Загальнотеоретичні основи систематизації фінансово-правових знань

Невід’ємною та однією з найбільш характерних ознак науки фінансового права є її системність. Будучи такою, що завжди передбачає структурне різноманіття, системність проявляється в різних варіантах групування та класифікації фінансово-правового знання, а також критеріях його поєднання у складно організовані теоретичні побудови і підсистеми науки.

Наука фінансового права є структурною частиною юридичної науки. Будучи складовою системи юриспруденції, вона набуває якостей цілого, які, в свою чергу, сприймаються елементами системи науки фінансового права. Співвідношення предмету юридичної науки і предмету науки фінансового права характеризуються шляхом співвідношення категорій загального та особливого. Особливе конкретизується в одиничному, яке пізнається в рамках і за допомогою окремих елементів і підсистем науки фінансового права. Основним способом отримання знання для всіх компонентів систем, що перебувають у даному співвідношенні, є юридичний метод, який уточнюється і доповнюється залежно від мети і завдання фінансово- правового дослідження.

Система науки фінансового права будується на засадах, характерних для побудови системи правової науки в цілому: розрізнений і хаотично розташований матеріал систематизується, перетворюючись на логічно вибудуване єдине ціле. Систематизація знань означає розподіл наукового матеріалу на розділи і їх об’єднання в цілісне утворення, доступне для пізнання, викладання та практичного використання. Як абсолютно точно відзначив видатний англійський мислитель, філософ-логік ХІХ ст. У.С. Джевонс, при побудові будь-якої системи класифікація є не тільки початок, але і вища точка, і кінець людського знання [264, с. 628].

Систематизація фінансово-правових знань, зумовлена і прямо залежна насамперед від предметно-методологічної визначеності науки фінансового права.

Сказане знаходить своє відображення у наступній логічній схемі. Предмет науки виокремлює і об’єднує фінансово-правове знання і у такий спосіб персоніфікує його. Конкретизація предмета зумовлює внутрішню структуризацію науки, виділення за предметними ознаками відносно самостійних частин її системи. Методи дозволяють диференціювати фінансово-правове знання на методологічні блоки, які здатні або зайняти у структурі науки самостійне місце (наприклад, історія науки, історія галузі фінансового права), або надати методологічного забарвлення певній предметно-визначеній частині системи науки (наприклад, компаративне, емпіричне, статистичне знання тощо).

Важливу роль у систематизації науки фінансового права відіграють також завдання, які стоять перед даною галуззю правових знань. Так,

Г.Ф. Шершеневич, визначав такі основні завдання соціальних наук, до яких відносив і юриспруденцію: 1) встановити наукові факти; 2) пояснити процес їх утворення; 3) оцінити їх з точки зору людських інтересів. При цьому, по відношенню до правознавства учений уточнював ці завдання. На його думку, вони зводились до встановлення, пояснення і оцінки норм права [820, с. 328]. Пристосовуючи вказане положення Г.Ф. Шершеневича до науки фінансового права, можна стверджувати, що її завданнями є встановлення, пояснення і оцінка норм однойменної галузі права. Зокрема, під встановленням норм фінансового права мається на у вазі виділення у науці за предметним принципом норм даної галузі, їх вивчення, класифікацію, систематизацію в основному за допомогою формально-догматичного методу.

Слід погодитися з думкою Н.О. Боданової про те, що система юридичної науки трансформується залежно від конкретного завдання, яке перед даною наукою стоїть [98, с. 75]. Це може бути пов’язано з виділенням та групуванням певної сукупності норм, що набули якості правового інституту або підгалузі фінансового права, і формуванням в системі науки нового структурного утворення, що вивчає новосформований правовий інститут чи підгалузь (наприклад, емісійне право, валютне право тощо). З іншого боку у поясненні і оцінці фінансово-правових норм, процесів, пов’язаних з їх реалізацією, можуть превалювати цілі, що змінюють пріоритети в методологічних підходах. Так, наприклад, компаративний метод наукового дослідження може зумовлювати виділення самостійної підсистеми науки - порівняльного фінансового права тощо.

