Сучасний монетаризм.

Озброївшись теорією контрольованої інфляції керівництво низки держав реалізовувало політику «дешевих грошей» у таких масштабах, що це врешті- решт (у 60-х рр. ХХ століття) призвело до високих темпів інфляції, про корисність якої за її високих показників вже не могло бути й мови.

Разом з тим сучасний монетаризм не є принципово новою теорією. Він, по суті, є відродженою й осучасненою неокласичною кількісною теорією. У процесі розвитку цієї теорії монетаристи спиралися на кейнсіанські дослідження грошового механізму і, безумовно, запозичили з нього те, що не суперечило реальній дійсності. Тому між сучасним монетаризмом і кейнсіанством є певна наступність, тим більше, що і саме кейнсіанство принципово не відкидало кількісної теорії [5, с.339].

Найбільш відомими представниками сучасного монетаризму вважають науковців чиказької школи на чолі з Мілтоном Фрідманом. Заперечуючи ефективність політики державного втручання в економіку, вони звинувачували теорії Дж.М.Кейнса у впровадженні основ інфляції. Головним джерелом криз і нестабільності економічного розвитку монетаристи назвали грошову сферу. Зокрема, вони виходили з того, що кількість грошей в обігу чинить домінуючий вплив на загальний потік витрат в економіці, а державний бюджет і примусове інвестування відіграють другорядну роль. І навпаки, за умов активного функціонування саморегульованого ринкового механізму економічні цикли згасають, економічні показники змінюються помірно, фізична маса товарів, що реалізуються, стає керованою і передбачуваною. М.Фрідман та А.Шварц довели, що номінальний обсяг ВВП перебуває у тісному взаємоз’язку з пропозицією грошей. Динаміка ВВП і цін прямує за динамікою маси грошей, що перебувають у обігу [4, с.200]. Прихильники монетаризму, прогнозуючи зростання товарної маси (на 1-4%), через політику додаткової емісії грошей обґрунтували здатність держави підтримувати необхідну товарно-речову рівновагу тривалий період. На цій основі М.Фрідман запропонував застосовувати правило механічного приросту грошової маси щорічно в середньому на 4% (М), що охоплює вірогідні 3% (ВВП) приросту реального продукту і 1% (V) зниження швидкості обігу грошей [4, с.200]. Оскільки монетаризм виник як відповідь на вирішення конкретних макроекономічних проблем - інфляції у 60-х рр. ХХ століття, то у з часом монетаристські рецепти макроекономічної політики почали втрачати популярність. Адже монетаризм був спрямований на вирішення лише однієї проблеми - інфляції, залишаючи поза увагою інші питання економічного розвитку.

6.