Сутність та класифікація видів цінних паперів.
Фінансовий інструмент - це контракт, результатом якого є створення фінансового активу одного суб’єкта господарювання і фінансового зобов’язання чи інструменту власного капіталу у іншого суб’єкта господарювання.
Фінансові інструменти в бухгалтерському обліку поділяються на:
У фінансові активи;
У фінансові зобов’язання;
У інструменти власного капіталу;
J похідні фінансові інструменти.
Фінансові активи включають: грошові кошти, не обмежені для використання, та їх еквіваленти; дебіторську заборгованість, не призначену для перепродажу; фінансові інвестиції, що утримуються до погашення; фінансові активи, призначені для перепродажу; інші фінансові активи.
Фінансові зобов'язання включають фінансові зобов'язання, призначені для перепродажу, та інші фінансові зобов'язання.
До інструментів власного капіталу належать прості акції, частки та інші види власного капіталу.
Похідні фінансові інструменти включають ф'ючерсні контракти, форвардні контракти та інші похідні фінансові інструменти.
Згідно з іншою класифікацією серед фінансових інструментів виділяють:
J валютні фінансові інструменти, які передбачають обмін однієї грошової одиниці на іншу;
J відсоткові фінансові інструменти, які приносять прибуток за фіксованими чи плаваючими ставками;
J майнові інструменти, наприклад, акції, дорогоцінні метали, сировина, товари.
Таким чином, до фінансових інструментів відносять цінні папери, строкові контракти (ф’ючерси), інструменти грошового обігу, відсоткові строкові контракти (форварди), строкові контракти на обмін (на певну дату в майбутньому) в разі залежності ціни від відсоткової ставки, валютного курсу чи фондового індексу (відсоткові, курсові чи індексні свопи), опціони, що дають право на купівлю або продаж будь-якого із зазначених фінансових інструментів, у т.ч. тих, що передбачають грошову форму оплати (курсові та відсоткові опціони).
Цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, що має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам[25].
Класифікація цінних паперів
За порядком розміщення цінні папери поділяють на емісійні та неемісійні. Емісійними цінними паперами визнаються такі цінні папери, які розміщуються випусками, мають рівні обсяг і терміни здійснення прав усередині одного випуску незалежно від часу придбання цінного паперу. Випуск емісійних цінних паперів вимагає обов'язкової державної реєстрації, без якої визнається недійс - ним. Таким чином, емісійні цінні папери є об'єктом масового випуску і при їх випуску, як правило, невідомі перші набувачі емісійних цінних паперів [3, с.165] (наприклад, акції чи облігації).
Неемісійні цінні папери можуть існувати виключно в документарній формі і за формою випуску можуть бути лише ордерними або на пред'явника [25]. Неемісійні цінні папери характеризуються тим, що видаються емітентом конкретному набувачу. При випуску неемісійних цінних паперів не вимагається здійснювати реєстрацію емісії. Неемісійні цінні папери називають комерційними цінними паперами, адже зазвичай вони є наслідком укладення комерційних правочинів. На відміну від емісійних цінних паперів, у яких існує один боржник і значна кількість кредиторів - осіб, які придбали емісійні цінні папери одного випуску, комерційні цінні папери передбачають одного боржника і, як правило, одного кредитора [3, с.165] (наприклад, векселі, чеки)
Цінні папери за формою існування поділяються на бездокументарні цінні папери та документарні цінні папери. Бездокументарним цінним папером є обліковий запис на рахунку в цінних паперах у системі депозитарного обліку цінних паперів. Документарним цінним папером є паперовий або
електронний документ, оформлений у визначеній законодавством формі, що містить найменування виду цінного папера, а також визначені законодавством реквізити [25].
Цінні папери за формою випуску можуть бути на пред'явника, іменні або ордерні [25]. Іменним цінним папером є такий цінний папір, який легітимує свого держателя в якості закріплених у цінному папері прав, якщо його ім'я зафіксоване в тексті документа, а також у реєстрі власників іменних цінних паперів, який веде відповідна особа. До іменних цінних паперів належать, наприклад, акції чи облігації. Ордерним цінним папером є такий документ, держатель якого визначений в якості зазначеного в ньому права, якщо на ньому зупиняється безперервний ряд передавальних написів. Ордерні цінні папери передаються шляхом вчинення на них передавального напису - індосаменту, який може бути іменним або бланковим. Ордерними цінними паперами є вексель і коносамент. Належним чином легітимованим суб'єктом прав, що закріплюються в цінних паперах на пред'явника, буде особа, яка є держателем цінного паперу. Цінними паперами на пред'явника є казначейські зобов'язання республіки і пред'явницькі акції, ощадні сертифікати та облігації внутрішніх і місцевих позик [3, с.165].
