТІ ФІНАНСІВ СЕКТОРУ ДЕПОЗИТНИХ КОРПОРАЦІЙ ЯК ІНСТИТУЦІЙНОЇ ОДИНИЦІ

Стратегічною метою подолання економічної депресії в Україні є оновлення структури економічної системи на основі виявлення й акти­візації нових “точок зростання” - напрямів економічної діяльності, що спроможні забезпечити кумулятивний ефект відновлення зростання у суміжних галузях.

Враховуючи той факт, що період економічного відновлення та струк­турної модернізації економічної системи може супроводжуватися під­вищеними темпами інфляції, стратегічною метою монетарної політики має бути забезпечення відповідності темпів інфляції позитивним темпам економічного зростання. При визначенні цільових показників темпів ін­фляції, обсягів грошової емісії, рівня відсоткових ставок має враховува­тися гострота потреби економічних суб'єктів у грошових ресурсах для створення нових робочих місць, фінансування інновацій, здійснення інституційних змін, погашення внутрішнього й зовнішнього боргу. Це потребує посилення пруденційної складової монетарної політики, що спрямована на запобігання майбутнім інфляційним і девальваційним сплескам, формування захисних і стабілізаційних антициклічних меха­нізмів банківського регулювання.

Пріоритети посилення стимулюючої ролі монетарної політики ви­значаються напрямами вдосконалення монетарних інструментів активі­зації факторів економічного зростання. Це надасть можливість забез­печити відповідність напрямів розміщення кредитних ресурсів пріори­тетам структурної модернізації економіки за уникнення нагромадження інфляційного та девальваційного потенціалу.

Першочерговим завданням монетарної політики має стати підви­щення доступності кредитних ресурсів на основі зниження відсоткової ставки до рівня рентабельності промисловості й прибутковості інвес­тиційних проектів.

На макропруденційних засадах має бути здійснено реформуван­ня системи фінансового регулювання шляхом:

• перенесення центру уваги державного нагляду з додержання фор­мальних вимог законодавства (внутрішній облік, розкриття ін­формації, правила здійснення угод тощо) на пруденційний нагляд (оцінку фінансового стану, ризиків професійних учасників) та конт­роль за дотриманням прав інвесторів і справедливістю ціноутво­рення (протидія маніпулюванню та інсайдерським операціям);

• подолання фрагментарності системи регулювання шляхом форму­вання порядку інформаційної взаємодії та координації дій фінан­сових регуляторів у сфері моніторингу й контролю за системними ризиками у спосіб:

• формування спільних планів дій регуляторів і розроблення програм внутрішнього й міжнародного обміну інформацією в “кризових си­туаціях”,

• розроблення меморандумів про взаєморозуміння або договорів про співробітництво, що включають усі можливі форми спільної діяльності регуляторів;

• формування спільних органів для вирішення гострих проблем (ко­легії, міжвідомчі комісії, робочі групи, експертні ради тощо);

• організації спільного регулювання фінансових конгломератів з ви­значенням провідного регулятора (регулятора материнської ком­панії), розробленням спільних процедур встановлення норматив­них вимог (наприклад, до рівня достатності консолідованого ка­піталу та агрегованих ризиків), нагляду, перевірок, застосування санкцій, оповіщення про заходи щодо окремих компаній конгло­мерату;

• розроблення єдиних стандартів і правил ведення різних видів спіль­ної діяльності (використання загальних інформаційних систем, проведення спільних перевірок, розслідувань, якщо вони можливі й необхідні, прийняття спільних рішень, узгодження процедур на­гляду та контролю за виконанням правил);

• подолання розриву між функціями, покладеними на різні фінан­сові регулятори, їх операційною спроможністю і ресурсами, які є в розпорядженні, зокрема, покладання функції проведення макро- пруденційної політики на спеціальний департамент НБУ з подаль­шим виокремленням його у самостійний орган державного регу­лювання;

• підвищення рівня координованості заходів макропруденційного нагляду України із відповідними заходами зарубіжних країн з ме­тою забезпечення збалансованості потоків капіталу через кордони України;

• формування механізму аналізу, контролю і моніторингу системних ризиків, що дасть змогу завчасно виявляти фактори і сектори вразливості фінансової системи, канали зв'язку між ними, прийма­ти і реалізовувати превентивні рішення та заходи, а саме:

- розроблення положення щодо використання упереджувальних принципів у регуляторному аналізі;

- вдосконалення методології оцінки ризиків, зокрема розширення джерел інформації і розроблення аналітичних технік;

