Чинники трансакційного попиту на гроші

Розглянемо детальніше основні чинники, які впливають на трансакційний попит з врахуванням новітніх досліджень.

Важливим визначником трансакційного попиту на гроші є рівень цін.

Номінальний попит на гроші - це попит на номінальні грошові залишки, які вимірюються у поточних грошових одиницях, купівельна спро­можність яких коливається від зміни ціни. Для купівлі однієї і тієї ж кількості благ домогосподарству з підвищенням цін потрібно мати більшу кількість грошей, і навпаки, зі зниженням цін є можливість обійтись меншою сумою грошей. Отже, номінальний попит на гроші перебуває у прямій залежності від цін товарів і послуг.

Між тим для домогосподарств і фірм важлива купівельна спроможність грошей, а не їх номінальна кількість. Тому попит на гроші важливо розгляда­ти у реальному виразі, незалежно від коливань цін. Тоді є можливість вияви­ти інші чинники, що впливають на грошовий попит.

Реальний попит на гроші - це попит на реальні грошові залишки, або іншими словами - це величина грошових залишків, обчислена з враху­ванням їх купівельної спроможності. Реальний попит вимірюється у постій­них грошових одиницях. Зв'язок між реальним і номінальним попитом (за­лишками) відображає формула:

Реальна грошова маса залишається незмінною, коли номінальна грошова маса зростає у тій же пропорції, що і рівень цін.

На рис. 14.10. зображено криві номінального і реального попиту в залеж­ності від характеру зміни цін за інших незмінних умов (припускаємо, що реа­льний ВВП не зростає). Рис. 14.10. а) відображає ситуацію, коли рівень цін постійний за винятком одного стрибка, рівень інфляції лінія M / P відображає реальний попит на гроші, M - номінальний попит, P - рівень цін, на горизонтальній осі відкладено час.

Рис. 14.10. Попит на гроші та рівень цін

грошові залишки зростає пропорційно рівню цін, то попит на реальні залиш­ки залишається незмінним, але нижчим, ніж за нульової інфляції. На графіку 14.10. в) маємо випадок прискорення інфляції, коли рівень цін зростає більш швидкими темпами, ніж номінальний попит. Реальний попит падає, причому падіння прискорюється.

Другим важливим чинником, що впливає на реальний попит на гроші, є величина ВВП. Якщо розглядати трансакційний попит з точки зору економі­чної системи в цілому, сумарний запас грошей у суспільстві змінюється за інших незмінних умов пропорційно рівню номінального ВВП.

Чим більша величина номінального ВВП, тим більша кількість ділових операцій відбувається за певний період, наприклад, за рік, тим більше грошей перебуває в обігу. Залежність між кількістю ділових операцій і кількістю грошей виражає первинне кількісне рівняння обміну: де T - кількість операцій обміну товарів чи послуг на гроші протягом року; P - ціна типової ділової операції; PT - дорівнює кількості грошей, які пе­рейшли з рук в руки; M - кількість грошей; V - швидкість обігу грошей.

У такому вигляді рівняння застосувати неможливо, тому що важко вимі­ряти кількість ділових операцій. Тому застосовують модифікацію цього рів­няння, замінюючи кількість операцій T загальним обсягом виробництва Y. Ці величини взаємопов’язані, хоч операцій може бути більше, оскільки часом продають уживані речі, але в середньому вартість ділових операцій, вираже­на у грошах, приблизно дорівнює вартісному обсягові виробництва PY. Те­пер кількісне рівняння обміну можна записати: MV = PY.

Оскільки Y водночас є і сукупним доходом, то V у такому варіанті рів­няння обміну називається швидкістю обігу грошей у русі доходів. Швидкість обігу грошей у русі доходів показує кількість власників, у руках яких перебу­вала протягом року грошова одиниця.

Отже, можемо визначити, що номінальний попит на гроші для угод пе­ребуває у прямій залежності від номінального ВВП і в оберненій залежності від швидкості обігу грошей:

З цього жрівняння можна вивести взаємозв’язок між реальним попитом для угоді реальним ВВП:

Зростання реального ВВП (Y) збільшує споживання домогосподарств і фірм, обсяг ділових угод зростає, через що збільшуються бажані реальні грошові залишки на руках. Однак розрахунки за моделлю Баумоля - Тобіна показують, що зростання реального попиту на гроші і реального ВВП не пропорційне. Збільшення реального доходу на а% веде до збільшення гро­шових залишків на а / 2% - це означає, що еластичність попиту на гроші за реальним доходом дорівнює 1/2. Коли реальний доход зростає, то попит на гроші також зростає, але меншими темпами, ніж доход. Отже, домогосподар- ства економлять свої грошові залишки при зростанні реального доходу. Мо­жна зробити висновок, що тут спостерігається економія від масштабу при збереженні грошових залишків в умовах зростання реального доходу.

