4.2. Планування валового прибутку підприємства

Прибуток від основної діяльності підприємства (валовий прибуток) формується в результаті продажу продукції, реалізації виконаних робіт чи наданих послуг. Його сума залежить від двох основних чинників: обсягу продажу (чистого доходу) та собівартості реалізованої продукції, робіт або послуг.

Собівартість продукції (товарів, робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво. Склад і порядок калькулювання витрат, які включають до собівартості продукції, регулює Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 16 "Витрати". До виробничої собівартості продукції включають прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі виробничі витрати та загальновиробничі витрати. Докладний перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції підприємство встановлює самостійно.

До прямих матеріальних витрат належить вартість сировини та основних матеріалів, купованих напівфабрикатів і комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Оцінку прямих матеріальних витрат здійснюють одним із таких методів:

- ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

- середньозваженої собівартості;

- собівартості перших за часом надходжень запасів (ФІФО);

- собівартості останніх за часом надходжень запасів (ЛІФО);

- нормативних затрат;

- ціни продажу.

До складу прямих витрат на оплату праці включають заробітну платню та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу інших прямих витрат належать усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи з прямої заробітної плати, плата за оренду земельних і майнових паїв, втрати від браку (вартість остаточно забракованої продукції) та витрати на виправлення браку, що належить до певного виду продукції.

До складу загальновиробничих витрат включають витрати на управління виробництвом (оплату праці апарату управління цехами і дільницями, витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів тощо), амортизацію основних засобів і нематеріальних активів загальновиробничого призначення, витрати на утримання, експлуатацію і ремонт, страхування та операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення, витрати на вдосконалення технології та організації виробництва, витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень, витрати на обслуговування виробничого процесу (оплату праці загальновиробничого персоналу, технологічний контроль за виробничими процесами та якістю продукції тощо), витрати на охорону праці, техніку безпеки, охорону довкілля, інші витрати (на внутрішньозаводське переміщення вантажів, нестачі та втрати від псування цінностей, оплату простоїв) тощо.

Собівартість готової (товарної) продукції (Ст) визначають коригуванням суми виробничих витрат підприємства у звітному періоді на величину незавершеного виробництва на початок і кінець звітного періоду:

Ст = НВп + Св - НВк, (4.3)

де НВп - незавершене виробництво на початок звітного періоду, грн.;

Св - виробничі витрати підприємства за звітний пе­ріод, грн.;

НВк - незавершене виробництво на кінець звітного періоду, грн.

Собівартість реалізованої продукції (Ср) обчислюють як алгебраїчну суму собівартості товарної продукції та зміни залишків готової продукції на складах підприємства на початок і кінець звітного періоду за формулою:

Ср = Зп + Ст - Зк, (4.4)

де Зп - залишки готової продукції на початок звітного періоду, грн.;

Ст - собівартість виготовленої продукції за звітний період, грн.;

Зк - залишки готової продукції на кінець звітного періоду, грн.

У фінансовій звітності подають інформацію про склад витрат підприємства за економічними елементами.

Економічний елемент - це сукупність економічно однорідних видів витрат.

Прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) є основним джерелом формування власних фінансових ресурсів підприємства. Тому важливо правильно обґрунтувати його величину на плановий період.

На підприємствах виробничої сфери застосовують три основні методи обчислення планового прибутку від реалізації продукції:

1) метод прямого розрахунку;

2) метод розрахунку прибутку за показником витрат на одну гривню реалізованої продукції;

3) економічний (аналітичний) метод.

Згідно з методом прямого розрахунку, планову суму прибутку обчислюють за окремими видами (асортиментом) продукції, яку виробляє підприємство. Розрахунок здійснюють на основі таких показників:

- плановий обсяг реалізації продукції за асортиментом виробів;

- планова собівартість одиниці продукції;

- планова ціна одиниці реалізованої продукції (ціна виробника) за її асортиментом.

За належної обґрунтованості вихідних даних метод прямого розрахунку планової суми прибутку підприємства дає змогу отримати достатньо точні результати. Основними його недоліками є значна трудомісткість обчислень і збору вихідних даних.

Метод визначення прибутку за показником витрат на одну гривню реалізованої продукції - це укрупнений метод, який використовують для розрахунку прибутку від реалізації продукції по підприємству загалом. Обчислення планової суми прибутку здійснюють на основі таких даних:

- собівартість одиниці продукції, реалізованої в базовому періоді;

- очікуваний загальний обсяг реалізації продукції у плановому періоді;

- очікувана зміна витрат на вартісну одиницю реалізованої продукції у плановому періоді порівняно з витратами базового періоду.

Метод обчислення прибутку на основі показника витрат на вартісну одиницю продукції менш трудомісткий, аніж метод прямого розрахунку, однак він не дає змоги визначити рівень впливу окремих чинників на зміну прибутку підприємства.

Вплив окремих чинників (обсягу виробництва і реалізації продукції, собівартості продукції, ціни реалізації та рентабельності продукції тощо) на зміну планового прибутку підприємства визначають, застосовуючи економічний (аналітичний) метод. Його можна застосовувати для визначення прибутку як за порівняльною, так і за непорівняльною продукцією.

Порівняльна продукція - це продукція, яку виробляли на підприємстві в попередньому (базовому) періоді; непорівняльна продукція - це продукція, яку в попередньому (базовому) періоді на підприємстві не виробляли.

Розрахунок планового прибутку за порівняльною продукцією здійснюють у такій послідовності:

- визначають базовий рівень витрат і прибуток на одиницю продукції в базовому періоді;

- обчислюють собівартість продукції і прибуток планового періоду за рівнем рентабельності базового періоду;

- розраховують відсоток і суму зниження собівартості продукції та приріст прибутку від зменшення витрат на одиницю продукції, передбаченої для реалізації у плановому періоді порівняно з базовим періодом;

- оцінюють вплив окремих чинників на загальну зміну прибутку підприємства в плановому періоді порівняно з базовим періодом.

При плануванні показника прибутку від реалізації продукції треба врахувати зміну прибутку в залишках готової продукції на складах. Прибуток від реалізації продукції з урахуванням зміни залишків готової продукції на складах розраховують за формулою:

Пр = Пп + Пт - Пк, (4.5)

де Пр - прибуток від реалізації продукції за плановий період;

Пп - прибуток у залишках готової продукції на початок планового періоду;

Пт - прибуток у виготовленій товарній продукції за плановий період;

Пк - прибуток в очікуваних залишках готової продукції на кінець планового періоду.