Соціальна роль ринку та держави

Сучасна концепція соціального ринкового господарства у вирішенні багатьох соціально-економічних проблем, які пов’язані з життям, добро­бутом і взаємовідносинами людей в суспільстві, значну роль відводить як ринку, так і державі.

Соціальність ринку полягає в тому, що він справедливо розподіляє доходи по кінцевим результатам праці, підвищуючи ефективність економіки в цілому, створює матеріальну базу для зростання добробуту всього суспільства та примушує товаровиробників працювати на максимальне задоволення різноманітних потреб населення, орієнтуючись на їх попит.

Крім того, соціальний характер ринкової економіки передбачає госпо­дарську свободу споживачів кунувати потрібні продукти споживання, товаровиробників виробляти необхідні товари, власників ресурсів раціонально використовувати свою власність, а також усіх членів суспільства вибирати вид своєї діяльності, місце проживання тощо. Вона надає усім членам суспільства можливість визначати власний добробут в межах правових та моральних норм суспільства. Ринкова система базується на принципах досягнення максимального результату при мінімальних затратах, що через пофакторний розподіл доходів стимулює раціональне використання ресурсів, нарощування людського капіталу, підвищення кваліфікації та освітнього рівня людини. В умовах ринкової економіки формується прогресивний тип економічної свідомості, що охоплює підприємливість, ініціативність та відповідальність.

Однак соціальна функція ринкової економіки обмежена. Вона не може гарантувати соціальні стандарти життя для усіх членів суспільства. Ринок деформує принцип соціальної справедливості, який передбачає забезпечення роботою кожного працездатного, отримання кожним гідної заробітної плати, соціальні гарантії інвалідам та дітям-сиротам, вільний доступ громадян до освіти, охорони здоров’я, культури, спорту тощо.

Під соціальною політикою держави розуміють сукупність заходів, які спрямовані на задоволення державою соціальних потреб населення, підтримки достатнього в межах країни рівня життя, корегування різниці в доходах та споживанні населенням соціальних послуг, забезпечення конституційних соціальних гарантій. Метою соціальної політики держави є регулювання соціально-економічних умов життя суспільства, турбота про добробут усіх його громадян.

Основними принципами соціальної політики держави є соціальна справедливість як визнання однакових можливостей для всіх членів суспільства; ресурсне забезпечення соціальної політики при оптимальному співвідношенні мети соціальної політики та засобів її реалізації; гнучкість системи соціальних гарантій та соціальна безпека як можливість передбачуваності певних життєвих ризиків.

Функції соціальної політики проявляються в сприянні розвитку відносин рівності і справедливості в суспільстві, створенні умов для зростання добробуту усіх членів суспільства, системи соціального захисту населення, регулюванні доходів та зайнятості працездатного населення.

Значення соціальної політики в структурі соціально-економічних відносин суспільства полягає в тому, що вона є елементом життєздатності та консолідації суспільства, стабілізації та його розвитку.

Соціальна політика держави передбачає реалізацію двох загальних напрямків:

- створення умов та мотивації до праці і підприємництва усім працездатним з метою отримання ними максимально високих доходів шляхом будь-якої законної діяльності;

- забезпечення певних соціальних гарантій для непрацездатних, малозабезпечених та безробітних.

Кожен з цих напрямів вимагає створення конкретних механізмів реалізації принципів соціально орієнтованої економіки, підвищення ефективності соціальної політики на основі раціонального використання наявних фінансових і матеріальних ресурсів.

В Україні основними напрямами соціальної політики проголошено створення умов для підвищення працівником свого добробуту за рахунок особистого внеску та ділової активності підприємства; проведення широкомасштабної пенсійної реформи та створення справедливої системи пенсійних виплат з урахуванням трудового внеску кожного до фонду накопичення; надання адресної допомоги у зв’язку з підвищенням тарифної плати за житло та комунальні послуги; створення умов для підприємницької діяльності та високопродуктивної праці економічно активного населення; створення умов для регулювання демографічних процесів в Україні, демографічного відтворення населення; розробка відповідної правової бази щодо раціонального природокористування та охорони довкілля; проведення активної молодіжної політики підтримки сім’ї, материнства та дитинства, а також здійснення заходів щодо соціальної адаптації молоді до умов ринкової економіки; стимулювання розвитку освіти, культури та мистецтва в найбільш великих містах та обласних центрах і в малих містах; розвиток охорони здоров’я і фізичної культури; соціальний захист і соціальне забезпечення населення.

Соціальна політика взаємозв’язана і взаємообу мовлена рівнем економічного розвитку суспільства. Ефективність соціальної політики, масштабність завдань та фінансові можливості їх реалізації визначаються в основному ефективністю розвитку економіки. Адже кінцевою метою функціонування національної економіки має бути створення умов для нормальної життєдіяльності людини та досягнення певного рівня її життя. Разом з тим і соціальна політика має значний вплив на ефективність розвитку економіки.

Однак дієвість соціальної політики залежить не лише від економічного стану країни, але й від самої держави як основного суб’єкта, що визначає і реалізує цю політику.

Важливою складовою соціальної діяльності держави є гармонізація відносин між учасниками ринкової економіки у формі соціального партнерства, що передбачає узгодження дій уряду, підприємців та профспілок, які виражають інтереси найманих працівників, в питаннях динаміки оплати праці та деяких соціальних виплат. Політика соціального партнерства націлена на реалізацію принципів рівності та соціальної справедливості на ринку праці. Вона спрямована на створення нормальних умов трудової діяльності найманих працівників, що охоплює тривалість робочого тижня, відпусток, охорону праці, оплату праці, права та обов’язки працівників, а також забезпечення умов підприємницької діяльності, а саме: недоторканість приватної власності, свободу підприємництва та розпорядження отриманими доходами.

2.