Доходи населення та нерівність їх розноділу

Однією з важливих проблем ринкової економіки є розподіл доходів. Від рівня нерівномірності розподілу доходів залежить не лише добробут кожної людини, але й політична стабільність всього суспільства.

Доходи населення - це сума грошових надходжень, яке отримує населення з різних джерел за певний період часу, як правило, за рік. Вони використовуються на особисте споживання товарів і послуг та приріст заощаджень.

Доходи бувають номінальні і реальні. Номінальні доходи - це загальна сума отриманих за певний період грошових доходів. Реальні доходи характеризують рівень життя, ступінь задоволення матеріальних і духовних потреб людини. Вони визначаються кількістю матеріальних благ, які можуть бути придбані на грошові доходи, та обсягом платних і безплатних послуг. Величина реальних доходів залежить прямо пропорційно від величини номінального доходу і обернено пропорційно від рівня цін. Із зростанням доходів при стабільних цінах на товари народного споживання добробут сім’ї буде збільшуватися. Інфляційне зростання цін знижує рівень життя населення, якщо не здійснюється відповідна індексація, тобто підвищення заробітної плати та інших виплат у відповідності із зростанням цін.

В сучасній економічній науці визначають такі основні джерела доходів:

- доходи від трудової діяльності і підприємництва (заробітна плата, прибуток);

- доходи від власності (рента, процент, дивіденди);

- трансфертні доходи (допомоги по безробіттю, пенсії, стипендії тощо).

Ринковий розподіл доходів базується на принципі, що доходи всіх власників факторів виробництва формуються на основі законів попиту та пропозиції, а також граничної продуктивності факторів. До останніх належать праця, капітал, земля (природні ресурси) і підприємливість. У ринковій економіці кожен економічний суб’єкт володіє певним економічним ресурсом і використовує його для одержання доходу як засобу існування.

Справедливість ринкового розподілу доходів забезпечує конкуренція, яка дозволяє досягати найкращих економічних результатів, і виступає механізмом відбору найкращих рішень та тих осіб, що їх найефективніше реалізують, розподіляючи тим самим доходи за внеском кожного фактора у суспільне виробництво. В процесі такого розподілу кожний отримує різний за величиною дохід залежно від господарської корисності та продуктивності свого фактора. За таких умов власники робочої сили, у яких низька кваліфікація будуть отримувати значно менший дохід, ніж люди з освітою і досвідом роботи. Адже розмір доходів кожного працівника залежить від конкретної ринкової оцінки рівня вагомості даного виду праці, а також від її кінцевих результатів. Таким чином, ринковий механізм розподілу доходів не надає гарантованого рівня добробуту для кожного.

Крім того, в суспільстві є ті, що не володіють факторами виробництва, або не можуть в певний період часу прикласти свою працю. До таких відносяться непрацездатні - діти, люди похилого віку, інваліди, незаможні та інші, а також безробітні. Проходячи через сімейний бюджет, обсяги особистих доходів змінюються залежно від розмірів сім’ї, кількості працюючих членів сім’ї, стану їх здоров’я тощо. Разом з тим, величина доходів залежить від інфляції, економічних криз та інших економічних потрясінь, які призводять до безробіття, зниження рівня життя тощо. Ось чому розподіл доходів в суспільстві здійснюється не лише в результаті дії ринкового механізму розподілу доходів, але й на основі державного регулювання різних потоків доходів шляхом їх перерозподілу.

Однією з основних рис ринкової економіки є нерівність членів суспільства за доходами.