Система науки фінансового права являє собою систему наукових знань про чинне фінансове право, його правові інститути, що відображає певною мірою систему даної галузі права. Однак, це не дає підстав для ототожнення правової галузі з наукою про неї. На це вказував видатний німецький історик права Отто фон Гірке, який писав: «Сутність права знаходять в його наукових формулюваннях, забуваючи при цьому, що право старіше за юриспруденцію та реально існувало і без неї» [220, с. 125]. Тому система науки фінансового права не може не визначатися системою однойменної галузі. В системі науки проявляється система самого фінансового права як правової галузі, що на думку К.С. Бельського цілком природно, тому що система науки повинна будуватися на об’єктивних засадах, а саме: на системі норм фінансового права [83, с. 35].

Хоча система науки фінансового права ґрунтується на системі галузі діючого права, разом з тим вони відрізняються один від одного.

Разом з тим, слід також відзначити те велике методологічне значення, яке відіграє категорія «система фінансового права» для фінансово-правової науки. Ми повністю погоджуємось з позицією О.А. Лукашева, що дана категорія належить до числа фундаментальних у науці фінансового права, оскільки вона деталізує особливості предмета фінансово-правового регулювання і тому традиційно залишається у центрі уваги представників фінансово-правової науки [436, с. 97].

Складові системи науки фінансового права розрізняються між собою за складністю побудови, за методом і прийомами виділення, за характером зв’язків і відносин тощо. Така побудова системи науки об’єктивується в її структурі, яка являє собою її внутрішню форму, що характеризується стійкістю і закономірністю зв’язків окремих складових. При цьому, слід враховувати специфіку об’єкта систематизації, яким виступають результати пізнання фінансово-правових норм і відносин. Компоненти, що становлять систему науки фінансового права, є продуктом розумової діяльності, а тому є відображенням пізнання досліджуваних наукою явищ фінансово-правової дійсності. Вони піддаються систематизації лише в опосередкованому вигляді - у формі понять, принципів, теорій, наукових дисциплін та інших теоретичних комплексів знань. Ми підтримуємо думку Н.О. Богданової, що дана обставина посилює вплив суб’єктивного моменту на побудову системи юридичної науки, відмежовує її від системи галузі як зумовлюючого її начала [98, с. 76].

Аналіз системи науки фінансового права передбачає виділення її складових елементів, розкриття їх внутрішніх і зовнішніх зв’язків та взаємодії, а також методологічних блоків фінансово-правового знання. Як встановлено в теорії та методології юридичної науки, за своєю будовою елементи її системи можуть бути простими і складними. До числа перших належать наукові поняття, які виступають первинними, необхідними і неподільними елементами. У функціональному плані поняття відіграють роль логічних утворень, інтегруючих фінансово-правове знання і сприяють його об’єднанню в більш складні компоненти - теоретичні побудови і підсистеми [31, с. 16; 257; 527, с. 20; 545, с.18].

Як визначено в тлумачному словника за ред. Ожегова С.І., поняття - це логічно оформлена загальна думка про суть предмету, явища; ідея чого-небудь [492, с.561]. Юридичні поняття відображають собою ідеї, думки, уявлення про право в цілому, різні його аспекти, а також інші елементи правової дійсності. При чому, вони покликані адекватно і точно відобразити та виразити тільки взяті у їх єдності загальні та істотні ознаки правових явищ.

У ході формування понять у науці фінансового права, як вже відзначалось, застосовуються різноманітні логічні прийоми, такі як аналіз, синтез, індукція, дедукція, редукція тощо. Невірне застосування методологічного інструментарію, як правило, призводить до двох можливих негативних ситуацій - це відрив понять від правової дійсності і навпаки - ототожнення з нею. У першому випадку поняття протиставляються явищам правової дійсності, а в другому випадку - такі поняття не мають достатнього ступеня абстрактності, а тому не відображають специфіки відповідних явищ, їх сутності [260, с. 11].

