Дж.М.Кейнс і його внесок у кількісну теорію грошей

У відповідь на проблеми економічної депресії 30-х рр. ХХ століття, що настала після кризи 1929 року, виникла течія, що дістала назву «кейнсіанства». Головною проблемою тих років був економічний спад та безробіття, і саме на їх вирішення була спрямована діяльність Дж.М.Кейнса.

Кейнс розробив теоретичну концепцію «керованих грошей», яка ґрунтується на системі їх державного регулювання й використання з метою формування ефективного платоспроможного попиту, а також стимулювання інвестицій. Кейнс довів можливість регулювання грошей і використання їх центральним банком як ефективного інструмента регулювання економіки держави. Він відстоював доцільність проведення монетарної політики з метою згладжування коливань економічного циклу та впливу на економічний розвиток взагалі. Ідея М.І.Туган- Барановського про вплив кількості грошей на ціни і виробництво через механізм дисконтного процента суттєво вплинула на теорію Кейнса. Дж.М.Кейнс вважав процент та інвестиції основним шляхом впливу кількості грошей на процес відтворення, а в процентній політиці вбачав основний інструмент монетарної політики держави.

Дж. М. Кейнс довів, що гроші мають суттєве значення і виконують самостійну роль у розвитку економіки. Головним каналом зв’язку між сферою реальної економіки і грошовою сферою Кейнс вважав норму процента, яка зазнає впливу сил грошового ринку (попиту і пропозиції грошей) й одночасно сама впливає на прийняття рішень про майбутні інвестиції. Кейнс змістив центр аналізу ролі грошей в економіці з довгострокових часових інтервалів, як це робили неокласики, на короткострокові, тому що тільки на цих інтервалах можливо було з’ясувати механізм економічного циклу та вияснити зв’язок грошей з його розвитком.

де М — маса грошей,

Пр — ставка процента,

І — попит на інвестиції,

П_з — загальний обсяг платоспроможного попиту, ВВП — номінальний обсяг виробленого ВВП.

Кейнс розробив концепцію регульованого ціноутворення і підконтрольної інфляції. Збільшення попиту з боку держави та підприємців призводить до збільшення виробництва та зайнятості. В той же час збільшення попиту населення, оскільки він носить невиробничий характер, призводить до інфляції. У зв’язку з цим Кейнс рекомендує стимулювати приватні і державні інвестиції, але обмежувати заробітну плату працюючих. Кейнс розглядає два види інфляції [4, с.198-199]:

У напівінфляція (повільна або повзуча). Таке збільшення грошової маси в умовах безробіття, яка завдає не небезпеки, не скільки призводить до зростання цін, скільки сприяє залученню безробітних до процесу виробництва;

У справжня інфляція (галопуюча) - вона можлива лише при повній зайнятості, стверджував Кейнс, коли зростання грошової маси цілком проявляється у зростанні цін на товари і послуги.

Уведення в передатний механізм процента та інвестицій значно розтягнуло ланцюг зв’язку між масою грошей і цінами, зробило його не таким жорстким, що сприяло розширенню меж збільшення пропозиції грошей без інфляційних наслідків.

Слід зазначити, що Дж. М. Кейнс велику увагу приділив аналізу мотивів нагромадження грошей. Зокрема Кейнс виділяв три мотиви: трансакційний, завбачливості та спекулятивний. Транзакційний мотив передбачав нагромадження грошей для здійснення поточних витрат, мотив завбачливості передбачав нагромадження грошей «на чорний день» та для того, щоб скористатися непередбаченими можливостями. Спекулятивний мотив означав нагромадження грошей у ліквідній формі для того, щоб за умов зростання

прибутковості цінних паперів обміняти гроші на цінні папери, і у випадку падіння їх прибутковості - здійснити зворотній обмін.

Кейнс загострював увагу на проблемних наслідках надмірного зростання пропозиції грошей. Він стверджував, що нарощування її може досягти такого рівня, за якого ставка процента знижується до критично низької межі. За нею економіка потрапляє в так звану «ліквідну пастку»». Економічні суб’єкти віддають перевагу накопиченню ліквідності, перестають нарощувати дохідні активи, процентна ставка стабілізується і починає підвищуватися. У цих умовах перестає зростати інвестиційний попит, розривається ланцюжок зв’язку між грошима і виробництвом. Подальше зростання пропозиції грошей спричинить розбалансованість ринків, зростання цін та високу інфляцію. У цьому Кейнс убачав слабкість монетарного регулятора економіки, що дало Кейнсу підстави звернутися до фіскально-бюджетної політики як надійнішого та ефективнішого способу економічного регулювання. Він вважав, що з допомогою регулювання податків та дефіцитного бюджетного фінансування суспільних потреб можна більш оперативно і дієво впливати на платоспроможний попит, ніж через монетарну політику. [5, с.338].

Становлення теорії державного регулювання і її складової - кейнсіанського варіанта кількісної теорії - відбулося в умовах падіння виробництва в розвинутих країнах Заходу, посилення кризових явищ і безробіття. Головною метою був пошук виходу з кризи та шляхів пожвавлення економіки. Цей вихід, згідно з теорією Кейнса, був пов’язаний зі зменшенням відсотка за кредитами і посилення на цій основі інвестиційної активності [5, с.337]. Такий тип грошово- кредитної політики дістав назву політики «м’яких (або дешевих) грошей»». Якщо ж розширювати платоспроможний попит шляхом надмірного дефіцитного фінансування з державного бюджету, то це призведе призводить до такого самого надмірного зростання попиту та руйнівної інфляції, як і тривале проведення монетарної політики «дешевих грошей». Реалізація такого підходу протягом тривалого часу неминуче призводить до інфляції, що згодом проявилось в економіці країн, що управляли своєю економікою згідно з рекомендаціями Дж. М. Кейнса.

5.