Портфельні теорії спекулятивного попиту на гроші

Аналіз трансакційного попиту на гроші пояснює функції грошей як засо­бу обігу і як рахункової одиниці. Ми розглядали тут гроші у вузькому смислі - як агрегат M₁, куди відносять готівку, чекові і безстрокові вклади, які не приносять процентів або мають дуже низький процент.

При зростанні номінальної процентної ставки в результаті інфляції альте­рнативні втрати збереження грошей як активів зростають. Тоді чому ж люди,

незважаючи на втрати можливих доходів, все-таки зберігають вдома готівко­ві гроші як активи? Цьому є кілька причин.

По-перше, гроші зберігаються як засіб нагромадження багатства тому, що вони забезпечують анонімність їх власників, чого не можна гарантувати, від­кривши рахунок у банку. Ця властивість високо ціниться ділками тіньової економіки, які приховують свої доходи від оподаткування або займаються незаконними видами діяльності (торгівля наркотиками, зброєю).

Друга причина - це недовіра до фінансових інститутів країни. Особливо вона проявляється у періоди фінансової нестабільності, коли існує загроза банкрутства комерційних банків чи інших фінансових посередників. Люди, не схильні до ризику, надають перевагу збереженню частини свого багатства вдома у вигляді грошей і вилучають свої гроші з банків.

По-третє, у періоди високої інфляції іноземна валюта може витісняти наці­ональну. Навіть якщо у державі немає вільного продажу інвалюти, люди купу­ють її на „чорному ринку“ і зберігають свої заощадження в іноземній валюті.

Отже, гроші зберігають для зменшення ризиків. Тут ми повинні звернути­ся до компоненту грошей у формі M₂ (за стандартами МВФ), що включає заощаджувальні вклади, дрібні строкові вклади та цінні папери. Як було з'ясовано, коли гроші розглядаються економічними агентами як один з мож­ливих фінансових активів для нагромадження багатства поряд з цінними па­перами, виникає спекулятивний попит на гроші або попит на гроші як ак­тиви. Сучасні пояснення цього попиту здійснюються на основі „портфель­них теорій’”.

Основи теорії вибору портфеля вперше були розроблені нобелевським ла­уреатом Гаррі Марковіцем на початку 1950-х рр. Формально портфель - це набір активів, не лише фінансових, таких як гроші, облігації, акції різного ви­ду, але й реальних - землі, нерухомості, золота, картин і т.п. Теорія портфелю виходить з того, що економічні агенти не схильні до ризику, тому вони нама­гаються не лише максимізувати доходність своїх активів, але й зменшити ри­зик від їх зберігання. Важливо досягти деякої оптимальної комбінації ризику і доходності портфеля, керуючись правилом „не кладіть всі яйці до одного кошика“. Економічні агенти, прагнучи мінімізувати ризик, оцінюють його по відношенню до кожного активу і диверсифікують власні активи.

Виходячи з цих міркувань, люди нагромаджують гроші як частину свого портфелю активів. Найбільш важливим є те, що нагромадження грошей має певну специфіку щодо поєднання в них ризику і доходності у порівнянні з іншими активами. Зокрема, гроші приносять надійний номінальний доход, тоді як ціни на акції і облігації можуть знизитись. Гроші M₁ (готівка і пото­чні депозити) приносять дуже малі проценти або взагалі не приносять їх, але, як ми вже відзначали, у випадку необхідності зберегти анонімність багатства, за недовіри до банківської системи або влади, чи в умовах нестійкості вітчиз­няної валюти - люди отримують стимул до збереження готівки у національ­ній або іноземній валюті.

Один з особливих аспектів „теорії портфеля” - виділення спекулятивного мотиву, у зв'язку з чим попит на гроші як активи і називають спекулятив­ним попитом на гроші.

Існування спекулятивного попиту випливає з того, що домогосподарства можуть нагромаджувати багатство у вигляді довгострокових активів з пози­тивним фіксованим процентним доходом, але зі змінною ціною. Найбільш типовим активом такого роду є довгострокові облігації. Коливання ціни на облігацію породжує ризик реальної втрати частини капіталу, або, навпаки, збагачення за рахунок підвищення ціни. На швидкозмінних фінансових рин­ках маклери мають змогу купувати і продавати дуже великі суми активів зі спекулятивною метою, слідкуючи за процентними ставками і цінами на різні види цінних паперів.

Коли ринкові процентні ставки низькі, господарські агенти мають схиль­ність до скорочення кількості негрошових активів через їх високу ціну. Мак­лери хочуть скористатися з доходів приросту капіталу і продають облігації. Тоді спекулятивний попит на гроші зростає, на руках у населення зростають середні грошові залишки, які виконують функцію збереження багатства, оскільки низький процент означає малі альтернативні витрати збереження грошей. Навпаки, коли процентні ставки високі - ціна облігацій низька - ма­клери починають скуповувати облігації, тому спекулятивний попит на гроші, як актив для нагромадження багатства, низький. Маклери віддають гроші за облігації, сподіваючись, що коли процент знизиться, то вони знову пропадуть їх, але вже за високою ціною, і при низькій ставці отримають доход від при­росту ціни облігацій.

Отже, основним чинником, що впливає на спекулятивний попит на гроші, є ставка проценту. Між процентною ставкою і обсягом спекулятивного попиту на гроші існує обернений зв'язок: коли ставка проценту низька, обсяг попиту на гроші як активи зростає, а коли ставка висока - обсяг попиту скорочується.

Монетаристи сприйняли ідею Дж.

питу на гроші має вигляд:

Попит на гроші є прямо залежним від рівня цін і перманентного доходу та обернено залежним від решти змінних.

Ігнорування попиту на гроші як актив та введення стійкої змінної перма­нентного доходу дозволило монетаристам обгрунтувати стійкість попиту на гроші. Згідно ж з кейнсіанським підходом попит на гроші є нестабільним, йо­го мінливість пов'язана зі спекулятивною складовою, яка залежить від не­стійкої і непередбачуваної кон'юнктури ринку цінних паперів.

Тепер підсумуємо. З врахуванням всіх чинників монетаристська функ­ція реального попиту на гроші модифікується. Узагальнено її можна записа­ти у такому вигляді:

де r_A - реальний очікуваний доход від акцій; r_B - реальний очікуваний до­ход від облігацій;- очікуваний темп інфляції; W - матеріальні активи.

Зростання r_A або r_B зменшує попит на гроші, оскільки інші види активів стають привабливішими. Підвищення інфляційних очікуваньтакож зме­ншує попит на гроші, бо гроші стають менш привабливим активом. Лише зі збільшенням W попит на гроші збільшується, тому що зростання доходу дає можливість збільшити суму всіх активів. Сума багатства W наближено ви­мірюється показником реального доходу Y.

Попит на гроші є дуже нестабільним. Це пов'язано з тим, що гроші (готів­ка, чеки) і „майже гроші” (акції, облігації і заощаджувальні рахунки) стали близькими замінниками, а швидкість обігу грошей - нестабільною, і кількість грошей дає неправильні сигнали щодо сукупного попиту. Все це ускладнює проведення монетарної політики, яка реалізується через контроль за пропо­нуванням грошей.