Металістична теорія грошей.

Представники металістичної теорії грошей ототожнюють грошовий обіг з товарним обміном і стверджують, що золото і срібло вже за своєю природою є грошима. Вони не враховують суспільної природи грошей (ототожнюючи їх з золотом і сріблом) і вважають гроші простим засобом обміну, а резервній функції металевих грошей надають фундаментального значення [4, с.191].

Перші тези металістичної теорії з'явилися ще в античні часи, коли другий великий поділ праці (виділення ремесла із землеробства) зумовив появу в ролі загального еквіваленту металів: заліза та олова, свинцю та міді, срібла та золота. Подальший розвиток металістична теорія одержала в епоху первісного нагромадження капіталу, коли вона відіграла роль у боротьбі проти псування монет. У найбільш закінченому вигляді ця теорія була сформульована меркантилістами, які пов'язували її з вченням про гроші як про багатство нації. Ранні меркантилісти ототожнювали багатство із золотом та сріблом і зводили функції грошей до засобу нагромадження. Представники пізнього меркантилізму під багатством розуміли надлишок продуктів, який повинен перетворитись на зовнішньому ринку на гроші. Вони вбачали у грошах не тільки засіб нагромадження, а і засіб обігу та платежу. Ототожнюючи багатство з грошима, меркантилісти ігнорували проблему вартості товару і замінювали її міновою вартістю. На їх думку, товар має вартість, бо він купується за гроші. Пізні меркантилісти розуміли, що гроші - це товар, але вони не змогли пояснити, як і чому товар стає грошима, в чому суть вартості самих грошей [1]. Меркантилізм відображав погляди купців, які практикували зовнішньоторговельні операції. На їх думку, запорукою зростання багатства держави є позитивне сальдо платіжного балансу перш за все у частині торгівлі товарами. Прихильниками цієї теорії у ХУІІ-ХУІІІ ст. були: Ф. Галіані, Т. Мен, А. Монкретьєн, У. Стаффорд, Д. Норе.

Після завершення первинного нагромадження капіталу зовнішня торгівля перестала розглядатися як основне джерело збагачення держави. Зростала роль промисловості та сільського господарства. Науковці дедалі більшу роль відводили капіталу, що перебував у обороті, вказуючи, що запаси у вигляді золота і срібла (на відміну від капіталу, що перебуває у обороті) не приносять їх власнику додаткового доходу. Критики меркантилізму стверджували, що повноцінні металеві гроші гальмують розвиток економіки держави.

Повернення до металістичної теорії грошей відбулося після Другої світової війни. Французькі економісти А. Тулемон, Ж. Рюефф і М. Добре, а також англійський економіст Р. Харрод запропонували ідею про необхідність введення золотого стандарту в міжнародному обігу, а американський економіст М. Хальперін та француз III. Ріст висунули вимоги про введення його також у внутрішньому обігу [1]. Популярність металістичної теорії періодично зростає, оскільки принципи цієї теорії можуть бути використані у боротьбі з інфляцією.

2.