- впровадження керівництва щодо визначення й оцінювання об'єк­тивних і суб'єктивних ризиків;

- створення системи індикаторів “раннього оповіщення”, впрова­дження механізмів контролю за волатильністю фондових індексів;

- вдосконалення порядку розрахунку індикаторів рівня левереджу як окремих фінансових установ, так і фінансової системи в цілому;

- підвищення жорсткості стандартів пруденційного нагляду для запобігання нагромадженню системних ризиків на мікрорівні фінансового ринку;

• розроблення макрофінансових інструментів і порядку їх застосу­вання на основі врахування можливих втрат, пов'язаних з присто­суванням учасників ринку до нових правил державної політики;

• виважене використання адміністративних обмежень (“стель”, лімі­тів, нормативів тощо) для зниження волатильності таких ключо­вих параметрів, як валютний курс, відсоткові ставки, інфляція, фондові індекси, курси цінних паперів, приплив капіталу);

• розгляд можливості введення податку на короткострокові інвес­тиції в країну або інших м'яких обмежень відповідно до міжнарод­ної практики;

• посилення контролю держави за темпами розвитку фінансового ринку - за зростанням кількості учасників фінансових ринків, під­вищенням рівня їх ліквідності, поширенням в обігу фінансових ін­новацій, ускладнення структури та інфраструктури фінансового ринку;

• застосування важелів реструктуризації фінансового сектору, спря­мованих на ослаблення олігополістичних тенденцій на фінансових ринках і захист конкурентного ринкового середовища, у тому чис­лі перегляд і запровадження жорсткіших норм регулювання й на­гляду за фінансовими конгломератами, незалежно від того, які типи фінансових інститутів є їх ядром (кредитні організації, бро­керсько-дилерські компанії, управляючі компанії, страхові органі­зації тощо);

• формування нормативно-законодавчої бази для виявлення, квалі­фікації та запобігання неліцензованій діяльності на фінансовому ринку (“фінансові піраміди”, безліцензійні керуючі компанії і бро­кери тощо);

• приведення регулятивного і податкового навантаження на фінан­сові і нефінансові установи у відповідність з природою ризиків їх діяльності й усунення можливостей для регулятивного арбітражу на фінансовому ринку;

• підвищення прозорості функціонування фінансової системи в ці­лому та системних надвеликих фінансових інститутів зокрема;

• розроблення ефективної стратегії консультацій із суспільством на основі використання рекомендацій науковців та експертів щодо розвитку засад фінансового регулювання.

При створенні інструментів макропруденційної політики слід врахову­вати їх випереджувальну спрямованість та специфіку об'єкта їх впливу - системні ризики та дисбаланси розвитку фінансової системи. Це перед­бачає перехід від досягнення визначених цільових показників певними інструментами, наприклад, запланованих темпів зростання ВВП, рівня ін­фляції через коригування відсоткових ставок, до контролю за каналами взаємовпливу економічних явищ і процесів, що означає дотримання еко­номічних співвідношень, зокрема, темпів зростання кредитів і ВВП, акти­вів і капіталу банків, рівня левериджу, рівня ліквідності, розривів у термі­новій і валютній структурах активів і пасивів фінансових установ тощо.

Основними проблемами, що потребують невідкладного вирішення на поточному етапі розвитку вітчизняного фінансового сектору, є бюджет­на консолідація та зменшення державного боргу, зниження вразливості фінансового сектору, відновлення кредитування, проведення ефектив­ної монетарної політики, і на цій основі - забезпечення збалансованого економічного зростання у середньостроковій перспективі.

Пріоритетними напрямами розроблення і застосування заходів із запобігання та мінімізації ризиків розвитку фінансового секто­ру є такі:

1. Збереження низькоінфляційного середовища у спосіб:

- недопущення різкої девальвації валюти;

- зниження відсоткових ставок як складової витрат на виробництво продукції;

- використання практики державного замовлення за низькими лі­мітними цінами з метою впливу на ринкову кон'юнктуру;

- стимулювання подовження термінів укладення контрактів і зни­ження регулятивних витрат як вагомої частини монопольно висо­ких цін, зокрема на паливо;

- реалізації прозорої і контрольованої тарифної політики;

- недопущення монетизації дефіциту бюджету;

- напрацювання інструментів оперативного управління імпортом як засобом швидкого зниження цін;

- стимулювання тих видів економічної діяльності, які пов'язані з ім- портозаміщенням та енергозбереженням.

2.