Іменні цінні папери відрізняються від цінних паперів на пред'явника тим, що останні, на відміну від іменних, не фіксують імені свого держателя. Для належної легітимації за цінними паперами на пред'явника достатньо пред'явити такий цінний папір. Дещо складнішою є ситуація з розмежуванням ордерних та іменних цінних паперів. Враховуючи те, що у ордерних, як і в документарних іменних цінних паперах, може бути зафіксоване ім'я уповноваженої особи. Однак на відміну від іменних цінних паперів, обов'язковим реквізитом яких є ім'я уповноваженої особи, ордерні можуть передаватися шляхом бланкового індосаменту, тобто шляхом здійснення передавального напису без зазначення ім'я набувача. Крім того, характерною ознакою іменних цінних паперів є те, що власники таких паперів фіксуються не тільки у тексті цінного паперу, а також у спеціальному реєстрі, який веде емітент або інша особа. У випадку ж з ордерними цінними паперами реєстр їх власників не ведеться [3, с.165].
В Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів [25]:
1) пайові цінні папери - цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів та сертифікатів ФОН), надають власнику право на участь в управлінні емітентом (крім інвестиційних сертифікатів та сертифікатів ФОН) і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді
дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента (крім сертифікатів ФОН). До пайових цінних паперів відносяться:
а) акції;
б) інвестиційні сертифікати;
в) сертифікати ФОН;
г) акції корпоративного інвестиційного фонду.
2) боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента або особи, яка видала неемісійний цінний папір, сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов'язання. До боргових цінних паперів відносяться:
а) облігації підприємств;
б) державні облігації України;
в) облігації місцевих позик;
г) казначейські зобов'язання України;
ґ) ощадні (депозитні) сертифікати;
д) векселі;
е) облігації міжнародних фінансових організацій;
3) іпотечні цінні папери - цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. До іпотечних цінних паперів відносяться:
а) іпотечні облігації;
б) іпотечні сертифікати;
в) заставні;
4) приватизаційні цінні папери - цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду;
5) похідні цінні папери - цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;
6) товаророзпорядчі цінні папери - цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.
Розглянемо найбільш поширені цінні папери.
Акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на
управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств. Акціонерне товариство розміщує тільки іменні акції. У разі існування акцій у документарній формі власникові акцій видається сертифікат акції (акцій). У сертифікаті акції (акцій) зазначаються вид цінного паперу, найменування акціонерного товариства, серія і номер сертифіката, міжнародний ідентифікаційний номер цінного паперу, тип і клас акцій, номінальна вартість акції, кількість акцій, що належить власникові за таким сертифікатом, ім'я (найменування) власника, підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою емітента (уповноваженої особи) [25].
Акціонерне товариство розміщує акції двох типів - прості та привілейовані. Прості акції надають їх власникам право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, на участь в управлінні акціонерним товариством, на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації та інші права, передбачені законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств. Прості акції надають їх власникам однакові права. Прості акції не підлягають конвертації у привілейовані акції або інші цінні папери акціонерного товариства. Надання будь-яких гарантій щодо отримання доходу (дивідендів) за простими акціями забороняється. Привілейовані акції надають їх власникам переважні, стосовно власників простих акцій, права на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, а також надають права на участь в управлінні акціонерним товариством у випадках, передбачених статутом і законом, який регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств. Частка привілейованих акцій у статутному капіталі акціонерного товариства не може перевищувати 25 відсотків. Реєстрацію випуску акцій здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку [25].
Облігація - цінний папір, що посвідчує внесення його першим власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений проспектом емісії (для державних облігацій України - умовами їх розміщення) строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено проспектом емісії (для державних облігацій України - умовами їх розміщення). Перехід права
власності на облігації емітента до іншої особи не є підставою для звільнення емітента від виконання зобов'язань, що підтверджуються облігацією. Облігації можуть існувати виключно в бездокументарній формі [25].
Емітент, у порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, може розміщувати відсоткові, цільові та дисконтні облігації.
Відсоткові облігації - облігації, за якими передбачається виплата відсоткових доходів.
Цільові облігації - облігації, виконання зобов'язань за якими здійснюється шляхом передачі товарів та/або надання послуг відповідно до вимог, встановлених проспектом емісії (для державних облігацій України - умовами їх розміщення), а також шляхом сплати коштів власнику таких облігацій у випадках та порядку, передбачених проспектом емісії облігацій (для державних облігацій України - умовами їх розміщення).