Як відзначено у філософії науки, у якості вихідної і провідної форми абстрактно-уявного відображення об’єктів прийнято розглядати тільки ті поняття, які диференціюються за глибиною відображення і осмислення дійсності та своєю спрямованістю. У зв’язку з таким підходом, виділяються наступні групи понять: 1) поняття, що відображають загальне в предметах, 2) поняття, що охоплюють істотні ознаки в предметах, 3) поняття, що розкривають суть і значення предметів, і 4) поняття-ідеї [30, с. 211-213].

Наука фінансового права складається з системи понять, які в її структурі виступають первинними елементами фінансово-правового знання, а за своїм сутнісним змістом є теоретичними узагальнення відповідного рівня. Будучи, з одного боку, формою мислення і вираження наукового знання, з іншого - засобом пізнання, поняття виконують як гносеологічну, так і методологічну функції. Також, як вірно вказав, Д.Є. Пономарьов, вони виступають інструментом юридичної техніки, полегшуючи дослідження предмета [573, с. 7]. Так, гносеологічне призначення понять полягає у відображенні та фіксуванні найбільш загальних, істотних властивостей і найважливіших взаємозв’язків фінансово-правових явищ і процесів. У ході формування понять виявляються закономірності становлення і розвитку інститутів фінансового права, визначається місце того чи іншого об’ єкта в системі явищ фінансово-правової дійсності в цілому. Будучи науковими утвореннями, поняття є результатами пізнавального процесу. Разом з тим вони служать відправною точкою поглибленого і всебічного вивчення предмета науки фінансового права, є передумовою подальших наукових пошуків.

Методологічна функція понять полягає у систематизації фінансово- правового знання. У наукових узагальненнях концентрується основний зміст загальної теорії фінансового права. Базуючись саме на такому розумінні, радянський теоретик правової науки І.Ю. Фарбер вважав питання про поняття та категорії центральним логічним елементом у системі науки [741, с. 42]. Відмічаючи методологічну значимість понять, вчений порівнював їх із «цеглинками, з яких будується будинок науки», складаються її концепції, теорії, гіпотези, принципи та інші складні утворення наукової думки, та підкреслював, що опанувати наукою означає опанувати її головними категоріями [742, с.17-21].

Важливе значення понять як інструмента юридичної техніки відзначив відомий французький теоретик та методолог правової науки П. Сандевуар. Він вказував, що поняття «надзвичайно вдало» сприяють точному і чіткому розпізнаванню рис і властивостей досліджуваних явищ, визначення їх юридичної природи, виявленню їх співвідносності, проведенню класифікації і, нарешті, осмисленню через віднесення їх до тієї чи іншої категорії [630, с. 167-169].

Розглядаючи юридичні поняття, вироблені юридичною наукою, слід відзначити, що серед них можуть бути виведені ті, що відображають найбільш істотні властивості правових явищ і предметів. Такі поняття у філософії та правовій науці прийнято називати категоріями [257, с. 12]. Через юридичні категорії здійснюється сутнісна характеристика явищ правової дійсності. Особливість понять та категорій як результатів наукового пізнання, з позицій теорії відкритих систем та феноменології права зводиться до того, що у структурах правових явищ, що відображаються даними поняттями та категоріями, розкриваються певні безумовні зв’язки, які виражаються у самоочевидних судженнях. Безумовні елементи предметного складу можуть і не мати характеру постійно існуючого. Вони можуть не бути взаємозалежними і можуть не зводитись один до одного. Тобто понятійно- категорійні ряди виводяться на основі споглядання та опису якісних структурних рядів правового явища як «даності», відповідно до заданої структури [811, с. 5].