Емпіричні дослідження показали, що еластичність попиту на гроші за ре­альним доходом у масштабах всієї економіки неоднакова у різних країнах і в часі. У короткостроковому періоді вона дійсно менша за одиницю, колива­ється від 0,06-0,04 (Бельгія - Швейцарія) до 0,64 (Фінляндія), а у довгостро­ковому періоді в середньому досягає 1,2.^[60]

Третім класичним чинником є швидкість обігу грошей. Швидкість обігу грошей - важлива категорія у теорії грошей, її визначають як відношення но­мінального ВВП до кількості грошей в обігу.

Як було відзначено, у багатьох випадках припускають, що швидкість обі­гу грошей постійна, За такого припущення рівнянняозна­

чає, що зміна кількості грошей (M) повинна спричинити пропорційну зміну номінального ВВП (PY). Таким чином, за сталої швидкості обігу грошей кількість грошей визначає грошову вартість обсягу виробництва в економіч­ній системі.

На основі припущення, що швидкість обігу досить стабільна, кількісна теорія грошей була розвинута представниками школи монетаризму. Моне­тариста підкреслюють, що коли V стабільна, а обсяг продукції є екзогенною величиною, то зміна M завжди веде до зміни рівня цін. Отже, зміна кількос­ті грошей - це ключовий елемент контролю за рівнем цін, контроль за інфля­цією зводиться просто до контролю над М. Опоненти монетаристів запере­чують цю точку зору. Вони вважають, що швидкість обігу грошей не є ста­лою, тому постійне збільшення кількості грошей необов’язково веде до по­стійного зростання цін. Емпіричні дослідження показують, що кожному гро­шовому агрегату властива своя швидкість обігу. Найбільшу швидкість мають гроші M₀ (грошова база) і M₁, при цьому відмічається тенденція підвищен­ня швидкості обігу цих агрегатів, в той час як M₂ зберігає стабільність.

Число оборотів грошової маси за даний період, необхідне для забезпечен­ня сукупного обсягу угод в економіці, називають трансакційною (операцій­но) швидкістю. Обсяг угод набагато перевищує розмір доходу - це означає, що трансакційна швидкість обігу грошей вища за швидкість обігу грошей у кругопотоці доходів.

Довгострокову тенденцію підвищення швидкості обігу грошей M₀ і M₁ часто пов’язують з технологічними змінами у використанні грошей (запрова­дженням електронних банківських автоматів, кредитних карток), а також зі зростанням середніх темпів інфляції і номінальних процентних ставок.

З моделі Баумоля-Тобіна випливає, що рівень цін сам по собі не впливає на швидкість обігу грошей. Зате суттєвий вплив мають процентні ставки, їх підвищення прискорює швидкість обігу грошей, тому що домогосподарства частіше звертаються в банк і беруть менші суми, щоб зменшити альтернатив­ні витрати зберігання грошей.

Крім того, на швидкість обігу грошей впливає величина реального ВВП. Оскільки при зростанні реального ВВП реальний попит на гроші також зрос- тає, але меншими темпами, тому відношення Y /M зростає.

Отже, швидкість обігу грошей у кругопотоці доходів може бути виражена як зростаюча функція від процентної ставки і реального доходу:

Номінальну процентну ставку сучасні економісти вважають четвертим важливим визначником трансакційного попиту на гроші. При поверхневому підході можна думати, що трансакційний попит не зазнає впливу коливань ставки проценту, адже він обслуговує ділові угоди, величина яких залежить від номінального ВВП. Проте номінальна процентна ставка є вартістю втра­чених можливостей. Підвищення процентної ставки збільшує альтернативні витрати зберігання грошей, тому домогосподарства вважають за краще зме­ншувати свої грошові залишки. Цим досягають мінімізації сукупних витрат. Отже, зростання процентної ставки веде до зниження попиту на реальні гро­шові залишки.

За моделлю Баумоля-Тобіна можна обчислити співвідношення між реаль­ним попитом на гроші і номінальною ставкою проценту. Підвищення проце­нтної ставки І на 1% викликає скорочення попиту на 0,5%. Таким чином, еластичність попиту на гроші за процентною ставкою дорівнює (-1/2).

Обернена залежність попиту на гроші від ставки проценту прослідкову- ється також і у випадку, коли гроші M₁ приносять деякий невеликий про­цент (i_m), як це практикують у багатьох країнах. Тут альтернативні витрати збереження грошей визначаються як різниця між процентною ставкою на об­лігації (i) та процентною ставкою за збереження:

14.5.