Ревізія обліку витрат, їх вплив на собівартість продукції

Відповідно до Положення (стандарта) бухгалтерського обліку (ПБО) 16 “Витрати”, затвердженого Міністерством фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318 (зареєстровано в Мін’юсті України 19 січня 2000 року), особливе значення належить класифікації витрат за економічними елемента­ми.

При ревізії витрат виробництва використовується інформація, що ві­дображена на рахунку 23 “Виробництво” відповідно до первинних докумен­тів, які обґрунтовують ті або інші витрати. Такі первинні документи залежать

від змісту витрат (лімітно-забірні картки, наряди та розрахунково-платіжні відомості, розрахунки амортизації та інші документи). Ці документи під час ревізії перевіряють за змістом і сутністю, з погляду законності і доцільності операцій, і їх дані порівнюють з дебетовими записами облікових реєстрів за рахунком 23 “Виробництво”.

Ревізія витрат тісно узгоджується з ревізією операцій, пов’язаних з обчисленням собівартості одиниці продукції. У зв’язку з тим витрати, що об­ліковуються за дебетом рахунка 23 “Виробництво” співставляються з даними витрат, що відображені в калькуляції. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції визначається підприємством самостійно.

Ревізія витрат тісно пов’язана з собівартістю продукції. При ревізії цих операцій, необхідно враховувати, що вона являє собою собівартість, яка належить до виготовленої та реалізованої продукції за звітний період. Що стосується виробничих витрат, які були пов’язані з невиготовленою та нереа­лізованою продукцією, то вони повинні відображатись у балансі за статтями “Незавершене виробництво” або “Готова продукція на складі”.

Що стосується собівартості реалізованої продукції, то вона визнача­ється розподілом собівартості готової продукції на складі і тієї, що відванта­жена. Показники собівартості продукції не регламентуються положеннями, а її визначення цілком належить до прерогативи самого підприємства. Визна­чення собівартості продукції необхідне для того, щоб підприємство мало змогу орієнтуватися, за якою ціною доцільно здійснювати реалізацію проду­кції.

Для контролю витрат за функціональними ознаками використовують інформацію рахунків класу 9 “Витрати діяльності”, що ведеться на підприєм­ствах (крім малих підприємств). Це дозволяє здійснювати детальний конт­роль витрат. Для контролю інших операційних витрат використовують інфо­рмацію, що відображається на рахунку 84 “Інші операційні витрати”, а інфо­рмацію про витрати, що не пов’язані з операційною діяльністю одержаних з рахунка 85 “Інші витрати”.

При ревізії підприємств, що використовують рахунки класу 8 “Витра­ти за елементами” спочатку перевіряють інформацію про матеріальні витрати за дебетом рахунка 80 “Матеріальні витрати” (відповідний субрахунок) і за кредитом 20 “Виробничі запаси” (відповідний субрахунок), а потім дані цих витрат ще перевіряють за дебетом рахунків 23 “Виробництво”, 91 “Загальновиробничі витрати”, 92 “Адміністративні витрати” і за кредитом рахунка 80 “Матеріальні витрати” (певний субрахунок).

Для всіх підприємств (крім малих) усі витрати класифікуються і облі­ковуються за видами діяльності на рахунках класу 9 “Витрати діяльності”. Такий облік витрат дозволяє без особливих зусиль здійснити перевірку інфо­рмації, що відображається у “Звіті про фінансові результати”. Ця інформація дає можливість здійснювати перевірку результатів діяльності в напрямі фун­кціонального групування доходів і витрат. Але в зв’язку з тим, що вартість реалізації є її дохід, що обліковується на рахунку 90 “Собівартість реаліза­ції”, та за даними цього рахунка можна здійснити перевірку інформації про собівартість реалізованої готової продукції.

