Державний борг і його вплив на національну економіку
Як ми з'ясували, у реальному вираженні дефіцит бюджету - це сума первинного дефіциту (G — T) та обслуговування боргу (Dg ), взятого раніше під певний процент (r) :
Бюджетний дефіцит веде до зміни чистого державного боргу:
Вираз (10.11) показує, що навіть коли первинний бюджет збалансований, то борг продовжує зростати темпом (r), тому уряд змушений брати нову позику, щоб сплачувати процент за наявний борг.
Щоб зупинити зростання боргу, уряд повинен завжди мати первинний надлишок в розмірі
тобто 
Такий первинний надлишок стабілізує борг за умови, коли нема інфляції і відсутнє економічне зростання.
Абсолютна величина боргу країни не є показовою величиною. Щоб визначити, наскільки боргова проблема є для країни серйозною, треба порівняти величину боргу з обсягом ВВП. Всі офіційні дані про заборгованість країн наводяться саме як відношення борг/ВВП (у процентах). Якщо ВВП стабільно зростає, то відношення борг/ВВП може залишатись стабільним, навіть коли борг збільшується. Коли темп зростання економіки перевищує реальну процентну ставку, то рівень боргу зменшується, первинний залишок, потрібний для стабілізації рівня заборгованості, менший за потрібний для стабілізації абсолютної суми боргу. Коли ж реальні процентні ставки зростають, а темпи росту реального ВВП зменшуються, тоді процес нагромадження боргу стає дуже швидким, і потрібні дуже рішучі заходи, щоб виправити ситуацію.
Одним зі способів визначення рівня державного боргу країни є його порівняння з величинами боргу, нагромадженого іншими країнами.
У 2007 р. найвищий рівень заборгованості був у Японії (161% ВВП) та Греції (105%) - їх борг перевищував обсяг річного ВВП. Значним був борг Італії (96%), Бельгії (86%) та Португалії (69%). Суттєво меншим був рівень державного боргу у Великобританії (43%), Німеччині (39%) і США (36%), в Австрії він становив всього 5% від ВВП[39]. Державний борг України становив приблизно 27% від ВВП[40].У розвинутих країнах величина боргу різко зростала під час тривалих війн і зменшувалась у мирні періоди, але з 1980 - початку 1990 рр. прослідкову- ється зростання державного боргу у мирний період, особливо в США, коли уряд зводив свій бюджет зі значними дефіцитами. У цей час темпи зростання ВВП зменшились, а реальні процентні ставки різко зростали, тому борг став швидко нагромаджуватись. Лише в середині 1990-х рр. високі темпи економічного зростання та рестрикційна фіскальна політика дали можливість стабілізувати, а в деяких країнах і знизити відношення борг/ВВП.
Розрізняють показники валового боргу і чистого боргу. Валовий борг - це суми, які уряд заборгував, дійсний запас боргу. Чистий борг отримують, коли від валового державного боргу віднімають вартість об'єктів державної власності (землі, будівель, споруд, корпорацій державної власності).
Існують три найпоширеніші способи, які дозволяють стабілізувати чи зменшити рівень боргу:
■ скорочення дефіциту державного бюджету,
■ фінансування боргу шляхом емісії грошей,
■ невиконання зобов'язань з оплати процентів з боргу.
Скорочення дефіциту державного бюджету - найважчий шлях для уряду, тому що потрібно вдаватися до дуже непопулярних заходів - скорочувати видатки або збільшувати податки. Обидва зачіпають інтереси багатьох верств населення. Скорочення видатків призводить до виникнення немонетизовано- го боргу - держава припиняє оплату своїх замовлень, виплати зарплати держ- службовцям або соціальних трансфертів. Скорочення соціальних програм вкрай негативно впливає на бідні прошарки населення, які понад 75% отримуваного доходу витрачають на харчування.
Особливо страждають діти, що має далекосяжні наслідки як з морально-етичної точки зору, так і з точки зору перспектив економічного зростання, оскільки злидні у дитячому віці підривають здоров'я і знижують рівень освіти людського капіталу - одного з ключових факторів економічного розвитку. Підвищення податків викликає енергійний протест і люббіювання своїх інтересів у владних структурах більш забезпеченими групами суспільства.Деякі уряди для зменшення боргу використовують доходи від приватизації. Розпродаючи частину активів держави, уряд скорочує валовий борг, за-
лишаючи чисту заборгованість незмінною, оскільки погашення боргу відбувається за рахунок зменшення державних активів. Таку політику з початку 1970-х років проводив консервативний уряд Великобританії, який суттєво зменшив валовий державний борг за рахунок доходів від нафти і надходжень від приватизації ряду державних корпорацій. Деякі економісти піддали критиці уряд Маргарет Тетчер за розпродаж „родинних коштовностей“.