Визначаючи термін «фінансово-правова категорія», як поняття, у якому відображені найбільш загальні та істотні ознаки та властивості фінансово- правових явищ та процесів, слід зауважити, що за своїм змістом та функціональним призначенням терміни «поняття» та «категорії» не можуть ототожнюватись. Категорії науки фінансового права є за своїм змістом логічними побудовами, що об’єднують знання про фінансово-правові явища і процеси на більш високому, «надпонятійному» рівні. Вони виділяються з інших понять своєю фундаментальністю, базовим характером. Як відмічав І.Ю. Фарбер, не всі поняття правової науки є категорії, а тільки найбільш загальні поняття [742, с. 17]. Цю думку розвинув російський правник- конституціоналіст О.С. Автономов, який підкреслив організуючу роль категорій у процесі пізнання, виділяючи дану їхню ознаку на перший план як відмінну властивість, що не притаманна поняттям, які «лише фіксують, описують зміст об’єкта, хоча і розкривають при цьому як його зовнішні особливості, так і внутрішні закономірності його існування» [25, с. 32]. Перетворення понять в категорії, стверджує вчений, можливе тільки з набуттям першими організуючої функції. Тому, продовжує він, «у категорії розкриття змісту об’єкта не є самоціллю, воно підпорядковане завданню виявлення та дослідження законів конкретної дійсності або конкретної області цієї дійсності і, значить, з необхідністю вимагає визначення місця і ролі даного об’єкта серед явищ і відносин цієї конкретної дійсності» [26, с. 16-18].

Погоджуючись в цілому з даним твердженням, відзначимо, що розмежування двох аналізованих форм логічного узагальнення у науці фінансового права не має абсолютного характеру і залежить від місця, яке відводиться тому чи іншому поняттю чи категорії в системі фінансово- правового знання. Їх місце в системі, в свою чергу, зумовлено завданням дослідження, рівнем теоретичного узагальнення, що досягається за допомогою конкретного поняття або категорії, і роллю, яка їм відводиться в процесі пізнання досліджуваного предмета.

Правові поняття та категорії, будучи формою мислення та одночасно формою вираження наукових знань, концентрують в собі всі наукові дані, що становлять зміст теорії фінансового права. Тому, для того, щоб за допомогою розумових операцій відтворювати і пояснювати існуючі фінансово-правові явища і процеси, які становлять предмет вивчення науки фінансового права, поняття та категорії повинні відповідати критерію об’єктивності. У фінансово-правовій науці дана вимога може бути реалізована у наступному співвідношенні: чим глибше і повніше розкривається в окремих поняттях і категоріях фінансово-правова дійсність, що набуває нормативного вираження і об’єктивується в реально існуючих суспільних відносинах, тим якіснішим є понятійний апарат цієї науки, а також «тим досконалішим в науковому відношенні є розумовий акт, до складу якого входять дані поняття та досконалішою є теорія, що формується у результаті даних логічних, розумових операцій» [45, с. 18].

Оскільки у поняттях та категоріях науки фінансового права відображаються реальні тенденції розвитку явищ і процесів фінансово- правової дійсності, що мають місце у певній ситуації, в певному часовому проміжку, їм властивий історичний характер. Історичність наукового поняття зумовлена насамперед конкретними історичними умовами, у яких формується та видозмінюється певний фінансово-правовий інститут чи процес, який відображається даним поняттям. Крім того, як вірно відзначила Н.О. Богданова, наукові поняття також схильні до еволюції, що характеризується поєднанням наукової спадковості та новизни [98, с. 146]. Історично фінансово-правові поняття та категорії є результатом тривалого процесу пізнання фінансово-правових явищ, концентрованим виразом і закріпленням досягнутих знань у сфері публічних фінансів та фінансового права. Тому, утворення фінансово-правових понять та категорій за своїм змістом є поєднанням складних історичних та семантичних процесів.

Поняттям і категоріям притаманна властивість системності. Будучи взаємопов’язаними та взаємозумовленими, вони відображають цілісність знання, що є змістом науки фінансового права, завдяки чому вона постає як розвинена наукова галузь. Поняття і категорії науки фінансового права складаються в систему в процесі визначення та уточнення предмета, методів цієї науки, її місця серед інших юридичних і соціально-політичних наукових дисциплін. Предметна і методологічна зумовленість дозволяє формувати понятійні системи різного рівня та об’єктної приналежності. Вони співвідносяться з цілим як підсистеми (наприклад, бюджетне право, податкове право, грошово-кредитна система до системи науки фінансового права), або понятійні системи, що включають знання про взаємопов’язані явища і процеси фінансово-правової дійсності (наприклад, бюджетний процес, виконання бюджету, бюджетний контроль тощо).

