Висновки до розділу 1
На сьогодні одним із головних питань ефективності фінансів інституційних секторів економіки є дослідження засад формування класифікації інституційних секторів в економічній системі України.
Враховуючи теоретичні та методологічні основи формування, діяльності та впливу на економіку інституційних секторів, необхідність їх класифікації є запорукою ефективного функціонування економічної системи з подальшим нарощуванням потужності фінансових інститутів.У процесі дослідження основних характеристик інституційних секторів економіки важливе питання дефініції таких понять, як “сектор” та “інституція”, в результаті чого пояснюється суть самого детермінанта “інституційні сектори” в площині економічних систем із притаманними їм характеристиками. Підсумовуючи викладене в цьому розділі, можна стверджувати, що інституційні сектори економіки України є параметрами, які вказують на належність суб'єктів господарської діяльності до секторів економіки за економічною спрямованістю. Інтегрована пріоритетність у виконанні покладених функцій на кожний інституційний сектор дає змогу підвищити рівень результативної діяльності економіки України загалом, враховуючи факт когерентності інституційних одиниць як між самими інституційними одиницями, так і в межах одного інституційного сектору.
Інституційний сектор, як зазначалося, являє собою сукупність інсти- туційних одиниць, котрі мають схожі інтереси, функції та джерела фінансування, що обумовлює їхню економічну поведінку. Кожному інсти- туційному сектору із зазначених у Класифікації інституційних секторів економіки України відведено безпосереднє місце в системі фінансової безпеки держави. Він відіграє роль, притаманну своїм функціональним, поведінковим і цільовим характеристикам сукупності інституційних одиниць.
Проблема фінансових ресурсів окремих секторів (ланок, сфер) економіки достатньо досліджена методологічно, проте бракує системних розробок щодо фінансових ресурсів, консолідації й алокації останніх, що впливатиме на можливість фінансового сектору економіки забезпечувати зростання всіх інших секторів. За аналогією із законами термодинаміки доведено:
1) спроможність фінансових установ поглинати фінансові ресурси без їх відбиття;
2) зниження трансакційних витрат завдяки балансу інвестицій і заощаджень;
3) необхідність створення державою таких умов розвитку фінансового сектору, за яких ентропія зводитиметься до нуля.
Введено поняття “ефективна алокація ресурсів фінансового сектору”- забезпечення такого розвитку, фінансових відносин і процесів у ньому, за яких створюються необхідні умови для ефективного використання консолідованих фінансових ресурсів згідно зі стратегією розвитку національної економіки. При цьому забезпечується:
1) консолідація цілей його інституційних одиниць у реалізації національних інтересів;
2) спрямування фінансових ресурсів у нормативно визначені активи;
3) зниження зловживань у фінансовій сфері. Відповідно, потенціалом фінансового сектору є його акумульована (реальна або максимально можлива) фінансова спроможність до забезпечення країною розширеного відтворення у реальному секторі й відтворювальних умов у секторі домогосподарств і НКО.
В Україні роль фінансового сектору посилюється. Високий рівень норми валового накопичення капіталу і випереджальні темпи зростання продуктивного капіталу в 2005-2008 рр. порівняно з нормою нагромадження зумовлені впливом зростання інтенсивності залучення коштів через фінансові корпорації і монетизації ВВП. Проте у підсумку не було сформовано надійного підґрунтя у вигляді внутрішніх ресурсів (заощаджень). Виявлено, що у світі спостерігається фінансова турбулентність - прискорення руху одних підсекторів фінансового сектору і гальмування інших.