Монетизований борг створюється в результаті кредитних стосунків держави з банками. Уряд може фінансувати дефіцит бюджету шляхом запозичень, випускаючи облігації державної позики. Якщо вони розміщуються всередині країни, то виникає внутрішній борг - „борг самим собі“.
Деякі економісти вважають, що це тягар, який ускладнює нормальне функціонування економіки. Зростання державного внутрішнього боргу може скоротити запас капіталу в економіці. Замість того, щоб вкласти кошти в купівлю акцій або надати кредити фірмам, що сприяло б інвестиціям, комерційні банки і населення купують облігації на свої заощадження, тому можливості зростання капіталу обмежуються, в майбутньому це може привести до скорочення виробництва і відповідно до зниження рівня життя населення.
Другий негативний наслідок фінансування дефіциту через випуск цінних паперів полягає у тому, що воно викликає „ефект витіснення Випуск нових цінних паперів збільшує попит на обмежену кількість грошових ресурсів.
Це призводить до підвищення процентних ставок по кредитних операціях. Частина фірм, які не здатні платити такий процент, витісняється з фінансових ринків, і частка чистих приватних інвестицій падає, що відповідно погіршує стан економіки.Третій негативний наслідок випливає із підвищеного проценту також. Зростання внутрішньої ставки проценту приваблює іноземних інвесторів з тих країн, де ставки нижчі. Іноземці скуповують значну кількість державних цінних паперів, вони зникають із внутрішнього ринку, переміщуючись за кордон. Це означає, що країна передає свої ресурси іншим країнам. У майбутньому погашення зовнішнього боргу може стати великим тягарем для економіки даної країни. Зовнішня заборгованість країн у макроекономічному плані сьогодні перетворилася на надзвичайно серйозну проблему.
Фінансування дефіциту за допомогою позик у внутрішніх приватних резидентів дозволяє уряду на деякий час уникнути інфляції. Уряд зберігає валютні резерви держави і не збільшує пропонування грошей, тому що відразу отримує кошти від населення, а борг не потрібно віддавати негайно. Інфляція в майбутньому можлива, але необов’язкова, якщо уряд здатний розробити і реалізувати ефективні стратегії, які дозволять скоротити дефіцит.
Але процентні виплати по державних цінних паперах можуть стати надто великими і уряд буде змушений випускати все нові і нові облігації, щоб регулярно виплачувати проценти. Тоді виникає замкнене коло: нові позики збільшують дефіцит і вимагають ще більших позик. Настає момент, коли резиденти перестають купувати цінні папери держави, оскільки мають сумніви, що уряд зможе обслуговувати такий величезний борг. Недовіра до уряду означає, що брати нові позики стає вкрай важко і навіть неможливо. Тоді уряду не залишається нічого іншого як покривати борг за допомогою валютних резервів, а коли і вони виснажуються, то вдатись до емісійного фінансування боргу, що неминуче викликає інфляцію.
Фінансування боргу шляхом емісії грошей виникає, коли дефіцит бюджету починає фінансувати центральний банк країни. У країнах, де центральні банки повністю незалежні від уряду, вони намагаються відмовитись від фінансування дефіцитів державного бюджету, тому що це викликає розгортання інфляції, за яку вони відповідальні. Але у більшості країн центральні банки мають обмежену незалежність, тому уряд має спокусу втягнутися в інфляційне фінансування.
Центральний банк може фінансувати дефіцит або безпосередньо - він кредитує рахунки уряду за допомогою заново створеної грошової маси, тобто друкуючи гроші, або опосередковано - через купівлю векселів казначейства на вторинному ринку цінних паперів. В обох випадках відбувається монетизація державного боргу і виникають два явища, які дають доход державі - інфляційний податок і сеньйораж, і які зменшують борговий тягар держави. Ці явища, пов'язані з інфляційним фінансування дефіциту бюджету, будуть розглянуті детально у розділі 18.
Третій шлях погашення боргу - невиконання зобов’язань - застосовується у виняткових випадках, після війни або інших соціальних потрясінь, коли вину можна перекласти на попередні режими. Невиконання боргових зобов'язань тягне за собою недовіру до уряду, в результаті якої вкрай важко взяти нові позики.
Щоб не переходити безпечної межі заборгованості, уряд повинен здійснювати управління державним боргом. Перш за все потрібно вивчати кон'юнктуру на ринку позичкового капіталу, аби взяти позику на вигідних умовах, важливо визначити, на що будуть спрямовані боргові запозичення. Якщо нові боргові зобов'язання беруться для погашення старих боргів уряду, відбувається рефінансування боргу. Такий шлях становить небезпеку подальшого зростання боргу і викликає труднощі його погашення. Значно безпечніші позики для інвестування економічних проектів. Небезпечно, коли процентні виплати за борговими зобов'язаннями перевищують приріст ВВП від позики.
Впливають на погашення боргу зміни курсу національної валюти, а також зміна процентних ставок.