Смислова єдність і цілісність фінансово-правового знання забезпечується об’єднанням понять науки в систему. Це досягається за допомогою категорій, що виконують роль свого роду «несучих конструкцій», які складають «понятійний каркас» науки. Дані категорії теж носять історичний характер і визначені відправною ідеєю, що є складовою сутнісної і змістовної сторони всіх понять науки фінансового права і, таким чином, виконує системоутворюючу функцію найбільш високого порядку. Орієнтуючись на вихідну ідею і предмет досліджуваної галузі, виділяються основні блоки фінансово-правового знання, згруповані навколо найбільш значущих системоутворюючих категорій, які є типовими за своєю природою. При цьому кожна з них є центром відповідної підсистеми. Навколо них зосереджуються родові категорії фінансового права, з яких починаються понятійні ряди, що приростають видовими поняттями. Наприклад, такими базовими, висхідними системоутворючими категоріями у різні історичні періоди були і є наступні: «державне фінансове господарство»; «фінансова діяльність держави»; «публічна фінансова діяльність» тощо.

Отже, поняття, будучи найважливішою формою наукового мислення, формою пізнання дійсності, відіграє важливу роль у формуванні та систематизації фінансово-правових знань. Наукові поняття дають можливість досліднику визначити загальне і найбільш істотне в речах, розкрити їх закономірні зв’язки і взаємний вплив. Постійно розвиваючись і вдосконалюючись, вони дозволяють більш глибоко і всебічно досліджувати конкретні предмети, явища, розкрити їх сутність, осмислити глибинні процеси, що відбуваються в них, оскільки дослідження конкретних предметів здійснюється тут не тільки на основі емпіричних даних, але в першу чергу на базі раніше пізнаного і закріпленого в наукових поняттях і їх системах, необхідного, закономірного в речах. Оволодівши науковими поняттями та їх системами, які стосуються певної наукової теорії, суб’єкт пізнання отримує можливість вільно орієнтуватися в досліджуваній ним сфері знань, науково осмислювати процеси, що в ній відбуваються.

Цінність понятійно-категорійного апарату в науці фінансового права, як і в інших галузях правознавства, надзвичайно висока. Вивчення тільки чинного фінансового права не може дати істинного розуміння даної правової галузі. Як відзначав К.С. Бельський, не скрізь, де є знання фінансового законодавства, можна говорити про відповідне наукове розуміння фінансового права як галузі [83, с. 35]. Для науки насамперед мають значення ті знання, які були придбані з метою утворення її постійного, основного теоретичного масиву. У науці фінансового права до таких знань належать ті, що відображені у категоріях, утворюючих її Загальну частину. У фінансово- правових категоріях виражено головне, то сутнісне, що характеризує фінансове право в його постійному розвитку і що становить, за словами К.С. Бельського, її постійний капітал [83, с. 35]. Саме фінансово-правові категорії створюють стійкість фінансового права як галузі права, зберігають її цілісність.

Теоретичними побудовами у науці фінансового права є фінансово- правові принципи, теорії, концепції, доктрини, гіпотези, а також підсистеми - наукові підгалузі і дисципліни. Кожен з перерахованих компонентів являє собою організований комплекс фінансово-правового знання, набутого у результаті вивчення тієї чи іншої сторони предмета науки фінансового права або конкретного її об’єкта при використанні певного набору методів, що забезпечують спрямованість пізнання, його всебічність і глибину. Логічною опорою для конструювання складних теоретичних побудов і підсистем служать поняття як первинні елементи системи науки в цілому. Їх включення в різні компоненти системи залежить від проблематики і завдання дослідження [259; 702].

На відміну від фінансово-правових понять і категорій, які відіграють роль структурних елементів науки, принципи і теорії є сутнісними утвореннями в системі науки фінансового права. Вони не тільки з’єднують знання про предмет вивчення, а й розгортають, обґрунтовують ідею, яка закладається в основу вибору моделі фінансово-правового регулювання. Принципи та теорії побудовані на відповідній методологічній базі тому їх виділення і побудова пов’язана з найбільш високим ступенем логічного узагальнення, що виводить фінансово-правове знання на якісно вищий теоретичний рівень.

