Дискусії з приводу політики активізму
Практично всі сучасні економісти вважають кризи, інфляцію, безробіття і надзвичайну нерівність розподілу доходів значними вадами ринкової системи, і погоджуються з тим, що державні інституції повинні розробляти заходи, які могли б пом’якшити або й виправити невдачі ринку.
Програми активного втручання уряду в економіку у відповідності з кейнсіанськими рекомендаціями отримали назву „стратегії активізму. Але у багатьох випадках рішення урядів, які впливають не лише на добробут і життя громадян даної країни, а часом і на економіку інших країн, не дають очікуваного результату. Тому з самого початку економічна політика держави була предметом бурхливих дискусій, в ході яких визначились основні функції держави та принципи стратегії.В економічній теорії виділились два особливих напрямки досліджень, які намагались визначити, як повинна діяти влада, і як вона діє на практиці. Напрямок, представники якого намагаються відповісти на запитання, як повинен діяти уряд, називається нормативною теорією економічної політики. Спеціалісти з нормативної теорії економічної політики вивчають, у яких випадках державі необхідно втручатися в економіку, якими повинні бути масштаби втручання, щоб не перешкоджати ринку нормально функціонувати.
Другий напрямок вивчає, як уряди діють у реальному житті. Фахівці намагаються зрозуміти, чому в різних ситуаціях владні структури приймають певні рішення, які політичні та інші сили тиснуть на владу і змушують діяти так, а не інакше. Проводять порівняльний аналіз дій урядів у різних країнах, вивчають, як відбувається розробка і реалізація економічної політики всередині окремих країн. Цей напрямок отримав назву позитивної теорії економічної політики.
Рекомендації відносно дій у конкретних ситуаціях, котрі надають урядам економісти, суттєво відрізняються в залежності від того, яких теорій дотримуються вчені. Так, прихильники Дж.
М. Кейнса основну ваду ринкової системи вбачають у циклічності розвитку, відтак висловлюють думку, що зусилля уряду насамперед повинні бути спрямовані на переборення негативних наслідків коливань ділової активності. Причиною економічного циклу вони вважають непередбачувані зміни настроїв споживачів, інвестиційних планів фірм, попиту на гроші і кредитні ресурси, балансу зовнішньої торгівлі. Всі ці коливання спричиняють зміни у сукупному попиті, які посилюються мульти- плікативним ефектом. У приватному секторі виникають диспропорції. Щоб їх компенсувати, уряд повинен активно використовувати фіскальну і монетарну політику, яка буде стримувати „бум”, або скорочувати тривалість і глибину кризи та депресії.Монетаристы, яких в останні роки підтримують багато економістів різних напрямків, висловлюють зовсім іншу думку. Вони вважають, що всі прояви макроекономічної нестабільності пов'язані якраз із помилками економічної політики уряду. Прихильники монетаризму визнають, що приватний сектор схильний до непередбачуваних змін поведінки. Але у той же час ринкова система має вбудовані стабілізатори, які попереджають серйозні депресії, тривале безробіття і стійку інфляцію. З помилками економічної політики представники неокласичної школи пов'язують і виникнення Великої депресії, і глибоку кризу 1970-х років.
Дискусія між кейнсіанцями і монетаристами з роками перейшла в іншу площину. Спочатку суперечності виникали з приводу можливостей фіскальної і монетарної політики, а також природи передатного механізму їх впливу на економіку. Згодом основною проблемою дискусій стало питання, чи варто взагалі активно застосовувати інструменти як фіскальної, так і монетарної політики.
Кейнсіанці досі вважають, що за перших же тривожних проявів нестабільності вкрай необхідно активно застосовувати стабілізаційну політику, тому що приватний сектор має внутрішню нестабільність, а механізми саморегуляції економічної системи дуже слабкі і малоефективні, відтак сподівання, що вона самостійно повернеться до рівноважного стану після того, як була виведена з нього, є помилковими.
Кейнсіанці впевнені, що спеціалісти здатні достовірно прогнозувати майбутній розвиток економіки і наслідки економічної політики. І якщо стабілізаційні заходи уряду не дають бажаного ефекту, то лише тому, що державні діячі недостатньо прислуховуються до порад вчених, які у складних ситуаціях обов'язково знайдуть правильні шляхи розв'язання проблеми.Монетаристи, які розглядають помилки економічної політики як головне джерело нестабільності, взагалі сумніваються в тому, що уряди мають надійні інструменти для забезпечення стабільності системи. Вони погоджуються, що монетарна і фіскальна політика здатні безпосередньо впливати на сукупний попит, але цей вплив дає ефект лише у короткостроковому періоді. Неокласики ще більш скептичні, ніж монетаристи - вони сумніваються у тому, що зміна політики може впливати на зайнятість і реальний обсяг випуску навіть у короткостроковій перспективі, оскільки існує проблема непередбачу- ваності. Вона виникає з того, що крупномасштабні комп'ютерні моделі, за допомогою яких „активісти” намагаються отримати прогнози, можуть бути точними лише тоді, коли в них використовуються точні дані про величини граничної схильності до споживання, мультиплікатора видатків, ефекту витіснення та ін. Але кількісні параметри змін, які необхідно врахувати, обчислити точно неможливо. Тому неможливо точно визначити, які, власне, коригувальні заходи потрібно уряду застосувати, щоб досягнути бажаного ефекту. Середні величини, які отримуються на базі прогнозів, часто дуже відрізняються від фактично досягнутих показників.
Досвід показує, що у більшості розвинених країн практичне застосування „стратегій активізму” надало позитивні результати, але переважно у періоди помірного розвитку (1950-1960 рр.). Однак політика активізму не спрацювала під час критичних спадів 1973-1975 рр., 1979-1980 рр., 1981-1982 рр., що з початку 1980-х рр. зумовило ухил економічної політики у бік послаблення державного інтервенціонізму.
В цілому ж дилема - діяти активно, негайно реагуючи на конкретну ситуацію, чи керуватися у своїй монетарній і фіскальній політиці певними усталеними довгостроковими правилами - залишається основною для урядової політики.
22.2.