Дисконтні облігації - облігації, що розміщуються за ціною, нижчою ніж їх номінальна вартість. Різниця між ціною придбання та номінальною вартістю облігації, яка виплачується власнику облігації під час її погашення становить доход (дисконт) за облігацією.
Емітент може розміщувати іменні облігації та облігації на пред'явника. Обіг облігацій дозволяється після реєстрації Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати розміщення облігацій та видачі свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій [25].
Вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі. Казначейське зобов 'язання України - державний цінний папір, що розміщується виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб, посвідчує факт заборгованості Державного бюджету України перед власником казначейського зобов'язання України, дає власнику право на отримання грошового доходу та погашається відповідно до умов розміщення казначейських зобов'язань України. Номінальна вартість казначейських зобов'язань України може бути визначена у національній або іноземній валюті. Емісія казначейських зобов'язань України є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку [25].
Погашення та сплата доходу за казначейськими зобов'язаннями України гарантується доходами Державного бюджету України. Казначейські зобов'язання України можуть бути:
У довгострокові - понад п'ять років;
У середньострокові - від одного до п'яти років;
У короткострокові - до одного року.
Емітентом казначейських зобов'язань України виступає держава в особі Міністерства фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України. Казначейські зобов'язання України можуть бути іменними або на пред'явника. Казначейські зобов'язання України розміщуються у документарній або бездокументарній формі. У разі розміщення казначейських зобов'язань України у документарній формі видається сертифікат [25].
Інвестиційний сертифікат - цінний папір, який розміщується інвестиційним фондом, інвестиційною компанією, компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та посвідчує право власності інвестора на частку в інвестиційному фонді, взаємному фонді інвестиційної компанії та пайовому інвестиційному фонді. Емітентом інвестиційних сертифікатів виступає інвестиційний фонд, інвестиційна компанія або компанія з управління активами пайового інвестиційного фонду. Кількість проголошених інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду зазначається у проспекті емісії. Інвестиційні сертифікати можуть надавати його власнику право на отримання доходу у вигляді дивідендів [25].
Ощадний (депозитний) сертифікат - цінний папір, який підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав. Ощадний (депозитний) сертифікат є неемісійним цінним папером, що видається на певний строк (під відсотки, передбачені умовами його видачі). Ощадні (депозитні) сертифікати можуть бути іменними або на пред'явника та існують виключно у документарній формі. В ощадному (депозитному) сертифікаті зазначаються вид цінного паперу, найменування і місцезнаходження банку, що випустив сертифікат, серія і номер сертифіката, дата випуску, сума депозиту, процентна ставка, строк отримання вкладу, підпис керівника банку або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою банку. Права за іменним ощадним (депозитним) сертифікатом передаються в порядку, встановленому для відступлення права вимоги. Передача прав за ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника здійснюється шляхом передачі ощадного (депозитного) сертифіката. Доход за ощадними (депозитними) сертифікатами виплачується під час пред'явлення їх для оплати в банк, що розмістив ці сертифікати. У разі дострокового пред'явлення ощадного (депозитного) сертифіката до оплати банк виплачує суму вкладу та відсотки (за вкладами на вимогу), якщо умовами випуску сертифіката не передбачено інший розмір відсотків [25].
Особливого розвитку останнім часом дістали деривативи, тобто похідні фінансові інструменти. Дериватив - стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов'язання придбати або продати базовий актив на визначених умовах у майбутньому.
Базовий актив - товари, цінні папери, кошти, що є предметом виконання зобов'язань за деривативом. Основою деривативу можуть бути активи (товари, акції, облігації, позики та ін.), індекси (на відсоткові ставки, валютні курси, фондові індекси, індекси споживчих цін) або інші умови.
Продавець за деривативом - особа, яка згідно з форвардним та/або ф'ючерсним контрактами має продати базовий актив контракту, а згідно з опціоном зобов'язується продати (купити) базовий актив опціону.
Покупець за деривативом - особа, яка згідно з форвардним та/або ф'ючерсним контрактами має купити базовий актив контракту, а згідно з опціоном має право купити (продати) базовий актив опціону.
Деривативи мають бути укладені в письмовій формі.
Форвардний контракт - двостороння угода за стандартною (типовою) формою, яка засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) базовий актив у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни такого продажу під час укладення форвардного контракту. Основна мета валютних форвардів - забезпечення реальних потреб суб’єктів у валюті (наприклад, для міжнародної торгівлі чи інвестицій) чи хеджування валютних ризиків. Форварди - це угоди типу OTC (від англ. «over-the-counter» - через прилавок) - позабіржові угоди. Форварди укладаються на умовах, зручних для кожного конкретного банківського клієнта. Сума угоди, її термін, валютна пара - є для кожного клієнта індивідуальними, і визначаються у результаті домовленостей клієнта з банком. Тому форвардна угода, не відміну від ф’ючерсу, не є стандартною, що визначає її низьку ліквідність на вторинному ринку. Форвард є обов’язковим до виконання сторонами угоди.