Принципи і теорії науки фінансового права відображають фінансово- правову дійсність, апробуються практикою і пояснюють її. Тому вони мають очевидний об’єктивний характер. Однак розрив розглянутих теоретичних побудов від реальності можливий і часто неминучий, оскільки закладене в них раціональне начало зумовлено призначенням науки випереджати практику, прогнозувати її розвиток, виробляти для неї орієнтири [333, с. 25]. Тому принципи, які не отримали правового оформлення, а залишилися на рівні гіпотези або утвердилися як доктрини, часто сприймаються як ідеал фінансово-правового регулювання, до досягнення якого слід прагнути, використовуючи правові засоби. Теорія, розвиваючись від принципу, закладеного в її основу, повинна знаходити йому підтвердження у фінансово- правовій практиці, пропонувати шляхи з’єднання правових ідей і фінансово- правової дійсності.

Між фінансово-правовими принципами і теоріями у науці фінансового права існує тісний і нерозривний зв’язок. Принцип є початком будь-якої теорії, відправним пунктом нарощування та поглиблення знання про досліджуване фінансово-правове явище або процес. У свою чергу, теорія розкриває зміст, пояснює та обґрунтовує принцип, який у своїй доведеності піднімається на більш високий рівень теоретичного узагальнення. Як вдало відмітила Н.О. Богданова, фактично результатом, якого прагне теорія, є той же початковий принцип, покладений в її основу, але вже в більш глибокому і конкретному наповненні [98, с. 166]. Крім того, в процесі побудови теорії складаються і формулюються принципи, які можуть бути відправними ідеями для інших теорій. Взаємозалежність даних системних утворень науки фінансового права полягає також у тому, що теорія не може скластися і бути послідовно вибудуваною без принципу, що лежить в її основі і об’ єднує отримане різними методами знання, яке належить до предмету її вивчення. І навпаки, принцип втрачає свою цінність і сенс, якщо не знаходить підтвердження і розвитку в теорії.

Фінансово-правове знання знаходить свою упорядкованість, цілісність і сутнісне наповнення у теоріях фінансового права. У них наукове дослідження знаходить своє логічне завершення, а накопичене емпіричне і теоретичне знання набуває форму, в якій послідовно викладений зміст досягає бажаного результату: розкриваються і систематизуються введені у науковий обіг поняття, наповнюються статусні характеристики, доводяться покладені в основу теорії і висунуті в процесі її побудови принципи.

Теорія є не простою сукупністю знань про предмет, а чітко організованою системою знань, кожен елемент якої органічно пов’язаний з іншими елементами даної системи і безпосередньо випливає з них. Тому, слід погодитись з твердженням І.Д. Андрєєва, що важлива особливість наукової теорії, неодмінна умова її спроможності виражається в тому, що вона повинна бути внутрішньо замкнутою системою, яка відображає чітко визначену в певних рамках сферу правової дійсності. Логічно це виражається в тому, що будь-яка теорія повинна бути внутрішньо несуперечливою в сенсі її чіткої логічної побудови. Якщо ця вимога виконується, то у науковій теорії не можна істотно змінити ні одного її елементу, не порушуючи при цьому всієї системи елементів цієї теорії [45, с. 24-25].

У залежності від ступеня значимості та місця в системі знань, у філософії та методології науки виділяють універсальні, базові та конкретні (приватні) наукові теорії [295, с. 241; 296, с.41; 390, с. 304]. Оскільки наука фінансового права є невід’ємною частиною правової науки та науки про суспільство в цілому, вважаємо, що зазначена класифікація наукових теорій може бути поширена і на дану галузь правових знань.