- вдосконалення трансмісійного монетарного механізму для активі­зації дії кредитного каналу, оптимізації вартості ресурсів;

- розвиток інструментів рефінансування й управління ліквідністю банківської системи на основі повноцінного функціонування між- банківського ресурсного ринку;

- посилення антициклічного характеру монетарного і банківського регулювання відповідно до темпів інфляційних процесів в Україні;

- вдосконалення практики рефінансування банків шляхом викупу НБУ високорейтингових корпоративних боргових цінних паперів;

- посилення дієвості дисконтної політики на основі дії “відсотково­го коридору”.

3. Контроль за валютними ризиками, що означає:

- цілеспрямоване підвищення гнучкості валютного курсу як засобу уникнення розривів між реальним і номінальним курсом гривні, запобігання нагромадженню девальваційних очікувань, збережен­ня достатнього обсягу золотовалютних резервів (ЗВР) України;

- вдосконалення правил проведення валютних інтервенцій шляхом чіткого визначення критеріїв виходу НБУ на ринок і максимально допустимої зміни валютного курсу протягом однієї - трьох торго­вельних сесій;

- підвищення прозорості процесу курсоутворення шляхом регу­лярного оприлюднення коротко- і середньострокового плану дій НБУ у сфері валютної політики та звітування щодо їх ефектив­ності;

- концентрацію зусиль на розширенні джерел і диверсифікації скла­ду міжнародних резервів НБУ;

- контроль за валютними позиціями банків;

- вчасне гасіння спекулятивних настроїв на готівковому валютному ринку;

- подальший розвиток і впровадження в обіг інструментів страху­вання валютних ризиків;

- продовження терміну дії заборони на валютне кредитування;

- активізацію співпраці НБУ з урядом у сфері контролю за нарощу­ванням державного боргу в іноземній валюті.

4. Зниження ризиків банківської діяльності шляхом:

- усунення накопичених дисбалансів (невідповідності термінової і валютної структури активів і пасивів, вирішення проблеми капіта­лізації “поганих” активів);

- вдосконалення чинних і розроблення нових нормативно-правових актів банківського нагляду і регулювання на основі врахування рекомендацій Базельського та Європейського комітету в частині запровадження ризик-орієнтованого нагляду та контролю за від­повідністю внутрішніх банківських систем управління ризиками новим вимогам;

- посилення відповідальності за порушення та невідповідність ви­могам регулятора;

- “подовження” диверсифікації і підвищення стабільності внутріш­ньої ресурсної бази банків;

- підвищення довіри населення на основі подальшого вдосконален­ня системи гарантування вкладів;

- розроблення та впровадження системи якісних і кількісних оцінок ризиків діяльності банків, вдосконалення інструментів управління ризиками проведення складних фінансових операцій;

- впровадження антициклічних регуляторів процесу кредитування і капіталізації фінансових установ через наближення вітчизняних норм до рекомендацій Базельського комітету;

- переходу до агрегованого регулювання і пруденційного нагляду за банківською системою і небанківськими фінансовими установами для послаблення регулятивного арбітражу;

- декриміналізації банківської системи через підвищення прозо­рості банківської діяльності (розвиток кредитних бюро, рейтинго- вих агенцій і запровадження вимоги щодо обов'язкового рейтин- гування);

- створення єдиної державної інформаційної системи зі збору, нако­пичення й обробки даних щодо кредитної історії позичальників (Державного реєстру кредитних історій) для зниження ризиків процесу кредитування^[273].

5. Мінімізація ризиків розвитку вітчизняного фінансового ринку, яка включає:

- зниження регулятивних витрат і сприяння розвитку конкурентних засад на основі відкритості у створенні альтернативних ринків та інфраструктурних інститутів;

- стимулювання інституційних інвесторів до продовження процесу капіталізації і консолідації (за збереження необхідних умов для ді­яльності ефективних фінансових інститутів дрібного і середнього розміру та розширення мережі фінансових посередників);

- забезпечення розширення внутрішнього попиту на довгострокові інвестиційні фінансові інструменти, насамперед за рахунок залу­чення до обігу заощаджень населення (шляхом випуску акцій, кор­поративних облігацій, розвитку механізмів страхування і гаранту­вання);

- розвиток механізмів підтримки ліквідності найбільших (системо­утворюючих) небанківських фінансових інститутів з метою стабі­лізації ринку та протидії кризовим ситуаціям;

