<<
>>

Висновки до розділу 1

На сьогодні одним із головних питань ефективності фінансів інсти­туційних секторів економіки є дослідження засад формування класифі­кації інституційних секторів в економічній системі України.

Враховуючи теоретичні та методологічні основи формування, діяльності та впливу на економіку інституційних секторів, необхідність їх класифікації є за­порукою ефективного функціонування економічної системи з подаль­шим нарощуванням потужності фінансових інститутів.

У процесі дослідження основних характеристик інституційних сек­торів економіки важливе питання дефініції таких понять, як “сектор” та “інституція”, в результаті чого пояснюється суть самого детермінанта “інституційні сектори” в площині економічних систем із притаманними їм характеристиками. Підсумовуючи викладене в цьому розділі, можна стверджувати, що інституційні сектори економіки України є параметра­ми, які вказують на належність суб'єктів господарської діяльності до секторів економіки за економічною спрямованістю. Інтегрована пріори­тетність у виконанні покладених функцій на кожний інституційний сек­тор дає змогу підвищити рівень результативної діяльності економіки України загалом, враховуючи факт когерентності інституційних оди­ниць як між самими інституційними одиницями, так і в межах одного інституційного сектору.

Інституційний сектор, як зазначалося, являє собою сукупність інсти- туційних одиниць, котрі мають схожі інтереси, функції та джерела фі­нансування, що обумовлює їхню економічну поведінку. Кожному інсти- туційному сектору із зазначених у Класифікації інституційних секторів економіки України відведено безпосереднє місце в системі фінансової безпеки держави. Він відіграє роль, притаманну своїм функціональним, поведінковим і цільовим характеристикам сукупності інституційних одиниць.

Проблема фінансових ресурсів окремих секторів (ланок, сфер) еко­номіки достатньо досліджена методологічно, проте бракує системних розробок щодо фінансових ресурсів, консолідації й алокації останніх, що впливатиме на можливість фінансового сектору економіки забезпе­чувати зростання всіх інших секторів. За аналогією із законами термо­динаміки доведено:

1) спроможність фінансових установ поглинати фінансові ресурси без їх відбиття;

2) зниження трансакційних витрат завдяки балансу інвестицій і заоща­джень;

3) необхідність створення державою таких умов розвитку фінансово­го сектору, за яких ентропія зводитиметься до нуля.

Введено поняття “ефективна алокація ресурсів фінансового секто­ру”- забезпечення такого розвитку, фінансових відносин і процесів у ньому, за яких створюються необхідні умови для ефективного викорис­тання консолідованих фінансових ресурсів згідно зі стратегією розвит­ку національної економіки. При цьому забезпечується:

1) консолідація цілей його інституційних одиниць у реалізації націо­нальних інтересів;

2) спрямування фінансових ресурсів у нормативно визначені активи;

3) зниження зловживань у фінансовій сфері. Відповідно, потенціалом фінансового сектору є його акумульована (реальна або максималь­но можлива) фінансова спроможність до забезпечення країною розширеного відтворення у реальному секторі й відтворювальних умов у секторі домогосподарств і НКО.

В Україні роль фінансового сектору посилюється. Високий рівень норми валового накопичення капіталу і випереджальні темпи зростання продуктивного капіталу в 2005-2008 рр. порівняно з нормою нагрома­дження зумовлені впливом зростання інтенсивності залучення коштів через фінансові корпорації і монетизації ВВП. Проте у підсумку не було сформовано надійного підґрунтя у вигляді внутрішніх ресурсів (заоща­джень). Виявлено, що у світі спостерігається фінансова турбулентність - прискорення руху одних підсекторів фінансового сектору і гальмування інших.

<< | >>
Источник: Фінанси інституційних секторів економіки України / за ред. Т. І. Єфименко, Ф59 М. М. Єрмошенка. - К. : ДННУ “Акад. фін. управління”,2014. - 584 с.. 2014

Еще по теме Висновки до розділу 1: