Висновки до розділу 7

Дослідження формування податкових надходжень до загального фонду Державного бюджету України здійснювалося на підставі таких припущень:

- доходи державного бюджету визначаються обсягами національно­го доходу, виробленого корпоративним сектором, тому найважли­вішим індикатором для прогнозування руху коштів від корпора­тивного сектору до держави є обсяги реалізації промислової про­дукції та роздрібного товарообороту підприємств;

- упродовж року доходи корпоративного сектору формуються не­рівномірно, через що й доходи загального фонду перебувають під впливом сезонних коливань.

- з метою елімінування впливу інфляції на макроекономічні показ­ники досліджувались відносні показники - ланцюгові темпи зрос­тання порівняно з попереднім місяцем чи кварталом;

- виявлені під час дослідження лагові залежності між діловою ак­тивністю корпоративного сектору та доходами державного бю­джету слід покласти в основу прогностичних моделей, на підставі яких із певним рівнем надійності можна буде розраховувати відсо­ток приросту чи зниження податкових та інших надходжень до бюджету у коротко- та середньостроковій перспективі;

- у випадку отримання статистично значимих результатів нейро-не- чіткого моделювання доцільно рекомендувати таке правило пла­нування видатків Державного бюджету України: ланцюгові темпи приросту видатків порівняно з попереднім кварталом мають до­рівнювати величині розрахункових темпів приросту доходів держ­бюджету за цей же період.

Процес обчислення прогнозної величини видатків Державного бю­джету України на основі результатів побудови гібридної нейро-нечіткої мережі включає такі етапи:

1. Розрахунок темпу зростання реалізації промислової продукції та роздрібного товарообороту.

2. Визначення міри впевненості щодо характеристики темпу зрос­тання реалізації промислової продукції та роздрібного товароо­бороту у поточному й попередньому кварталах та обчислених на етапі 1.

3. Обчислення можливих варіантів динаміки доходів державного бюджету у прогнозному кварталі.

4. Визначення міри впевненості щодо реалізації певного варіанта ди­наміки доходів державного бюджету як добутку значень, встанов­лених на етапі 2.

5. Розрахунок прогнозного чіткого значення темпу зростання дохо­дів державного бюджету у прогнозному кварталі як зваженої оцін­ки результатів етапу 3. Вагами при цьому є міри істинності правил, розраховані на етапі 4.

Проведені розрахунки свідчать, що гібридна модель, хоч і не забез­печує абсолютної точності очікуваної динаміки доходів державного бю­джету, проте, з урахуванням 11-відсоткового довірчого інтервалу, дає можливість зробити прийнятний прогноз щодо бюджетних надходжень та економічно обґрунтованих змін обсягів державних видатків.

Застосування інтелектуального аналізу даних в управлінні фінансо­вими потоками інституційних секторів дає змогу поліпшити процеси бюджетного планування й контролю, оскільки точність розрахунків і достовірність апроксимації гібридних нейро-нечітких алгоритмів вища, ніж використання моделей, побудованих на підставі кореляційно-регре- сійного аналізу.

Фінансові та нефінансові активи домогосподарств є підґрунтям ін­вестиційного потенціалу держави, а їх активне залучення як інвестицій в економіку - однією з головних передумов забезпечення економічного зростання. Домашні господарства можуть не тільки виступати як спо­живачі товарів і послуг, а й займатися будь-яким видом господарської діяльності. Члени домашніх господарств роблять суттєвий внесок у ви­робничу діяльність шляхом:

- підприємницької діяльності без утворення юридичної особи (як фізичні особи - підприємці);

- надання своєї праці іншим підприємствам, виступаючи як наймані працівники.

Домашнє господарство виконує такі основні функції в економіці кра­їни: формування і нагромадження людського капіталу; споживання і за­ощадження; виробництво; інвестування; інші функції.

Зменшення доходів домогосподарств відразу негативно впливає на споживчий попит.

Домогосподарствам властиві такі основні види ділової активності:

- пропонування факторів виробництва на ринку праці й капіталу;

- отримання доходу від реалізації факторів виробництва;

- формування попиту на ринку товарів і послуг;

- споживання частини отриманого доходу;

- заощадження цієї частини.

Реалізація переважної більшості інвестиційних програм в Україні гальмується через відсутність доступних джерел фінансування, у тому числі від домогосподарств. У широкому розумінні інвестиційний потен­ціал сектору домогосподарств можна розрахувати за допомогою даних СНР у такий спосіб: до показника валового заощадження треба додати показники обсягу нагромаджених на початок досліджуваного періоду фінансових і нефінансових активів домогосподарств, використовуючи дані балансів активів і пасивів. Баланси активів і пасивів складаються для кожного із секторів й економіки в цілому на початок і кінець періоду в цінах, що діють у ці моменти часу. На жаль, Держслужба статистики України на сьогодні публікує дані балансів активів і пасивів тільки для економіки загалом, а не по інституційних секторах.

Для цього слід створити механізм, складовими якого є три блоки:

- процеси реалізації інвестиційного потенціалу грошових доходів домашніх господарств - від формування грошових доходів і за­ощаджень домогосподарств через інвестування цих заощаджень до отримання доходу;

- інструменти реалізації інвестиційного потенціалу грошових дохо­дів домашніх господарств, за допомогою яких відбуваються ці процеси;

- зовнішнє середовище, в якому відбуваються формування й транс­формація грошових доходів домогосподарств у фінансові та нефі­нансові активи.

Основними етапами процесу трансформації грошових доходів домо­господарств в інвестиції є:

- формування грошових доходів домогосподарств, призначених для кінцевого споживання та заощадження;

- формування заощаджень як інвестиційного ресурсу домогоспо- дарств;

- прогнозування інвестиційного потенціалу домогосподарств;

- інвестування цих ресурсів у фінансові та нефінансові активи;

- отримання доходу в результаті ефективного управління інвести­ційним портфелем.

У 2013 р. за низки позитивних заходів грошово-кредитної політики щодо підвищення ефективності відсоткової політики, розвитку інстру­ментів фінансового ринку, підтримки банківської системи, дедолариза- ції економіки їх стимулюючий вплив на активізацію інвестиційних про­цесів і структурних зрушень дещо послабився в умовах незмінних меха­нізмів розподілу грошово-кредитних ресурсів, які не сприяли акумулю­ванню внутрішніх заощаджень та їх трансформації в інвестиції. У під­сумку нагромаджені ресурси домогосподарств, підприємств і комерцій­них банків не використовуються повною мірою як інвестиції, а процес капіталізації відбувається вкрай повільно. Для вирішення завдання сти­мулювання інвестиційних процесів у економіці України цільові орієнти­ри грошово-кредитної політики механізму мають визначатися відповід­но до необхідності забезпечення позитивної динаміки економічних процесів та реалізації структурних змін шляхом активізації інвестицій­ної діяльності економічних агентів.

Дієвість реалізації інвестиційної функції монетарної політики зале­жатиме від її спроможності впливати на співвідношення між споживан­ням та заощадженнями, а також забезпечувати трансформацію останніх у інвестиції. Напрями підвищення ефективності функціонування кре­дитно-грошового механізму лежать у площині забезпечення адекват­ності його інструментів завданням активізації факторів економічного зростання і стимулювання структурної модернізації економіки. Перед­усім грошово-кредитний механізм має бути спроможним впливати на співвідношення між споживанням та заощадженнями і трансформувати останні в інвестиції шляхом коригування відсоткових ставок. При ви­значенні цільових показників рівня цих ставок, темпів інфляції, обсягів грошової емісії також має враховуватися гострота потреби у ресурсах для погашення внутрішнього та зовнішнього боргу, насамперед держав­ного, забезпечення економічної безпеки країни, створення нових робо­чих місць і підготовку працівників, здійснення інституційних змін, по­криття трансакційних витрат на пошук інформації. Основними фінансо­во-кредитними важелями підтримки інвестиційних процесів і темпів економічного зростання повинні стати доступність і якість кредитних ресурсів, що лежать у площині зміцнення фінансової стійкості банків і підвищення їх капіталізації. Відповідно критерієм інвестиційної ефек­тивності грошово-кредитної політики мають бути не стільки низькі темпи інфляції, скільки забезпеченість економічних агентів фінансови­ми ресурсами, що пов'язана з низькими трансакційними витратами отримання кредитів, оптимізацією витрат функціонування банківської системи, підвищенням ефективності використання активів банків та коштів населення на потреби економічного зростання та структурної перебудови економіки.