Найбільш високий рівень систематизації фінансово-правового знання знаходить своє відображення в універсальних теоріях, які відіграють особливу роль у науці фінансового права. Дані теорії несуть особливе методологічне навантаження, розкриваючи об’єкт, способи і завдання дослідження. Вони синтезують матеріал, на основі якого формулюються основні системоутворюючі конструкції науки, є центральною ланкою, що поєднує відомості про об’єкти фінансово-правової дійсності. До числа таких теорій, що характеризуються методологічною спрямованістю, можна віднести загальну теорію фінансового права, теорію фінансового контролю, теорію правового регулювання грошово-кредитних відносин тощо. Базові теорії присвячені обґрунтуванню основних категорій і комплексних інститутів фінансового права. Вбираючи в себе все фінансово-правове знання, вони структурують його за основними предметними сферами. До них належать теорія бюджету; бюджетного права; теорія податку; теорія емісійного права тощо. До базових можна віднести також теорії, що обґрунтовують правове становище особи як суб’єкта фінансово-правових відносин. У конкретних (приватно-наукових) теоріях проявляється різноманітність предмета вивчення науки фінансового права. Такі теорії формуються у різних сферах фінансово-правового знання. У них знаходять обґрунтування окремі фінансово-правові інститути та їх відносно відокремлені частини. Приватно-наукові теорії випливають з універсальних і базових теорій, є їх складовими частинами або конкретизують і розвивають їх.

Формування наукової теорії в системі науки фінансового права є складним, тривалим і часто суперечливим процесом. Однак, навіть сформована, «концептуально зріла» теорія не залишається незмінною. В ході історичного розвитку науки й суспільної практики вона безперервно розвивається і вдосконалюється, а іноді докорінно змінюється або навіть відкидається, якщо вона приходить в протиріччя з новими фактами або з новими даними науки. Як справедливо зазначив І.Д. Андрєєв, будь-яка теорія, як би вона точно і глибоко ні відображала ту чи іншу сферу дійсності, не може вичерпати її повністю, відобразити всі її нескінченно різноманітні властивості, зв’язки та взаємовідносини [45, с.108]. Правова дійсність у своєму розвитку є невичерпною, а отже - невичерпною вона є і у науковому пізнанні.

У зв’язку з цим, важливо відзначити, що дослідження фінансово- правової матерії повинно здійснюватись на основі загального методологічного принципу єдності теоретичної та предметно-практичної діяльності. Адже аналітична, пізнавальна, по суті теоретична діяльність науковця - дослідника закономірностей чи окремих аспектів фінансово- правового регулювання, завжди має своєю іманентною метою сприяння підвищення ефективності останнього за рахунок поглиблення знань про його природу, зміст та форму, розроблення пропозицій щодо його удосконалення. В цьому ми підтримуємо думку В. Селіванова, що відображаючи практичну діяльність, теоретичне пізнання входить в останню, впливаючи на неї, розвиваючи та змінюючи її [635, с. 41].

Таким чином, наука фінансового права в сучасному її стані є об’ємним, складним за своєю організацією та змістом теоретичним утворенням, що активно та бурхливо розвивається. Така її характеристика пов’язана як із суттєвим збільшенням фінансово-правових відносин, істотним розширенням їх видового різноманіття та, відповідно, збільшенням нормативного матеріалу, що регулює дані суспільні відносини. Наука фінансового права володіє всіма якостями сформованої теорії і займає місце провідної галузі юриспруденції завдяки наступним ключовим ознакам: повнотою і значним теоретичним потенціалом, розвиненим методологічним інструментарієм, чітким структуруванням і взаємозв’язком окремих теоретичних побудов, логічністю обґрунтованості сформульованих положень і висновків, достовірністю впроваджених у науковий обіг фактів і реальністю пропозицій. Всі ці ознаки об’єднані зверненою до фінансово-правової науки вимогою цілісності, яка виступає головним критерієм її концептуальної повноцінності. Цілісність притаманна науці фінансового права як складному теоретичному утворенню, характеризується ознакою системності. Тому проблема системи науки фінансового права, відображаючи, всі аспекти її існуючого стану і означуючи перспективи подальшого розвитку, є і вихідним началом, і визначальним критерієм концептуальної цілісності та сформованості даної галузі знань.