Ф'ючерсний контракт (ф'ючерс) - стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) базовий актив у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на момент укладення контракту. Ф'ючерсний контракт - контракт, аналогічний до форвардного, але він відбувається за стандартизованими умовами: здійснюється тільки на біржах, форма та умови контрактів уніфіковані, і розрахунки щодо купівлі-продажу ф'ючерсних контрактів здійснюються через розрахункову палату біржі, яка гарантує своєчасність і повноту платежів. Їх головна мета - хеджування (страхування ризику) та спекуляція.
Розрізняють валютні ф’ючерси, процентні ф’ючерси та ф’ючерси на фондовий індекс.
Валютний ф'ючерс - це контракт, базовим активом яких є певна сума валюти. Обсяги прибутку (збитку) учасників торгів такими контрактами визначається як результат зростання чи падіння ринкового валютного курсу у порівнянні зі значенням курсу, зафіксованим у контракті.
Ф'ючерс на фондовий індекс - це контракт, базовим активом яких є фондовий індекс. Обсяги прибутку (збитку) учасників торгів такими контрактами визначається як результат зростання чи падіння фондового індексу у порівнянні з його значенням, зафіксованим у контракті. Для визначення суми прибутку (збитку) учасника торгів з такими контрактами використовується множник специфікації, виражений у грошових одиницях. На дату виконання контракту сплачується грошова сума, рівна добутку множника на різницю значення індексу при закритті контракту в останній день торгівлі і ціною ф’ючерсного контракту. Якщо значення індексу при виконанні контракту нижче за ціну контракту, то має місце збиток покупця контракту і прибуток його продавця, і навпаки.
Відсотковий ф'ючерс — це договірне зобов’язання купити (прийняти) та продати (поставити) відсотковий інструмент згідно з обумовленими в контракті термінами і процентною ставкою у майбутньому. Таким відсотковим інструментом може виступати казначейський вексель чи облігація.
Розрізняють валютні, процентні свопи та свопи активів.
Валютний своп (currency swap) - валютна операція за договором, умови якого передбачають покупку (продаж) іноземної валюти зі зворотним її продажем (купівлею) на певну дату в майбутньому з фіксацією умов цих операцій у момент укладення договору.
Процентний своп - це контрактна угода між двома сторонами, відомими як учасники свопу, про обмін потоками грошових коштів, які розраховані за різними ставками, але виходячи з однієї суми, відомої як умовна сума. Як правило, один потік коштів розраховується за фіксованою ставкою, а інший - за плаваючою ставкою [26].
Своп активів - полягає у обміні процентними платежами в одній чи в різних валютах. Однак процентні платежі пов’язані не з залученням коштів, а з їх інвестуванням. Оскільки кошти інвестуються під фіксовану чи плаваючу процентну ставку в ті чи інші активи, цей своп отримав назву активів.
Опціон (від англ. option - вибір, право вибору) - стандартний документ, що засвідчує право придбати (продати) базовий актив на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого контракту. Опціон - це фінансовий інструмент, який дає його власнику право вибору щодо того, чи здійснювати угоду, яка є предметом опціонної угоди. Продавець опціону зобов’язується виконати угоду якщо такими будуть побажання власника опціону. Розрізняють такі різновиди опціонів: товарні (на товари і товарні ф’ючерси); валютні (на валюту і валютні ф’ючерси); фондові (на фондові індекси, на акції); відсоткові (на майбутню відсоткову ставку, відсоткові ф’ючерси).
Відсотковий опціон дає його власнику право залучити кошти під певну відсоткову ставку у майбутньому, або відмовитися від цього залежно від рівня і динаміки ринкової відсоткової ставки. Виділяють опціони «Cap» і «Floor». «Cap» покликаний зафіксувати максимальну відсоткову ставку для того учасника угоди, хто планує у майбутньому залучати кошти і страхується від зростання відсоткової ставки. «Floor» фіксує мінімальну відсоткову ставку для того, хто планує розміщувати кошти і страхується від падіння ставок.
Фондовий опціон - це опціон на фондовий індекс чи акції. Базовим активом опціону на фондовий індекс є значення фондового індексу. За аналогією з ф’ючерсом на фондовий індекс, Обсяги прибутку (збитку) учасників торгів такими контрактами визначається як результат зростання чи падіння фондового індексу у порівнянні з його значенням, зафіксованим у контракті. Для визначення суми прибутку (збитку) використовується так званий «множник». Для опціонів на акції базовим активом є акції.