Малі підприємства можуть вести облік витрат тільки на рахунку кла­су 8 “Витрати за елементами”. Усі витрати (включаючи матеріальні витрати (рах. 20), витрати на оплату праці (рах. 81), витрати на соціальні заходи (рах. 82), амортизація (рах. 83), інші операційні витрати (рах. 84), інші витрати (рах. 85) списуються безпосередньо з кредиту цих рахунків у дебет рахунка 23 “Виробництво” (у частині тільки прямих і виробничих витрат). Підприєм­ства, які використовують облік витрат тільки із застосуванням рахунків класу 8 “Витрати за елементами” (такі підприємства взагалі можуть не використо­вувати рахунки класу 9 “Витрати діяльності”), всі витрати, пов’язані з інвес­тиційною діяльністю, а також витрати при надзвичайних операціях обліко­вуються на рахунку 85 “Інші витрати”. Відповідно до Закону України “Про підприємства в Україні” від 27.03.91 р. № 887 до таких підприємств, нале­жать такі, в яких чисельність працівників у промисловості не перевищує 200 чоловік (в інших галузях виробничої сфери 50 чоловік). Відповідно до Указу

Президента України “Про державну підтримку малого підприємництва” від 12.05.98 р. № 456/98 до суб’єктів малого підприємництва належать суб’єкти підприємництва будь-якої форми власності, в яких середньоспискова чисель­ність працюючих не перевищує 50 осіб, а обсяг виручки від реалізації за рік не перевищує 1,0 млн. грн.

Під час ревізії витрат на виробництво, перш за все, потрібно переві­рити собівартість нормативних калькуляцій окремих видів продукції за стат­тями витрат, а також перевірити розрахунки нормативної собівартості проду­кції, що реалізується.

Перевірку обґрунтованості нормування витрат починають із дослі­дження діяльності й обґрунтованості комплексних витрат (витрати на підго­товку та освоєння виробництва, витрат щодо утримання й експлуатації обла­днання, цехових і загальновиробничих витрат, транспортно-заготівельних витрат, інших виробничих витрат та позареалізаційних витрат).

Перевіряючи розрахунки нормування витрат на освоєння виробницт­ва, цехів і агрегатів, особливу увагу звертають на можливі випадки, коли до них включають витрати, які не мають відношення до операцій, пов’язаних із підготовкою і освоєнням виробництва.

Перевірку нормування витрат на утримання й експлуатацію облад­нання здійснюють за окремими стадіями.

Нормування цехових і загальновиробничих витрат перевіряють на пі­дставі вивчення структури організації управління, акцентуючи увагу на її спрощення.

Перевіряючи загальновиробничі витрати, особливу увагу звертають на списання інших витрат, яка розглядається за групами витрат, передбаче­них зазначеним стандартом. Кожну групу цих витрат перевіряють із погляду додержання встановлених лімітів, нормативів, законності й обґрунтованості витрат.

Поряд з такою детальною перевіркою статей витрат перевіряють зве­дений кошторис витрат на виробництво за елементами. Для цього перевіря-

ють розрахунки всіх витрат основного, допоміжного і транспортних цехів за винятком внутрішньозаводського обігу. Але на підприємствах текстильної, шкіровзуттєвої, хутрової, м’ясної, цукрової, маслопереробної, мукомольної, тютюнової та лісозаготівельної промисловості внутрішньозаводський обіг напівфабрикатів власного виробництва, які передаються з цеху в цех за вста­новленими цінами, включається в кошторис витрат на виробництво.

Важливою ділянкою ревізії є вивчення нормативно-планової собівар­тості окремих видів продукції. Калькуляційні статті витрат її порівнюють із фактичною собівартістю і при встановленні відхилень (особливо у бік підви­щення собівартості продукції) з’ясовують їх причини.

При перевірці витрат, пов’язаних з оплатою праці, з’ясовують прави­льність норм виробітку, розцінок. При цьому звертають увагу на недопусти­мість включення у відомість норм і розцінок за окремими видами продукції трудових витрат на виготовлення деталей і комплектуючих виробів, які підп­риємство одержує зі сторони (від інших підприємств).

У тому випадку, коли відповідно до певних умов, підприємство зму­шене відступати від розроблених нормативів витрат сировини, матеріалів і заробітної плати працівникам виробництва, ревізор повинен обґрунтувати ці відхилення від нормативів спеціальними розрахунками.

6.4.