Нерівність в розподілі пов’язана не лише з різною ефективністю використання факторів у процесі виробництва, але і з нерівністю в розподілі на основі приватної власності на засоби виробництва та правовими нормами, які закріплюють передачу доходів від власності у спадщину, що є відображенням історичних тенденцій формування права власності в кожній країні та впливу соціальних відносин у суспільстві. Існує не просто нерівність доходів, а майнова нерівність. При цьому, як стверджують науковці, хоча в різних країнах співвідношення між рівнем диференціації доходів і диференціацією багатства (майнова диференціація) різні, однак тенденція одна - якщо диференціація в доходах за останні роки майже не змінилась, то майнова нерівність в світі зростає. Більшість економістів сходяться на думці, що сучасна нерівність в розподілі доходів є надмірною, а випереджаюче зростання частки доходів від власності в більшості є результатом інфляційного перерозподілу.

На грунті нерівності в доходах в будь-якій економічній системі первинний розподіл доходів доповнюється їх перерозподілом. Об’єктивними передумовами перерозподілу є зростання витрат держави, необхідність забезпечення суспільних витрат (освіта, охорона здоров’я, житлово-комунальне господарство, будинки інвалідів і людей похилого віку, дитячі будинки тощо) та нерівність доходів, яка при неконтрольованості може призвести до економічних диспропорцій і підриву стимулів до праці, значного соціального розшарування та напруги в суспільстві.

Для визначення рівня нерівності в суспільстві використовують два взаємопов’язаних показника: криву Лоренца (рис. 1) та коефіцієнт Джині.

Рис. 1. Крива Лоренца

Крива Лоренца (англ. Lorenz curve) характеризує нерівномірність розподілу і показує частку в національному доході, яку займає кожна група населення. Щоб побудувати криву по горизонтальній осі відкладають частку всіх сімей, які мають певній рівень доходів, а по вертикальній - частку сукупного доходу, що припадає на відповідну частину сімей. Теоретично можлива абсолютна рівність доходів представлена бісектрисою. Вона вказує на те, що даний процент сімей отримує такий же процент доходів. Це значить, що якщо 20% усіх сімей отримують 20% від усіх доходів, 40% - 40%, а 60% - 60% і т.д., то відповідні точки будуть розміщені на бісектрисі. В реальній дійсності доходи розподіляються нерівномірно і, як правило, меншій частці населення належить більша частина доходів країни. Фактичний розподіл доходів показує крива Лоренца, яка відхиляється вправо від лінії абсолютної рівності. Чим більша нерівність в доходах, тим крутіше вигин кривої і тим більше вона відходить від прямої абсолютної рівності.

Крива Лоренца за звичай використовується при дослідженні поточних грошових витрат. Однак, якщо її застосувати до розподілу багатства (власності), то результати покажуть більш значну нерівність.

Рівень цієї нерівності можна показати і чисельно через індекс Джині (англ. Gini coefficient). Він розраховується як відношення площі фігури між кривою Лоренца (OABD), яка описує реальний розподіл доходів, і прямою абсолютної рівності до площі трикутника ODC, що лежить під лінією абсолютної рівності. Він приймає значення від 0 до 1 (0 у випадку абсолютної рівності в розподілі доходів, 1-у випадку абсолютної нерівності, що означає отримання всього доходу однією людиною). Збільшення значення індексу Джині вказує на зростання нерівності.

Для прикладу приведемо конкретні показники, розраховані в різних країнах. За даними 2002-2007 рр. індекс Джині відповідно складав: Швеція - 0,23, Данія - 0,24, Фінляндія - 0,26, Білорусь - 0,30, Росія - 0,41, США - 0,45, Намібія - 0,71%. В Україні в 2007 році цей показник становив 0,31.

Для оцінки диференціації доходів використовують також децильний коефіцієнт нерівності доходів. Цей показник показує співвідношення між середніми доходами 10% найбільш забезпечених членів суспільства і середніми доходами 10% найбіднішого населення.

Криву Лоренца та індекс Джині використовують для всебічного аналізу розподілу доходів в країні, порівнюючи його до і після виплати податків, до і після виплати трансфертів, а також в порівнянні з розподілом доходів в різних країнах світу, в різні періоди часу. Це дає можливість визначити, наскільки результативні заходи держави по зменшенню нерівності в суспільстві.

3.