- створення механізмів запобігання і протидії формуванню “мильних бульбашок” за рахунок припливу коштів нерезидентів шляхом змен­шення стимулів до прийняття ними надмірних ризиків для отри­мання короткострокових прибутків завдяки посиленню орієнтації дисконтної політики і валютного регулювання на послаблення ре­гулятивного, валютного, відсоткового арбітражу;

- спрямування систем розкриття інформації та регулювання на ви­явлення і мінімізацію ризиків, властивих позабіржовим фінансо­вим продуктам і сегментам ринку;

- посилення нагляду за діями і позиціями найбільших іноземних портфельних інвесторів, зокрема створення баз даних щодо вели­ких позицій усіх категорій інвесторів на ключових сегментах фі­нансового ринку;

- більш жорстке регулювання окремих сегментів фінансового ринку (зокрема ринку деривативів) за посилення стимулюючих засад функціонування інших сегментів, наприклад, ринку корпоратив­них цінних паперів;

- конкретизацію норм, що стосуються введення методу купівлі/про- дажу фінансових активів з використанням дати операції; бухгал­терського обліку купівлі/продажу цінних паперів емітентів - не­резидентів України;

- удосконалення процедури визначення справедливої вартості бор­гових цінних паперів, що не обертаються на організованому ринку, відповідно до міжнародних стандартів;

- здійснення заходів щодо забезпечення прав корпоративної влас­ності (система судового захисту від рейдерства, інститут “інвести­ційного омбудсмена” тощо);

- прискорену імплементацію Закону України “Про депозитарну сис­тему України” в частині науково обґрунтованого створення єдино­го центрального депозитарію цінних паперів і прозорої кліринго­вої системи на фондовому ринку України;

- розроблення Концепції державної міжнародної інвестиційної по­літики;

- забезпечення високого рівня інформаційної прозорості та спра­ведливого ціноутворення, належного захисту прав інвесторів.

6.Контроль за ризиками циклічності у спосіб:

- запобігання надмірному нарощуванню корпоративних і банків­ських боргів у період економічного піднесення;

- адаптації пруденційних банківських вимог Базеля ІІ і Базеля ІІІ до застосування іншими фінансовими установами (брокерсько-ди­лерськими компаніями, страховими організаціями, інвестиційни­ми фондами) з урахуванням доцільності дотримання полегшених вимог для ринків, що розвиваються;

- формування спеціальних резервів - буферів ліквідності у періоди прискореного економічного зростання;

- контроль за структурою балансів банків (дотримання нормативів левериджу і ліквідності).

7. Протидія зовнішнім ризикам шляхом формування інструментів абсорбції зовнішніх шоків, цілеспрямованої підтримки експорту вітчизняних товарів і розширення співпраці України з міжна­родними організаціями, а саме:

- розгляд можливості переходу до режиму курсоутворення на осно­ві “кошика” валют, зваженого з урахуванням географічної структу­ри зовнішньої торгівлі;

- розширення практики використання гривні в міжнародних розра­хунках (у тому числі внесення відповідних змін до норм валютного регулювання);

- розширення урядом асортименту боргових інструментів на вну­трішньому ринку для юридичних і фізичних осіб;

- активізація переговорів з МВФ щодо нової програми фінансової підтримки з використанням елементів дипломатичного лобіюван- ня (через інші країни - члени МВФ, інтереси яких можуть бути підтримані Україною);

- забезпечення пріоритетного виконання ПАТ “Державний експорт­но-імпортний банк України” статутних функцій щодо розвитку екс­портного кредитування; формування мережі експортно-імпортних агенцій;

- проведення всього спектра заходів щодо врегулювання стану пла­тіжного балансу, які не суперечать Положенням угод СОТ, у тому числі використання права України вступити в переговори і кон­сультації з відповідними членами СОТ щодо модифікації зобов'язань, які стосуються тарифів (початок цьому процесу було покладено у вересні 2012 р.);

- укладання угод про зони вільної торгівлі;

- збільшення фінансових потоків неторговельного характеру шля­хом забезпечення трансфертного ціноутворення;

- посилення контролю держави за фінансовими потоками (у тому числі дивідендів, необгрунтованих платежів за нематеріальні активи, здійснення первісного розміщення акцій - ІРО на іноземних фон­дових ринках) шляхом розроблення проекту закону щодо деклару­вання українськими резидентами наявності контролю над офшорни- ми компаніями відповідно до норм європейського законодавства (Controlled Foreign Company - CFC);

- пригальмування прийняття рішень та/або імплементації угод щодо торговельної інтеграції на період вжиття заходів щодо підвищення інвестиційної привабливості України.

6.3.