На сучасному етапі можливі такі моделі представлення грошово­кредитною політикою інтересів суспільства:

- забезпечення стабільності купівельної спроможності грошової одиниці;

- підпорядкування грошово-кредитної політики цілям фіскальної політики, підтримка бюджетного стимулювання економіки, пев­них проектів, котрі держава реалізує для суспільства за допомогою фіскальної політики;

- проведення гнучкої монетарної політики, яка набуває самостійної стимулюючої ролі, сприяє розвиткові фінансового ринку відповід­но до суспільних потреб і допомагає втілювати певний суспільний проект.

В арсеналі засобів стимулювання кредитування в Україні, що засто­совувався Національним банком України протягом 2011-2012 рр., мож­на умовно виокремити три групи інструментів: 1) розширення можли­востей рефінансування банків; 2) заходи щодо дедоларизації економіки, що є стимулюючими тією мірою, якою знижують ризик переливання до­даткової емісії на валютний ринок; 3) заходи стосовно стимулювання попиту на державні фінансові інструменти, безготівкова грошова емісія через канал придбання державних цінних паперів.

Підвищенню ефективності грошово-кредитного регулювання в Украї­ні може сприяти розширений моніторинг кредитної сис теми за таки­ми складовими: 1) п'ять груп банків у розрізі сфер інтересів, які вони представляють (а) великі вітчизняні банки; б) банки з іноземним капі­талом, окрім російського; в) державні банки, що кредитують бюджет, державні корпорації і населення; г) банки з російським капіталом, що є провідниками інтересів не лише російського бізнесу, а й стратегічних державних інтересів Росії; д) дрібні вітчизняні банки); 2) небанківські дер­жавні фінансові установи (Державна інноваційна фінансово-кредитна установа; Державний фонд сприяння молодіжному житловому будів­ництву; Державна іпотечна установа); квазідержавні фінансові устано­ви (Агентство з рефінансування житлових кредитів, створене держав­ними банками).

Найбільш дієвим інструментом впливу центрального банку на про­цеси кредитування є перелік застав, під які надається рефінансування. Підхід центральних банків до політики рефінансування зазнав змін у ре­зультаті перетворення з банків на регуляторів. Компромісним об'єктом застави для кредитів рефінансування Національного банку України мо­жуть стати облігації Державного банку розвитку. З одного боку, попит на них з боку банків буде високим, як і попит на державні облігації як надійний актив, а з другого - кошти будуть спрямовуватися на кредиту­вання інвестиційних проектів. Зарубіжний досвід засвідчує, що почина­ти діяльність банку розвитку варто з невеликої кількості інфраструк- турних проектів загальнодержавного значення. Це, по-перше, певною мірою захищає від корупції на етапі становлення банку, коли за його ко­шти боротимуться національні олігополісти; по-друге, покращання інф­раструктури підвищить ефективність наступних проектів.

У майбутньому, коли запрацює повноцінний національний банк роз­витку, доцільно розробити механізми спільного фінансування інвести­ційних проектів разом з ЄБРР, ЄІБ та іншими міжнародними й націо­нальними банками розвитку, що дасть змогу як скористатися зовнішні­ми фінансовими ресурсами за нижчими ставками, так і позичати техно­логії довгострокового кредитування.

Сьогодні активно дискутуються механізми використання валютних заощаджень населення (як банківських, так і поза банками) для креди­тування в національній валюті. Доцільно ринковими і напівринковими методами стимулювати населення до переходу на заощадження в націо­нальній валюті, знижуючи дохідність вкладів в іноземній валюті та по­ступово обмежуючи можливості її використання. Більш ефективному використанню валютних заощаджень сприятиме також проведення На­ціональним банком операцій валютних свопів.